Правила VI вселенського собору

КАНОН 1. Беручись щонебуть промовляти чи щось робити, найліпше починати це від Бога та з Богом закінчувати, як сказав Богослов. Тим то й тепер, коли й благочестя ми вже ясно проповідуємо, і Церква, де Христос становить Її підвалину, безнастанно зростає й здобуває успіхи і понад Ливанські кедри височіє, кладучи початок священним словам, Божою благодаттю ухвалюємо: зберігати недоторканою від запровадження новин і змін віру, передану нам від самовидців і служителів Слова, Богом обраних апостолів. До того ж і триста вісімнадцять святих і блаженних Отців, що за імператора Константина нашого зібрались були в Нікеї на нечестивого Арія та вигаданого ним поганського бога, або справедливіше кажучи, — Багато богів, своєю однодумністю в вірі відкрили й з'ясували нам єдину суть у трьох іпостасях первісної Божої істоти та не допустили, щоб це таїлося десь під спудом незнання, а ясно навчили вірних поклонятись, єдиним поклонінням, Отцеві і Синові та святому Духові, заперечили, відхилили та зруйнували облудну науку про нерівні ступені Божества, а також дитячі побудови, що їх єретики склали з піску супроти правдивої віри, спустошили та звалили. Також і за великого Теодосія, нашого імператора, сто п'ятдесят святих Отців, що в цьому царственному місті зібрались, проголосили визнання віри, і ми його дотримуємось та богословські вислови про Святого Духа приймаємо, а нечестивого Македонія, разом із колишніми ворогами істини, відкидаємо, як бунтівника, що наважився вважати Владику за раба, і який ганебно хотів розсікти нерозсічну одиницю, щоб не було довершене таїнство нашого уповання. Одночасно з ним, ганебним, і проти істини шаленілим, засуджуємо Аполінарія, потайного водія злоби, який нечестиво вивергнув, наче б то Господь прийняв тіло без душі й розуму, таким чином також запроваджуючи думку, наче б то спасіння, зроблене нам, недосконале. Також і за Теодосія, Аркадієвого сина, імператора нашого, двісті Богоносних Отців, що зібрались були вперше у місті Ефесі, виклали вчення, як незрушну благочестя державу, і ми його згідно зберігаємо, проповідуючи єдиного Христа, Сина Божого, що воплотився, і непорочну Вседіву визнаємо властивою і правдивою Богородицею, що безсіменно породила Христа, а нерозумний Несторіїв поділ засуджений Божою волею, відкидаємо, бо Нестарій учить, що єдиний Христос є окремо людина та окремо Бог, і тим відновляє іудейське нечестя. Згідно з правдивою вірою стверджуємо також віровизнання, що його написали шістсот тридцять Богомвибраних Отців за нашого імператора Маркіяна в обласному місті Халкидоні, і яке на всі кінці землі на повний голос сповістили про єдиного Христа, Сина Божого, що складається з двох природ, і який саме в цих двох природах прославляється, а марнодумного Євтихія, який казав, що велике таїнство спасенного домобудівництва перетворилось на примару, як щось потворне, і як заразу, із священної огорожі Церкви вигнали, а разом з ним також і Несторія та Діоскура, з яких перший був оборонцем і заступником поділу, а другий — змішування, і які з протилежних галузок нечестя звалились в одну безодню згуби й безвірництва. Іще так само і ста шістдесятьох п'ятьох Богоносних Отців, що зібралися були в цьому царственному місті за Юстиніяна, блаженної пам'яті імператора нашого, благочестиві слова, вимовлені від Духа Святого, знаємо та цього нащадків наших навчаємо. Вони соборна прокляли і відкинули Теодора Мопсуестського, Несторіевого вчителя, і Орігена, і Діодима, і Євагрія, що відновили еллінські містичні байки, і про переселення та перетворення деяких тіл і душ іще раз нам подали на ганьбу в сонних маревах блудного розуму, і супроти воскресіння мертвих нечестиво й нерозумно повстали, а також те, що написав Теодорит супроти правдивої віри та супроти дванадцятьох Кирилових пунктів, і так званий лист Іви. І віровизнання шостого собору, що збирався недавно, за імператора нашого, блаженної пам'яті Костянтина, у цьому царственному місті, яке набуло більшої сили, коли благочестивий імператор ухвали цього собору своєю печаткою, для вірогідности, затвердив на всі віки, знову зобов'язуємось зберігати непорушна. Це віровизнання боголюбно з'ясувало, як ми повинні визнавати два натуральні хотіння, або дві волі і дві натуральні дії єдиного Господа нашого Ісуса Христа, що воплотився задля нашого спасіння, а тих, що правдивий догмат істини викривили та проповідували людям одну волю й одну дію в єдиному Господі Богові Нашому Ісусі Христі, воно обвинуватило судом благочестя, як Теодора (єпископа) Фаранського, Κυρα Олександрійського, Гонорія Римського, Сергія, Πυρά, Павла, колишніх у цьому Богоспасенному місті предстоятелів, Макарія Антіохійського єпископа, учня його Степана та позбавленого розуму Поліхронія, зберігши таким чином недоторканість загального тіла Христа Бога нашого. Коротко кажучи, ухвалюємо, хай віра всіх людей, що прославились у Божій Церкві та які були світилами в світі, дотримуючи слова життя, зберігається твердою, і хай буде вона до кінця світу непохитною разом із Богові відданими їхніми писаннями та догматами. Відкидаємо та проклинаємо всіх, що їх вони відкидали й проклинали, як ворогів істини, що марно скреготали на Бога та силкувались неправду підняти на височінь. Якщо ж хтось з усіх не приймає й не дотримується поданих тут вище догматів благочестя, та не так думає й проповідує, а намагається йти супроти них, тому, за ухвалою згаданих святих і блаженних Отців, хай буде анатема і хай він буде виключений із християнського стану. Ми бо, відповідно до того, що ухвалено раніш, твердо вирішили ні додавати щось, ні зменшувати чогось, і не могли аж ніяк.

КАНОН 2. За прекрасне і найбільшої похвали достойне визнав цей святий собор і те, щоб відтепер для зцілення душ і вилікування пристрастей були тверді і незрушні вісімдесят п'ять канонів, що їх прийняли й затвердили святі й блаженні Отці, які були передніше від нас, а також і нам передали їх іменем святих і славних Апостолів. А що в тих канонах наказано нам прийняти ці ухвали святих Апостолів, через Климента передані, до яких колись ті, що інакше думають, додали дещо підроблене й чуже благочестю, що затьмарило нам благоліпну красу Божественної науки, то ми задля повчання та захисту Християніших церковних громад, ті Климентові ухвали добрерозсудливо відклали, аж ніяк не допускаючи витворів єретичного блудословія та не вміщуючи їх у чисте й досконале Апостоль­ське вчення. Згодою нашою схвалюємо і всі інші священні канони, що їх дали святі і блаженні Отці наші, тобто триста вісімнадцять Богоносних Отців, що зібрались були в Нікеї; також Отці, що зібрались в Анкирі, і в Неокесарії, як і в Ганґрі; крім того, в Антіохії Сирійській, і в Лаодикії Фрігійській; а ще сто п'ятдесят Отців зібрались у цьому Богомбереженому й царственному місті; і двісті Отців, що зібрались уперше у обласному місті Ефесі; і шістсот тридцять святих і блаженних Отців, що зібрались у Халкидоні, і ті, що збирались у Сардиці та Картагені; і ще, щр збирались знову в цьому Богоспасенному й царственному місті за Нектарія, предстоятеля цього царственного міста, і за Теофіла, Олександрійського архиепископа; також канони Діонісія, архиепископа й мученика Григорія — єпископа Неокесарійського, чудотворця; Анастасія, архиепископа Олександрійського; Василя, Єпископа Кесарії Кападокійської; Григорія, єпископа Міського; Григорія Богослова; Амфілохія {кенійського; Тимофія першого архиепископа Олександрійського; Теофіла — того самого великого міста Олександрії; Кирила, архиепископа Олександрійського, і Генадій, патріярха цього Богомбереженого царственного міста; а -ще й Кипріян, архиепископ Африканської країни та мученик, і собор, що відбувся за його часів, і склав канон, якого зберігали в місцях згаданих предстоятелів, і тільки в них, за переданим їм звичаєм. Нікому хай не вільно буде вищезгадані канони змінювати, чи касувати, чи, крім запропонованих, приймати інші з підробленими підписами, що їх склали б якісь люди, що наважаться торгувати істиною. Якщо ж когось буде викрито, що наважився якийсь із вищезгаданих канонів змінити чи припинити, то такого вважати за винного супроти того канону, і він повинен відбути епітимію, яку той канон визнає, і тим має бути вилікуваний від того, на чому спіткнувся.

