Характеристиказагальнихправилпосвідченняправочинів

 

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тіль­ки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов'язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відпо­відності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.

Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову квалі­фікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.

Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:

- вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину — як­що його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямо­вані на використання власності всупереч закону, одержання гро­мадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим пра­вилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;

- односторонні правочини та договори, укладені з недодер­жанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім ви­падків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);

- вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздат­ності (без схвалення батьків, усиновлювачів чи опікуна), окрім випадків, передбачених законом (ст. 221 ЦК);

- вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без згоди батьків, усиновлювачів або піклуваль­ників), окрім випадків, передбачених законом (ст. 222 ЦК);

- вчинені громадянином, обмеженим у цивільній дієздат­ності, за межами його цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

- вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК);

- вчинені дієздатним громадянином, не здатним усвідомлю­вати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК);

- вчинені недієздатним громадянином (ст. 226 ЦК);

- вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу (ст. 227 ЦК);

- що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК);

- вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, об­ману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229-231, 233 ЦК);

- вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

- фіктивний (вчинений без наміру створення обумовлених ним наслідків) і удаваний (вчинений з наміром приховання іншо­го правочину) правочини (ст. 234, 235 ЦК).

Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти право-чинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги за­кону, наслідки їх дій. Слід зазначити, що в більшості випадків сторони, що звернулись за посвідченням правочину, просто неусвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності, а не діють зловмисно.

При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об'єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридични­ми особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, постановою Верховної Ради Ук­раїни «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХП від 17.06.92 р. визначається майно, що не може перебувати у влас­ності громадян, громадських об'єднань, міжнародних ор­ганізацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок на­буття права власності громадянами.

До майна, забороненого до обігу, тобто такого, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належить:

- Зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбава-ються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

- Вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного па­лива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його ви­робництва.

- Бойові отруйні речовини.

- Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

- Протиградні установки.

- Державні еталони одиниць фізичних величин.

Обмеженими в обігу є такі предмети:

- вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя — з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 21-річного віку;

- вогнепальна мисливська нарізна зброя (мисливські ка­рабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) — з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб,
які досягли 25-річного віку;

- газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені ре­човинами сльозоточивої та дратівної дії, з дозволу органів внут­рішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 18-річного віку;

- об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ят­ки історії та культури — з дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбуд і Головархів України);

- радіоактивні речовини — з дозволу Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки, у разі наявності вис­новку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає обов'яз­ковій реєстрації (житлові будинки, автотранспортні засоби), посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію.

Угоди щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності.

Наступним кроком є встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину. Тобто нотаріус встановлює, яких саме наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину. Для цього нотаріус має детально з'ясувати волю сторін, всі суттєві моменти правочину, роз'яснити сторонам його умови, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з правочину. Отримання роз'яснень нотаріуса та засвідчення цього шляхом проставляння підписів у реєстрі нотаріальних дій уне­можливлює в подальшому визнання правочину недійсним внаслідок обману чи помилки.

Крім того, дотримання відповідності правочинів дійсним намірам сторін і вимогам законності пов'язано не тільки з мож­ливістю скасування укладеного правочину, а й з відповідаль­ністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Статтею Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус пови­нен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить зако­ну. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Наступним моментом укладання правочину є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності; перевірка пра­воздатності юридичних осіб, а також перевірка повноважень представників. З'ясування цих питань відбувається в порядку, передбаченому у Законі України «Про нотаріат», про що вже йшлося у главі 6. Слід лише відзначити, що правочини за ма­лолітніх та недієздатних осіб укладають їхні батьки (усинови­телі) чи опікуни (ст. 67 ЦК), а неповнолітні і обмежено дієздатні особи мають отримати згоду батьків (усиновителів) чи піклуваль­ників. Нотаріус повинен вимагати дозвіл органу опіки і піклу­вання на право опікуна укладати, а піклувальника — давати зго­ду на вчинення від імені підопічного певних правочинів, зокрема договорів, що потребують нотаріального посвідчення і спеціаль­ної реєстрації.

Справжність підпису батьків, усиновителів або піклу­вальників на заяві про їхню згоду на посвідчення угод від імені осіб повинна бути засвідчена нотаріально або підприємством, в якому вони працюють, або іншими юридичними особами (устано­вами, де вони навчаються, ЖЕКом, за місцем їхнього проживан­ня тощо). Батьки, усиновителі або піклувальники можуть осо­бисто подати заяву нотаріусу.

