Механізм реалізації. Прав на землю 1 страница

Amp;:.

 

Важливою і невід'ємною частиною еколого-правової осві­ти студентів вищих юридичних навчальних закладів є вив­чення земельного права України.

Особливого значення набуває оволодіння знаннями у га­лузі земельного права в сучасний період — час прискорення реформування земельних правовідносин, становлення, роз­витку і зміцнення державності в Україні, прийняття та вве­дення в дію нового Земельного кодексу України.

Підвищений інтерес до вивчення земельного права Украї­ни як важливої складової еколого-правової освіти зумовле­ний низкою обставин. Передусім введенням у дію нового Зе­мельного кодексу України і значним оновленням та істотним збільшенням кількості законодавчих і підзаконних актів про землю, які потребують об'єктивного осмислення їх ролі та місця є національній системі права і регулюванні суспільних земельних відносин з врахуванням положень нового Цивіль­ного кодексу України, який набере чинності 1 січня 2004 р.

По-друге, це пов'язано з практичною необхідністю ефек­тивно застосовувати земельно-правові норми для реального забезпечення суб'єктивних земельних прав у процесі реалі­зації сучасної земельної реформи.

По-третє, доцільністю творчого і всебічного осмислення і обґрунтування низки нових концептуальних підходів до регла­ментації земельних правовідносин, проведення їх наукової кла­сифікації за галузевими, інституційними та іншими ознаками.

При підготовці підручника його автори виходили з того, Що окремі принципові моменти правового регулювання зе­мельних відносин вже висвітлено у навчальній літературі з екологічного, аграрного та цивільного права. Разом з тим, зважаючи на традиції земельного права, які раніше сформу­валися, та виходячи з положень теорії земельного права, уза­гальнення наукових ідей і концепцій щодо розвитку земель­ного законодавства, аналізу сучасної системи нормативно-правових актів України у підручнику зроблено спробу ство-

рити необхідну основу для об'єктивного сприйняття студент­ською молоддю земельно-правових явищ та специфіки відоб­раження їх у правовому полі. (Посилання на нормативно-правові акти України подано станом на 01.01.2004 р.)

Введення та викладання як самостійного навчального курсу «Земельне право» у ряді вищих юридичних навчальних закладів країни, зміни концептуальних підходів до викладан­ня курсу «Екологічне право», а також наявність перших нав­чальних посібників та підручників, створених після прий­няття нового Земельного кодексу України, не могли не впли­нути на формування змісту цього підручника.

При викладенні матеріалу, автори намагалися уникнути дублювання, по можливості доповнити і поглибити зміст навчальної літератури. Так, чільне місце в Загальній частині підручника належить розділам, присвяченим аналізові зе­мельних правовідносин, гарантій прав на землю та механіз­му їх реалізації, правових форм приватизації землі та ін.

В умовах ринкових відносин самостійного значення, а от­же і висвітлення, набувають проблеми, пов'язані з правовим регулюванням ринкового обігу земельних ділянок та плати за землю. Вони теж розглядаються в Загальній частині.

Предметом окремої уваги стали питання, що стосуються права постійного користування землею, оскільки цей вид зем­лекористування характеризується певною специфікою. Вони висвітлюються з урахуванням нових підходів до цієї правової категорії, закріплених чинним Земельним кодексом.

Не залишені поза увагою і такі новели чинного земельно­го законодавства, як обмеження прав на землю, право зе­мельного сервітуту, право добросусідства та ін.

На думку авторів, заслуговує на самостійне місце матері­ал, який стосується розвитку земельного права як науки. Важливого значення набувають доробки вчених, які до­сліджували земельно-правові проблеми.

При висвітленні тем Особливої частини земельного права автори обмежилися головним чином аналізом правового ре­гулювання використання земель різного цільового призна­чення. При цьому враховувалося те, що інші елементи право­вого режиму земель (їх належність, охорона та ін.) відображе­но в Загальній частині чи будуть предметом вивчення курсу «Екологічне право».

Підручник має на меті допомогти зорієнтуватися, по-пер-

ше, в різноманітті наукових концепцій щодо права власності на землю, реалізації та захисту земельних прав суб'єктів, охорони земель та ін., по-друге, у значному обсязі норматив­но-правових актів, які регулюють земельні відносини.