КАНОН 3. Благочестивий і Христолюбивий наш імператор запропонував цьому святому і вселенському соборові, щоб члени кліру, що й інших Божественного навчають, були чисті й бездоганні служителі та достойні уявної жертви великого Бога, що сам Він е жертва та Архиерей, і очистити їх від паскудства, що приплило до них від незаконних шлюбів, а що це саме стосується святішої Римської Церкви, пропонували пильно дотримуватись канону, а підпорядковані престолові цього Богомбереженого й царственного міста — правила чоловіколюбства й милости. Тим то ми, по-батьківському й те, що Богові бажано, сполучивши те й друге в одно, не відходячи від лагідности, ні від суворости жорстокої, особливо за таких обставин, коли гріхопадіння з незнання поширюється на чимале число людей, згідно ухвалюємо, щоб ті, що взяли другий шлюб, — навіть до п'ятнадцятого дня минулого місяця січня минулого четвертого індикту, шість тисяч сто дев'яносто дев'ятого року, — залишились у рабстві гріха й не захотіли відтверезитися від нього, підлягали канонічному позбавленню свого сану. Що ж до тих, що впали в такий гріх другим шлюбом, але перед нашою цією ухвалою опам'ятались і скинули з себе це зло й відмовились від ненависного й незаконного шлюбу, або в яких дружини другого шлюбу вже повмирали, і які до того ж схаменулись і знов зробились цнотливі, і від колишніх своїх беззаконств скоро відійшли, чи то пресвітера, чи диякона, то про таких ухвалено, щоб вони утримались від будь-якого священного служіння чи дій і перебули деякий певний час під епітиміею, а задовольнялись честю сидіння й стояння з плачем перед Господом, щоб Він простив їм гріхи не знання. Ьож незгідна було б благословити іншого тому, хто сам повинен лікувати свої рани. А тих, щр взяли штаб з однією жінкою, але якщо вона була вдова, так само, як тих, що після висвяти мали один шлюб, тобто пресвітерів, дияконів і піддияконів, усунувши їх на деякий час від священнослужіння та по епітемії, знову поновляти їх у властивий їм сан, заборонивши підвищуватцлх у сані, розуміється, після розірвання неправильного співжиття. Але це ухвалили ми для тих, що їх, як сказано, викрито у раніш означених провинах до п'ятнадцятого дня місяця січня четвертого індикту, і тільки для духовних осіб. А відтепер ухвалюємо й відновлюємо канон, який каже: хто після хрещення двома шлюбами був пов'язаний, або наложницю мав, той не може бути єпископом, ані пресвітером, ані дияконом, і взагалі в списку духовного сану. Також і той, хто оженився із вдовою, або розлученою жінкою, чи блудницею, чи повією, не може бути єпископом, ані пресвітером, ані дияконом, і взагалі в списку духовного сану.

КАНОН 4. Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи піддиякон, чи читець, чи співець, чи придворник візьме собі за дружину жінку, посвячену Богові, хай буде позбавлений свого сану, як такий, що знеславив Христову наречену. Якщо ж це мирянин, хай буде відлучений від церковного єднання.

КАНОН 5. Ніхто з духовного сану, що не має при собі у співжитті безпідозрілих осіб, зазначених у каноні, хай не бере до себе жінки, чи рабині, охороняючи себе тим від докорів. Якщо ж хтось зрушить нашу ухвалу, - хай буде відлучений. Цього самого хай дотримуються і скопці, забезпечуючи себе від осуду. А тих, що зрушують це, якщо вони клірики, вилучати, а якщо миряни — відлучати.

КАНОН 6. В Апостольських канонах сказано, що із висвячених у клір нежонатих тільки читці та співці можуть женитись, тим то й ми, дотримуючись цього, ухвалюємо: відтепер ні піддиякон, ні диякон не має дозволу, після прийняття висвяти, женитись; якщо ж наважиться зробити це, хай буде позбавлений сану. Але той, що, вступаючи в клір, захоче оженитись і взяти законний шлюб, хай робить це перед висвятою на піддиякона, чи на пресвітера.

КАНОН 7. Ми побачили, що в деяких церквах диякони мають церковні посади й через те деякі з них, допустившись зухвальства й сваволі, ставлять себе вище від пресвітерів, тим то ухвалюємо: дияконові, якщо б він і мав титул, тобто якусь церковну посаду, не займати вищого місця від пресвітера, хібащо він представляв би особу свого патріярха, чи митрополита, з'явившись в іншому місті в якійсь справі, бо тоді, зайнявши його місце, має пошану. Якщо ж якийсь силоміць і зухвало наважиться це робити, то такого треба понизити в його чині і він буде останній зусіху тому сані, в якому він перебуває в своїй церкві. Бож Господь наш не любить, коли хтось задається, і переконує в науці, що її виклав святий євангелист Лука. Господь до званих промовляв був таку притчу: якщо хтось запросить тебе на весілля, не сідай на чільному місці, коли хтось поважніший від тебе буде серед запрошених; і щоб той, хто запросив тебе та його, не прийшов і не сказав тобі відступити йому місце, і тоді із соромом сядеш на останнє місце, і той, хто запросив тебе, підійшовши, скаже тобі: друже, сідай вище, тоді тобі буде честь серед тих, що з ними ти сидітимеш. Бож кожний, хто заноситься, але упокориться, тоді, упокорившись, піднесеться. Цього самого треба дотримуватись і в інших ступенях духовного сану, бо ми знаємо, що переваги чи посади духовні перевищують посади громадські.

КАНОН 8. Те, що запровадили наші святі Отці, і ми, бажаючи зберегти його цілком, поновлюємо канон, який наказує, щоб відбувались собори єпископів кожної обласпи щороку і там, де єпископ митрополії вважатиме за ліпше. А коли з причин навали варварів, чи з інших якихось випадкових перешкод, представники церков не мають змоги зібратись на собор двічі на рік, то передбачено: для церковних справ, що можуть, імовірно, виникати, у кожній області невідмінно має бути собор вищезгаданих єпископів один раз у літку між Великоднем і з кінцем місяця жовтня щороку, там, як сказано вище, де призначить єпископ митрополії. А єпископам, що не приїдуть на собор, хоч вони на той час були б у своїх містах, і до того ж здорові та вільні від будь-якої потрібної і негайної роботи, братолюбна виявити догану.

КАНОН 9. Жодному клірикові не дозволяється утримувати корчму, бож йому не вільно заходити до корчми, то тим більше не можна прислужувати в ній імшим, і робити те, що йому не личить. Якщо ж хтось таке зробить і не покине робити це, хай буде відлучений.

КАНОН 10. Єпископ, чи пресвітер, чи диякон, що бере великий відсоток з позичених грошей, чи так звані соті, або хай перестане це робити, або хай буде позбавлений сану.

КАНОН 11. Ніхто з приналежних до духовного сану, або з мирян аж ніяк не повинен їсти опрісноків, що їх дають іудеї, не входити е дружбу з ними, ні під'час хвороби не закликати їх, і лікування від них не приймати, і в лазнях разом із ними не митись. Якщо хто наважиться це робити, то духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати.

КАНОН 12. Дійшло до нашого відома й те, що в Африці й Лівії та в інших місцевостях деякі з наявних там Богомуласкавлених предстоятелів, прийнявши висвяту, не перестають жити вкупі із своїми дружинами, подаючи тим приклад і спокусу іншим. Маючи велике бажання, щоб усе робити на користь дорученим вірним, ми визнали за добре, щоб відтепер нічого не було. І ми говоримо не для зміни чи перекручення Апостольського законоположення а дбаючи про спасіння та осягнення людьми ліпшого, і про те, щоб не допустити будь-яких нарікань на духовний сан. Говорить бо Божественний Апостол: все на Божу славу робіть; не робіть спокуси юдеям, та еллінам, та церкві Божій. Як я догоджаю всім у всьому, не дбаючи про якусь користь собі, а багатьом, щоб вони спаслись. Наслідуйте мене, як я наслідую Христа. Якщо ж когось буде викрито, що він це робить, позбавити його сану.

