Аномалії рефракції ока

У клінічній практиці крім описаної вище старечої далекозорості, зу­мовленої зниженням еластичних властивостей кришталика, найчастіше зустрічаються два основних дефекти заломлення променів: міопія (корот­козорість) і гіперметропія (далекозорість) (рис. 1). Вони можуть бути наслідком зміни поздовжньої форми очного яблука. Для того щоб зобра­ження було чітким, промені від однієї точки повинні сходитися на сітківці. Але якщо око в поздовжньому напрямку видовжене або вкорочене, то в разі нормального ступеня заломлювальної сили оптичного апарату про­мені не будуть сходитися на сітківці: за наявності міопії - перед сітківкою, а гіперметропії - за нею. Природно, що корекція зору повинна полягати у зміні заломлювальної сили оптичного апарату ока. Особам з міопією допо­може двоввігнута лінза, а з гіперметропією - двоопукла. Діоптрична сила відповідної лінзи повинна бути різною і залежати від виразності дефекту.

Рис. 1. Види клінічної рефракції ока

У більшості людей рогівка не є ідеальною сферою, її вертикальна кри­визна звичайно трохи більша, ніж горизонтальна (розходження може сяга­ти 0,5 D). Ця недосконалість заломлення називається астигматизмом. Незначний астигматизм не заважає бачити, він виправляється централь­ними механізмами зорової сенсорної системи. Але в деяких людей астиг­матизм буває настільки вираженим, що для виразного бачення потрібне додаткове коригування. Для цього застосовуються скельця з циліндричною поверхнею, що вирівнює неправильність кривизни рогівки.