Він розрахований на поглиблене вивчення земельного права з метою опанування студентами як наукових поло­жень, так і чинного земельного законодавства, набуття нави­чок його застосування у практиці правозастосовної, наукової та іншої діяльності.

Автори висловлюють щиру вдячність рецензентам цього підручника: доктору юридичних наук, професору Василю Лук'яновичу Мунтяну; доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту Академії правових наук України Ната-лії Рафаелівні Малишевій; доктору юридичних наук, профе­сору, завідувачу кафедри економіко-правового факультету Донецького національного університету Антоніні Григорівні Бобковій.

Авторський колектив:

Шульга М. В., доктор юридичних наук, професор (керівник ав­торського колективу) — вступ: глави 3; 6; 9; (§ 2—3); 15; 17; 21; Анісімова Г. В., кандидат юридичних наук, доцент — глава 1 (§ 7Б);

Багай Н. О., кандидат юридичних наук, доцент — глава 1 (§ 6); Гетьман А. П., доктор юридичних наук, професор — глави 9 (§ 1): Ю; 12;

Гордєєв В. І., кандидат юридичних наук, доцент — глава 20; Ільницька Н. В., кандидат юридичних наук, доцент — глава 7; Каракаш І. І., кандид ат юридичних н аук, доцент — глава 1 (§1 — У співавторстві з |Чуйковим В. О.|, § 2—5); Кулинич П. Ф., кандидат юридичних наук, доцент — глави 4; 5; 8 (§ 1; §2-3 —у співавторстві з Семчиком В. І.); 14; Лейба Л. В. — глава 9 (§ 4);

Носік В. В., кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (§ 7А); 13;

Пащенко О. М., кандидат юридичних наук, доцент — глава 2 (у співавторстві з Погрібним О. О.);

Погрібний О. О., доктор юридичних наук, професор — глави 2 (у співавторстві з Пащенком О. М.); 11;

Семчик В. І., доктор юридичних наук, професор — глава 8 (§ 2—3 — у співавторстві з Кулиничем П. Ф.); Титова Н. І., доктор юридичних наук, професор — глава 16; [Чуйков В. О.[, кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (§ 1 —у спіавіторстві з Каракашем 1.1.); 18; 19

рити необхідну основу для об'єктивного сприйняття студент­ською молоддю земельно-правових явищ та специфіки відоб­раження їх у правовому полі. (Посилання на нормативно-правові акти України подано станом на 01.01.2004 р.)

Введення та викладання як самостійного навчального курсу «Земельне право» у ряді вищих юридичних навчальних закладів країни, зміни концептуальних підходів до викладан­ня курсу «Екологічне право», а також наявність перших нав­чальних посібників та підручників, створених після прий­няття нового Земельного кодексу України, не могли не впли­нути на формування змісту цього підручника.

При викладенні матеріалу, автори намагалися уникнути дублювання, по можливості доповнити і поглибити зміст навчальної літератури. Так, чільне місце в Загальній частині підручника належить розділам, присвяченим аналізові зе­мельних правовідносин, гарантій прав на землю та механіз­му їх реалізації, правових форм приватизації землі та ін.

В умовах ринкових відносин самостійного значення, а от­же і висвітлення, набувають проблеми, пов'язані з правовим регулюванням ринкового обігу земельних ділянок та плати за землю. Вони теж розглядаються в Загальній частині.

Предметом окремої уваги стали питання, що стосуються права постійного користування землею, оскільки цей вид зем­лекористування характеризується певною специфікою. Вони висвітлюються з урахуванням нових підходів до цієї правової категорії, закріплених чинним Земельним кодексом.

Не залишені поза увагою і такі новели чинного земельно­го законодавства, як обмеження прав на землю, право зе­мельного сервітуту, право добросусідства та ін.

На думку авторів, заслуговує на самостійне місце матері­ал, який стосується розвитку земельного права як науки. Важливого значення набувають доробки вчених, які до­сліджували земельно-правові проблеми.

При висвітленні тем Особливої частини земельного права автори обмежилися головним чином аналізом правового ре­гулювання використання земель різного цільового призна­чення. При цьому враховувалося те, що інші елементи право­вого режиму земель (їх належність, охорона та ін.) відображе­но в Загальній частині чи будуть предметом вивчення курсу «Екологічне право».

