Образотворче мистецтво Київської Русі

Мистецтво Київської Русі - одне з найвизначніших і найсамобутніших явищ світової культури. Художні до­сягнення цієї доби - те підґрунтя, що визначило подальший розвиток укра­їнської культури.

У 988 р. в історії нашого народу сталася надзвичайна подія, що зміни­ла подальший перебіг його духовного й культурного розвитку - було прий­нято християнство1. Разом із новою релігією з Візантії на Русь прийшло й нове мистецтво: будівництво христи­янських храмів, монументальний живопис - фрески та мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мі­ніатюра. Місцеві майстри за корот­кий час не лише оволоділи цими вида­ми творчості, а й розвинули їх, ство­ривши самобутнє обличчя мистецтва Київської Русі.

АРХІТЕКТУРА

З прийняттям християнства почало­ся небувале піднесення архітектури. Поширилося муроване будівництво, яке до того на Русі було рідкістю. Го­ловним його видом стали так звані культові споруди - церкви й собори. Більшість архітектурних пам'яток цьо­го періоду збереглися в Києві та Чер­нігові.

Візантійські зодчі розробили особ­ливу систему будування культових споруд, що поширилася і в наших зем­лях. Вона дістала назву хрестовобанної. Згідно з нею головний об'єм спо­руди в плані утворює хрест. Централь­на його частина увінчується банею (ку­полом). Довкола головної бані можуть розташовуватися інші, менші за розмі­рами. Головна частина православного храму завжди орієнтована на схід. Зазвичай вона утворює три напівкруг­лі виступи - апсиди. У центральній апсиді розташований вівтар - місце, де відбувається богослужіння, у біч­них - підсобні приміщення (жертов­ник у лівій та дияконник у правій). Приміщення великих храмів рядами стовпів ділиться на поздовжні галереї - нави (нефи). У західній частині знаходиться вхідне приміщення - нартекс (притвор, бабинець). Така побудова чудово пристосована до потреб Бого­служіння, тому за багато століть вона майже не змінилася.

Християнський храм був не лише архітектурною спорудою певного при­значення. Він мав глибокий символіч­ний зміст, уособлював своєрідну мо­дель Всесвіту, де панують лад і гармо­нія, де чітка ієрархія духовних сил зо­середжена довкола головної - Творця всього сущого.

Найдавніша пам'ятка архітектури цієї доби, що збереглася до наших днів, - Спаський собор у Чернігові, збудований князем Мстиславом у 1036 р. Це типова давньоруська хрестовобанна споруда, увінчана п'ятьма банями1. Усередині собор прикраша­ють настінний живопис, декоративне різьблення та мозаїчна підлога.

Найвищого розквіту мистецтво Ки­ївської Русі досягло за княжіння Ярослава Мудрого. Справжнім сим­волом доби став славнозвісний Софій­ський собор у Києві, закладений вели­ким князем у 1037 р. на місці розгро­му печенігів. Функції Софійського со­бору не обмежувалися суто церковним призначенням. У ньому відбува­лись урочисті державні церемонії, розміщувалися бібліотека та центр книгописання.

Сучасного зовнішнього вигляду Со­фійський собор набув у XVII-XVIII ст., а от внутрішні приміщення - інтер'єри - добре зберегли свій первісний вигляд. Цей величний храм має складну пірамідальну будову. Увінчу­ють його тринадцять бань. Основний об'єм собору-з трьох боків оточують два ряди галерей. Із заходу між зов­нішніми галереями споруджено дві круглі вежі, в яких знаходилися схо­ди, що вели на хори. Інтер'єр Софії Київської - це гармонійний мистецький ансамбль, в якому злилися воеди­но архітектура, живопис та декора­тивне мистецтво. Таке явище, коли різні види мистецтва нерозривно пов'язані між собою як формою, так і змістом, дістало назву синтезу мис­тецтв.

МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ЖИВОПИС

Одне з найвищих досягнень худож­ньої культури Київської Русі - мис­тецтво мозаїки. У Софійському соборі було створено найвеличніший ансамбль мозаїчного живопису, що не мав рівних у світовому мистецтві тієї,1', доби (до наших днів збереглося 260 м2 мозаїк).

