Внесок О. Вільямсона та Е. Остром у розвиток нової інституціональної теорії

Традиційний рецепт процвітання країни, що розділяється більшістю економістів, такий: приватна власність, вільні ціни й держава в якості арбітра. Як показали Нобелівські лауреати з економіки 2009 року Олівер Вільямсон і Елінор Остром, у багатьох випадках можна успішно обійтися без будь-якої з цих речей. Співробітник фірми, що працює на конвеєрі, не продає зроблені ним деталі будь-кому, хто більше всього заплатить, а передає їх далі по стрічці. Користувачі "нічийних" природних ресурсів - лук, рибних угідь - нерідко знаходять розумний спосіб їх спільного використання, не вдаючись ні до приватизації, ні до державного примусу.

Практичне значення праць цих економістів полягає в тому, що вони підривають два поширені упередження - проти великих фірм і проти анархії.

Вільямсон, як і його науковий попередник Коуз, вважав непридатною колись поширену серед економістів практику пояснювати будь-яке незрозуміле явище ділового життя через монополізацію. Вільямсон не просто постарався скоротити число незрозумілих явищ, але й домігся зміни загального підходу до аналізу: починаючи з 1980-х рр. в поясненні незрозумілих явищ міркування ефективності стали правилом, а міркування монополізації - винятком.

Особливий внесок роботи Вільямсона додали до розуміння вертикальної інтеграції - об'єднання в одній фірмі декількох етапів виробничого ланцюжка. До досліджень Вільямсона економісти, а слідом за ними й антимонопольні органи були схильні пояснювати цю практику в першу чергу прагненням до монополізації ринку. Справжнє пояснення, на думку Вільямсона, багато в чому протилежне. Якщо для власника деякого активу число можливих партнерів по операціях невелике і в їхніх силах позбавити його суттєвої частини прибутку, то для зниження ризиків йому доцільно з ними об'єднатися. Вертикальна інтеграція виявляється не стільки частиною проблеми монополії, скільки одним із способів її вирішення - те ж саме, що й стратегічний шлюб між нащадками двох ворогуючих монархій. Інвестиції, які були б збитковими або ризикованими для двох незалежних організацій, стають захищеними в одній. Подібного роду міркування також пояснюють багато незвичайних практик у відносинах між постачальниками і покупцями їх продукції.

Згідно з Вільямсоном, яку б форму не приймала вертикальна інтеграція, вона в першу чергу ґрунтується на міркуваннях ефективності. Хоча він не пропонує звести схвалення всіх видів вертикальної інтеграції "до рангу нової ортодоксії" і не думає, що вони зовсім "позбавлені проблем", проте він все ж вважає, що уряду не слід обмежувати прагнення компаній до розширення як таке. Замість цього краще обмежувати безпосередньо проблемну поведінку на деяких ринках, де спостерігаються дві необхідні умови монополізації: висока концентрація і високі бар'єри для входу.

Не менш цікавий внесок у розвиток нової інституціональної теорії зробила Е. Остром. Будучи студентом-економістом, вона вже на першому курсі знала "правильну" відповідь на запитання, чому китів стає все менше, а корів все більше. Корова завжди комусь належить, а кити - нічийні. Ця нічийність створює пастку, яка відома як "трагедія громад": навіть якщо в інтересах всіх обмежити використання загальнодоступного ресурсу, кожен все одно зацікавлений використовувати його як можна більше. Врятувати китів може тільки приватизація або державне регулювання.

Дослідження Остром показали, що традиційна відповідь економістів на питання про китів неповна. На ділі багато нічийних ресурсів управляються на диво добре. їх користувачі встановили розумні правила й змогли без держави забезпечити їх дотримання. Виходить, проблема не в нічийності як такій, а в тому, що такі правила не склалися. Але, раз так, то є ще одне рішення - дозволити людям домовитися, не поспішати приймати закони.

