Мала енциклопедія конституційного права 3 страница

Контрасигнація (від лат. contra - проти і signo - підписую, засвідчую) -попереднє скріплення акта глави держави підписами прем'єр-міністра і міністра, відповідального за цей акт та його виконання, внаслідок чого вони приймають на себе юридичну і політичну відповідальність за акт глави держави. Конституція України (ст. 106) передбачає необхідність К. актів Президента України, що видаються з питань, пов'язаних зі здійсненням представництва держави в міжнародних відносинах, керівництвом зовніш­ньополітичною діяльністю держави, веденням переговорів та укладанням міжнародних договорів України; прийняттям рішення про визнання інозем­них держав; призначенням і звільненням глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; припи­ненням повноважень Верховної Ради України; призначенням членів Кабі­нету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиненням їхніх повноважень на цих посадах; призначенням на посади та звільненням із посад Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду дер­жавного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіо­мовлення України; утворенням, реорганізацією та ліквідацією міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; призначенням на посади та звільненням із посад вищого командування Збройних сил України, ін­ших військових формувань; здійсненням керівництва у сферах національ­ної безпеки та оборони держави; керівництвом роботою Ради національної безпеки та оборони України; прийняттям у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, ого­лошення в разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзви­чайної екологічної ситуації; призначенням третини складу Конституційно­го Суду України; утворенням судів; присвоєнням вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.

Ліберальна (європейська) концепція прав людини - базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує необхід­ність конституційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвиткові особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини та вищої соціальної цінності після самого життя. Вперше концепцію було відтворено в Декларації незалежності США 1776 р. та в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція). Основні положення концепції зводяться до такого: 1) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їхні природні права, а охорона цих прав - головне призначення держа­ви; 2) свобода полягає у можливості людини робити все, що не завдає шкоди іншій людині, тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх; 3) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено зако­ном; 4) частина дозволеного визначається через права людини, які за­кріплюються конституцією з метою допомогти людині усвідомити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерпним; 5) обмеження прав людини можливе лише у виняткових випадках і здійснюється з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Мандат (депутатський) (лат. mandatum, від mando - доручаю) -1. Документ, що підтверджує законність повноважень депутата парла­менту, іншого представницького органу. 2. Публічна функція, що покла­дається на депутата парламенту, іншого представницького органу шляхом виборів і зміст якої визначається Конституцією та законами держави. Конституція України закріплює такі принципи народного депутата України: вільний депутатський мандат; здійснення повноважень народ­ним депутатом на постійній основі; несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності; рівноправність депутатів; депутатська недо­торканність і депутатський індемнітет.

Мандатарій (лат. mandatarius) - особа, орган, держава, що одержали мандат.

Матеріальна конституція - велика кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, а також судових рішень і конституційних звичаїв, що визначають засади державного ладу, основи організації органів- держав­ної влади, закріплюють і гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою. М. к. не має формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили щодо інших законів.

Методи конституційно-правового регулювання - сукупність при­йомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відноси­ни, що становлять предмет галузі конституційного права. Основними такими методами є: установлення прав, дозволяння, заборона, покладан­ня обов'язків і відповідальності.

Методи науки конституційного права - сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які застосовуються в наукових досліджен­нях і забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. У науці конституційного права застосовуються методи: формально-юридичного аналізу, порівняльно-правовий, історичний, системний, статистичний, конкретно-соціологічні.

Міністерство - головний (провідний) орган у системі центральних ор­ганів виконавчої влади для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво М. здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних пи­тань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Місцеве самоврядування - гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - само­стійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого само­врядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Місцеві збори - обов'язковий грошовий внесок, що за рішенням міс­цевої ради стягується на території відповідної адміністративно-тери­торіальної одиниці з організацій та фізичних осіб з метою компенсації вартості комунальних послуг, які надаються платникові місцевого збору в системі місцевого самоврядування. На відміну від місцевого податку, М. з. мають виплатний характер, виступаючи однією з умов здійснення в інтересах платника місцевого збору певних дій, пов'язаних з наданням йому відповідних послуг.

Місцеві податки - запроваджені відповідно до закону сільськими, селищними, міськими радами обов'язкові безвідплатні платежі, що стя­гуються на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці з організацій і фізичних осіб відчуженням належних їм правом власності, господарського відання або оперативного управління коштів із метою фінансового забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування та зараховуються до місцевого бюджету.

