Тема № 11. Способи словотворення. Види морфологічного творення слів

 

Теоретичні питання:

cловотвір українська мова морфеміка

1. Поняття про спосіб словотворення.

2. Класифікація способів словотворення.

3. Афіксація і її чисті різновиди:

а) суфіксація;

б) префіксація;

в) постфіксація;

г) флексійний різновид.

 

Література:

 

4. В.О.Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. – Дніпропетровськ, 1998. – С.111-120.

5. І.І. Ковалик. Вчення про словотвір. – Львів, ЛДУ, 1961. – 82 с.

6. Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Рад. шк., 1979.

 

1. У сучасній лінгвістичній літературі існує кілька визначень поняття “способу словотворення”. Найадекватнішим є визначення І.І. Ковалика: “Під лінгвістичним поняттям “способи словотвору” розуміються структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у даній мові словотворчих ресурсів”. Способи словотворення – це комплексна система використання різних структурних словотворчих засобів утворення дериватем на всіх етапах розвитку мови.

2. Існує дві основні класифікації способів словотворення:

І) за лексико-граматичним характером твірної бази та словотворчих засобів. Це традиційна класифікація, за якою усі способи словотворення поділяються на морфологічні і неморфологічні (морфолого-синтаксичний, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний). До морфологічних відносять усі способи творення слів, при яких похідне слово утворюється за допомогою морфем. Сюди належать суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, суфіксально-префіксальний та ін. Однак усталений термін “морфологічні способи” останнім часом не вживається у дериватології, бо вона відділилася від морфології (В.О. Горпинич).

Традиційна класифікація започаткована М. Троїцьким (1940), а потім доповнена В.В. Виноградовим, М.М. Шанським та ін.;

ІІ) за видом основних компонентів твірних формантів виділяються такі способи: суфіксальний, префіксальний, постфіксальний, флексійний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація та інші.

Способи словотворення встановлюються відповідно до того, які засоби використовуються для вираження дериваційного значення похідного слова.

Способи словотвору, які базуються на використанні афіксів для творення похідних, називаються афіксальними, наприклад: суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, суфіксально-складний та ін. Якщо афікси при творенні похідного участі не беруть, то це безафіксні способи словотворення, наприклад: словоскладання, абревіація, нульсуфіксація та ін.

Залежно від кількості словотворчих засобів у рамках морфологічного словотворення розрізняють чисті і змішані способи. Якщо використовується якийсь один словотворчий засіб, то це чистий спосіб словотворення, наприклад: префіксальний, суфіксальний тощо.

Якщо при творенні похідних одночасно використовується кілька словотворчих засобів (формантів), то це змішаний спосіб словотворення, наприклад: суфіксально-префіксальний (з допомогою суфікса і префікса), суфіксально-постфіксальний та ін.

3. Центральне місце в системі українського словотвору, як і словотвору інших слов’янських мов, займає афіксація, яка охоплює в українській мові різні повнозначні частини мови і складає більшість похідних слів.

а) Серед афіксальних способів словотворення найпоширенішою є суфіксація.

Суфіксальний спосіб словотвору – це творення нових слів за допомогою суфіксів, наприклад:

низьк-ий → низьк-о;

ясн-ий → ясн-і-ти.

Способом суфіксації творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксів, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках.

При додаванні суфіксів до твірної основи часто спостерігаються морфонологічні явища: чергування голосних або приголосних у корені (село → сільський, крапати → крапля), накладання (Одеса → одеський) тощо.

б) Префіксальний спосіб словотвору, або префіксація – це творення похідних слів шляхом приєднання префікса до твірної бази. Цим способом творяться іменники: день → перед-день;

прикметники: мудр-ий → пре-мудрий;

дієслова: пекти → с-пекти;

прислівники: нині → до-нині.

Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому похідні слова, утворені префіксальним способом, належать до однієї й тієї ж частини мови, що й мотивуючі.

Префіксація домінує при видотворенні дієслів: малювати (недок. вид) → на-малювати (док. вид).

При префіксації не спостерігається помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси української мови мають варіанти вираження у зв’язку з вставкою голосного перед приголосним твірної основи: мліти → зо-мліти (з-зо), рвати → розі-рвати (роз-розі) та ін.

Інколи префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: мова → пра-мова.

в) Постфіксальний спосіб словотворення, або постфіксація – це творення нових слів за допомогою постфіксів. Останнім часом мовознавці виділяють цей спосіб як самостійний і називають п’ять постфіксів: -ся, -сь, -будь, -небудь, -то.

При постфіксації формантом є постфікс, що приєднується до цілого слова, тому постфікси, змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінюють його частиномовну належність, наприклад:

знати (дієсл.) → знати-ся (дієсл.);

де (присл.) → де-сь (присл.), де-небудь (присл.).

Цей спосіб функціонує у сфері дієслова, рідше – займенника, прислівника.

г) Флексійний (або флективний) спосіб – це творення похідних слів за допомогою флексії. Своєрідність цього способу полягає в тому, що флексія виконує не свою основну формотворчу роль, а словотворчу.

Цим способом утворюються, наприклад, іменники – назви осіб жіночої статі: кум → кум-а; Мирослав → Мирослав-а та ін.