Підручник має на меті допомогти зорієнтуватися, по-пер-

ше, в різноманітті наукових концепцій щодо права власності на землю, реалізації та захисту земельних прав суб'єктів, охорони земель та ін., по-друге, у значному обсязі норматив­но-правових актів, які регулюють земельні відносини.

Він розрахований на поглиблене вивчення земельного права з метою опанування студентами як наукових поло­жень, так і чинного земельного законодавства, набуття нави­чок його застосування у практиці правозастосовної, наукової та іншої діяльності.

Автори висловлюють щиру вдячність рецензентам цього підручника: доктору юридичних наук, професору Василю Лук'яновичу Мунтяну; доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту Академії правових наук України Ната-лії Рафаелівні Малишевій; доктору юридичних наук, профе­сору, завідувачу кафедри економіко-правового факультету Донецького національного університету Антоніні Григорівні Бобковій.

Авторський колектив:

Шульга М. В., доктор юридичних наук, професор (керівник ав­торського колективу) — вступ; глави 3; 6; 9; (§ 2—3); 15; 17; 21; Анісімова Г. В., кандидат юридичних наук, доцент — глава 1 (§ 7Б);

Багай Н. О., кандидат юридичних наук, доцент — глава 1 (§ 6); Гетьман А. П., доктор юридичних наук, професор — глави 9 (§ 1); Ю; 12;

Гордєєв В. І., кандидат юридичних наук, доцент — глава 20; Ільницька Н. В., кандидат юридичних наук, доцент — глава 7; Каракаш І. І., кандид ат юридичних н аук, доцент — глава 1 (§1 — У співавторстві з |Чуйковим В. О.|, § 2—5); Кулинич П. Ф., кандидат юридичних наук, доцент — глави 4; 5; 8 (§ 1; §2-3 —у співавторстві з Семчиком В. І.); 14; Лейба Л. В. — глава 9 (§ 4);

Носік В. В., кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (§ 7А); 13;

Пащенко О. М., кандидат юридичних наук, доцент — глава 2 (у співавторстві з Погрібним О. О.);

Погрібний О. О., доктор юридичних наук, професор — глави 2 (у співавторстві з Пащенком О. М.); 11;

Семчик В. І., доктор юридичних наук, професор — глава 8 (§ 2—3 — у співавторстві з Кулиничем П. Ф.); Титова Н. І., доктор юридичних наук, професор — глава 16; |Чуйков В. О.[, кандидат юридичних наук, доцент — глави 1 (§ 1 —у спіавіторстві з Каракашем 1.1.); 18; 19

Зпгпльнп чпстинп

ГЛПВП 1

ПРЕДМЕТ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА.ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА

§ 1. Предмет земельного право, та його особливості

Земельні відносини являють собою самостійний вид су­спільних відносин і характеризуються істотними особливос­тями, які зумовлені предметом врегулювання — використан­ням та охороною земельних ресурсів країни¹. Відповідно до ст. 14 Конституції України² земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це конституційне положення закріплено і в новому Земель­ному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 р. та вве­деному в дію з 1 січня 2002 р. Воно має принципово важливе значення для врегулювання земельних відносин³.

Термін «земля» можна розглядати в різних аспектах: як об'єкт природного походження, планета, земна куля, части­на космічної системи тощо. Як земна куля (планета) Земля виступає об'єктом правового регулювання міжнародного права. Землю можна також розглядати як середовище про­живання людини і суспільства, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тварин­ний і рослинний світ. У цьому значенні земля є об'єктом пра­вового регулювання (наприклад, екологічного права).

¹ На самостійні ознаки земельних відносин та землі як об'єкта права, що
не підпадає під загальний обіг речей та майна за цивільно-правовими заса­
дами врегулювання, зверталась увага ще у дореволюційний правовій літера­
турі. Див., наприклад, Хауке О. А. Крестьянское земельное право. — М., 1914.

² Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

³ Там само. — 2002. — № 3—4. — Ст. 27.

