Особливості статусу українських земель у складі ВКЛ

· Приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;

· Система управління залишалась незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;

· Руська мова стала державною;

· Православна церква зберігала панівне становище;

· Збереглося руське законодавство («Руська правда»)

· Литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями;

· Панувала українська культура.

Оволодівши більшою частиною українських і білоруських земель, Литовське князівство стало сильною феодальною державою. Ці землі були на становищі удільних князівств, на чолі яких стояли литовські князі. Після смерті Ольгерда 1377 р. на чолі держави став його молодший син Ягайло. З метою укріплення свого внутрішнього становища (боротьба зі своїми братами та родичами за великокнязівський престол) і зовнішнього (загроза Тевтонського ордену та посилення Московського князівства) Ягайло пристав на пропозицію польської знаті про укладання унії Литви і Польщі.

14 серпня 1385 р. в замку Крево поблизу Вільно між Литвою і Польщею була підписана Кревська унія. Ягайло приєднав до Польщі Велике князівство Литовське разом з українськими і білоруськими землями, сам прийняв католицтво, передав Польщі литовську казну.

Кревська унія зустріла опір частини литовської, української й білоруської шляхти. Провідник опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедиміна, домігся свого призначення довічним правителем ВКЛ. За його правління Литва стала централізованою державою, розгорнувся наступ на українську автономію.

Литва починає тривале суперництво з Москвою за спадок Київської Русі (обидві держави претендували на об´єднання у своїх межах усієї Русі і Східної Європи). Виникла так звана «литовська альтернатива» розвитку Східної Європи, коли цей регіон міг опинитися під контролем Литви. Але в битві під Ворсклою в 1399 р. великий князь литовський Вітовт зазнав поразки від татар, було вбито десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Це значно обмежило можливості реалізації «литовської альтернативи».

У 1409 р. Вітовт втрутився в династичні суперечки в Золотій Орді, сприяв утвердженню в ній Тохтамиша. Той зрікся «історичних прав» на руські землі, а також надіслав татарські загони для участі у Ґрюнвальдській битві (1410 р.) на боці Литви і Польщі. В результаті перемоги над Тевтонським орденом становище Вітовта ще більше зміцніло. Литва починає тривале суперництво з Москвою за спадок Київської Русі (обидві держави претендували на об´єднання у своїх межах усієї Русі і Східної Європи). Виникла так звана «литовська альтернатива» розвитку Східної Європи, коли цей регіон міг опинитися під контролем Литви. Але в битві під Ворсклою в 1399 р. великий князь литовський Вітовт зазнав поразки від татар, було вбито десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Це значно обмежило можливості реалізації «литовської альтернативи».

У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка визнала литовську державність на чолі з великим князем. Це стало новим етапом польсько-литовських відносин. На сеймі в м. Городелі у 1413 р. було визнано існування великокнязівського престолу в Литві. Але обрання великого князя затверджувалося польським королем. Литовські феодали-католики зрівнювались у правах з польськими у вирішенні державних справ, у тому числі й обранні великих князів литовських і королів польських. Участь православних у державному управлінні обмежувалась.

Зміст Городельської унії:

i. Скасовано Кревську унію, підтверджено існування ВКЛ як незалежної держави;

ii. Державний устрій ВКЛ мав реформуватися за польським взірцем;

iii. Литовці-католики урівнювалися в правах з поляками-католиками і стали повними власниками своїх земель (православні мали землі в умовній власності);

iv. Польща і ВКЛ в майбутньому мають створити єдину державу.

Наслідки унії: призвела до обмеження прав української православної шляхти, сприяла її окатоличенню та втраті української національності.

У 1440 р. було відновлено князівську владу в Києві. Проте ненадовго. Останнім князем став Семен Олелькович, який помер 1470 р. Відстояти свої права і відділитися від Литви українські князі спробували на початку XV ст. під керівництвом М. Глинського. Але зазнали поразки. У 40-х рр. 15 ст. литовські можновладці відновили удільні Київське й Волинське князівства. Київським князем став Олельк о (Олександр), син усунутого Вітовтом київського князя Володимира Ольгердовича, волинським — Свидригайло. Однак зміцнення українських князівств суперечило політиці Литви й Польщі. Саме тому відновлені князівства знову було ліквідовано: Волинське 1452 р., по смерті Свидригайла, а Київське — 1471 р., по смерті Семена Олельковича.,(і після нього «на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи настали»).

Проте незабаром Київ зазнав дошкульного удару від татар. У 1449 р. Хаджі-Гірей проголосив себе незалежним правителем Криму.