Монарх (від грец. μόναρχοζ - самодержець) - суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту М. є: монарх, який успадку­вав свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю- правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ).

Монархія (грец. μοναρχία - єдиновладдя, єдинодержавність) - фор­ма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках монарха - одноосібного глави держави, який здійс­нює владу за власним правом, а не на підставі делегування. Найчастіше влада монарха є довічною і передається в спадщину.

Надзвичайний стан - особливий правовий режим, який може тимча­сово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях у випадках виник­нення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю гро­мадян, або в разі спроби захоплення державної влади чи зміни конститу­ційного ладу України насильством, і передбачає надання відповідним ор­ганам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про правовий режим над­звичайного стану» повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимча­сове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Народна конституція - конституція держави, прийнята представни­цьким органом (установчими зборами, парламентом) або шляхом рефе­рендуму.

Народний депутат України - обраний відповідно до Закону Украї­ни «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Кон­ституцією України та законами України.

Народний суверенітет - повновладдя народу, тобто володіння наро­дом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-еконо­мічними засобами для реальної участі у здійсненні публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні дер­жавними та суспільними справами. У співвідношенні «суверенітет наро­ду - державний суверенітет» пріоритет належить суверенітету народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля обов'язкова для всіх органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування.

Натуралізація (від лат. naturalis - природний) - прийняття до грома­дянства держави за клопотанням особи. Закон України «Про громадян­ство України» (ст. 9) передбачає такі умови прийняття до громадянства України: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або не-перебування в іноземному громадянстві; 3) неперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуван­ня; 6) наявність законних джерел існування. До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснюва­ла геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяж­кого злочину (до погашення або зняття судимості); 3) вчинила на тери­торії іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Наука конституційного права - галузева юридична наука, яка являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльно­сті органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Вона вивчає конституційно-правові норми, практику їх реалізації, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює прак­тичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин.

Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобо­да, здатність самостійно визначати характер свого національного життя, зокрема здатність політично самовизначатися (відділятися та утворювати самостійну державу).

Несумісність депутатського мандата - здійснення депутатом пар­ламенту, іншого представницького органу своїх повноважень на постій­ній основі та заборона мати інший представницький мандат, бути на державній службі, провадити будь-яку іншу діяльність за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди (за винятком викладацької, науко­вої роботи і літературної, художньої та мистецької діяльності у вільний від роботи час). Конституція України (ст. 78) закріплює Н. д. м. як важ­ливий принцип статусу народного депутата України.

Об'єднання громадян - добровільне громадське формування, створе­не на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод. Видами О. г. є політичні партії та громадські організації.

Обов'язок (юридичний) людини - об'єктивно обумовлена вимога держави до людини діяти чітко визначеним у законі чином або утрима­тися від здійснення певних дій.

Октройована конституція (від франц. octroyer - дарувати) - 1. Кон­ституція, вироблена без участі парламенту або установчих зборів та «дарована» народові монархом. 2. Конституція, що її надала колонії метрополія.

Омбудсман, омбудсмен (швед, ombudsman - представник чиїх-не-будь інтересів) - спеціально обрана (призначена) посадова особа, на яку покладається здійснення контролю за дотриманням прав людини адміні­стративними органами. Відповідно до ст. 101 Конституції України пар­ламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Метою парламентського контролю, що його здійсним Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, прого­лошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання й повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону; 3) запобіган­ня порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх по­новленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розви­ток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і гро­мадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалі­зації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Порядок при­значення на посаду Уповноваженого, його правовий статус визначаються Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.

Орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно ав­тономна складова частина єдиного державного апарату України, що яв­ляє собою колектив наділених спеціальним статусом громадян України (одну особу), заснований у встановленому законом порядку для вико­нання завдань і функцій держави та наділений з цією метою відповідни­ми державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.

Орган місцевого самоврядування - орган, який утворюється те­риторіальною громадою (територіальними громадами району, області) в установленому законом порядку для виконання завдань і функцій міс­цевого самоврядування, наділений відповідно до закону владними пов­новаженнями, які реалізуються у визначених законом правових та орга­нізаційних формах. До О. м. с. відносять: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст; районні у містах ради та їхні виконавчі органи.

Орган самоорганізації населення - представницькі органи, що ство­рюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їхніх частин для вирішення таких завдань: ство­рення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції та законів України; задоволення соціальних, культур­них, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; участь у реалізації соціально-економічного, культур­ного розвитку відповідної території, інших місцевих програм. О. с. н.- це будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.

