Глава З Методологія і методи кримінологічної науки

ф 1'. Методологія кримінологічної науки

Будь-яка наукова діяльність спрямовується на отримання або підтвердження (чи заперечення) наукових знань. Вона є реалі­зацією процесу наукового пізнання. На відміну від буденного знан­ня, що ґрунтується на відомостях, отриманих у безпосередньому спілкуванні людей, на життєвому досвіді, інтуїції та здоровому глузді, наукова діяльність є пізнанням особливого роду. Воно вирізняється теоретичними передумовами, а головне — своїми спе­цифічними методами, засобами та критеріями їхнього застосуван­ня. Якщо дуже стисло дати визначення межі, що відділяє наукову діяльність від звичайної буденної аналітики і навіть від аналітичної роботи — необхідної ланки процесу управління або яка часто супро­водить художню творчість, то можна сказати: наука починається із застосуванням наукових методів, наукових критеріїв оцінки отри­маних знань. Саме завдяки цьому наукове знання є не лише систем­ним, послідовним, а й теоретично та методично контрольованим об'єктивними науковими аргументами. Ця оцінка дає змогу науці не лише отримувати знання щодо нових фактів і результатів, а й прагнути пояснювати їх з огляду на існуючі теоретичні уявлення та ті, що вона продукує. Сукупність теоретичних передумов, методів та засобів наукового дослідження становить предмет методології науки, або методології наукового пізнання. Наведеним визначаються три основні складові методології: теоретичні передумови пізнання, його методи та засоби реалізації останніх.

Відомо, що теоретичні світоглядні основи пізнання формує філософія. Через це іноді під методологією розуміється вся філо-

89

Глава З

софія або філософія всієї науки. Безумовно, методологія тісно пов'язана з філософією, яка створює її світоглядну основу. Проте цей факт не свідчить про збігання методології та філософії. На відміну від останньої, яка обґрунтовує можливість і зако­номірності пізнання світу, методологія викарбовує шлях пізнання, визначає його напрями, методи і засоби. Це обумовлює потребу визначити співвідношення між методологією та теорією пізнання, або гносеологією (грец. §по5І$ — пізнання, Іо§05 — поняття). Інко­ли не без підстав стверджується, що методологія — це розділ, стержневий елемент гносеології щодо шляхів і засобів наукового пізнання¹. Проте це твердження не дає підстав для ототожнення названих двох понять. Гносеологія має на меті вивчити загальні за­кономірності, принципи, ступені пізнання, які використовує мето­дологія. Разом із тим, методологія виконує свою специфічну функцію — визначає теоретичні передумови, методи та засоби на­укового пізнання. Відповідно, методологія кримінологічної науки має вирішувати зазначені функціональні завдання стосовно пізнання об'єктів, що становлять предмет кримінології як науки.

Отже, джерелами наукової методології є: 1) світоглядні посту­лати філософії щодо сутності пізнання, його меж і можливостей, абсолютності та відносності знання; 2) загальні гносеологічні закономірності, принципи, ступені пізнання; 3) логічні залежності та зв'язки, методи і способи наукового пізнання, що формує сама наука.

Оскільки методологія — це загальний для науки шлях пошуку наукового знання, а цей шлях та пошук у багатьох напрямах та відношеннях багатоваріантні, існують кілька деференціацій мето­дології. Зокрема, виділяють такі ЇЇ рівні: вищий, де виявляється загальна наукова методологія, загальна діалектична логіка, тобто загальна для науки в цілому; другий — загальна методологія для сфери наукового знання, наразі, якщо йдеться про кримінологію, для сфери наук про суспільство або суспільних наук, до яких нале­жить кримінологія; третій — методологія окремої науки, наразі кримінології. Подібним чином, але дещо в іншому ракурсі визна­чають структуру методології конкретної науки, в тому числі

¹ Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Даньїиина. — С. 20. /

90