КАНОН 13. Ми дізнались, що в Римській Церкві запроваджено правило, щоб ті, які мають висвячуватись на диякона, чи пресвітера, зобов'язувались не єднатись більше із своїми дружинами, то ми, наслідуємо стародавнє правило Апостольської упорядковости та порядку, бажаємо, щоб співжиття священнослужителів за законом і надалі було незрушне, у кожному разі не розриваючи їхнього шлюбу з дружинами, і не позбавляючи їх обопільного в пристойний час з'єднання. Отже, якщо хтось буде достойний висвятити на піддиякона, диякона чи пресвітера, то йому в жодному разі не може правити за перешкоду до набуття такого сану співжиття з законною дружиною, і від нього під час висвяти не треба вимагати зобов'язання утримуватись від законного з'єднування із своєю дружиною; щоб ми не були примушені таким чином зневажити шлюб, що його Сам Бог установив і, коли приходив до нас, благословив. Бож Євангелія каже: що Бог спарував, - людина хай не розлучає. І Апостол учить: чесний шлюб, і ложе невинне. Також: зв'язався з дружиною, не шукай розв'язання. Адже знаємо, що й ті, що в Картагені збирались, дбаючи про чистоту життя священнослужителів, визнали, щоб іподиякони, що доторкаються до святих таїнств, і диякони та пресвітери в свої визначені часи утримувались від своїх співжительок. Отже і від Апостолів передане та з давніх давен дотримуване і ми зберігаємо, знаючи час кожній речі, а найбільше посту і молитви. Стоячи бо перед олтарем, тоді, як підходять до святині, годиться бути стриманим у всьому, щоб могти дістати від Бога в простоті те, чого просять. Якщо ж хтось, роблячи всупереч Апостольським канонам, наважиться когось із священних, тобто пресвітерів, дияконів, чи іподияконів, позбавляти єднання із законною дружиною, того треба позбавляти сану. Так само, якщо пресвітер чи диякон, під виглядом побожности, вижене свою дружину, то йому треба заборонити священна служіння, а буде непохитний — позбавляти сану.

КАНОН 14. Канону святих і Богоносних Отців наших треба дотримуватись і в тому, щоб на пресвітера раніш, як у тридцять років, не висвячувати, навіть коли б та людина й дуже достойна була, а перенести на зазначені роки, бо Господь Ісус Христос на тридцятому році хрестився та почав учити. Так само й диякона раніш, як у двадцять п'ять років, і дияконісу раніш, як у сорок років не висвячувати.

КАНОН 15. На іподиякона можна висвячувати не раніше, у двадцять років віку. Якщо ж хтось, на який би то не було духовний сан, висвятить раніше від означених років, —хай буде позбавлений сану.

КАНОН 16. У книзі Дій Апостольських сказано, що Апостоли висвятили ам дияконів. А Отці Неокесарійського Собору в своїх канонах ясно міркували, що сім дияконів має бути за каноном, хочби то було й у дуже великому місті, стверджуючи це книгою Дій. Для того ми, порівнявши думку Отців з висловом Апостолів, дійшли до висновку, що в них говорилось не про дияконів, які б мали відправляти таїнства, прислужувати під час трапез, бо в книзі дій написано так. У ті ж дні, як учнів намножилось, почали огречені нарікати на юдеїв, що у щоденному служінні їхні вдовиці занедбані. Тоді ті дванадцять покликали багатьох учнів тай сказали: “Нам не личить покинути Боже слово й служити при столах. Отож, браття, пригляньте між собою сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, - їх поставимо на цю службу. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову”. І всім людям сподобалось це слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого і Пилипа, і Прохора та Ніканора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохй, - їх поставши перед Апостолами. Пояснюючи це, учитель церкви Іван Золотоустий каже так: гідне подиву, що вибираючи мужів, народ не поділився, і не відкинув Апостолів. Але треба знати, яку гідність мали ці мужі, і яку прийняли висвяту в сан дияконів, яких іще не було в церквах, чи в сан пресвітерів, але ще не було ніякого єпископа, але були самі Апостоли, тим то гадаю, що ні ім'я дияконів, ні пресвітерів не було відоме і уживане. На підставі цього й ми проповідуємо, що вищезгаданих сімох дияконів не треба вважати за служителів таїнств, за поданим ученням, а тільки таких, що їм доручено було господарство для спільної потреби тих, що тоді зібрались, і вони були нам у цьому разі за зразок чоловіколюбства й піклування тими, що цього потребували.

КАНОН 17. Клірики різних церков, залишивши свої церкви, до яких їх призначено, перейшли до інших єпископів, і без волі свого єпископа дістали призначення в чужі церкви, виявили свою непокірність, тим то ухвалюємо, щоб від місяця січня минулого четвертого індикту ніхто з кліриків, в якому б сані хто з них не був, не має права без відпускної грамоти свого єпископа переходити до іншої церкви. Відтепер хто не дотримується цього й соромить собою того, хто його висвятив, має бути позбавлений сану сам і той, хто його прийняв.

КАНОН 18. Клірикам, що з причини навали варварів чи з інших якихось обставин покинули свої місця, наказуємо, щоб, в разі ті обставини чи навали варварів, які спричинилися до того, припиняться, вони знову повернулись до своїх церков і не покидали їх надовго без причини. Якщо ж хтось буде відсутній незгідне з цим каноном, той має бути відлучений, аж доки не повернеться до своєї церкви. Тому самому підлягає і єпископ, що його затримує.

КАНОН 19. Предстоятелі церков повинні завжди, а тим більше в неділі, повчати клір і народ писань благочестя, вибираючи із Святого Письма розуміння та міркування про Істину, не переступаючи визначених уже меж і передань Богоносних Отців; і якщо розбирати Святе Письмо, то роз'яснювати його тільки так, як виклали його світила й учителі церкви в своїх писаннях, і ними більше задовольнятись, аніж складати власні міркування, щоб, за браком уміння й знання, не відхилитись від належного. Через науку бо названих Отців люди, пізнаючи добре, і те, від чого треба відвертатись, виправлять своє життя на ліпше, і не терплять від недуги незнання, а, прислухаючись до навчання, спонукують себе відходити від зла, і страхом перед загрозливими карами готують собі спасіння.

КАНОН 20. Не дозволяється єпископові в іншому місті, що йому не належить, привселюдно вчити. Якщо ж викриється, що хтось робить це, то такий позбавляється єпископства й виконує обов'язки пресвітера.

КАНОН 21. Винні в злочинах супроти канонів і за це цілком і назавжди позбавлені сану та вилучені в сан мирян, якщо добровільно покаються й відкинуть гріх, за який позбулись благодаті, і зовсім зрікаються його, хай стрижуться на зразок кліру. Якщо ж самовільно не захочуть того, то хай вирощують волосся, як миряни, коли вони дали перевагу земним потребам перед життям небесним.

КАНОН 22. Висвячуваних на єпископів, чи на який би то не було сан, за гроші, а не за випробованням і іспитом та обранням за доброчинний спосіб життя, наказуємо позбавляти сану, а також і тих, що їх висвячували.

КАНОН 23. Ніхто з єпископів, чи пресвітерів, чи дияконів, даючи пречисте Причастя, хай не вимагає від причасника за таке причастя грошей чи чогось іншого, бо благодать не продавана, і ми не за гроші передаємо освячення Духа, а від чистого серця повинні передавати його достойним цього дару. Якщо ж викриється, що хтось із кліру вимагатиме якоїсь відплати від того, кому він дає пречцсте Причастя, то має бути позбавлений сану, як прихильник Симонового хибного погляду та лукавства.

КАНОН 24. Нікому з духовних осіб, чи ченцям, не дозволяється ходити на кінські перегони, чи бути на ганебних видовищах. Якщо когось із кліру покличуть на весілля, і коли б там почалась якась гра, що сприяє спокусі, то він повинен встати й зразу ж вийти, бо так наказує нам вчення Отців наших. Якщо ж хтось буде викритий в цьому, то або перестане це робити, або буде позбавлений сану.

КАНОН 25. Разом з усіма іншими поновлюємо й той канон який заповідає, щоб у кожній єпархії, у селах чи передмістях наявні парафії конче повинні бути підпорядковані місцевому єпископові, а тим більше, якщо впродовж тридцяти років буде якась суперечка за ті парафії, то дозволяється ображеним розпочати справу перед обласним собором.

КАНОН 26. Пресвітер, що з незнання зобов'язався неправильним шлюбом, хай користає з пресвітерського місця, згідно з тим, як законоположено нам у священному каноні, але від інших пресвітерських дій утримується, бо такому досить простити через те, що не знав. А благословляти іншого, коли треба лікувати власні рани, не личить. Благословляти бо — це значить передавати духовну благодать освячення, а хто сам того не має, з причини гріха незнання, то як може передавати іншому. Тим то він не може благословляти ні привселюдно, ні наодинці, а тіла Господнього не може роздавати, тобто не може віправляти Служби Божої, а повинен задовольнитись священичим місцем і слізно просити Господа, щоб простив йому його гріх незнання. Само собою розуміється, що таке може бути тільки тоді, коли неправильний шлюб буде розірваний і та духовна особа в жодному разі не буде мати співжиття.і тою, що через неї позбувся священодійства.

