Розділ 2 Організація виробничого процесу в просторі й часі

Лекція 2.1 Організація виробничого процесу в просторі. Виробнича структура вагоноремонтного підприємства

План лекції: 1) Стаціонарний і потоковий методи організації виробничих процесів. 2) Виробнича структура вагоноремонтного підприємства. 3) Основні, допоміжні й обслуговуючі виробничі підрозділи. 4) Концентрація й спеціалізація вагоноремонтного виробництва.

Рекомендована література: [ 3-7, 15-18, 32 ]

Ефективність виробничого процесу залежить від раціонального його розміщення в просторі та узгодженого виконання окремих процесів і операцій у часі.

Організація виробничого процесу на підприємстві регламентується співвідношенням трьох основних факторів:

1 Обсягом і змістом виробничої програми.

2 Часом,який є в підприємства, його підрозділів (цехів, дільниць, потокових ліній тощо) для виконання виробничої програми та зумовлений наявним режимом роботи й установленими термінами виконання даної програми.

3 Розміщенням і поєднанням у просторівиробничих площ, робочих місць та

обладнання.

Розміщення виробничого процесу в просторі суттєво впливає на його ефективність. Тому слід враховувати принципи спеціалізації, прямоточності, паралельності, пропорційності, неперервності та ритмічності, що забезпечують скорочення технологічного циклу виробничого процесу, а також тривалість міжопераційних та інших перерв. Все це слід передбачати при формуванні виробничої структури підприємства, яка визначається складом його цехів, дільниць і служб, а також характером їх взаємозв'язків.

Залежно від ступеня охоплення стадій життєвого циклу виробу розрізняють комплексну та спеціалізовану структуру підприємства. Комплексна структура орієнтована на відносно більшу частину циклу „задум - виробництво – споживання” і характерна для науково-виробничих об'єднань (НВО). Така структура включає в собе науково-дослідницькі підрозділи, цехи або виробничі підрозділи основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва. Організації такого типу зазвичай несуть повну відповідальність за розроблення, виробництво та експлуатаційне обслуговування (надання сервісних послуг) своєї продукції. При спеціалізованій структурі підприємство зосереджується на окремій стадії життєвого циклу виробу, як правило, на виготовленні продукції, і тому включає лише необхідні для цього підрозділи.

Виробнича структура окремого підприємства визначається характером продукції, її складністю, типом виробництва, номенклатурою та обсягом випуску, формами взаємозв'язків з іншими підприємствами (рівнем кооперації).

Виробничий процес ремонту рухомого складу крім трьох основних стадій (заготівельної, оброблювальної й складальної) містить у собі ще розбірну й ремонтну. Якщо технологія й обсяг робіт, що входять у розбірну й складальну стадії, постійні для даної серії рухомого складу, то на ремонтній стадії через різний характер і ступінь зношування, а також пошкодження однойменних деталей обсяг ремонтних робіт і технологія їхнього виконання можуть істотно відрізнятися, що ускладнює організацію виробничого процесу при ремонті.

При ремонті рухомого складу застосовуються стаціонарний і потоковий методи організації виробничих процесів. Стаціонарний метод має на увазі виконання робіт на одному робочому місці (позиції), за межі якого виносяться лише технологічні процеси, що вимагають застосування спеціального устаткування (роботи на металорізальних верстатах, ковальському устаткуванні).

Розрізняють два різновиди стаціонарного методу: а) стаціонарно-бригадний метод, побудований за принципом концентрації операцій процесу, що виконуються на одному робочому місці; б) стаціонарно-вузловий метод, побудований на основі диференціації операцій, тобто розчленування процесу на окремі операції по технологічних вузлах.

Застосування стаціонарно-вузлового методу дозволяє за рахунок ущільнення й паралельності операцій значно скоротити тривалість і зменшити трудомісткість ремонтно-складальних робіт. Стаціонарний метод ще досить широко розповсюджений у депо й на ремонтних заводах. Його відрізняє значна тривалість виробничого циклу й порівняно низька продуктивність праці, більша потреба в робітниках високої кваліфікації. При переході на потоковий метод організації виробництва ці недоліки можуть бути усунуті.

Потоковий метод полягає в тому, що об'єкти, які ремонтуються, пересуваються у встановленій послідовності до робітників, місць (позицій) для виконання певного обсягу робіт по кожній позиції. Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, що являє собою сукупність робочих місць, розташованих у послідовності здійснення операцій технологічного процесу й призначених для виконання певного обсягу робіт.

Важливою умовою доцільності впровадження потокового виробництва є наявність відповідного обсягу робіт для завантаження потокової лінії.