Візьмемо окремий випадок "трагедії громад" - проблему розподілу сімейних обов'язків, коли кожен зацікавлений у співпраці з іншим, але, можливо, волів би нічого не робити сам. Слідуючи логіці Остром, не існує однієї загальної для всіх сімей проблеми, а є безліч приватних, які об'єднані деякою подібністю. Нав'язане ззовні єдине правило розподілу сімейних обов'язків навряд чи підійшло б для всіх сімей, і не всі сім'ї погодилися б йому слідувати. Проте спроби втілити його в життя за допомогою міліції та суду цілком можуть підірвати вже сформовані в родині довіру й механізми взаємного врахування думок.

Висновки Остром мають не тільки економічне, але й політичне значення. З них випливає - і це відзначають автори відповідного напряму, - що анархія, тобто відхід держави від ролі обов'язкового зовнішнього арбітра, нерідко працює краще, ніж прийнято думати. Якщо люди з конфліктуючими інтересами всупереч прогнозам багатьох економістів можуть домовитися про правила спільного використання природних ресурсів, то й люди з конфліктуючими інтересами й цінностями можуть домовитися про правила спільного життя, уникнувши війни всіх проти всіх. Головне - не поспішати приймати закони.

6.9. Теорія ігор (Дж. Неш)

У Прінстоні Джон Неш почув про теорію ігор, у ту пору представлену тільки Дж. фон Нейманом і Оскаром Моргенштейном. Теорія ігор вразила його уяву так, що у 20 років від народження Джон Неш зумів створити основи наукового методу, що зіграв величезну роль у розвитку світової економіки. У 1949 році 21-річний учений написав дисертацію про теорію ігор. Через сорок п'ять років після того він отримав за цю роботу Нобелівську премію з економіки. Внесок Heina описали так: "За фундаментальний аналіз рівноваги в теорії некооперативних ігор".

Теорія ігор - це математичний метод вивчення стратегій, що дозволяють перемогти у якійсь грі. Спочатку математики зацікавилися такими іграми, як хрестики-нулики або шахи, стратегію яких аналізувати відносно просто, оскільки це так звані ігри з повною інформацією: кожен гравець знає, в якому положенні знаходиться його супротивник. Потім увагу дослідників привернули "ігри з неповною інформацією" (наприклад, покер), де гравцям невідомо, які засоби має у своєму розпорядженні супротивник. Проаналізувавши покер і решту ігор цього класу, математики спробували застосувати математичний аналіз до ігор "глобального масштабу": воєн, економіки і навіть до звичайних розлучень. У кожному випадку йдеться про двох або більше учасників, які ведуть боротьбу або за гроші, або за клапоть землі. Кожна зі сторін має свою мету й використовує власну стратегію, розроблену з урахуванням уявлень цієї сторони про супротивника, про його можливості та особливості мислення.

Нейман і Моргенштейн займалися так званими іграми з нульовою сумою, в яких перемога однієї сторони неминуче означає поразку іншої. У 1950-1953 роках Непі опублікував чотири, без перебільшення, революційні роботи, в яких представив глибокий аналіз "ігор з ненульовою сумою", - особливого класу ігор, в яких всі учасники або виграють, або терплять поразку. Прикладом такої гри можуть стати переговори про збільшення зарплати між профспілкою і керівництвом компанії. Ця ситуація може завершитися або тривалим страйком, в якому постраждають обидві сторони, або досягненням взаємовигідної угоди. Непі зумів розгледіти нове обличчя конкуренції, змоделювавши ситуацію, що згодом отримала назву "Рівновага Heina" або "некооперативна рівновага", при якій обидві сторони використовують ідеальну стратегію, що й приводить до створення стійкої рівноваги. Гравцям вигідно зберігати цю рівновагу, оскільки будь-яка зміна тільки погіршить їхнє положення, однак відповідна стратегія є програшною для всіх, а виграшу можна досягти тільки при кооперуванні.

У 1950-х рр. Непі був знаменитістю. Він співпрацював із корпорацією RAND, що займається аналітичними й стратегічними розробками, в якій працювали провідні американські вчені. Там, знову-таки завдяки своїм дослідженням в області теорії ігор, Непі став одним із провідних фахівців в області ведення "холодної війни".

У 1994 р., у віці 66 років, Джон Непі отримав Нобелівську премію за свій вклад у теорію ігор.