У мозаїчній техніці виконано най­важливіші за змістом зображення, розміщені в східній та центральній частинах храму. Усередині головної

бані, що символізує небо, зображено величну напівпостать Христа-Вседержителя в оточенні архангелів. Вседер­житель (грецькою мовою Пантократор) - це той, що все тримає: і Небо, і Землю, і Всесвіт. Це також той, пе­ред ким, згідно з християнським віровченням, кожна людина свого часу відповість за власні думки й учинки. Тому прекрасне обличчя Христа на мозаїці Софії Київської водночас су­воре. У лівій руці він тримає Єванге­ліє - книгу, в якій викладено основи віри, а особливим жестом правої посилає благословення.

Око людини, яка входить до Софій­ського собору, одразу вражає його цен­тральна мозаїка - Богоматір Оран-та1. її постать займає верхню частину головної апсиди храму. Це найбільша за розмірами фігура в усьому давньо­руському мистецтві. Богоматір зображено у повний зріст, з піднесеними до­гори руками, неначе вона заступається за людський рід перед Богом. Образ Оранти швидко заполонив серця руси­чів ще й тому, що нагадував близьку їм язичницьку Велику Богиню, «Непо­рушну Стіну», яку також зображували стоячи, зі зведеними до неба руками. Київська Оранта вдягнена в довгу си­ню сорочку - хітон та пурпуровий плащ - мафорій. Її силует та складки одягу окреслено чіткими лініями. Пос­тать виглядає надзвичайно виразною на мерехтливому золотому тлі, що символізує Царство Небесне ~~ місце перебування Бога, Богоматері, ангелів та святих.

Чудові мозаїки прикрашали також Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та інші храми столиці Київської Русі. На Подолі було знайдено майстерні, в яких виготовляли смаль­ту2. Це свідчить про те, що у виготовленні мозаїк поряд з грецькими брали участь і місцеві майстри.

Історія зберегла ім'я видатного ки­ївського живописця Алімпія (Аліпія, Олімпія), який брав участь у створен­ні мозаїк Успенського собору Києво-Печерської лаври, а також уславився як іконописець.

Виготовлення мозаїк було надзви­чайно дорогим, тому ними прикраша­ли лише центральну частину храму. Всі інші частини розписували фреска­ми. Поєднання в одному ансамблі мо­заїк та фресок було невідоме Візантії. Це - самобутнє явище художньої куль­тури Київської Русі.

Фресковий живопис був найпо­ширенішим видом монументального мистецтва Київської Русі. В Україні його пам'ятки збереглися до наших днів у храмах Києва та Чернігова. Наприклад, у Софійському соборі майже три тисячі квадратних метрів фресок XI ст. Ніде у світі немає тако­го ансамблю монументального живопи­су того часу!

Цікаво знати

Технологія створення моза­їк була досить складною. Спо­чатку на стіну накладали перший, підготовчий, шар тиньку. На нього клали дру­гий, на який наносили конту­ри зображення. Потім накла­дали третій шар, швидко по­кривали зображення фарбами і, доки розчин не закам'янів, вдавлювали в нього кубики різнокольорової смальти.

Смальту варили в спеціальних посудинах {тиглях), домішую­чи в розплавлене скло барвни­ки — свинець, мінеральні фар­би тощо, потім розливали на відшліфовану поверхню, а ко­ли вона застигала — кололи на кубики. Кубики робили різних розмірів - з маленьких викла­дали обличчя, руки, ступні ніг, з більших — одяг, тло, предмети. Наприклад, у мозаїках Софії Київської використано величезну кількість відтінків смальти: зеленої 34 відтінки, жовтої — 23, черво­ної - 19, золотої та коричневої - по 25, синьої -21, срібної — 9, пурпурової - 6. Загалом палітра софійських мозаїк налічує близько 180 відтінків (за кн.: Асеев Ю. С. Мистецтво Київської Русі. ~ К., Мистецтво, 1989).

