Етапи розвитку античної філософії, її загальні особливості.

У розвитку античної філософії виділяють такі основні етапи:

- Перший етап ранньогрецької філософії(натурфілософський, рання класика) — охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський, Левкип і Демокріт та ін.

Представники мілетської школи: Фалес(засновник,уявляв першооснову у воді,центр всесвіту земля) Анаксімандр(вваж.

першоосновою апейрон-безкінечна першоосн.,відкрів що речовина склд. з атомів) Анаксімен(повітря)

Основні погляди Геракліта: першоснов вогонь,центром всесвіт –земля,світ перебувае у постійному русі

Основні погляди піфагорійців: Першоосновою світу є число. Число є ідеальним, Все подібне до числа

світ пізнається через число,виділили співвідносні категорії буття (верх-низ, праворуч-ліворуч, парне-непарне)

Аномісти(демокріт,Левкін):: першооснова атом,атоми вічні неподільні резні за формою,постійно рухаються,між атомами є простір.

- Другий етап має назву класичного (висока класика, сократичний). З філософів цього періоду(V-IV ст.. до н.е.) першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками цього періоду є Платон, Аристотель, а також послідовники Сократа — кіренаїки, мегарики і кіники.

Основні ідеї софістів:перейщлм від проблеми космому до людини,людин є мірою всії речей,специф.рисою люд. є здтність міркуватипро реці,оцінювати,розробили принцмпи скептицмзму,вони були першими античними просвітителями-енциклопедистами, вчителями красномовства і всіляких знань

Головні ідеї Сократа: у центрі його філософії є людина вихідні тези Сократа: “Пізнай самого себе” і “Я знаю лише те, що нічого не знаю шукав відповіді на вічні проблеми людства – добра і зла, любові, честі тощо; дав поштовх розвитку низки шкіл

Основні ідеї Платона Платон – засновник об’єктивного ідеалізму;першосутністю світу є сукупність ідей (ейдосів);ідеї незмінні, вічні, вони не залежать від матеріального світу;оточуючий світ є лише відображенням чистих ідей, Платон уперше виділяє філософію як самостійну науку

Основні ідеї Арістотеля основою буття вважав матерію, яка існує вічно;

матерія складається із чотирьох елементів: землі, води, повітря, вогню. Простір наповнений п’ятим елементом – ефіром; визначив рух як зміну взагалі: “Рух був і в усі часи буде”;джерелом руху є співвідношення матерії та форми виділив три рівні душі: душа рослин, душа тварин і душа людини;вважається творцем логіки;сформулював основні закони логіки (закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього

- Третій етап історії античної філософії (пізня класика)пов’язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця IV ст. до н. е. і закінчується V—VI ст. н. е. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді кількох основних філософських напрямів. Це епікурейці (засновник Епікур), скептики (Піррон), стоїки (Цицерон, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет).В цьому періоді виділяють елліністичну філософію (IV – I ст. до н.е.), олександрійську філософію (I ст. до н.е.-V-VI ст.)та римську філософію (І- VIст.)

^ 1 3. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції
До найбільш відомих ранніх філософських шкіл Стародавньої Греції відносяться:

мілетська, школа піфагорійців, школа Геракліта Ефеського, елейська школа, атомісти,школи еволюціонізму та ноології.

Характерними рисами досократиків були

· космоцентризм;

· пошук першоначала;

· гілозоїзм (олюднення неживої природи);

Філософи мілетської школи – Фалес, Анаксимандр, Анаксимен виступали з матеріалістичних позицій, займалися не тільки філософією, а й точними та природничими науками, намагалися пояснити закони природи(за що отримали свою другу назву – школа фізиків), шукали першоначало – субстанцію, з якої виник весь світ.

Фалес (приблизно 640 – 562 рр. до н.е.)- засновник мілетської школи, один з найперших давньогрецьких вчених та філософів. Його основні думки:

· першоначало всього(архе) – вода;

· всі речі мають душу;

· припускав існування багатьох богів;

· Земля – центр Всесвіту;

·  у році 365 днів;

·  зробив деякі математичні відкриття (теорема Фалеса).

Анаксімандр (611- 546 рр. до н.е.), учень Фалеса. Автор праці «Про природу»:

· першоначалом всього вважав «апейрон»- вічну, безкінечну субстанцію;

· вивів закон збереження енергії;

· першим висунув ідею про походження людини внаслідок еволюції від інших тварин.

Анаксимен (585- 524 рр. до н.е.)- учень Анаксимандра:

· першопричиною всього вважав повітря;

· всі речовини на Землі – результат концентрації повітря;

· ідея про єдність макро- та мікрокосмосу.

Геракліт з Ефеса (540 – 480рр.до н.е.) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції:

· першоначалом всього сущого вважав вогонь;

· основою світу, загальним законом буття є «логос»;

· вивів закон єдності та боротьби протилежностей (найбільш важливе відкриття Геракліта);

· вважав, що весь світ постійно рухається та змінюється(«в одну й ту ж саму річку неможливо увійти двічі»);

· визнавав відносність світу;

· людська та світова душа матеріальні;

Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним, дістав назву діалектики, а Геракліта вважають засновником діалектичного мислення.

Піфагорійці – прибічники і послідовники Піфагора( ІІ пол..VI- початок Vст. до н.е.), давньогрецького філософа та математика:

· першопричиною всього вважали число;

· виступали за пізнання світу через число;

· вважали одиницю найдрібнішою часткою всього;

· намагалися виділити «протокатегорії»,які показували діалектичну єдність світу (світле– темне, пряме – криве, праве –ліве, чоловіче – жіноче);

· Піфагор відкрив взаємозв’язок числа та звуку.

Елеати – представники елейської філософської школи (VI – V ст.до н.е.) (поліс Елея)

Найбільш відомі представники Парменід,Зенон Елейський, Ксенофан. Їх ідеї:

· пізнати світ можна лише завдяки мисленню;

· були прибічниками монізму – все виходить з першоначал;

· стоять у витоків метафізичного світогляду, яке протистоїть діалектиці;

· апорії (парадокси) Зенона Елейського захищали ідеї Парменіда та доводили не мислимість руху і змін(«Ахілл і черепаха»,

«Стріла,що летить).

Атомісти – матеріалістична філософська школа, філософи якої (Демокріт, Левкіпп) вважали, що все у світі складається з атомів. Атоми – буття, пустота – небуття. Демокріт вважається засновником матеріалістичного напряму в філософії: «Ніщо не виникає з нічого та не перетворюється на ніщо». Демокріт також створив розгорнуту теорію пізнання.

Ідеї школи еволюціонізму розробив Емпедокл (484 – 424 рр. до н.е.), який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча).

У часи розквіту рабовласницької демократії утверджується оригінальна філософія Анаксагора (500 – 428 рр. до н.е.). Концепція школи ноології спиралася на ідею про рух частинок світу під впливом Нуса,або Нооса (космічного розуму)