Сукупний попит і його складові. Крива сукупного попиту та її переміщення

Сукупний попит можна визначати як кількість товарів та послуг, яку покупці хотіли б придбати за кожного можливого загального рівня цін. При цьому покупцями виступають всі економічні суб’єкти, тобто домогосподар., фірми, уряд та зовнішній сектор.

Під кількістю товарів і послуг відповідно маємо на увазі обсяг національного виробництва. Залежність між загальним рівнем цін та національним обсягом виробництва може бути зображена у вигляді кривої сукупного попиту.

АД –сукупний попит; А – агрегований.

Крива сукупного попиту відображає існування оберненої залежності між загальним рівнем цін та величиною сукупного попиту по вироблений національний продукт.

Ефект доходу та ефект заміщення не можуть бути використані для пояснення форми кривої сукупного попиту.

Ефект заміщення не придатний, оскільки у випадку з сукупним попитом ціни змінюються на всі товари одночасно, а отже не існує можливості замінювати дорожчий товар дешевшим.

Ефект доходу не спрацьовує, оскільки вищі ціни сплачені за товар одними особами трансформуються у вищі доходи інших осіб, а тому купівельна спроможність в економіці в цілому може не змінитись.

Форма кривої сукупного попиту може бути пояснена виходячи з таких чинників:

1) ефект реальних касових залишків (ефект багатства або ефект Пігу):

Ефект багатства проявляється в тому, що вищий рівень цін знижує реальну вартість (купівельну спроможність) нагромаджених активів. В свою чергу це призводить до зниження споживчих видатків і відповідно зменшення обсягу сукупного попиту.

2) ефект процентної ставки (ефект Кейнса)

За Кейнсом збільшення загального рівня цін збільшує потребу споживачів в грошах для поточних операцій, тому вони закривають свої депозитні вклади, що зменшує обсяг грошей, які можуть подаватись у позику. Тоді зростають процентні ставки,які викликають зменшення інвестицій і відповідно скорочення обсягів сукупного попиту.

3) ефект імпортних закупівель Ефект імпортних закупівель вказує, що зростання цін на вітчизняні товари та послуги, за умови незмінності цін на імпортні товари, призводить до скорочення експорту, збільшення імпорту і відповідно зменшення величини сукупного попиту. Даний ефект часто пояснюють через призму обмінного курсу

В такому разі зростання загального рівня цін збільшує процентні ставки, що спонукає іноземців вкладати більшу суму на депозит в даній країні. Для цього вони обмінюють власну валюту, що призводить до зміцнення національної грошової одиниці. В свою чергу це ускладнює експорт, стимулює імпорт і величина сукупного попиту зменшується.

4) ефект пропозиції грошей

Ефект пропозиції грошей спирається на так зване кількісне рівняння обміну

М – обсяг грошової маси

V – швидкість обігу грошей (к-сть операцій, які обслуговує одна грошова одиниця)

Р – рівень цін

Q – національний обсяг виробництва , , ,

29. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції.

Під СПр розуміють кількість товарів і послуг, тобто обсяг національного виробництва, який фірми готові виробляти і продавати протягом даного року за кожного рівня цін, при цьому інші обставини залишаються без змін. Вищий рівень цін стимулює підприємства виробляти і продавати більше товарів і послуг. Тоді як нижчий рівень цін зменшує обсяг виробництва. Крива СПр показує реальний обсяг національного виробництва, що може бути вироблений за різного рівня цін.

 

У короткостроковому періоді форма кривої сукупної пропозиції залежить від змін витрат на одиницю продукції. Крива AS містить три відрізки: кейнсіанський, проміжний, класичний. Кейнсіанський відрізок кривої AS показує, що економіка перебуває у фазі спаду. Цей відрізок кривої досить пологий, тому що за значного безробіття та наявності інших вільних ресурсів можна розширити виробництво без збільшення витрат на одиницю продукції і підвищення рівня цін. На проміжному відрізку, коли у виробництві застосовується менш ефективне устаткування і менш кваліфіковані працівники, витрати на одиницю продукції збільшується. Тому на цьому відрізку розширення реального обсягу національного виробництва супроводжується зростанням цін. На класичному відрізку крива AS стає крутою. Цей відрізок відповідає стану повної зайнятості, коли реальний обсяг національного виробництва перебуває на максимальному рівні, бо ресурси вичерпані. Зростання сукупного попиту в цій ситуації веде до зростання рівня цін. У довгостроковому періоді крива AS є класичною, або вертикальною (фірми постачатимуть потенційний обсяг продукції за будь-якого рівня цін). Основні нецінові фактори, що визначають СПр такі: потенційний обсяг виробництва, витрати виробництва. Потенційний обсяг виробництва залежить від кількості наявних в економіці факторів виробництва, технології їх застосування, а також від ефективності використання цих факторів. Витрати виробництва залежить від цін на внутрішні чинники виробництва і цін на імпортні ресурси. За інших рівних умов зміни в нецінових факторах призводять до змін витрат на одиницю продукції за різних обсягів національного виробництва і тим самим до зміни положення кривої сукупної пропозиції.