Зовсім в іншому значенні земля виступає як об'єкт право­вого регулювання у земельному праві. В ньому під терміном «земля» розуміється частина земної поверхні, що розташова­на над надрами і називається ґрунтовим шаром, у межах те­риторії, на яку поширюється суверенітет держави. Землі в такому значенні притаманні унікальні властивості, що вико­ристовуються людиною і суспільством.

Характерними рисами землі як природного ресурсу є її не­замінність, обмеженість у просторі, локальність за місцем розташування і нерухомість.

Однією з найважливіших характеристик землі як засобу виробництва є її ґрунтова характеристика, адже тому що земля має унікальну властивість — родючість. Саме тому землі належить особлива роль у сфері сільськогосподарсько­го та лісогосподарського виробництва.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини — це суспіль­ні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Вони виникають між державою, її органами, органа­ми місцевого самоврядування, юридичними особами та гро­мадянами і становлять предмет земельного права. Формою земельного права є приписи нормативних актів, що регулю­ють весь комплекс земельних відносин. їх прийнято назива­ти земельним законодавством.

Земельне право як галузь права відрізняється від земельного законодавства тим, що воно регулює переважно однорідні від­носини. Земельне законодавство регулює пов'язані з ними різ­норідні суспільні відносини, зокрема управлінські, фінансові.

Земельне право включає лише ті компоненти правового режиму земель, які безпосередньо пов'язані із земною повер­хнею, її родючим шаром. Тому гірничі, лісові, водні, фауніс­тичні та інші відносини, що мають специфічні риси і власти­вості та становлять у вітчизняній правовій системі самостій­ні правові угруповання, розглядаються тією мірою, в якій це необхідно для аналізу земельних відносин та визначення по­няття земельного права.

Суто гірничі, водні, лісові, фауністичні та інші природно-ресурсні відносини регулюються спеціальним законодавс­твом, тому на них безпосередньо не поширюється земельне законодавство. Більше того, згідно зі ст. 4 ЗК України зав­данням земельного законодавства є регулювання саме зе­мельних відносин з метою забезпечення права на землю

громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держа­ви, раціонального використання та охорони земель. З цього випливає, що предмет земельного права охоплює лише зе­мельні відносини.

Разом з тим, відповідно до ст. З ЗК України земельні від­носини, що виникають під час використання надр, лісів, вод, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмос­ферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. У таких випадках йдеться про земельно-правові норми, що бу­ли включені до відповідних природно-ресурсних кодексів та законів (Кодекс про надра, Лісовий кодекс. Водний кодекс, закони про інші природні ресурси) в період дії попереднього Земельного кодексу. Якщо ці норми суперечитимуть вимо­гам нового Земельного кодексу, то слід керуватися приписа­ми цього Кодексу, який має певний пріоритет над іншими кодифікованими та звичайними актами природно-ресур­сного законодавства.

Для існування самостійної галузі в системі права необхід­на наявність: предмета правового регулювання, методів йо­го регулювання, джерел права та заінтересованості сус­пільства у виділенні відповідної галузі права як самостійної правової єдності.

Про закономірні процеси становлення нових напрямів у правовій системі свідчать також фундаментальні пошуки з ці­єї проблематики, встановлення особливих правових режимів при врегулюванні відповідних груп суспільних відносин. Тому норми, що регламентують гірничі, водні, лісові та інші відно­сини, за своїм змістом істотно відрізняються від норм, покли­каних регулювати земельні відносини. Земельне, водне, лісо­ве та гірниче право традиційно визнавалися відомими вчени­ми як відокремлені галузі з їх достатнім обґрунтуванням.

Про самостійність галузі права свідчить наявність спеці­ального, особливого предмета правового регулювання. Пред­метом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є певне коло суспільних відносин, врегульованих нормами да­ної правової галузі. Для визнання цих відносини предметом окремої галузі права об'єктивно необхідні специфічні ознаки, які відрізняють їх від інших суспільних відносин, урегульова­них нормами права.

8

Аналіз норм земельного права дає підстави стверджувати, що регулювання земельних відносин грунтується на: поєд­нанні врегулювання використання землі як природного ре­сурсу, територіального базису та основного засобу виробниц­тва; різноманітті форм власності на землю та інші природні ресурси; достатності повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо врегулювання зе­мельних відносин на своїх територіях; визнанні рівності учасників земельних відносин у здійсненні захисту своїх прав на землю; державному управлінні використанням та охороною земельних ресурсів незалежно від форм власності та інших прав на землю.