КАНОН 27. Ніхто з духовних осіб не повинен одягатись у непристойну одежу, ні бувши в місті, ні перебуваючи десь у дорозі, а кожний повинен носити одежу, визначену для духовних осіб. Якщо ж хто зробить це, на один тиждень відлучити такого від священослужіння.

КАНОН 28. Ми дізнались, що в різних церквах, за здавна запровадженим звичаєм, приносять до вівтаря виноград, і священослужителі сполучають його з безкровною жертвою приношення і так обопільна розділяють народові; тим то ми вважали за потрібне визнати, щоб ніхто з священослужителів надалі того не робив, а давали народові одне приношення (причастя) на оживотворення й відпущення гріхів, а виноград, що приносять, священики хай приймають як початки і, благословивши, роздають його окремо тим, що просять, щоб дякувати Творцеві за плоди, якими, за Божим визначенням, тіла наші харчуються й зростають. Якщо хтось із священників зробить усупереч цьому, того позбавляти сану.

КАНОН 29. Канон Отців Картаї'енського Собору наказує, щоб священодійство вівтаря відправляли люди, не ївши перед тим нічого, крім єдиного в році дня, коли Господня Вечеря відбувається. Ті святі Отці, можливо з деяких місцевих причин, корисних для церкви, зробили таке розпорядження. Тим часом нас ніщо не примушує обходити благоговійну суворість, то, ідучи за апостольським переданням і переданням Отців, ухвалюємо, що не годиться в чотиридесятницю, у четвер останнього тижня, дозволяти зрушувати піст і тим її безчестити.

КАНОН ЗО. Бажаючи все робити, щоб розбудувати Церкву, ми вирішили упорядкувати священиків і в іноплеменних (у грецькому тексті варварських) церквах. Для того, тому, що вони ставлять собі в обов'язок і далі йти від апостольського канон, що забороняє розлучатись із своєю дружиною під виглядом благоговіння, зрікаються єднатися одне з одним, ухвалюємо, щоб вони в жодному разі не жили з ними ькупі, щоб тим самим незаперечна довели нам свою обіцянку. І це ми дозволили їм ні для чого іншого, а тільки зважаючи на їхні легкодухі помисли через незвичайні та невпорядковані звичаї.

КАНОН 31. Ухвалюємо, щоб священики, які правлять Службу Божу чи хрестять у церквах, улаштованих у хатах, робили це не інакше, як з дозволу свого єпископа. Тим то, якщо якийсь священик не буде дотримуватись цього, то має бути позбавлений сану.

КАНОН 32. Дійшло до нашого відома, що у вірменській країні, справляючи Безкровну Жертву, вживають у Св. Євхаристії чисте вино, не розводнюючи його, а на своє виправдання посилаються на учителя Івана Золотоустого, який у тлумаченні Євангелії від Матфія каже: чому не воду лив Господь, що воскрес, а вино; тому, щоб із корінням відкинути іншу нечестиву єресь. А що дехто в таїнстві вживає воду, то вказує, як вино вжив і тоді, коли справляв таїнство, і воскресши, коли справляв звичайну трапезу, без таїнства, і вказуючи на це, казав: від плоду виноградного, а лоза виноградна вино, а не воду, дає. Із цього роблять висновок, ніби цей учитель відкидає додавання води у Св. Євхаристії. Тим то, щоб такі від тепер не були заполонені незнанням, ми відкриваємо правдиве розуміння того Отця. Була стародавня лиха єресь гідр опар астатів, що в своїй євхаристії замість вина вживали тільки одну воду; тим то той Богоносний муж, заперечуючи беззаконне вчення такої єресі і показуючи, що вони виразно ідуть проти апостольського передання, через те так і висловився, як подано вище. Бож він і дорученій йому для пастирського керування Церкві заповів додавати до вина воду, коли належало справляти безкровну Жертву, вказуючи на сполучення крови й води, що витекла з пречистого ребра Визволителя нашого й Спасителя Христа Бога на оживотворення всього світу й спокутування гріхів. І в усіх церквах, де сяють духові світила, цей Богомпереданий звичай зберігається. Також і Яків, із плоті брат Христа Бога нашого, якому першому був доручений престол Єрусалимської Перкви, і Василь, архиепископ Кесарійської Церкви, слава про якого поширилась по цілому світі, на письмі заповіли нам при відправі Євхаристії на Божественній Літургії з води й вина готувати святу чашу. І преподобні Отці, що збирались у Картагені, дослівно висловились так: хай не дають у святому таїнстві нічого іншого, як тільки тіло й кров Господню, бо й Сам Господь давав хліб і розводнене вино. Якщо ж єпископ чи пресвітер не робить за апостольським звичаєм і, приносячи пречисту жертву, не сполучає води з вином, то його належить позбавити сану, бо він належно провіщає таїнство й зрушує новиною передання.

КАНОН 33. Ми довідались, що у Вірменській країні, наслідуючи юдейські звичаї, приймають до кліру людей тільки духовного походження, а деяких із них без церковнослужительського постриження призначають на священноспівців і читців; тим то ухвалюємо, що відтепер не дозволяється зважати на походження людей, яких визначено до висвяти в клір, а тільки випробовувати за вказівками священних канонів, і висвячувати їх на служіння Церкві, не зважаючи, чи вони духовного походження чи ні. Також нікому не дозволяється проповідувати народові з амвону, як це належиться духовним особам, хібащо буде удостоєний посвятою з постриженням і дістане благословення від свого пастиря за канонами. Якщо хтось робитиме всупереч цій ухвалі, той має бути відлучений.

КАНОН 34. Священний канон* ясно вказує й на те, що співучасть у змові чи скликанні юрби народу і громадськими законами цілком забороняється, то тим більше треба це забороняти в Божій Церкві, щоб того не було. І ми повинні того дотримуватись; тим то, якщо хтось із кліру або ченці братимуть участь у змові, чи збиратимуть юрби народу, чи робитимуть прикрості проти єпископів чи суівкліриків, то таких зовсім позбавляти сану.

КАНОН 35. Нікому з митрополитів не дозволяється після смерти підвладного його престолові єпископа відбирати чи привласнювати його майно чи майно його церкви; це майно має зберігати духівництво тієї церкви, де померлий був за єпископа, аж до призначення іншого єпископа; хібащо не залишилось би зовсім кліриків у тій церкві, — тоді хай митрополит дбає про цілість його і передасть усе новому єпископові, призначеному до тієї церкви.

КАНОН 36. Поновляючи ухвалу сто п'ятдесятьох святих Отців, що зібрались були в цьому Богомбереженому й царственному місті, і шістсот тридцятьох, що збирались у Халкидоні, *** і ми ухвалюємо, що Константинопільський престол має рівні переваги з престолом Старого Риму, і як той, хай звеличається в церковних діях, бувши другим після нього, а потім престол великого міста Олександрії, потім Антіохійський престол, а за ним престол міста Єрусалиму.

КАНОН 37. За різних часів були варварські навали, і від того багато міст були незаконно поневолені, а через те єпископові такого міста годі було після висвяти посісти свій престол і затвердитись на становищі духовного зверхника та за переданими звичаями провадити висвяти й робити те, що належиться єпископові. Тим то ми, зберігаючи честь і пошану духівництва та бажаючи, щоб поневолення від поганців аж ніяк не вплинуло на шкоду церковних прав, ухвалили: висвячені єпископи, коли з означеної причини вони не вступили на свій престол, не підлягають осудові, тим то й висвяти в різні сани духівництва, за канонами, хай провадять, і привілеї відповідно до свого сану мають, і всі інші керівні розпорядження треба визнавати за тверді й законні, бо подіями часу й перешкодами в дотриманні точности не треба обмежувати території управління.

КАНОН 38. І ми зберігаємо канон Отців наших, який каже так: якщо імператорською владою збудоване нове місто чи надалі має бути збудоване, то відповідно до громадського й земського розподілу має бути і розподіл церковних справ.

