Види авторських договорів

Взаємовідносини між авторами і організаціями, які випуска­ють у світ їх твори, будуються на підставі авторських договорів. Саме авторський договір є тією юридичною формою, яка дозволяє реалізувати права на публікацію твору, на його роз­повсюдження, на недоторканність та ін.

За загальним правилом договори про передачу прав на вико­ристання творів укладаються в письмовій формі (крім вико­ристання твору в періодичних виданнях — газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати автор­ської винагороди, а також інших умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнута згода).

Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти при-мірні авторські договори (зразки авторських договорів).

Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення, видавничі договори, поста-

новочні, сценарні, договори художнього замовлення, договори про видання творів у перекладі, у переробці, договори на ство­рення і передачу комп'ютерних програм.

Авторський договір замовлення укладається на створення кон­кретного твору. За цим договором автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'яза­ний виплатити автору аванс. Розмір і термін виплати визнача­ються угодою сторін. У випадках коли твір створюється за державним замовленням, ставки авторського гонорару вста­новлюються централізовано, відповідно до положень про міні­мальні ставки гонорару та авторської винагороди, затверджених урядом.

У автора "Гренади" М. Светлова на творчій зустрічі читачі запитали, чому цей вірш має незвичну побудову: "Откуда ж, приятель, Песня твоя: "Гренада, Гренада, Гренада моя ".

Відомий радянський поет жартома (а, можливо, і серйозно) від­повів, що на відміну від знаменитих авторів, які отримували гоно­рари за твір в цілому, йому як початківцю платили, по 50 копійок зарядок...

За видавничим договором автор передає або зобов'язується створити та передати видавцеві науковий чи художній твір, а видавець зобов'язується здійснити випуск цього твору протягом визначеного строку та сплатити обумовлену винагороду. Твір повинен відповідати визначеним в договорі умовам — жанру, обсягу. Протягом визначного в договорі строку автор не має права передати цей твір іншому видавцю.

За постановочним договором автор передає або зобов'язу­ється створити і передати драматичний, музичний, хореографіч­ний, пантомімний твір (балет, оперу, лібрето опери, музичну комедію тощо), а організація-постановник зобов'язується у визначений договором термін здійснити постановку і публічне виконання твору і сплатити автору обумовлену винагороду за публічне виконання.

Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з вико­ристанням літературного твору, за яким знімається кіно-, теле­фільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Сценарний договір передбачає використання твору в змішаній формі.

Договір художнього замовлення визначає відносини, пов'язані зі створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом договору є різні твори образо­творчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організації та приватних осіб і стають власністю останніх.

Безоплатне використання твору. Твір може бути вільно та безоплатно використаний будь-якою особою без згоди автора та інших осіб:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст­
рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відео­
грамах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв,
зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно
вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою
метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному про­
вадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) при публічному виконанні музичних творів під час офі­
ційних та релігійних церемоній;

4) у виданнях, випущених у світ рельєфно-крапковим шриф­
том для сліпих (азбукою Брайля) та в деяких інших випадках
(статті 21—25 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

16.8. Суміжні права

Розвиток техніки постійно розширює способи використан­ня творів літератури та мистецтва. Фотографія, кінематограф, відео- і звукозапис, радіомовлення, телебачення створюють ве­личезні можливості для відтворення та поширення авторських творів.

В 1961 р. в Римі була прийнята Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організа­цій радіомовлення. Права виконавців отримали назву "суміжних прав". Під суміжними правами традиційно розуміють права виконавців на результати творчої діяльності, права виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення.

В ст. 449 ЦК наведені такі об'єкти суміжних прав:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Виконавцями є актори (театру, кіно тощо), співаки, музи­канти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співа­ють, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва або твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Право на інтерпрета­цію є по суті таким само правом, як і авторське право, тому законодавець охороняє права виконавців від можливих пору­шень — неправомірного запозичення, спотворення.

Так, твори Чайковського, Рахманінова, Глінки по-різному виконували С. Ріхтер та Ван Кліберн. Вірші О. Пушкіна своєрід­но читали І. Андроніков, В. Качалов, А. Остужев, Р. Сімонов, В. Яхонтов.

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків.

Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео-запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із зву­ковим супроводом, так і без нього). Виробники фонограм та відеограм мають виключні права на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом, розпов­сюдження фонограм і відеограм серед публіки, право на будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм та ін.

Організацією мовлення є юридична особа — організація ефір­ного чи кабельного мовлення (телерадіоорганізація). Вона має виключне право щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забо­роняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відео­граму — з моменту її вироблення; на передачу (програму) орга­нізації мовлення — з моменту її першого виходу.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті права виконавців охороняються безстроково.