Свято арійського єднання

Напередодні свята Перуна на Перуновому острові під Києвом відбулося Родове Слов’янське Віче. Уперше в житті я взяв участь у події такого роду. Під величними дубами на березі Дніпра зібралися представники язичницького руху України і ще чотирьох слов’янських країн. З перших хвилин у мене склалися найкращі враження від рідновірів – це люди великодушні і щиросердні, сповненні життєвої сили і волі до утвердження витокових цінностей своїх Предків. У дружних бесідах і особистих розмовах рідновіри ділилися пошуками глибоких історичних коренів своїх народів, досвідом у відродженні Рідної Віри і стурбованістю дією руйнівних сил наступаючої глобальної плутократії. Особливе моє здивування викликали молоді українські рідновіри – морально чисті і зрілі юнаки і дівчата, що так рано усвідомили історичне значення свого життя. Вони щиро відкрили мені свою повагу до традиції Предків. На моє запитання, як вони прилучилися до Рідної Віри, сестри зі Львова Оріяна і Вогнелюба відповіли, що самі прийняли це рішення, коли прочитали журнал “Сварог”. Серед своїх однолітків, задурених профанним способом життя насаджуваної американської субкультури, ці молоді язичники представляють таке дорогоцінне багатство нації! Саме в них я бачу майбутнє братерського українського народу і взагалі Великої Арійської Раси. І ще вони такі дружелюбні і діяльні, з чистою соратницькою совістю – як найкращий приклад для всіх патріотів. Найбільшу заслугу в зміцненні цієї дружини має наша Волхвиня Зореслава, керівник Громади Українських Язичників і Об’єднання Рідновірів України. Вона дивовижна жінка – як чарівниця з казки, послана Богами, щоб збудити полум’я Рідної Віри в серцях людей і поєднати їх у дружній спільноті. Таку владу над серцями людей Зореслава здобула силою своєї широкої душі, самовіддано віддаючи себе і свої знання на користь Громади. З почуттям смутку Зореслава відкрила нам, що все не так легко, як нам здається, що чимало людей залишилися невдячними, використовуючи її знання в своїх корисливих інтересах. Проте найвірніші соратники залишилися як згуртована і діяльна Громада – це справжня перемога над бездуховністю і неуцтвом. Ти перемогла, Зореславо! Бажаємо тобі ще багато здоров’я, життєздатності і перемог нашого арійського відродження! Неповторне спілкування на Вічі внесли і представники інших слов’янських країн: мудрий Володимир, голова слов’янського руху Білорусі і його молодий соратник Медведко; головний редактор російського праворадикального расового журналу “Атеней” Буян, заглиблений у пізнання слов’янської старовини; солодкомовний пан Сташко з Польщі, прихильник арійського відродження. Відповідно до тем підготовлених доповідей серед рідновірів відбулися жваві дискусії з питань про жрецтво, кастову етнократію, походження слов’ян і національну ідентичність українців. Родове Слов’янське Віче закінчилося довгожданим святом Перуна. У чудових народних вбраннях, у вінках з дубового листя на головах, в урочистому піднесенні всі рідновіри промовляли молитву до могутнього Перуна. При виконанні всіх обрядів на честь Бога Громовника Перунів острів сповнювався гучними окликами: “Слава Перуну!” У титанічній містерії ми чоловіки прийняли присвячення воїнів Перуна, переходячи через Перунові ворота і виконуючи бойовий танок біля священного Дуба Перуна. Далі слідувало виконання українських народних танців і древніх слов’янських ігор. На закінчення свята всі випили заздравну чару. Один за одним рідновіри промовляли побажання воїнам Перуна, на благо Україні, Слов’янству і Великій Арійській Расі. На знак подяки сам Бог Перун привітав наc своїм могутнім громовим голосом. Обряди в честь Перуна не тільки залишили хвилюючий спомин, але й принесли мені правдиве відчуття чуда. Коли я повернувся до Болгарії з освяченим дубовим вінком і з мішечком чудодійних трав, я сам відчув себе міцнішим, зрілішим і боєздатнішим, ніж був раніше. Я увібрав у себе частинку сили Бога Громовника. Моя участь у Родовому Слов’янському Вічі принесла не тільки сердечні приятельські почуття слов’янських рідновірів, але також і любов до України, в якій я побував уперше. Я давно розумів, що ми болгари і українці є кровними братами. Тепер я це відчув: схожі обличчя, подібність духовна, близька історична доля. Після перебігу світових подій, після краху більшовизму в Болгарії і в Україні піднялися нові сили руху національного відродження. Не дивлячись на те, що українські народознавці притримуються розуміння слов’янського походження свого народу, а ми болгари шукаємо підстав у своїх неслов’янських предків, що заклали основи болгарської держави, але в підсумку всі своїми шляхами приходимо до пізнання наших спільних Предків: етноси передшумерської, Понтійської цивілізації,пелазги, кіммерійці, фракійці, скіфи – визначені як протослов’яни. Ось в цьому ми знайшли мудрість розуміння нашого загального родового коріння. А наша болгаро-українська дружба вкрай необхідна в доленосному історичному сьогоденні, коли наші спільні вороги розробляють одні й ті самі схеми для знищення наших народів. До цього висновку ми прийшли, обговорюючи національні проблеми Болгарії і України. Я завжди повторював, що наш порятунок не в Заході, а в своїх власних руках. Як спадкоємці найдавніших світових цивілізацій, ми повинні відстоювати свої права на творення власної історії. Перебування серед українських язичників спонукало мене замислитись над відношенням болгар до Слов’янства. Через жахливі збочення болгарської історії під час більшовизму, а також і під час нинішньої євро-атлантичної окупації Болгарії, інтерес до Слов’янського світу в нас помітно знизився. Але все-таки певна частина наших болгарських предків були слов’янами, а за мовною належністю нас болгар визначають як слов’янський народ. Тому нам треба спитати себе: що взагалі ми болгари знаємо про слов’ян: хіба у них такий профанний вигляд, в якому їх представляє офіційна академічна наука? Чи маємо взагалі уявлення про містичну глибину слов’янської язичницької релігії, співмірну з ведійською? Яке космічне послання втілене в кумирі чотириликого Свентовита – сторожа Прави, Яви і Нави, зверненого до чотирьох сторін Світу? Одна життєстверджуюча філософія, що проникла в містерії Коляди, у вінчальну магію Ладиної обручки і в пристрасний танець Пеперуди – всі свята є в спадщині болгарських слов’ян. У сердечній спільноті слов’янських рідновірів я побачив, що Слов’янства не можна зрозуміти з книг, а лише серцем. Як стверджує великий болгарський ідеолог Найден Шейтанов, ми болгари родичаємося з Північчю, а зі Слов’янством – наші двері до найбільш расово і морально збережених арійських народів. Хай навіки пребуде спільність слов’янських рідновірів! Слава нашим арійським родам! Слава Богам! Шегор Расате, жрець Болгарської Рідної Віри