У сучасному земельному законодавстві є норми, що регу­люють відносини, які мають цивільно-правовий характер: угоди (правочини) щодо земельних ділянок, спадкування, відшкодування збитків тощо. Ці відносин регулюються нор­мами цивільного законодавства, лише якщо вони не врегу­льовані земельно-правовими нормами. Тому цивільно-пра­вові норми є додатковими, субсидіарними для врегулювання земельних відносин.

У чинному земельному законодавстві є чимало адмініс­тративно-правових норм. Вони стосуються управління і кон­тролю у галузі використання та охорони земельних ресурсів, здійснення землевпорядкування та ведення земельного ка­дастру. Проте адміністративно-правові норми в земельному законодавстві мають спеціальне призначення, пов'язане із земельними відносинами. Це надає їм земельно-правового змісту, у зв'язку з чим їх не можна віднести до суто адмініс­тративно-правових відносин.

Земля стає предметом земельних відносин у зв'язку з привласненням її продуктів і використанням її корисних властивостей. При цьому вона залишається об'єктом приро­ди. Особливості земельних відносин полягають у тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивни­ми закономірностями розвитку людського суспільства і сус­пільного виробництва. Таким чином, предметом земельного права є суспільні відносини, зумовлені особливими власти­востями землі як об'єкта суспільних відносин у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права.

Земельне право виходить з певної кількості суб'єктів права власності на землю та видів прав на земельні ділян-

ки, регулює поведінку суб'єктів земельних прав, пов'язаних з раціональним використанням землі та її охороною. Зе­мельно-правові норми встановлюють порядок діяльності державних та інших органів щодо організації раціонально­го використання та охорони земель, а також захищають конституційні права та інтереси громадян та юридичних осіб, які пов'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Все вищевикладе-не дає підстави для висновку про те, що земельне право є самостійною галуззю права, яке являє собою систему пра­вових норм, що регулюють земельні відносини з метою за­безпечення раціонального використання земель, охорони їх від негативного впливу, захисту прав громадян та юридич­ них осіб на землю та додержання встановленого правопо­ рядку в галузі земельних відносин.

§ 2. Методи регулювання земельних відносин

Земельне право як самостійна галузь права у правовій системі України має свої методи регулювання земельних від­носин. Вони являють собою відповідні характерові земель­них відносин способи та засоби впливу на учасників цих від­носин. Методи правового регулювання земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосу­вання до них відповідних заходів. Особливості земельних від­носин відображені у специфічному поєднанні методів право­вого регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьо­му завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіційному виданні та зас­тосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів земельних відносин.

У юридичній літературі виділяють властивий публічному праву метод імперативного впливу, за допомогою обов'язко­вих до виконання розпоряджень і заборон та метод диспози­тивний, який визначає лише межі поведінки учасників від­повідних відносин, що дає їм можливість вільно і самостійно регулювати свої стосунки у встановленому обсязі. З точки зо-

10

ру загальної теорії права, земельному праву, враховуючи роз­галужену сукупність правових норм, притаманні обидва ме­тоди правового регулювання.

Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забез­печення земельного моніторингу; здійснення землевпоряд­кування; визначення порядку проведення земельних аукціо­нів і конкурсів; встановлення обмежень використання зе­мель за цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню сто­сунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому зе­мельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасни­ки земельних відносин мають можливість у визначених ме­жах регулювати свої стосунки.

У земельно-правовій літературі висловлена обгрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, санкціонований та делегований¹.

Рекомендаційний метод правового регулювання поля­гає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 ЗК України серед підстав при­пинення прав на земельну ділянку передбачено право добро­вільної відмови власника землі або землекористувача від права на земельну ділянку. Отже, власникові земельної ді­лянки та землекористувачеві надається право альтернатив­ного вибору: або використовувати земельну ділянку за основ­ним цільовим призначенням, або відмовитися від неї у вста­новленому порядку.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо то-

¹ Ерофеев Б. В. Земельное право России: Учебник. — М., 2000. — С. 28.