КАНОН 39. Наш брат і співслужитгль єпископ острова Кіпру Іван, разом із своїм народом, з причини варварських навал і щоб звільнитись від поганського рабства та вірно підкоряючись скіпетрові християнської держави, із згаданого острова, з допомогою чоловіколюбного Бога, а також дбайливістю Христолюбивого й благочестивого імператора нашого, перебрався в Гелеспонтську область; тим то ми ухвалюємо, що всі привілеї, надані престолові вищеназваного єпископа, незмінна зберігаються від Богоносних Отців, що колись збирались в Ефесі, а новий Юстиніянополь хай має права Константинополя, і цей Богомлюблений єпископ хай керує всіма єпископами Гелеспонтської области і надалі буде призначуваний від своїх єпископів за стародавнім звичаєм. Бож Богоносні Отці наші ухвалили, що треба зберігати звичаї кожної церкви; тим то і єпископ міста Кизики має підлягати єпископові названому Юстиніянополя, за прикладом усіх інших єпископів, підлеглих раніше згаданому Богомлюбленому єпископові Іванові, який, коли треба буде, і для самого міста Кизики висвячуватиме єпископа.

КАНОН 40. Горнутись до Бога, утікати від життєвих поговорів — дуже спасенна; тим то ми повинні, випробовуючи, конче приймати тих, що вибирають собі чернече життя, але й щодо них дотримуватись переданої нам від Отців ухвали, і тому брати обітницю жити з Богом, як тверду, що її дає той свідомо, дійшовши повного розуму. Тому, хто має намір узяти тягар чернецтва, має бути не менше, як десять років; але й для нього властитель має право розміркувати й чи не визнає він за ліпше продовжити йому час перед тим, як упроваджувати в чернече життя та затверджували його в ньому. Хоч великий Василь у священних своїх правилах каже, що жінка, яка добровільно присвячує себе Богові та вибирає собі дівоцтво, повинна мати повних сімнадцять років, і тоді тільки її приймати до сану дів, проте ми, ідучи за прикладом правил про вдовиць і дияконіс, відповідно до того ухвалили для тих, що вибрали собі чернече життя, вищесказане число років. Божественний Апостол наказує шістдесятьох років вдову вибирати в церкві, а священні канони дозволяють дияконісу висвячувати в сорок років, бо взято до уваги те, що Церква благодаттю Божою зміцніла та набула успіхів і вірні зробились тверді й надійні в дотримуванні Божественних заповітів. Це й ми добре зрозумівши, відповідно до цього ухвалили: того, хто намірився розпочати подвиги перед Богом, не затримувати й знаменувати його благословенням благодаті, як якоюсь печаткою, і тим самим сприяти йому не нидіти довго й не вагатись, ще більше заохочуючи його вибрати добро та затвердитись у ньому.

КАНОН 41. Ті, що прагнуть у містах чи в селах відійти в затворництво та на самоті вслухатись у себе, повинні перше вступити до монастиря, призвичаїтись до пустельницького життя, слухатись впродовж трьох років начальника монастиря в Божому страху та в у сьому, як належиться, виявити послух і тим виявляти свій нахил до такого життя, а місцевий настоятель має випробувати, чи справді від щирого серця вони горнуться до нього. А після цього ще один рік повинні терпеливо перебувати поза затворництвом, щоб виразніше з'ясувати їхній намір, бо тоді вони цілковито доведуть, що не задля марної слави, а задля правдивого блага прагнуть тієї мовчанки. Коли мине такий час і вони залишатимуться з тим самим наміром, тоді хай вступаютьу затворництво, але їм тоді вже не дозволяється виходити самовільно з такого перебування, хібащо цього вимагатиме громадське служіння, або користь або інша потреба, що загрожувала б навіть смертю, і то з благословення місцевого єпископа. А тих, що наважаться без означених причин виходити із своєї оселі, по-перше, затримувати в згаданому затворництві і проти їхнього бажання, а потім постами й іншими суворими заходами виправляти їх, бож знаємо, як каже Св. Письмо: ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга назад озирається, не надається до Божого Царства.

КАНОН 42. Про так званих пустельників, що в чорному одязі та з відрощеним волоссям обходять міста, перебуваючи серед цивільних чоловіків і жінок, і знеславлюють свою обітницю,ухвалюємо: якщо захочуть, постригши волосся, набути вигляду інших ченців, то таких приймати до монастиря й зараховувати до братії. А якщо не захочуть цього, то зовсім випроваджувати їх з міст, і жити їм у пустелях, що від них і назву собі вони набули.

КАНОН 43. Вільне/християнинові вибрати подвижницьке життя і, покинувши багатобентежну бурю життєвих справ, піти в монастир, постригшись у ченці, коли б і відкрито було за ним якесь гріхопадіння, бо Спаситель наш Бог сказав: того, хто приходить до Мене, я не вижену геть. Чернече життя являє собою каяття, тим то того, хто щиро схиляється до того, ми схвалюємо, і жодний колишній спосіб життя не перешкоджає йому здійснити свій намір.

КАНОН 44. Чернець, виявлений в розпусті, або який оженився, підлягає за канонами епітимії розпусників.

КАНОН 45. Ми побачили, що в деяких жіночих монастирях приводять охочих сподобитись чернечого священного вигляду і спочатку одягають їх у різнокольорову шовкову одежу та ще й оздоблену прикрасами та помережану золотом і діамантами, і з них, ще підходять у такому вигляді до вівтаря, здіймають цей розкішний одяг, і зразу ж над ними творять благословення чернечого вигляду та одягають у все чорне; тим то ухвалюємо, щоб відтепер цього в жодному разі не було. Бож непристойно, щоб жінка, що з власного бажання зріклась уже будь-яких життєвих приємностей, полюбила життя з Богом, затвердилась у цьому непохитними думками і такою прийшла в монастир, через таку марну й швидкоминучу прикрасу поверталась до спогадів про те, що вже пустила в забуття, і від цього знову почала б вагатись і збурювалась би в душі, як ті потопельні хвилі, що кидають на всі боки; тим то й проливаючи іноді сльози, уже не виявляє вона тим сердечного жалю, і якщо й упаде в неї, можливо, якась сльозинка, то й вона спостерігачам видасться не так від пильности до чернечого подвигу, як від розлуки із світом і тим, що е в ньому.

КАНОН 46. Ті, що вибрали подвижницьке життя й оселились у монастирі, хай не виходять з нього. Якщо ж якась неминуча потреба вимагатиме цього, хай виходять з благословення й дозволу настоятельки. Але й тоді вони повинні виходити не самі, а з старицями, з найпершими, з наказу ігумени. А ночувати їм поза монастирем зовсім забороняється. Так само й чоловіки, що відбувають чернече життя, можуть виходити, коли настане потреба, з благословення того, кому доручено начальництво над ними. Тим то ті, що ламають цю нашу теперішню ухвалу, чоловіки чи жінки, підлягають належним епітиміям.

КАНОН 47. Ні жінка в чоловічому монастирі, ні чоловік в жіночому не може ночувати. Вірні повинні уникати будь-якого спотикання й спокуси та влаштовувати своє життя відповідно до благопристойности й благого підходу до Господа. Якщо ж хтось це зробить, чи клірик чи мирянин, має бути відлучений.

КАНОН 48. Дружина висвячуваного на єпископа, перше взявши розлуку з чоловіком, за спільною згодою, після висвяти його на єпископа хай іде в монастир, далекий від житла цього єпископа, і буде на його утриманні. Якщо ж виявиться достойною, може бути висвячена в дияконіси.

КАНОН 49. Поновляючи й такий священний канон, ухвалюємо, щоб раз освячені, з дозволу єпископа, монастирі були назавжди монастирями, і належний їм маєток був монастирським та щоб такі маєтки не могли вже бути громадськими селищами і ніхто не міг передавати їх громадам людей. А що досі таке траплялося з деякими з них, то ухвалюємо, щоб в кожному разі надалі їх не затримували; ті, хто наважиться відтепер це робити, підлягають епітимії за канонами.

КАНОН 50. Ніхто з мирян і духовних осіб надалі не повинен брати участи в ганебній грі. Якщо хтось буде це робити, то коли це духовна особа, позбавляти її сану, а коли мирянин - відлучати його від церковного єднання.

КАНОН 51. Цей святий Вселенський Собор зовсім забороняє бути сміхотворцям і сміховинним видовищам, а також видовища із звірями влаштовувати й танцювати на видовищі. Якщо хтось знехтує цей канон і візьме участь у якійсь із цих заборонених розваг, та духовна особа має бути позбавлена сану, а мирянин відлучений від церковного єднання.

КАНОН 52. У всі дні посту чотиридесятниці, крім суботи й неділі та святого дня Благовіщення, св. Літургію треба правити не інакшу, а тільки Ранішосвячених Дарів.

КАНОН 53. Споріднення духовне важливіше від тілесних зв'язків, а ми побачили, що подекуди деякі хрещені батьки женяться з овдовілими матерями своїх хрещеників; тим то ми ухвалюємо, щоб відтепер ніхто того не робив. Якщо ж буде виявлено, що хтось після оголошення цього канону зробив це, то, по-перше, він має відступити від цього незаконного шлюбу, а потім підлягає епітимії за перелюбство.

