Поняття, сутність, мета і форми використання спеціальних знань у судочинстві; їх значення

Спеціальні знання – це категорія, що означає таку сукупність знань, з якою учасники процесу доказування, як правило, не знайомі (адже неможливо осягнути неосяжне).

Метою використання спеціальних знань є: отримання за їх допомогою доказів, іншої інформації, що має значення для правильного вирішення справи. Зокрема, у кримінальному судочинстві метою є: допомога в збиранні (виявленні, фіксації, вилученні, забезпеченні схоронності), дослідженні доказів (зокрема слідів, речових доказів). На підставі результатів застосування спеціальних знань будуються версії, планується розслідування, перевіряються докази, обирається тактика окремих слідчих дій.

Дані, що містяться в протоколі слідчих дій, а також у висновках експерта (ст. 65 КПК України), сприяють встановленню всіх обставини у справі (ст. ст. 64, 23 КПК України). Цим визначається вагомість використання спеціальних знань у кримінальному, цивільному (ст. 27 ЦПК України), господарському судочинстві (ст. 32 ГПК України).

Суб’єктами застосування спеціальних знань є слідчий, спеціаліст і експерт.

Незалежно від відомчої приналежності слідчі мають однакові процесуальні права і ведуть розслідування у певному процесуальному порядку. Власні спеціальні знання, зокрема в галузі криміналістики, слідчий зобов’язаний застосовувати, насамперед, з метою кваліфікованого керівництва перебігом розслідування, для правильного обрання тактики розслідування, з метою використання необхідних технічних засобів, оцінки доказів, отриманих у результаті проведення слідчих дій, поміж іншим і за допомогою спеціалістів.

Спеціаліст – це не зацікавлена в результатах справи особа, що володіє спеціальними знаннями та навичками і залучувана слідчим до процесу досудового розслідування для надання консультаційної, технічної та іншої допомоги, для розв’язання спеціальних питань, пов’язаних зі збиранням і дослідженням доказів, що містять інформацію про подію злочину. Спеціаліст залучають до процесу проведення окремих слідчих дій згідно зі ст. 128¹ КПК України.

Судовим експертом є особа, яка має спеціальними знаннями, набуті внаслідок вищої професійної підготовки, науково-практичної діяльності, які потрібні для надання висновку з досліджуваних питань, якій постановою органу дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду доручено провести експертизу й дати за її результатами висновок. Відповідно до закону, судовим експертом може бути як штатний працівник державної установи, так і приватна особа, що має вищу освіту, пройшла відповідну підготовку й атестацію як судовий експерт за певними видами експертиз.

Правову основу діяльності судового експерта на стадії досудового розслідування у кримінальних справах, поряд із загальною законодавчою базою, що регулює діяльність державних органів у розслідуванні злочинів, становлять норми Закону України «Про судову експертизу» за №4038-XII від 25 лютого 1994 року, які регламентують організацію й основні напрямки діяльності судових експертів. Крім того, необхідно зазначити, що така діяльність експерта повинна бути скоординованою відповідно до регулюючих її чинних нормативних актів: Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» за № 8 від 30 травня 1997 року, Інструкції про призначення й проведення судових експертиз і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз, затверджених Постановою Міністерства юстиції України за № 53/5 від 8 жовтня 1998 року, Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України, затвердженої наказом МВС України за № 682 від 30 серпня 1999 року.

В икористання спеціальних знань у кримінальному судочинстві має такі форми:

1) непроцесуальні: використання слідчим власних спеціальних знань; отримання консультації від спеціалістів; попереднє дослідження;

2) процесуальні: призначення ревізій та інших перевірок (ст.66 КПК України); участь спеціаліста у слідчих діях (ст. 128¹ КПК України) – у певних випадках ця участь є обов’язковою (огляд трупа, допит неповнолітніх (до 14-ти років)); судова експертиза – зазначена форма притаманна і цивільному (ст. 57 ЦПК України), і господарському (ст. 41 ГПК України) судочинству, допит експерта.

Під час проведення слідчих дій слідчий повинен розв’язати низку проблемних питань, а саме: що шукати, де шукати, як фіксувати та вилучати, який інформаційно-доказовий потенціал містить у собі виявлене і яким чином його використовувати у процесі доказування у справі. Найчастіше слідчий не знає про інформаційно-доказовий потенціал слідів (об’єктів), які на перший погляд здаються йому абсолютно звичними у певній обстановці, а також не має достатніх знань про джерела, що містять інформацію про злочинну подію й особу злочинця.

У процесі попереднього дослідження найчастіше визначається відносність виявлених слідів до розслідуваної події, встановлюється механізм їхнього утворення, ознаки слідоутворюючих об’єктів, визначається можливість ідентифікаційного дослідження.

     Особливе місце в опосередкованому застосуванні спеціальних знань відведене консультаціям  довідкового характеру. Довідкові дані – відомості про факти, які містяться в спеціальній літературі, довідниках, інструкціях, положеннях, статутах, номенклатурних документах тощо. До таких даних віднесено: посадові інструкції щодо прав та обов’язків посадових осіб, відомості про вартість товарно-матеріальних цінностей, правила техніки безпеки на виробництві, дані про технологію виробництва певних промислових товарів, відносно схеми реалізації товарів тощо.

     Експертне дослідження – це використання спеціальних знань експерта для виявлення та пояснення таких, що мають значення для справи, фактів у об’єктах, направлених на експертизу. Значення висновків експерта неможливо переоцінити, адже в певних випадках вони використовуються в оперативно-розшукових цілях, для розв’язання тактичних завдань, побудови версій, планування розслідування, обґрунтування віднесеності об’єктів до розслідуваної події та реалізації їх доказової функції.