Договір перевезення вантажу

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевіз­ник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК).

Предметом договору є транспортні послуги, а предметом перевезення — конкретний вантаж.

Цей договір є двостороннім, оплатним і реальним, оскільки вважається укладеним з моменту прийняття вантажу перевіз­ником від відправника.

В тих випадках, коли договір укладається на умовах надан­ня для перевезення певного повітряного чи морського судна, він вважається консенсуальним, оскільки з моменту погодження істотних умов договору (яке судно фрахтується, кількість ван­тажу, місце завантаження, розмір фрахту, місце прибуття то­що) договір вже є укладеним.

Сторонами в договорі виступають вантажовідправник і пе­ревізник.

В літературі відсутня єдність щодо правового становища відп­равника в договорі перевезення вантажів. Одні автори вважають, що він є самостійною стороною, а сам договір має багатосторонній характер. Висловлювалася і думка, що цей договір є договором на користь третьої особи, оскільки відправник сплачує за перевезен­ня, перевізник надає послуги, а результатом користується ванта­жоодержувач.

За загальним правилом договір перевезення вантажів є пуб­лічним, оскільки надання транспортних послуг належить до

видів підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню, звідси випливає обов'язок перевізника здійснювати перевезен­ня вантажів будь-якої особи.

Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі у вигляді: накладної (залізничний транспорт), товарно-тран­спортної накладної (автомобільний транспорт), коносамента (морський транспорт), а також чартера (при перевезенні вантажу морем в міжнародному сполученні).

Обов'язки вантажовідправника:

Головний обов'язок вантажовідправника — це сплатити обумовлену за договором провізну плату, а також:

• підготувати вантаж до перевезення (затарити, запакетувати,
замаркувати);

• здати вантаж до перевезення з дотриманням встановлених
правил;

 

• заповнити перевізні документи (залізничну накладну,
товарно-транспортну накладну);

• надати необхідні супровідні документи (сертифікати якості,
рахунки-фактури, описи);

 

• забезпечити правильне використання транспортних засобів;

• завантажити не нижче встановленої технічної норми за­
вантаження і не вище вантажопідйомності;

• після завантаження своїми силами опломбувати транспорт­
ний засіб (якщо за договором це є обов'язком відправника).

Обов'язки перевізника:

• надати рухомий склад, придатний для перевезення в тех­
нічному і комерційному відношенні (тобто такий, який би за­
безпечив збереженість саме заявленого вантажу під час пере­
везення);

• завантажити і опломбувати транспортний засіб (якщо за
договором це його обов'язок);

• забезпечити збереженість вантажу під час перевезення;

• своєчасно доставити вантаж в пункт призначення;

• повідомити вантажоодержувача про те, що надійшов
вантаж;

• видати вантаж належному вантажоодержувачеві.
Перевізник видає вантаж одержувачеві в такому ж порядку,

в якому приймав (за вагою, кількістю, навалом тощо). Обов'язки вантажоодержувача:

• своєчасно прийняти вантаж (надати необхідні документи,
розвантажити транспортний засіб, вивезти вантаж);

• перевірити кількість та якість вантажу (якщо є претензія —
своєчасно заявити);

• провести остаточні розрахунки з перевізником;

• очистити транспортні засоби з внутрішньої і зовнішньої
сторони.

29.5. Відповідальність перевізника за збереженість вантажу

У разі порушення зобов'язань за договором перевезення сто­рони несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не передбачено ЦК, іншими нормативними актами чи транс­портним законодавством.

На всіх видах транспорту відповідальність побудована за принципом вини, і діє, як правило, презумпція вини зобов'я­заної сторони. Формула вини перевізника в незбереженості вантажу має такий вигляд: Перевізник відповідає за збережен­ня вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або по­шкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевіз­ник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ст. 924 ЦК).

Відповідно перевізник несе відповідальність за втрату вантажу, його пошкодження, псування, нестачу вантажу, по­рушення строків доставки, а також за невиконання інших обов'язків за договором (наприклад, видача вантажу не в пункті призначення, втрата перевізних документів тощо).

Під втратою вантажу розуміють неможливість видачі ван­тажу перевізником одержувачеві. Це поняття охоплює не лише фізичну загибель вантажу, його крадіжку, знищення, а й не­можливість видачі вантажу з інших причин, навіть якщо він і не загинув.

Пошкодження вантажу — це зміна його механічних власти­востей внаслідок биття, ламання тощо.

Псування вантажу — це зниження його біологічних чи ме­ханічних властивостей внаслідок різких коливань температури, впливу опадів, порушення правил завантаження, через відсут­ність упаковки тощо.

Відповідальність перевізника за збереженість вантажу має обмежений характер, оскільки не всі види збитків ним відшко­довуються.

Межа відповідальності перевізника — розмір дійсної вартості вантажу.

Так, у випадку втрати чи пошкодження вантажу збитки відшкодовуються в розмірі втраченого вантажу, а при пошкод-

женні чи псуванні вантажу — в частині суми, на яку знизилася його вартість, а при втраті вантажу, який був зданий до пере­везення з оголошеною цінністю — в розмірі оголошеної цін­ності.

Водночас на окремих видах транспорту (річковому, автомо­більному) при використанні перевізником вантажу для влас­них потреб передбачена кратна відповідальність перевізника (в подвійному розмірі).