КАНОН 54. Божественне Письмо ясно навчає: ніхто не буде наближуватись до родички, щоб відкрити наготу її. Богоносний Василь у своїх канонах перерахував деякі з заборонених шлюбів, а про дуже багато з них промовчав, і через те й друге зробив нам користь, бо він, уникнувши багатьох ганебних назв, щоб такими назвами не опоганити слова, визначив нечистоти спільними назвами, якими загально показав нам беззаконні шлюби. Тим часом через таку мовчанку та нерозрізнену заборону незаконних шлюбів істота сама себе змішувала; тим то ми визнали за потрібне відвертіше викласти це, і ухвалюємо: хто відтепер удружиться з дочкою свого брата, або батько й син із матір'ю й дочкою, або батько й син з двома дівчатами сестрами, або з двома братами мати й дочка, або два брати з двома сестрами, — підлягає за каноном семиріч ній епітимії, розуміється, після розірвання незаконного шлюбу.

КАНОН 55. Ми довідались, що мешканці міста Риму, всупереч переданням церковних постанов, постять суботами в св. чотиридесятницю; тим то св. соборові бажано, щоб і в Римській Церкві незрушно дотримувались правила, що каже: якщо хтось із духовних осіб у святий Господній день або суботами буде постити, крім однієї, то позбавляти сану, а якщо мирянин — відлучати.

КАНОН 56. Довідались ми також, що у Вірменській країні та в інших місцевостях суботами й неділями св. чотиридесятниці дехто їсть сир і яйця. Тим то визнано за благо й те, щоб Божа Церква по цілому світі, наслідуючи одне правило, постила і утримувалась би, як від у сього того, що заколюють, так і від яєць і сиру, що являють собою продукти і витвір від того, від чого утримуєшся. Якщо цього не будуть дотримуватись, то духовних осіб позбавляти сану, а мирян відлучати.

КАНОН 57. Не годиться приносити до вівтаря меду і молока.

КАНОН 58. Ніхто з мирян не може давати собі Божественних тайн, коли е єпископ, чи пресвітер чи диякон. Хто наважиться робити це, ідучи проти чиноположення, той має бути на один тиждень відлучений від церковного єднання, напоумитись і не думати про себе більше, ніж належить думати.

КАНОН 59. Хрестити не можна в молитовниці, що міститься в середині будинку, а ті, що хочуть удостоїтись пречистого просвічення, хай приходять до церкви і там цього дару сподобляються. Якщо ж виявиться, що хтось не дотримується цієї нашої ухвали, то духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати.

КАНОН 60. Апостол виразно каже: хто з Господом злучається, стає одним духом з Ним; тим то очевидно, що хто віддає себе демонові, той єднається із злим духом. А через це ухвалюємо: хто лицемірно шаленіє та із злобної вдачі удавано відповідним способом поводиться, того суворо карати важкою працею, так само, як карають і справді скажених, щоб звільнити їх від демонського впливу.

КАНОН 61. Ті, що вдаються до чарівників, чи так званих стоначальників, або до інших подібних, щоб довідатись від них, що ті захочуть їм відкрити, — згідно з ухвалами про них колишніх Отців, — підлягають канонові шестирічної епітимії. Такій самій епітемії належить піддавати й тих, що водять ведмедиць або інших тварин на глум та на шкоду простому людові і, сполучаючи оману з безумством, ворожать про щастя й долю та про родовід і багато іншого такого тлумачать; так само й так званих хмарогонителів, чарівників і тих, що роблять запобіжні талісмани, і чаклунів. А тих, що закоснівають у цьому й не відвертаються та не уникають таких згубних і поганських вигадок, ухвалюємо зовсім викидати з Церкви, як цього вимагають і священні канони. Бож яка спільність у світла з темрявою, як каже Апостол; або яка згода поміж Божим храмом та ідолами; або яка частка вірного з невірним; або яка згода в Христа з Ваалом?

КАНОН 62. Так звані календи, воти, ерумалії та народне збіговисько в перший день місяця березня хочемо зовсім викорінити з життя вірних. Також і всенародні жіночі танці, що можуть завдавати великої шкоди і згубу, як і на честь богів, яких так елліни неправно називають, танці і розваги, що їх провадять чоловіки й жіяки, за деяким старовинним і невластивим для християнського життя звичаєм улаштовуючи, відкидаємо й ухвалюємо: жодному чоловікові не напинати на себе жіночого одягу, а жінці — одягу, властивого чоловікові; не носити машкар комічних, чи сатиричних, чи трагічних; вичавлюючи виноград у точилах, не виголошувати нікчемного імени Діоніса, а наливаючи вино в бочки, не сміятись та з неуцтва чи в формі метушні не робити того, що належить до бісівської принадности й спокуси. Тим то тих, що, знаючи це відтепер спокушаться робити щось із вищесказаного, якщо це духовні особи, наказуємо позбавляти священого сану, а якщо миряни — відлучати від церковного єднання.

КАНОН 63. Повістей, що їх брехливо склали вороги істини про мучеників, щоб знеславити Христових мучеників, а тих, що слухають, збити з віри, наказуємо не виголошувати в церквах, а спалювати їх. А тих, що приймають їх і вірять у написане в них, так наче правдиво написаних, піддаємо анатемі.

КАНОН 64. Не годиться мирянинові проповідувати перед народом і навчати його і тим брати на себе учительські обов'язки, а користь переданому від Господа звичаєві піддавати своє вухо тим, хто прийняв благодать навчального слова, та від них учитись Божественного, бо, як сказав Апостол, в одній Церкві Бог сотворив різних людей, а пояснюючи ці слова, Григорій Богослов ясно вказує, який їхній чин, і каже: цей, браття, чин шанований, а той треба зберігати; цей має бути вухом, а той — язиком; цей рукою, а той іншим чим-небудь; цей хай учить, а той хай учиться. І після небагатьох слів далі каже: хто вчиться, хай буде слухняний, а хто роздає, хай роздає весело, а хто служить, хай служить пильно. Не будьмо всі язиком, що найближче, ні Апостолами всі, ні пророками всі, ні тлумачами всі. І після деяких слів іще каже: нащо вдаєшся командувати, коли ти звичайний вояк. І в іншому місці наказує премудрість: не квапся язиком, не змагайся бідний з багатим, не будь наймудріший поміж мудрими. Якщо виявиться що хтось зрушуватиме цей канон, то такий має бути відлучений від церковного єднання на сорок днів.

КАНОН 65. Коли настає новий місяць, дехто запалює багаття перед своїми крамницями або будинками та за якимсь стародавнім звичаєм шалено скачуть через нього. Відтепер наказуємо цей звичай скасувати. Тим то, якщо хтось зробить щось таке, то духовна особа позбавляється сану, а мирянина відлучати. У другій бо Книзі Парів написано: і збудував Манасія в обох дворах храму Господньго жертівник всьому війську небесному. І провів сина свого через вогонь, і ворожоитував і віщував, і позаводив викликачів мертвих і знахарів; багато чинив такого перед Господом, чим запалював гнів Його.

КАНОН 66. Від святого дня Воскресіння Христа Бога нашого до наступної неділі — цілий тиждень вірні повинні у святих церквах безнастанно брати участь у піснях духовних, читати й співати псальми, радіти й торжествувати у Христі, слухати уважно Св. Письмо та діставати насолоду від Св. Тайн, бо таким чином разом із Христом воскреснемо та вознесемось. Тим то в ці означені дні в жодному разі не повинно бути ні кінських перегонів, ні інших прилюдних видовищ.

КАНОН 67. Божественне Письмо заповіло нам стримуватись від ідольських жертв і крови та задушенини і від блуду***. Тим то тих, що заради ласого черева різними способами готують на їжу кров будь-якої тварини та їдять, ми благороздумно епітимії піддаємо. Якщо хтось відтепер їстиме яким би то не було способом приготовану кров тварини, то духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати.

КАНОН 68. Книг Старого та Нового Заповітів, а також святих і визначних наших проповідників і учителів не дозволяється псувати, шматувати, або передавати на знищення продавцям книжок, або так званим мироварам, чи будь-якому іншому, хібащо ті книжки зіпсуються від молі, чи води, чи якимсь іншим способом і зробляться непридатні до вжитку. Якщо викриється, що хтось відтепер робитиме це, відлучати на один рік. Так само й той, що такі книжки купує, якщо не зберігатиме їх у себе для своєї користи й іншому не віддасть на добре використання чи збереження, має бути відлучений.