Для потокового виробництва характерний поділ виробничого процесу на частини, раціональна послідовність частин і операцій технологічного процесу, трудомісткість яких дорівнює або кратна.

Планування організації процесу ремонту рухомого складу полягає в розробці графіків із застосуванням послідовних, послідовно-паралельного або паралельного видів руху – технологічних і циклових.

Технологічні графіки більш детальні. У них відбивається рух основних операцій процесу. Ці графіки розробляють на ремонт окремих частин, агрегатів і вузлів рухомого складу або ж на окремі частини загального процесу (розбирання, складання).

Циклові графіки (збільшені) складаються на ремонт рухомого складу в цілому й відбивають ремонт великих вузлів і агрегатів, а також виконання основних етапів процесу.

За формою графіки можуть бути лінійними й сітьовими. Вони, як правило, будуються по годинній сітці з розбивкою її по робочих днях і змінах. У них відбивається порядок виконання всіх елементів процесу й встановлюється тривалість продуктивного циклу. Однак вони не враховують встановлений обсяг виробництва. Графіки, що передбачають ритмічну організацію процесу, будують по сітці часу, розбитій на інтервали, рівні розрахунковому ритму виробництва. Вони відрізняються тим, що організація процесу будується з урахуванням ритму й заданого обсягу виробництва. Цими графіками визначається не тільки порядок виконання елементів процесу й тривалість циклу, але й число необхідних робочих місць (або позицій) і їхня спеціалізація, кількість робочих бригад, їхній чисельний склад і спеціалізація.

Залежно від характеру виробничих процесів виробничі підрозділи поділяють на основні, допоміжні й обслуговуючі. Тому виробнича структура підприємства – це комплекс основних, допоміжних цехів і обслуговуючих господарств, а також характер їх взаємозв'язків.

Виробнича структура підприємства деталізується у виробничій структурі окремих цехів: заготівельних, механічних, складальних тощо.

Виробничу структуру цеху створюють склад його виробничих дільниць і зв'язки між ними. Вона залежить від характеру й обсягу випуску продукції й може бути побудована за технологічною, предметною чи змішаною спеціалізацією, а структура виробничої дільниці формується складом її робочих місць.

Відповідно до змісту виробничого процесу, що включає в себе основні, допоміжні й процеси обслуговування, на вагоноремонтному заводі й у депо розрізняють основні, допоміжні й обслуговуючі підрозділи виробничого призначення.

Склад основних і допоміжних цехів, ділянок і обслуговуючих господарств виробничого призначення, а також форми їхніх виробничих зв'язків називаються виробничою структурою підприємства.

До основних цехів ремонтного заводу або депо відносяться цехи (ділянки, відділення), зайняті виготовленням і ремонтом деталей і рухомого складу, а до допоміжних — цехи, продукція яких використовується, як правило, всередині заводу або депо.

Загальнозаводські обслуговуючі господарства (складські, енергосилові, транспортні, санітарно-гігієнічні) створюються для обслуговування основних і допоміжних цехів.

При побудові виробничої структури ремонтного заводу або депо необхідно враховувати конструктивні й технологічні особливості рухомого складу, програму по видах ремонту, форми спеціалізації й кооперування з іншими підприємствами.

Конструктивні й технологічні особливості рухомого складу, як правило, визначають характер виробничих процесів і, отже, склад основних цехів. Наприклад, у конструкції вагонів застосовуються литі й штамповані деталі, тому великі ремонтні заводи звичайно мають у своєму розпорядженні розвинені ливарні й ковальсько-штампувальні цехи. Програма й види ремонту також впливають на виробничу структуру. Наприклад, при невеликих обсягах ремонту на заводі замість цеху холодного штампування можна організувати ділянку холодного штампування в складі ковальсько-штампувального цеху й спростити виробничу структуру підприємства.

Ремонтні заводи спеціалізуються на ремонті певних типів вагонів. При кооперуванні заводів можна скасувати деякі цехи або господарства.

Основним елементом виробничої структури ремонтного підприємства є цех або самостійна виробнича ділянка. Цех – це відособлена в адміністративному й господарському відношенні частина підприємства, призначена для виготовлення або ремонту певної продукції.

Існують технологічна, предметна й змішана форми спеціалізації цехів ремонтних підприємств.

При технологічній формі цехи (відділення) спеціалізуються на виконанні певних технологічних процесів, наприклад ливарні, ковальські, механічні, складальні й ін. У цих цехах виготовляється широка номенклатура заготівок, деталей і виробів. При більших програмах ремонту відбувається поглиблення технологічної спеціалізації по розмірах устаткування або виробів, металу, що використовується, або по інших ознаках. Наприклад, розрізняють ливарні цехи чавунного, сталевого або кольорового лиття. Технологічна спеціалізація цехів ускладнює внутрішньозаводське кооперування, подовжує технологічний цикл, збільшує витрати на транспорт.