Розписи Софійського собору є своє­рідними ілюстраціями до Святого Письма. Це євангельські та біблійні сюжети, «житія» Святого Георгія та архангела Михаїла.

Однак релігійним темам присвяче­но не всі фрески. На стінах централь­ної частини собору, під хорами, було створено велику композицію із зобра­женням сім'ї князя Ярослава Мудро­го. На жаль, більша частина її втраче­на. Унікальні розписи на світські те­ми розміщені й на стінах веж собору. Найбільше серед них сцен полювання - улюбленої князівської розваги. Зоб­ражено також борців, жонглерів, ско­морохів, музик, які грають на різних інструментах. Цікаві сцени з життя ві­зантійського імператора, зображення Константинопольського іподрому, за­повненого глядачами. Серед них - руська княгиня Ольга, яка перебува­ла в імператора в гостях.

Велике значення в оформленні ін­тер'єру Софії Київської мають орна­менти, виконані у техніці як фрески, гак і мозаїки. Орнаменти об'єднують сюжетні композиції, підкреслюють архітектурні деталі, надаючи всій спо­руді особливо святкового та ошатного вигляду. Внутрішній простір собору сповнений таємничого сяйва. Промені Світла, що проходять крізь довгі вузь­кі вікна під головною банею, відблис­кують на золотому тлі мозаїк. Благо­родні приглушені тони блакитної, зе­леної, коричневої, жовтої барв утво­рюють єдиний урочистий ансамбль. Подібно до церковних піснеспівів, що колись лунали в стінах собору, він підносить душу людини, викликає в НЄЇ високі почуття.

Фрагменти монументального живо­пису епохи Київської Русі збереглися тасож в інших пам'ятках архітектури. Найбільшу цінність становлять фрес­ки XII ст. в Кирилівській церкві у Кисні. Вони свідчать про подальший розвиток цього виду мистецтва, висо­ку майстерність їх виконавців.

ІКОНОПИС

Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис, що живе й розвивається вже понад тисячу років. Без нього неможливо уявити україн­ське образотворче мистецтво. Ікони бу­ли першими творами станкового живо­пису" в Україні. Проте ікона - це не просто картина. Це предмет релігійно­го культу, перед яким віруюча людина молиться Icy су Христу, Богоматері,, святим. Ікона - своєрідний місток, за допомогою якого здійснюється зв'язок між світом земним, фізичним і потой­бічним, духовним.

Які особливості відрізняють іконо­пис від монументального живопису? У настінних розписах, завдяки великим площинам стін, можна було роз­горнути великі композиції, ікона ж об­межена порівняно невеликим форма­том дошки. Тому художникові найчастіше доводилося зосереджуватися на зображенні одного образу. Якщо над настінними розписами працювало ба­гато художників, то ікона — індивіду­альний витвір окремого майстра.

За свідченням літописів, перші іко­ни потрапили до Києва з Криму. Коли за велінням князя Володимира у місті в 989 — 996 pp. було зведено Десятинну церкву, всі необхідні для богослужіння предмети привезли з Корсуня (Херсонеса). Можливо, саме серед них була чудотворна ікона Холмської Богомате­рі - найдавніша християнська святиня української землі (нині ця ікона з дивовижною історією зберігається в Луцькому краєзнавчому музеї). Приво­зили ікони й пізніше, здебільшого з Ві­зантії. Найвідомішою з них є чудотвор­ний образ Вишгородської (Володимирської) Богоматері, що знаходився в резиденції київських князів у Вишгороді. Звідти під час одного зі своїх спустошливих набігів на Київську зем­лю її вивіз владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський.

Давньоруські майстри, які упро­довж короткого часу досконало опану­вали мистецтво іконопису, ніколи не копіювали візантійські зразки. Вони вливали в них живий творчий стру­мінь. Київ став головним центром іко­нопису не лише України-Русі, а й усього східного слов'янства.

Ікон доби Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є шедевром високодуховного мистецтва всесвітньо­го значення. На превеликий жаль, ни­ні більшість із них знаходиться за ме­жами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі.