 

30.Рівновага сукупного попиту і пропозиції. Дискусія з приводу сукупного попиту та сукупної пропозиції.

У точці перетину кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага – рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва. Макроекономічна рівновага може досягатися на кейнсіанському відрізку кривої пропозиції, тобто ліворуч від потенційного обсягу виробництва. Крім того, економіка за певних обставин може виходити за межі потенційного ВВП. Така економіка називається перегрітою. Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням цін, називається стагфляцією. За даної сукупної пропозиції зміщення кривої сукупного попиту вправо на кейнсіанському відрізку: а) збільшує реальний обсяг національного виробництва і зайнятість, але слабо позначається на рівні цін; б) на проміжному відрізку збільшує і реальний обсяг національного виробництва, і зайнятість та підвищує рівень цін; в) на класичному відрізку переміщення кривої сукупного попиту праворуч збільшує рівень цін, але слабо позначається на реальному обсязі національного виробництва. Ефект храповика ґрунтується на тому, що ціни легко підвищуються, але їх важко знизити. В макроекономіці існують два основні підходи до визначення обсягу виробництва: класичний та кейнсіанський. Класичний підхід ґрунтується на законі Сея, який стверджує, що “пропозиція творить свій власний попит”. Прихильники класичного підходу в сучасній макроекономіці вважають, що гнучкі ціни та заробітна плата швидко усувають з ринку будь-який надлишок чи нестачу попиту або пропозиції і поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей. В економіці відсутні будь-які макроекономічні втрати, пов’язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На думку прихильників класичного підходу, макроекономічна політика не може відігравати будь-якої ролі у стабілізації ділового циклу або зменшення безробіття в економіці. Цього підходу дотримувалися економісти до 30-х років 20 ст. Кейнсіанський підхід ґрунтується на тому, що ціни і заробітна плата негнучкі у короткостроковому періоді унаслідок різного роду контрактів і договорів, наприклад колективних договорів трудових спілок з підприємцями. У такій економіці, на думку прихильників кейнсіанського підходу, обсяг національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких його рівнів. Економіка може зазнавати тривалих періодів безробіття, бо відсутній механізм самокоригування, а заробітна плата інертна. Монетарна і фіскальна політика можуть замінити відсутність механізму гнучких цін та заробітної плати, стимулюючи економіку в роки спаду та допомагаючи відновити повну зайнятість, або уповільнити темпи зростання економіки в роки буму та попередити інфляційні тенденції. Сучасна ринкова економіка – це поєднання елементів і класичної, і кейнсіанської моделей. Для короткострокового періоду – кілька місяців або років – можна застосувати кейнсіанську модель. Для довгострокового періоду – більше десятиліття – коли ціни і заробітна плата пристосувалися, найкраще сприяє еволюції макроекономічної діяльності саме класичний підхід.

 

31. Споживання і заощадження.

Особистий дохід (дохід отриманий) і національний дохід (дохід зароблений) відрізняються один від одного тому, що частина заробленого доходу – внески на соціальне страхування (податки на з/п), податки на прибуток корпорацій і нерозподілений прибуток корпорацій фактично надходять до домогосподарств (д/г). Навпаки, деяка частина доходу, яка надходить до д/г, наприклад, трансферні платежі, не була поточно зароблена. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка ґрунтується на соціальних програмах; виплати пенсій і допомоги по безробіттю, а також процентні платежі, що виплачуються урядом і споживачами. Нагадаємо, що . При розгляді визначників споживання, ми одночасно з’ясовуємо чинники заощадження. Найважливішим чинником, що впливає на рівень споживчих видатків є використовуваний дохід. Оскільки S є тією частиною ВД, що не споживається, то ВД є також основним визначником особистих заощаджень. Крива споживання виражає співвідношення різних сум, які д/г планують спожити за різних рівнів ВД в певний момент часу. Функція споживання відображається залежністю між споживанням і ВД. Функція заощадження – взаємозв’язок заощадження та доходу. Пороговим доходом або точкою нульового заощадження є обсяг доходу при якому д/г повністю споживають свої доходи. Графічно при цьому рівні доходу лінія C перетинає лінію 45⁰, а лінія S – абсцису.

Частка б.-я. загального доходу, яка споживається називається середньою схильністю до споживання (APC): . Та частка заг. Доходу, яка заощаджується називається середньою схильністю до заощадження (APS): . Причому, .

Гранична схильність до споживання (MPC):

. Аналогічно MPS. Причому, . Чинники C і S, не пов’язані з доходом: рівень ВД є основним чинником, що визначає величину C і S, крім нього є інші чинники, які заохочують д/г споживати < або > при кожному можливому рівні ВД. Отже, зміни у багатстві споживачів, їхніх сподіваннях та споживчій заборгованості, а також податки переміщують лінії споживання і заощадження.