11

го чи іншого кола правомочностей. Прикладом делегованого методу регулювання земельних відносин може бути ст. 11 ЗК України, згідно з якою повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами. Правовому регулюванню земельних відносин притаман­ний весь вищенаведений перелік методів, які проявляються в обов'язковій вимозі цільового використання земельних діля­нок; у забороні порушення ґрунтової родючості та погіршен­ня екологічної ситуації; у використанні заходів економічного стимулювання охорони земель; в обмеженні розпорядниць­ких прав власників землі в інтересах усього суспільства з ура­хуванням соціальної функції землі — її соціального значення та об'єктивної обмеженості. При цьому особливості методів регулювання земельних відносин визначаються характером цих відносин і виявляються у специфічному сполученні імпе­ративного і диспозитивного методів. Таким чином, у сучас­ному земельному праві спостерігається поєднання диспози­тивного та імперативного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від змісту врегульованих відносин та інтересів суспільства і держави, які превалюють у конкретний період часу.

§ 3. Принципи земельного права

В основі правового регулювання земельних відносин ле­жать принципи, які відображають характер і тенденції роз­витку всього змісту земельного права. Принципами права прийнято вважати головні положення та основні ідеї, які ха­рактеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю та відображають істотні положення права¹. Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення основних положень у земельному законодавстві, які пронизують його систему та вдосконалюються разом з їх розвитком. Виходячи з цього принципи земельного права по­діляють на конституційні, загальні та спеціальні².

¹ Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. Теорія держави і
права: Навч. посібник. — К., 1995 — С. 95.

² Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика та П. Ф. Кулини-
ча. —К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2001. — С. 26.

12

Конституційні принципи є універсальними і властивими усім галузям вітчизняного права. Загальні принципи є ре­зультатом відтворення конституційних принципів права. Конституційні та загальні принципи відображаються в зе­мельному законодавстві, набуваючи характеру і змісту спеці­альних земельно-правових принципів. Тому наявний взає­мозв'язок конституційних, загальних та спеціальних прин­ципів. Проте особливий інтерес тут становлять спеціальні принципи земельного права.

Відомо, що земельне законодавство базується на прин­ципах: поєднання особливостей використання землі як те­риторіального базису, природного ресурсу та основного за­собу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних гро­мад та держави; невтручання держави у здійснення грома­дянами, юридичними особами та територіальними грома­дами своїх прав щодо володіння, користування і розпоряд­ження землею, крім випадків, передбачених законом; за­безпечення раціонального використання та охорони зе­мель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритет ви­мог екологічної безпеки. Наведені принципи земельного права закріплено у ст. 5 чинного ЗК України. На жаль, у змісті зазначеної норми серед принципів земельного права не знайшли відображення такі його принципові базові за­сади, як першочергове забезпечення прав на землі грома­дян України; поєднання публічних та приватних інтересів у землекористуванні; пріоритетність правового режиму зе­мель сільськогосподарського призначення; посилена охо­рона ґрунтів¹ тощо.

Система спеціальних принципів ґрунтується на структур­ній організації системи земельного права. Під спеціальними принципами земельного права слід розуміти закріплені чин­ним земельним законодавством основні керівні засади, які виражають сутність норм земельного права та головні нап­рями в галузі правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням та ефективною охороною земельних ресурсів. Такі керівні засади та головні напрями регулювання земельних відносин закріплені у бага-

¹ Титова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. — 2002. — № 4. — С. 75.

13

тьох нормах земельного законодавства, але найважливіші з них виділяють особливо.

Принцип цільового і раціонального використання земель пронизує зміст усіх інститутів земельного права. Цільове призначення земель — це встановлені законодавством поря­док, умови та межі експлуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до категорій земель, які мають особливий правовий режим.

Суть раціонального використання земель полягає в за­безпеченні водночас ефективного використання земель та їх охорони. Законодавством встановлено спеціальні вимоги з метою збереження ґрунтової родючості земель, підвищен­ня їх врожайності, забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і прид­баних якостей землі. Земельно-правові норми передбача­ють певні вимоги щодо розміщення промислових і будівель­них об'єктів, запобігання негативному впливу на стан зе­мель та навколишнє середовище тощо. Наведені заходи іс­тотно впливають на стан забезпечення цільового і раціо­нального використання земельних ресурсів та реалізації цього принципу.