Методологія нової інституціональної теорії

Нова інституційна теорія вивчає не стільки поведінку окремого індивіда, скільки інституціональні структури. Індивід, його інтереси, вподобання формуються під впливом інституціонального середовища. Інститут виступає як продукт суспільного розвитку і форма, в рамках і за участю якої протікає господарча діяльність.

Представники неоінституціоналізму прагнуть використовувати традиційні підходи неокласичної школи для аналізу інституціональних аспектів ринкової економіки [28]. Під останніми розуміються не тільки "правила гри", але й перш за все механізм управління (правовий, організаційний, політичний, інформаційний) типовими операціями економічних організацій. Існують два підходи.

1) Підхід Т. Веблена, який розглядав інститути як "правила гри", включаючи неформальні обмеження (традиції, звички, кодекси поведінки) і формальні норми (закони, права власності).

2) Підхід представників нової інституціональної економіки: інститути як механізм координації, управління контрактними відносинами.

Головна робота основоположника, американця Рональда Коуза, була опублікована у 1937 р. Коуз не був традиційним економістом - він і пропрацював більшу частину життя на юридичному факультеті. Нобелівську премію з економіки він отримав лише в 1991 р.: інституціоналістів довго не визнавали. Основним заняттям для Коуза завжди було вивчення окремих фірм і епізодів - те, що в науці про управління називається кейсами. Традиція склалася: інституціоналісти із захопленням займаються викопуванням дрібних деталей. Вони працьовиті, як справжні історики, і допитливі, як юристи: вивчити всі контракти на оренду землі в якому-небудь провінційному містечку за кілька років для них наймиліша справа. Ось і у Рейк'явіку кейси були найрізноманітніші: від чудесного перетворення Бомбея з глухої португальської колонії у місто з квітучою комерцією до руйнування норм, що регулюють діяльність конституційного суду в Аргентині 1970-х; від контрактів на ринку добрив у Бразилії до конфліктів, пов'язаних із власністю на землю в середньовічній Русі.

Теорія, що пов'язує всі ці окремі епізоди воєдино, виглядає зовсім нескладною. Коуз поставив просте питання: чим керується фірма, коли приймає рішення - самостійно виробляти те, що їй необхідно, або закуповувати на стороні. І запропонував відповідь: вся справа у витратах на складання контрактів і контролі за їх виконанням. Якщо б цих витрат не існувало, ми б жили в найефективнішому з усіх можливих світів. Інвестори вкладали б рівно стільки грошей, скільки потрібно для отримання максимального прибутку, не турбуючись про те, що менеджери зроблять щось неправильно, а ті працювали б не покладаючи рук, не побоюючись, що їх виженуть. Диктатори не боялися б, що їх зрадять: достатньо було б правильно скласти договір. Якщо б контракти складалися швидко й безкоштовно, будь-який вихідний розподіл ресурсів був би ефективним. Але в дійсності інвестори бояться, що менеджери зроблять із грошима щось не те, і вкладають менше, ніж потрібно, співробітники працюють упівсили, тому що не чекають на винагороду за старання, а диктаторів зраджують. Значить, транзакційні витрати існують - у цьому полягає знаменита "теорема Коуза".

Узагальнюючи особливості нової інституціональної економічної теорії (НІЕТ) на концептуальному рівні, можна сформулювати декілька положень.

По-перше, на відміну від неокласики для НІЕТ, інститути значимі з точки зору поведінки економічних агентів. Акцент робиться на аспекти, пов'язані з ефективністю розміщення ресурсів та економічним розвитком, аналізуючи процес формування інститутів на основі моделі раціонального вибору - з точки зору створення та використання можливостей взаємовигідного обміну. Дослідження дискретних інституційних альтернатив дозволяє у явній формі позначити теоретичні та практичні проблеми.

По-друге, на відміну від традиційного інституційного підходу в рамках НІЕТ інститути розглядаються крізь призму їх впливу на рішення, які приймають економічні агенти. Інститути у вигляді набору правил і норм не визначають цілком поведінку людини, а лише обмежували набір альтернатив, з яких індивід може вибирати у відповідності зі своєю цільовою функцією.

По-третє, на відміну від неокласичної економічної теорії в НІЕТ багато об'єктів вже не розглядалися як "чорні скриньки". Це означає, що організація (держава, фірми, домашні господарства) визначається не як окремий економічний агент з єдиними цілями, інтересами, а як система, що має внутрішню структуру інтересів.

Інструментарій НІЕТ дозволяє вивчити домашнє господарство, фірму як впорядкування взаємодії між людьми, структуру, що потребує спеціального дослідження процесів обробки інформації, отримання та використання знання, структуру стимулів і контролю в різних формах економічної організації. З цієї причини нова інституційна теорія фірми називається контрактною, на відміну від технологічної в неокласика.

"Розкриття" "чорних скриньок" за допомогою використання НІЕТ означає не тільки опис, але й пояснення того, що приймалося в рамках неокласики як даність.

По-четверте, інституційні альтернативи порівнюються одна з одною, а не тільки з ідеальним станом речей, як в неокласика. Це порівняння проводиться через аналіз можливостей економії на трансакційних і трансформаційних витратах. У спрощеному вигляді механізм виникнення надлишкових витрат представлений у такий спосіб. Спочатку дослідники будують ідеальну економічну систему, потім порівнюють з нею фактичний стан речей. Після цього визначають, що необхідно зробити, щоб досягти ідеального положення. Одна з фатальних абстракцій - ігнорування витрат, пов'язаних з реалізацією запропонованих змін, хоча в економічній теорії широко відомий принцип другого найкращого або оптималь-ності з додатковими обмеженнями.

Переваги НІЕТ полягають у тому, що види кооперації розглядалися раніше як альтернативні у контексті порівняльного аналізу механізмів управління трансакціями і виявляються доповнюючими в умовах співіснування достатнього різноманіття трансакцій з точки зору невизначеності, повторюваності угод, специфічності використовуваних активів, складності та спряженості з іншими трансакціями.

По-п'яте, більш широкий підхід до визначення ситуації вибору в рамках НІЕТ у порівнянні з неокласичним дозволяє послабити жорсткі обмеження на метод порівняльної статики. Якщо у неокласиків порівняльна статика як метод вивчення економічної системи через набір рівноважних станів передбачає визначення величини таких показників, як ціна і кількість, то в НІЕТ подібних значущих параметрів виявляється істотно більше (якість, система штрафних санкцій, умови та наслідки відхилення від графіка поставок і платежів і т. д.). Використання даного методу дозволяє поставити питання про непередбачені наслідки інституційних змін.

По-шосте, НІЕТ орієнтована на ослаблення жорстких передумов неокласичної теорії щодо поведінки людини і в той же час на уніфікацію економічного підходу. Вона послідовно реалізує принцип методологічного індивідуалізму, що дає підставу в першому наближенні розглядати нову інституційну економічну теорію як узагальнений неокласичний підхід. У свою чергу, раціональність поведінки розглядається в якості змінної величини, яка залежить від складності ситуації вибору, її повторюваності, наявної інформації, а також ступеня мотивації.