Українські вчені довели, що всі іко­ни цього періоду написано в Києві, а в північні руські князівства вони потра­пили свого часу різними шляхами. Наприклад, багато ікон та інших цінностей було вивезено після розгрому міста монголо-татарами.

Стиль виконання київських ікон на­гадує мозаїки та фрески. Усі вони ве­ликі за розміром, що також споріднює їх з монументальним мистецтвом. Не­мов зі стін Софійського собору зійшли постаті Діви Марії та архангела Гавриїла на відомій іконі «Благовіщення», що зберігається в Третьяковській гале­реї у Москві. На ній зображено одну з найголовніших подій євангельської іс­торії: момент, коли архангел сповіщає Марії «благу вість» про те, що в неї має народитися Божий син.

Композиція цього живописного ше­девру побудована на зіставленні двох фігур - архангела і Діви Марії, обер­нених одне до одного. Марія, схилив­ши голову у бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнена до Марії, а пильний погляд його величезних очей прикутий до її обличчя. Цей взаємо-с 11 римований рух зосереджує увагу на композиційному і водночас змістовому

центрі ікони - руці архангела, витон­чені пальці якої немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими, плавними лініями. Особливо прекрас­ний архангел Гавриїл. М'яка світло­тінь підкреслює ніжність його вродливого обличчя. Пасма золотавого волос­ся, вишуканий рисунок крил, складки одягу ніби утворюють своєрідний ор­намент. Анонімному авторові ікони вдалося створити образ воістину не­земної краси. Колорит ікони благород­ний і водночас вишуканий. Барви одя­гу Діви Марії, яка традиційно вдягне­на у синій хітон та пурпуровий мафорій, більш земні, насичені. На противагу їм відтінки жовтої, брунатної, червоної, зеленої барв, якими написа­ний ангел, легкі, прозорі та світлонос­ні. Об'єднує їх золотаве тло, яке під­креслює божественний зміст зображу­ваної події.

Не менш чудові ікони «Богоматір Велика Панагія» пензля славнозвісно­го Алімпія, «Ангел - золоте волосся», «Спас Нерукотворний», «Успіння Богородиці», «Дмитро Солунський», «Святий Микола», «Святий Георгій» та ін.

Центральне місце в давньорусько­му живопису посідав образ людини: Ісуса Христа, Богоматері, святих. У людській подобі зображували та­кож ангелів. Це були образи, сповне­ні духовної краси. Для того щоб під­креслити це, було вироблено особли­ву художню мову. Зазвичай фігури на іконах мають видовжені пропорції, тонкі ритмічні складки одягу роблять їх ніби невагомими. Однак найбільше значення давні художники, прагнучи максимально передати стан душі, приділяли обличчю. Вони зображува­ли його з підкреслено високим чолом, великими очима, маленькими вуста­ми, тонким носом. Реальний триви­мірний простір змінило абстрактне, переважно золотаве, тло. Можна ска­зати, що мистецтво іконопису постало на традиціях античної художньої культури, творчо переосмислених та пристосованих до християнського ві­ровчення.

Цікаво знати

Використання в україн­ському середньовічному живо­пису різних кольорів було не випадковим. Кожен колір щось символізував. До того ж існувала певна ієрархія барв. Найвищою вважалася золота, або жовта, що символізувала небесне царство. Так, золота­ве тло мозаїк та ікон, німби навколо голів святих свід­чать, що зображена особа пе­ребуває на небі. Що ближчий колір до золотого, то він ва­гоміший. Білий колір означав Преображення Господнє - той стан, коли земна люд­ська природа перетворюється но чищу, духовну, синій — не­бесну твердь, блакитний і зе­лений - усе земне. Особливе значення н усьому християнському мистецтві належить пурпуровому кольору {поєд­нанню червоного з синім, бла­китним або фіолетовим), який за античних часів сим­волізував царську владу. Хі­тон на Христі був пурпуро­вого кольору як символ його божественного, царського по­ходження, а гіматій {плащ) мав блакитне забарвлення і символізував його земну при­роду. Навпаки, в одязі Божої Матері хітон зображували блакитним або зеленим, а мафорій - пурпуровим.

