Суб'єкти авторського права

Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юри­дичні особи.

Серед фізичних осіб слід насамперед виділити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також спадкоємці автора; особи, яким автор чи його спадкоєм­ці передали свої авторські майнові права. Вони не є творцями

певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примір­нику твору (презумпція авторства). Це положення застосову­ється також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Важливою умовою співавтор­ства є те, що вклад співавторів в твір повинен мати творчий характер. Тобто не можна говорити про співавторство, якщо одна особа диктує роман, а інша записує його, домовляється з видавництвом, дістає папір для видання тощо. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероз­дільне. При нероздільному співавторстві неможливо виокремити творчу працю кожного співавтора. При роздільному співавтор­стві складові частини твору чітко визначені і відомо, хто кон­кретно із співавторів написав ту чи іншу його частину.

Результатом нероздільного співавторства стали такі відомі твори як "Дванадцять стільців" (І. Ільфа та Є. Петрова), "Республіка Шкід" (Г. Бєлих та Л. Пантелеева). Під подвійним прізвищем Буало-Нарсежак випускали свої детективні психологічні романи неоднора­зові лауреати "Гран-прі за кращий пригодницький роман" П. Буало та Т. Нарсежак. Обговоривши загальну канву майбутнього детек­тиву, вони працювали в різних містах. Буало як математик розробляв складну інженерію сюжетних ходів, а Нарсежак, талановитий стиліст, займався психологічними характеристиками дійових осіб, літера­турно обробляючи текст. Прикладом нероздільного співавторства в образотворчому мистецтві можуть бути твори радянських худож­ників М. Купріянова, П. Крилова та М. Соколова (Кукринікси).

Кількість співавторів може бути необмеженою. В 1927 р. був написаний колективний роман "Великі пожежі", співавторами якого виступили 27 письменників.

Прикладом роздільного співавторства в юридичній літературі може бути підручник "Цивільне право України" за редакцією О. Дзери та Н. Кузнєцової, написаний творчим колективом. В образотворчому мистецтві прикладом є скульптурний ансамбль "Великий фонтан" на території Виставки досягнень народного господарства у Москві, окремі фігури якого виконані різними скульпторами.

Результатом роздільного співавторства став і сценарій роману Дж. Лондона "Серця трьох", який він писав разом із Ч. Говардом. Погодивши в загальних рисах карколомний сюжет, вони поділили і працю: кожен з них повинен бути написати по 15 картин, не уявляючи, що станеться в найближчому епізоді або через дванад­цять епізодів, які пише співавтор. Оскільки Ч. Говард писав значно швидше, то Дж. Лондон, обробляючи свою десяту картину, отри­мав від Ч. Говарда вже фінал п'ятнадцятої і дізнався, що головний герой одружений не з тією жінкою...

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що якщо співавторство є роздільним, то кожен з авторів зберігає за собою право розпоряджатися створеною ним частиною твору, в тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено договором між співавторами.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.