КАНОН 69. Нікому з тих, що належать до мирян, не дозволяється входити всередину вівтаря. Але за деякими стародавніми переданнями аж ніяк не забороняється це владі й достоїнству імператорському, коли захоче принести дари Творцеві.

КАНОН 70. Не дозволяється жінкам під час Божественної Літургії говорити, а, за словом Апостола Павла, повинні мовчати: наказується бо їм не говорити, а коритись, як про це й закон каже. Якщо ж хочуть чогось навчитись, то хай питають своїх чоловіків вдома.

КАНОН 71. Ті, що вчать громадські закони, не повинні вдаватись до еллінських звичаїв, щоб їх водили на видовища, чи робити так звані калістри, ні тоді, коли закінчують науку, ні взагалі впродовж науки. Якщо ж відтепер хтось наважиться це робити, має бути відлучений.

КАНОН 72. Не годиться правовірному чоловікові брати шлюб з єретичкою чи правовірній жінці єднатись з єретиком. Якщо ж виявиться щось таке, що хтось зробив це, то такий шлюб вважати за неправосильний і незаконне співжиття розривати. Бож не слід змішувати незмішуване, ані сполучати з вівцею вовка, і з часткою Божою жеребок грішників. Якщо хтось зрушить те, що ми ухвалили, хай буде відлучений. Але якщо деякі, бувши ще в невір'ї і не були прийняті до стада правовірних, з'єднались між собою законним шлюбом, а згодом одна з них вибравши добре, вдалася до світла істини, а другий залишився в лабетах облуди, не бажаючи глянути на Божественне проміння, і якщо до того невірна жінка хоче жити з вірним чоловіком чи, навпаки, невірний чоловік із вірною жінкою, то хай не розлучаються, як сказав Божественний Апостол: чоловік бо невірний освячується в жінці, а жінка невірна освячується в чоловікові.

КАНОН 73. Животворчий хрест дав нам спасіння, а через те ми повинні докладати всього зусилля, щоб віддати належну частину тому, що через нього ми дістали спасіння від стародавнього гріхопадіння. Тим то, і думкою, і словом і почуттям приносячи йому поклоніння, наказуємо: рисувати хреста на землі, як дехто це робить, зовсім треба перестати, щоб не зневажити знамена нашої перемоги топтанням тими, що ходять. Отже, відтепер тих, що рисують хреста на землі наказуємо відлучати.

КАНОН 74. Не можна в місцях, посвячених Господові, тобто в церквах, улаштовувати так звані братські трапези та б середині храму їсти й стелитись спати, - або хай перестане, або відлучати.

КАНОН 75. Хочемо, щоб ті, що приходять до церкви співати, безчинно не галасували, витискаючи з себе не натуральний крик, і не вводили нічого невідповідного й невластивого церкві, а з великою увагою і зворушливо співали псальми Богові, бо Священне Слово повчало синів Ізраїлевих бути благоговійними.

КАНОН 76. Ніхто не повинен у середині церковної огорожі корчму заводити чи валяку їжу приставляти чи якусь торгівлю запроваджувати, зберігаючи благоговіння до церков. Спаситель бо наш і Бог життям Своїм у плоті, повчаючи нас, наказав не робити з дому Отця Свого дому торгового, а міняльникам гроші розсипав і вигнав тих, що перетворили святий храм на громадське місце. Тим то, якщо когось викрито буде в цьому злочині, той має бути відлучений.

КАНОН 77. Не можна духовним особам, чи причетникам чи ченцям митись у лазнях разом із жінками. Не можна цього робити навіть кожному християнинові-мирянинові, бо це дає привід до нарікання з боку поганців. Якщо хтось буде це робити, то духовну особу треба позбавити сану, а мирянина відлучати.

КАНОН 78. Тим, що готуються до хрещення, належить учитись віри, і на п'ятий день тижня давати відповіді єпископові або пресвітерам.

КАНОН 79. Божественне від Діви народження, яке відбулось безсіменно, ми визнаємо безболісним і проповідуємо це всьому народові; тим то піддаємо виправленю тих, що з незнання роблять щось невідповідне. Деякі після дня свята Різдва Христа Бога нашого випікають хліб і передають одне одному, наче б то в честь мук при злогах Всенепорочної Діви Матері, то ми ухвалюємо, щоб вірні цього не робили. Бож то не честь Діві, що породила плоттю понад наше розуміння й вислови, а її невимовне народження визначають і ухвалюють і уявляють собі, як ніби звичайне і властиве нам народження. Отже, якщо відтепер хтось буде робити це, то духовних осіб позбавляти сану, а мирян відлучати.

КАНОН 80. Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хтось із зарахованих до кліру чи мирянин, для яких не було поважної причини або перешкоди надовго бути усуненими від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, вони за три неділі, впродовж трьох тижнів, не прийдуть на церковні (молитовні) зібрання, то кліриків треба виключати з кліру, а мирян позбавляти церковного єднання.

КАНОН 81. Ми побачили, що по деяких країнах у Трисвятій пісні після слів "святий безсмертний” як додаток, проголошують: "що розп'явся за нас, помилуй нас". Але це, як позбавлене благочестя, стародавні Святі Отці з цієї пісні відкинули разом з беззаконним єретиком, що впровадив ці слова, як новину. Тим то ми, схвалюючи благочестиву ухвалу св. Отців наших, після цієї нашої ухвали тих, що такі слова прийматимуть у церкві або інше щось до Трисвятої пісні будуть домішувати, піддаємо анатемі. І якщо зрушник ухвали буде духовна особа, то ухвалюємо позбавляти духовного сану, а якщо мирянин, відлучати від церковного єднання.

КАНОН 82. На деяких чесних образах зображують Предтечу, що пальцем показує на ягня, яке взято за прообраз благодаті та за законом показується нам правдиве Ягня, Христос Бог наш. Шануючи старовинні образи, передані Церкві, як символи й означення істини, ми воліємо благодать і істину, приймаючи її, як виконання закону. Тим то, щоб і мистецьким малюванням подавати очам усіх досконале, наказуємо відтепер образ Ягняти, що взяло на Себе гріхи світу, Христа Бога нашого, зображувати людською істотою, замість старого ягняти; тоді, споглядаючи покору Бога Слова, згадуватимемо Його життя, страждання і спасенну смерть і в наслідок того викуплення світу.

КАНОН 83. Ніхто померлим хай не дає Св. Дарів. Написано бо: прийміть і спожиивайте, а мертві ні прийняти, ні спожити не можуть.

КАНОН 84. Визнаючи канонічні постанови Отців, ухвалюємо й про немовлят: щоразу, коли нема правдивих свідків, що безсумнівно могли б довести, що вони хрещені, і коли вони самі через малоліття не можуть дати потрібної відповіді, що охрестились, треба не вагатись хрестити їх, щоб таким ваганням не позбавити їх очищення такою святинею.

КАНОН 85. Ми перейняли з Письма, що за свідченням двох або трьох свідків буде доведено справу. Тим то ухвалюємо, що раби, яких відпускають на волю їхні власники, дістають цей привілей при трьох свідках, що своєю присутністю нададуть законности звільненню та ствердять правдивість того, що зроблено.

КАНОН 86. Тих, що на згубу душ збирають і утримують блудниць, якщо це духовні особи, позбавити сану й відлучити, а мирян — відлучати.

КАНОН 87. Жінка, що покинула чоловіка і з іншим зійшлась, - перелюбниця; як на доказ цього священний і божественний Василь дуже добре з пророцтва Єремії подав таке: якщо жінка стала за дружину іншому чоловікові і не вертається до свого чоловіка, опаскуджена буде. І ще: хто тримає перелюбницю — шалений і нечестивий. Якщо виявиться, що покинула чоловіка без причини, то він заслуговує полегшення, а вона — епітимію. А полегшення йому буде в толку, що він залишиться в церковному єднанні. Але, за словом Господа, кожний, хто розлучається з дружиною своєю і жениться з іншою, підлягаєє судові за перелюбство. За канонами Отців наших такому бути один рік серед тих, що плачуть, а два роки серед тих, що слухають Письмо, три роки серед тих, що припадають, а сьомий рік стояти з вірними і так заслужити причастя, якщо з сльозами каятиметься.

КАНОНИ 88. Не можна в середину священного храму заводити будь-яку тварину, хібащо якийсь мандрівник з найбільшої крайности, не маючи житла і готелю, спиниться в якомусь храмі, бо тоді тварина, коли не ввести її в огорожу, може іноді загинути, і тоді мандрівник, втративши тварину, позбувся 6 можливости далі мандрувати та був би загрожений небезпекою для життя. А ми знаємо, що субота заради чоловіка постала а через те всіма засобами треба дбати про спасіння й безпеку людини. Але якщо хтось робитиме раніш сказане й без потреби заводитиме тварину до храму, то духовну особу позбавити сану, а мирянина відлучати.

