Організаційні форми і тактичні прийоми взаємодії слідчого з органами дізнання, підприємствами і установами, громадськістю та засобами масової інформації

Форми взаємодії слідчого з органами дізнання, підприємствами, установами, громадськістю та засобами масової інформації - це певні способи, порядок зв ¢ язку між слідчим і суб ¢ єктами взаємодії, які забезпечують узгодженість їх дій і правильне поєднання повноважень, методів і засобів роботи.

При проведенні досудового слідства взаємодія слідчого з органами дізнання, підприємствами, установами, громадськістю та засобами масової інформації має різні форми залежно від того, на якому етапі слідства вона відбувається, з яким суб’єктом, встановлено особу злочинця, а також передбачено таку взаємодію законодавством. При цьому в межах означених форм реалізуються відповідні їм тактичні прийоми взаємодії слідчого з певним суб’єктом.

       1. Форми взаємодії слідчого з органами дізнання за характером поділяють на два види: а) процесуальні (або нормативно-правові) – ті, порядок яких регламентований кримінально-процесуальним законом; б) непроцесуальні  (або організаційно-тактичні) – ті що набули відбиття у відомчих нормативних актах.

     До процесуальних форм взаємодії слідчого з органами дізнання відносять такі.

1)  Доручення слідчого щодо проведення слідчих чи розшукових дій (ст. ст. 114, 118 КПК), яке є процесуальним документом, а отже копія доручення додається до кримінальної справи. На доручення орган дізнання має дати письмову відповідь.

2) Надання допомоги слідчому в проведенні слідчих дій (ст. 114 КПК). Разом із тим, слідчий немає права доручати оперативно-розшуковому органу проведення тих дій, які зобов¢язаний виконувати самостійно: пред¢явлення обвинувачення, обрання запобіжного заходу тощо. Працівників дізнання найбільш доцільно залучати до проведення тих слідчих дій, де вони надають допомогу в тактичному плані та з метою забезпечення безпеки учасників слідчої дії, зокрема щодо огляду місця події, обшуку, виїмки, відтворення обставин та обстановки події, пред’явлення для впізнання.

3) Виконання органом дізнання необхідних оперативно-розшукових заходів у порушеній ним та переданій слідчому кримінальній справі про тяжкий злочин, якщо не встановлено особу, котра вчинила злочин (ст. 104 КПК). Наслідки виконання таких оперативно-розшукових заходів повідомляють слідчому, в провадженні якого перебуває справа.

4) Виконання органом дізнання приводу обвинуваченого або свідка за постановою слідчого (ст. ст. 70, 136 КПК).

5) Виконання органом дізнання оперативно-розшукових заходів у справі, зупиненої у зв’язку з невстановленням місцеперебування обвинуваченого, в разі оголошення особи в розшук або коли не встановлено особу, котра вчинила злочин (ст. ст. 139, 207, 209 КПК).

До найпоширених непроцесуальних форм взаємодії слідчого з органами дізнання відносять такі.

1) Взаємне інформування полягає в інформуванні й передаванні органами дізнання слідчому матеріалів щодо того, що під час проведення оперативно-розшукових заходів виявлені ознаки злочину.

2) Спільний аналіз та оцінка первинного матеріалу про злочин слідчим та оперативним працівником за участю керівників цих підрозділів.

3) Спільне розроблення версій та узгоджуваного плану розслідування (спільне панування). При цьому складається спільний план узгоджених слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, який підписують слідчий, оперативний працівник; його погоджують із начальниками відповідних підрозділів, можливо з прокурором.

4) Сумісна робота в межах постійно діючої чи тимчасово створеної слідчої оперативної групи, створеної для розкриття й розслідування найбільш тяжких злочинів, де постійно виникає необхідність у проведенні складних слідчих дій або слідчих дій у комплексі з оперативно-розшуковими та організаційними заходами. Тимчасовими вважають чергові слідчо-оперативні групи (створені лише на добу чергування). Постійно діючу групу створюють для розслідування певної кримінальної справи, після винесення постанови або наказу керівника органу міліції про створення слідчо-оперативної групи, де зазначений її склад. У межах СОГ реалізуються всі форми взаємодії, але це законодавчо не визначено.

5) Сумісне вивчення стану злочинності на обслуговуваній території, виявлення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів, і ужиття заходів щодо їх усунення.

     2. Форми взаємодії слідчого з громадськістю, представниками установ, підприємств, організацій за ініціатором такої взаємодії поділяють на: ті, що можуть бути як із ініціативи слідчого, так і з ініціативи громадян, представників підприємств, організацій, установ; ті, що можуть бути лише за  ініціативи слідчого.

Формами взаємодії слідчого з громадськістю, представниками установ, підприємств, організацій, що може відбуватися як із ініціативи останніх, так і з ініціативи слідчого, вважають: а) надання органам слідства інформації, що свідчить про вчинення злочину; б) надання матеріалів, відомостей про особу підозрюваного, його поведінку, інформації про певні предмети, об¢єкти або допомога в збиранні цих матеріалів.

До форм взаємодії слідчого з громадськістю, представниками установ, підприємств, організацій, що може відбуватися лише за ініціативи слідчого, належить: а) залучення громадськості до проведення окремих слідчих дій; б) залучення на етапі попередньої перевірки, надання допомоги з перевірки; в) залучення громадськості до виявлення і усунення причин та умов, що сприяють учиненню злочину.

3. Форми взаємодії слідчого з засобами масової інформації  надзвичайно різноманітні від хроніки кримінальних подій та підготовки спеціальних телепередач до розміщення оголошень, повідомлень, публікацій. Адже на сьогодні можливості використання засобів масової інформації надзвичайно розширилися: державне та недержавне телебачення, радіо, преса.