Якщо за посвідченням правочину звертається юридична осо­ба, нотаріус перевіряє її правоздатність шляхом перевірки доку­ментів, про які вже йшлось у попередній главі, — статуту, уста­новчих документів тощо. Якщо правочин вчиняється за участю представника, нотаріус перевіряє його повноваження, які мають бути оформлені дорученнями. Нотаріус знайомиться з оригіна­лом доручення і робить висновок про обсяг повноважень пред­ставника. Для керівника юридичної особи такого доручення не вимагається, ним подається лише документ, що посвідчує його посаду; якщо від імені юридичної особи звертається колегіаль­ний орган — витребується документ, що підтверджує його повно­важення.

Крім того, нотаріус має право витребувати від громадян, підприємств, установ, організацій, а також державних органів документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Це, зокре­ма, документи на майно, що підлягає реєстрації, акти цивільного стану, згоди, дозволи зацікавлених осіб тощо.

Визначивши справжні наміри сторін, відповідність правочину чинному законодавству, установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевірив­ши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторо­нами. Зазначимо, що нотаріус може скласти проект угоди на про­хання сторін. Угода укладається не менш ніж у двох примірни­ках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

Важливим питанням при посвідченні правочинів є їх підпи­сання. Всі примірники повинні бути власноручно підписані учас­никами угоди перед вчиненням посвідчувального напису. Підпис учасника угоди на примірнику зіставляється з його підписом у паспорті. У випадку, коли нотаріус знає посадових осіб юридич­них осіб і має зразки підписів цих осіб, він може не вимагати їх з'явлення кожного разу, якщо зразки підписів одержані при осо­бистому зверненні і їх справжність не викликає сумніву. Якщо учасник угоди не має можливості власноруч підписатись, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин може підписати інший громадянин.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя.

Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з'явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо так, то він подає нотаріусові відповідну заяву про свою згоду на відчуження чи заставу майна, яке є спіль­ною сумісною власністю подружжя. Засвідчувати справжність підпису чоловіка або дружини відчужувача в такому разі не потрібно. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вка­зує назву документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, яка його видала.

В іншому випадку нотаріусу повинна бути подана письмова за­ява другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна, яка має бути засвідчена в нотаріальному поряд­ку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна є відомості щодо того, на користь кого персо­нально (ПІБ громадянина, назва юридичної особи) він погод­жується відчужити спільно набуте майно, чи вказано ціну, стро­ки, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов'язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.

Якщо з поданих нотаріусові документів неможливо встанови­ти час і підстави набуття майна, яке відчужується чи застав­ляється, а чоловік або дружина особи, на ім'я якої це майно зареєстровано, ухиляється від давання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім'я якої майно зареєстроване, може, відповідно до ст. 84 Закону України «Пронотаріат», передати за­яву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з'явитися до но­таріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. В такому разі, якщо ця особа не з'явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити правочин від імені особи, на ім'я якої це майно зареєстровано.

Правочин про відчуження чи заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстанов-люючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дарунок або успадковане тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватно­го нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Документи, в яких викладено зміст правочинів, що посвідчу -ються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у спра­вах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.

Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках пра­вочину. Посвідчувальні написи вчиняються в чітко визначених формах, які викладені у Формах реєстрів для реєстрації но­таріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5. Посвідчувальний напис є підтвердженням нотаріуса посвідчення угоди та містить перелік його дій. Так, найпростіший напис (фор­ма 22) містить дату посвідчення договору, прізвище та ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу, що договір підписано у присутності нотаріуса і що ним установлено особи сторін, їхня дієздатність.

У випадку бажання сторін розірвати нотаріально посвідчену угоду це можливо зробити і в нотаріальному порядку. В такому разі складається окремий документ, що додається до примірника договору, який знаходиться в справах нотаріуса, або робиться на­пис на самому договорі. Угода також підписується сторонами і засвідчується нотаріусом; на всіх примірниках договору роблять відмітку про розірвання договору із зазначенням реєстраційного номеру і дати посвідчення угоди про його розірвання. Відмітку підписує і скріплює своєю печаткою нотаріус. Крім того, про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.

Якщо договір про відчуження майна був визнаний недійсним у судовому порядку, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в його справах, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору. Правовста-новлюючий документ повертається відчужувачу майна на його ви­могу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчу­ження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання бу­ло цим органом зареєстровано.

У разі одержання рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, приєднавши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріаль­них дій і за можливості на всіх інших примірниках договору.

Слід відзначити, що статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвід­ченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його но­таріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі не­обхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.

Разом з тим право власності на нерухоме майно, право влас­ності на яке підлягає державній реєстрації відповідно до закону, виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Кодексу).