КАНОН 89. Вірним, що дні спасенного страждання провадять у пості й молитві та в сердечній скрусі, належить припиняти постити посеред ночі по великій суботі, бо Божественні євангелисти Матфій і Лука своїми висловами "у вечір суботній" і "дуже рано", вказують нам на глупу ніч.

КАНОН 90. Від Богоносних Отців наших канонічна передано нам не ставати на коліна в Великодні дні заради чести воскресіння Христового. Тим то, щоб знали, як дотримуватись цього, ми ясно вказуєм вірним, що в суботу, по вечірньому вході священослу жителів до вівтаря, за заведеним звичаєм, ніхто хай не стає на коліна до вечора наступної неділі, коли після входу в світильний час знову стаємо на коліна і так посилаємо молитви до Господа. Уночі бо після суботи, приймаючи предтечею воскресіння Спасителя нашого, від того часу духовно починаємо пісні та свято з темряви на світло переводимо, отже від того часу цілу ніч і день торжествуємо воскресіння.

КАНОН 91. Жінок, що застосовують лікарських засобів,, які спричиняються до передчасних злогів недоноска, і вживають отрути, щоб умертвити плід, піддаємо епітимії людиновбивці.

КАНОН 92. Тих, що крадуть жінок під виглядом одруження, а також тих, що сприяють чи допомагають викрадачам, святий собор ухвалив, якщо це духовні особи, позбавляти їх сану, а якщо миряни — оголошувати анатему.

КАНОН 93. Дружина чоловіка, що відійшов від неї і невідомо, де перебуває, перше аніж упевнитись, що він помер, почала з іншим жити, перелюб творить. Так само й дружини військовиків, про яких вони не знають нічого, а беруть шлюб з іншими, підлягають роздумові, як ті, що беруть шлюб з іншими через те, що чоловіки відійшли в чужі країни, не дочекавшись їх повернення. Але в такому випадку можна передбачити полегшення у такому вчинкові заради більшої ймовірности, що чоловік помер. А така, що взяла шлюб з чоловіком, що його тимчасово покинула його дружина, і коли ця перша дружина повернулась, то він її покинув, хоч і перелюбствувала, але не знаючи того, тим то дальший шлюб їй не може бути заборонений. Але ліпше, як вона так собі житиме. Якщо ж по якомусь часі повернеться вояк, а дружина його, з причини довгої відсутности його, вийшла заміж за іншого, то, як захоче, може взяти знову назад свою дружину, при чому через її незнання можна їй простити; так само й чоловікові, що жив із нею за другим шлюбом.

КАНОН 94. Ті, що клянуться поганськими клятвами, за каноном підлягають епітемії. І ми таким визначаємо відлучення.

КАНОН 95. Тих із єретиків, що приєднуються до правовірних, як спасенної частки, приймаємо за таким чиноположенням і звичаєм. Аріян македоніян, новотіян, що визнають себе чистими і ліпшими, чотирнадцятиденників або тетрадитів і аполінаріян, коли вони розпишуться й проклянуть усяку єресь, що не так думає, як думає свята Божа вселенська і Апостольська Церква, приймаємо, визначаючи їх словами: печать дару Духа Святого. А про колишніх павліян, що згодом повернулись до Вселенської Церкви, ухвалюємо: перехрещувати їх обов'язково. А евноміян, що хрестяться одноразовим зануренням, і монтаністів, що їх називають тут фригами, і савелян, що дотримуються думки про сино-отцівство та інше нестерпне роблять, і всіх інших єретиків (бо багато тут таких, а найбільше, що приходять із Галатської країни): усіх, які з них бажають приєднатись до правовірних, приймаємо, як поганців. Першого дня робимо їх християнами, другого — оглашеними, потім третього дня заклинаємо їх, із триразовим дмуханням в обличчя й вуха, і так оглашаємо їх, і примушуємо бути в церкві і слухати Св. Письмо, а тоді вже охрешуемо їх. Так само й маніхеїв, валентиніян, маркіонітів і до них подібних єретиків. А несторіяни повинні розписатись та проклясти свою єресь, і Несторія, і Євтихія, і Діоскура й Севера, і інших начальників таких єресей і їхніх одно­думців та всі раніш перераховані єресі; а потім хай приймуть святе причастя.

КАНОН 96. Ті, що одягнулись хрещенням у Христа, дали обітницю наслідувати Його своїм життям у плоті. Задля того по-батьківському лікуємо належною епітимією тих, що собі волосся на голові, на шкоду споглядачам, штучними зачісками переплітають та укладають, і тим нестійкі душі збавляють; керуючи, навчаємо їх, як дітей, жити цнотливо та, покинувши принадність і марноту плоті, до незгубного й блаженного життя свій розум безнастанно скеровувати, щоб провадили життя в чистоті й зо страхом та очищенням життя, скільки можна, наближались до Бога, щоб більше внутрішньо, а не з зовні, прикрашали себе чеснотами та добрими і непорочними звичаями і не носили на собі жодних залишків порочности, що походить від спокусника-диявола. А той, хто всупереч цьому канонові робить, має бути відлучений.

КАНОН 97. Тих, що, живучи з дружиною, чи якось по-інакшому, нерозважно-священні місця на звичайні повертають, і зневажливо навколо них поводяться та з таким настроєм у них перебувають, наказуємо виганяти з місць, призначених для оглашених при св. церквах. А хто не буде цього дотримуватись, якщо це духовна особа, позбавляти сану, а мирянина відлучати.

КАНОН 98. Хто бере собі на шлюбне співжиття жінку, заручену з іншим, коли ще наречений живий, той підлягає провині перелюбства.

КАНОН 99. У Вірменській країні, як ми довідались, буває й таке, що дехто,зваривши частки м 'яса, приносить їх у середину вівтаря та, за юдейським звичаєм, розділюе священикам. Тим то, зберігаючи чистоту церкви, ухвалюємо: нікому із священиків не дозволяється приймати частки м'яса від тих, що приносять, але вони можуть приймати такі приношення поза церквою. Якщо хтось не так буде робити має бути відлучений.

КАНОН 100. Очі твої нехай просто позирають, і бережи своє серце над усе — заповідає премудрість. Бож тілесні почування легко вносять свої враження в душу. Тим то малюнки, що їх малюють на дошках чи на чомусь іншому, які чарують погляд, розбещують та розпалюють до стидливих приємностей, відтепер забороняємо робити, а хто наважиться на це, має бути відлучений.

КАНОН 101. Людину, створеною за подобою Божою, Божественний Апостол називає тілом Христовим і храмом. Понад усілякі чуттєві тварини поставлена, і яка через спасенні страждання небесної достойности сподобилась, яка їсть і п'є Хршта, безнастанно простує до вічного життя та освячує душу й тіло причастям Божої благодаті. Тим то, коли хто хоче, під час Літургії, причаститись пречистого Тїча та в єднанні з Ним через причастя бути, хай складає руки на взірець хреста та так підходить і приймає єднання благодаті. Ми аж ніяк не схвалюємо того, що замість руки роблять із золота чи якоїсь іншої речовини посудинки, щоб у них приймати Божественні Дари, сподобляючись через них пречистого єднання, бо тим вони перед Божою подобою дають перевагу бездушній речовині, підпорядкованій людським рукам. Якщо ж виявиться, що хтось даватиме св. Причастя таким., що приносять із собою такі посудинки, той має бути відлучений разом із тим, хто приносить їх.

КАНОН 102. Ті, що прийняли від Бога владу рішати і в'язати, повинні зважувати якість гріха та готовість того, що згрішив, до єднання, і тоді застосувати належне до слабости лікування, щоб, недотримуванням міри чи в тому чи в іншому, слабий не втратив спасіння. Бож слабість гріха не однакова, а різна і різноманітна, яка призводить до багатьох видів шкоди, з яких зло буйно розростається й далі поширюється, доки його не спинить сила того, хто лікує. Тому, духово лікуючи, треба найперше вважати на настрій того, хто згрішив, і спостерігати, чи до оздоровлення він простує чи, навпаки, власним звичками стягує на себе хворобу, а тим часом як поводиться. І якщо не чинить опору лікареві, а приписаним лікуванням загоює душевну рану, то в такому разі по заслузі виявляти до нього милосердя, бо в Бога та в того, хто взяв на себе пастирський провід, тільки й піклування про те, щоб вівц