Червоний колір мав подвій­ний зміст. З одного боку, він символізував божественну енергію, життєдайну силу й перемогу, як, наприклад, в об­разах святих воїнів (Юрія Змієборця, Дмитра Солунського та ін.), з іншого - в червоному одязі зображували святих мучеників, які проли­ли кров за віру Христову. Самого Ісуса Христа часто зображували не в пурпурово­му, а саме в червоному хіто­ні, ніби підкреслюючи значен­ня пролитої ним крові заради порятунку роду людського. Єдиний колір у символіці християнського мистецтва з негативним значенням ~Jipj)r ний. Це знак скорботи та пекла. Іконописці його вико­ристовували рідко, переважно в зображеннях Страшного Суду {за кн. Д. Степовика «Історія української ікони Х-ХХ століть». - К.: Либідь, 1996).

КНИЖКОВА МІНІАТЮРА

Особливим видом мистецтва Київ­ської Русі була книжкова мініатюра. Це невід'ємна складова мистецтва ру­кописної книги: написання тексту, художнього оформлення, виготовлен­ня оправи. Кажучи сучасною мовою, мініатюра - це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього

твору зумовлюють й особливо витонче­ну манеру його виконання.

Загалом середньовічна рукописна книга була надзвичайно дорогою річ­чю. Створення її потребувало багато часу. Відповідно до неї й ставилися, як до святині.

Князь Ярослав Мудрий - великий шанувальник книг - заснував при Со­фійському соборі в Києві бібліотеку та скрипторій - центр книгописання. Яка ж рукописна книга доби Київської Русі є найдавнішою? Це «Остромирове євангеліє», "Написане в 1056— 1057 pp. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посад­ника Остромира. В ній на окремих ар­кушах вміщено три мініатюри із зобра­женням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Художникові, який дотримував­ся всіх тогочасних канонів, вдалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Мініатюрам «Остромирового євангелія» притаманні яскравий і водночас вишуканий колорит, особлива співучість ліній. Облямовують їх ор­наменти, подібні до тих, які можна побачити в Київському Софійському соборі. Лінії на мініатюрах виконано золотом, а тло між ними заповнено яскравими барвами. Це нагадує сла­ветні київські перегородчасті емалі ~ ювелірне мистецтво, що в ХІ-ХІІ ст. досягло надзвичайно високого рівня.

Збереглися й інші книги часів Київ­ської Русі, прикрашені мініатюрами. Майже всі вони створені у Києві. Це «Ізборник Святослава», «Юрієве єван­геліє» та ін.

Особливу увагу привертають мініа­тюри Радзивіллівського літопису по­чатку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініа­тюр, що ілюструють події часів Київ­ської Русі. Малюнки, виконані в невимушеній, вільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської Русі, одяг, зброю, речі до­машнього вжитку. В них відображено події, що відбувалися упродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору і «града великого Києва», повстання киян у 1068 і 1147 роках, битви з ко­човиками, князівські усобиці.

Традиції книжкової мініатюри Київ­ської Русі стали основою для її по­дальшого розвитку: вони дали початок окремому виду образотворчого мистец­тва - книжковій графіці, що згодом досягне в Україні надзвичайно високо­го рівня.

 

1. Чим зумовлений розквіт мистецтва в Київській Русі? Які нові види мистецтва з'явилися в цей період?

2. Який тип храмів набув по­ширення в церковній ар­хітектурі?

3. Яку пам'ятку архітектури та мистецтва можна вва­жати символом усієї епо­хи? Чому?

4. Що таке «синтез мис­тецтв»?

5. Які види образотворчого мистецтва представлено у Софійському соборі в Києві?

6. Про що розповідають мо­заїки та фрески Софій­ського собору?

7. У чому призначення ікони?

8. Які твори мистецтва руко­писної книги доби Київ­ської Русі ви знаєте?

9. У чому, на вашу думку, полягає значення мистец­тва епохи Київської Русі для подальшого розвитку української культури?