Предметна форма спеціалізації цеху характерна для заводів із серійним виробництвом. У цьому випадку цехи спеціалізуються на виготовленні або ремонті одного або декількох найменувань однорідних виробів. У цехах предметної спеціалізації, як правило, виконується закінчений цикл виробництва або ремонту виробів. На ремонтних підприємствах, у цехах предметної спеціалізації часто сполучають ремонтну (оброблювальну) і складальну стадії виробничого процесу. Прикладом таких цехів, що спеціалізуються на ремонті певних виробів, є вогневий, електромашинний, колісно-токарний та інші цехи заводу. Порівняно з технологічною спеціалізацією предметна має такі переваги: спрощується внутрішньозаводське кооперування; створюються більш сприятливі умови для впровадження потокового виробництва й механізації процесів; скорочується тривалість виробничого циклу; спрощується планування виробництва; підвищується відповідальність керівників цехів за випуск і якість продукції.

На практиці досить часто використовується змішана форма спеціалізації, за якої заготівельні цехи орієнтуються на технологічну спеціалізацію (наприклад, модельний, формувальний, ливарний, ковальський, штампувальний цехи), а оброблювальні та складальні – на предметну. У такому випадку загальна кількість негативних наслідків спеціалізації суттєво зменшується.

У відповідності зі стадіями виробничого процесу основні цехи підрозділяються на заготівельні, обробні, ремонтні й складальні (розбірні).

До заготівельних цехів і ділянок відносяться ливарний (сталевого, чавунного й кольорового лиття), ковальсько-штампувальний, розкрою металу й ін. До оброблювальних і ремонтних відносяться цехи, що виконують обробку й ремонт деталей, вузлів і агрегатів рухомого складу (механічний, деревообробний,вогневий, коліснотокарний, електромашинний і ін. ), до складальних — цехи загального складання й розбирання.

Допоміжні цехи — це інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-будівельні й ін. В інструментальному цеху займаються ремонтом, виготовленням і відновленням інструмента, контрольно-вимірювального устаткування й технологічного оснащення. Ремонтно-механічний цех забезпечує ремонт і обслуговування устаткування заводу, модернізацію діючого й виготовлення нестандартного устаткування. В електромеханічному цеху ремонтують електроустаткування, верстатне й транспортне устаткування всіх цехів заводу й виготовляють запасні частини до цього устаткування, а також нестандартне устаткування. Роботи з ремонту будинків і споруджень заводу виконуються в ремонтному цеху.

До загальнозаводських обслуговуючих господарств виробничого призначення відносяться:

ü складське, що складається з різних складів;

ü енергетичне, що об’єднує котельні, компресорні станції, трансформаторні підстанції, газогенераторні, кисневу й ацетиленову станції, паро-, повітро- і газопроводи, нафто- і бензопроводи, а також зв'язок і сигналізацію;

ü транспортне – депо, гаражі, залізничні колії й необхідні транспортні й вантажно-розвантажувальні засоби, ґрунтові й інші дороги безрейкового міжцехового й цехового транспорту;

ü санітарно-технічне, що включає в себе водопровідні, каналізаційні, вентиляційні й опалювальні пристрої;

ü центральна заводська лабораторія, що проводить контрольні випробування матеріалів і запасних частин, контролює технологічні процеси й т.д.

Під виробничою структурою цеху розуміють склад і форми взаємозв'язків його виробничих ділянок, допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Виробнича структура визначає внутрішньоцехову спеціалізацію й кооперування виробництва.

Виробничі ділянки, також як і цехи, можуть мати технологічну й предметну спеціалізацію. Вони спеціалізуються на виконанні однорідних технологічних операцій (токарських, фрезерувальних і ін.) або на виготовленні чи ремонті певних предметів, деталей, вузлів, виробів. Ділянки предметної спеціалізації можуть бути організовані як предметно-замкнуті серійного виробництва або як потокові лінії. Виробнича ділянка складається із групи робочих місць і є первинним адміністративно-виробничим підрозділом підприємства.

До допоміжних і обслуговуючих структурних підрозділів цеху відносяться ділянки ремонту технологічного оснащення й устаткування, заточення різального інструменту, інструментально-роздавальні комори, пункти технічного контролю й внутрішньоцеховий транспорт.

Розміщення основних, допоміжних цехів і обслуговуючих господарств на території підприємства, відображене в його генеральному плані, підкоряється принципу найбільш раціонального й економічно вигідного розташування всіх ланок для забезпечення основного виробництва по методу прямоточності.