Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

ває нерідко і саме у злочинних вчинках, еталонний метод не спрацьовує, змушує повертатися до психологічного механізму або детерміністичного аналізу.

Висловлювалися й інші пропозиції та ідеї стосовно індивіду­ального прогнозування злочинних вчинків, зокрема про врахуван­ня аморальних проявів, що вчиняються на передкримінальному шляху, узагальнених статистичних характеристик типових варіан­тів поведінки та суттєвих чинників, а також стосовно поєднання еталонного та факторного методів. Інколи це приводило до підви­щення показників підтвердження прогнозів, однак до їхнього практичного запровадження справа не доходила.

Критичний аналіз операційних можливостей та практичного використання і нерезультативності названих методів обумовлюва­ли пошук інших підходів до методичного розв'язання проблеми індивідуального кримінологічного прогнозування. Серед інших перспективною видавалася думка ряду психологів та кримінологів про актуальність розроблення типології особистості з метою більш глибокого пізнання самої типології та її сутнісних різнови­дів. Зрештою, цей підхід, якому ми дали назву типологічного, ліг в основу подальшого пошуку. Значну увагу, зокрема, було приділено формуванню методологічної концепції типологічного підходу, пе­ретворенню його на метод індивідуального прогнозування. Останній методологічно ґрунтується на тому, що тип особис­тості — це ЇЇ своєрідна модель, що дає можливість визначати відпо­відність особистості певної особи цій моделі, тобто прогнозувати її розвиток і поведінку згідно з типовим, у цьому значенні «помісти­ти потрібну людину у потрібному місці»¹. Саме через таку здібність типологія стає методом прогнозування. Виділення типів особистості злочинця та особистості суб'єкта, від якого цілком імовірно можна чекати вчинення злочину, дозволило б виз­начити їхні типові ознаки, на основі чого створити моделі таких ознак. Прогноз імовірності злочинного вчинку конкретної особи буде у такому разі ґрунтуватися на визначенні належності (або не-належності) типових ознак його особистості до зазначених моде­лей (першої чи другої).

¹ Пзгапо Р., Гравитц М. МстодьІ социальпмх наук / Пер. с франц. — М., 1972. — С. 468.

409

Глава 9

Розроблення типологічного методу для потреб індивідуального кримінологічного прогнозування висунуло перед автором завдан­ня щодо наступних процедур:

1) послідовного проведення соціальної типологізації особис­
тості аж до рівнів виділення тих її типів, які мають місце за анти­
громадської, протиправної, так званої передкримінальної, та
злочинної поведінки;

2) визначення серед названих типів тих, до яких може належа­
ти особистість із цілком імовірно очікуваною злочинною поведін­
кою;

3) визначення на підставі теоретичного аналізу типових ознак
виділених типів особистості та емпірична перевірка наявності цих
ознак у осіб, які вчинили злочин, а також у осіб, які його не вчини­
ли, але через високу ймовірність вчинення мають бути об'єктами
індивідуально-запобіжного впливу;

4) перевірки прогностичної спроможності ознак, стосовно яких
підтверджена їхня типовість.

Послідовне розроблення типологічного методу дало змогу пе­реконатися у його методологічній та методичній прийнятності та надійності. На початку його розроблення було здійснено методо­логічний аналіз понять «типологія», «тип», «типове». Цей аналіз дозволив уточнити сутність типового як найбільш характерного, однорідного, а не лише загального й однакового, що визначає від­мінність типології (диференціації за типовим) від класифікації, яка розподіляє об'єкти за будь-якою подібною ознакою. Ця відмінність і досі не враховується багатьма кримінологами, які будь-яку класифікацію «вільно» оголошують типологією. Був досліджений також різний «вияв» типового в об'єктів, які нале­жать до одного типу: 1) закономірний (обов'язковий), якщо йдеться про типове, яке належить сутності об'єкта, тобто сутнісно-типові ознаки мають обов'язково виявлятися у всіх об'єктів цього типу; 2) ймовірнісний, коли типове відображається у явищах, де воно багатоваріантне при збереженні незмінною сут­ності. Відмінності типового залежно від вияву у сутності або яви­щах (проявах) обумовлюють різні рівні та послідовність типо­логізації особистості: від диференціації за сутнісно-типовим до розрізнення за типовим у діяльності, поведінці. У результаті

410