Основні обов'язки людини і громадянина - закріплені в Конститу­ції України вимоги, які пред'являються кожній людині й громадянинові, аби вона діяла певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утрималася від учинення відповідних дій) для забезпечення інтере­сів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Основні права та свободи людиини і громадянина - закріплені в Конституції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи на підставі наявності у них громадян­ства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.

Парламент (англ. parliament, від фр. parler - говорити) - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законодав­чого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі (паралельна назва - легіслатура). П. України є Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України).

Петиція (лат. petitio, від рею - прошу) - право громадян направляти індивідуальні та колективні послання в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, до їх посадових осіб, які повинні дати відпо­відь на ці звернення. Виділяють три види П.- пропозиції, заяви і скарги. Пропозиція - звернення особи або групи осіб до органу або посадової осо­би місцевого самоврядування, в якому містяться певні зауваження, поба­жання, спрямовані на покращання роботи цього органу, посадової особи. Заява - звернення особи або групи осіб до органу або посадової особи міс­цевого самоврядування з приводу реалізації права або законного інтересу заявника. Скарга - звернення особи або групи осіб до органу або посадової особи місцевого самоврядування з приводу порушення права або закон­ного інтересу під час розгляду в цьому органі (посадовою особою) конкрет­ного питання з проханням переглянути це питання.

Політична партія - зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної про­грами суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. П. п. в Україні провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про політичні партії в Украї­ні» від 5 квітня 2001 p., а також інших законів України та згідно із пар­тійним статутом. В Україні забороняється утворення і діяльність П. п., якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; 3) по­рушення суверенітету і територіальної цілісності України; 4) підрив без­пеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної во­рожнечі; 7) посягання на права і свободи людини; 8) посягання на здо­ров'я населення. П. п. не можуть мати воєнізованих формувань.

Політичні права і свободи громадян - сукупність конституційних прав, які надають громадянинові можливість брати участь у політичному житті суспільства, в управлінні державними справами.

Порушення іноземцями і особами без громадянства правил пере­бування в Україні - проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недодержання встановленого порядку реєстрації чи прописки або пересування і вибору місця проживання, ухилення від виїзду після закінчення визначеного їм строку перебування, а також недодержання правил транзитного проїзду через територію України.

Посада - визначена структурою і штатним розписом первинна струк­турна одиниця органу державної влади (органу місцевого самоврядуван­ня) та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадові особи місцевого самоврядування - особи, які на постій­ній основі обіймають посади в системі місцевого самоврядування, що характеризуються самостійним статусом (тобто не входять до штатного розпису жодного з органів місцевого самоврядування), пов'язані з вико­нанням організаційно-розпорядчих функцій і отримують заробітну плату з місцевого бюджету. До П. о. м. с. можна віднести сільських, селищних, міських голів.

Постанова - правовий акт колегіального органу державної влади. Може мати нормативний (наприклад, нормативні П. Кабінету Міністрів України) та ненормативний (наприклад, П. Верховної Ради України) ха­рактер.

Права людини - соціальна спроможність людини вільно діяти, само­стійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобіч­них матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування пев­ними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Правова держава - держава, в якій забезпечується верховенство права, послідовно проводиться принцип поділу влади та визнаються й гарантуються права і свободи кожної людини. Конституція України за­кріплює такі риси України як П. д.: верховенство права (ст. 8); здійс­нення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6); вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 19); незалежність суду (ч. 1 ст. 126); законність управління (ч. 2 ст. 19); правовий захист людини від порушення її прав державною вла­дою (статті 55, 56).

Правовий статус особистості - юридично закріплене становище осо­бистості в державі й суспільстві, що становить частину її суспільного ста­тусу, належить до якості особи як людини і громадянина та характеризує зв'язки особи з державою і політично організованим суспільством.

Представницька демократія - здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи.

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділя­ється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

Президент [від лат. praesidens (praesidentis) - той, що сидить спе­реду] - обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку де­легації. П. України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути П. України більше ніж два строки підряд. П. України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також провадити іншу оплачувану або підприємницьку діяльність чи входити до складу керівного органу аоо наглядової ради підприємства, що мас на меті одержання прибутку (ст. 103 Конституції України).

Прокуратура України (від лат. procure - піклуюсь, керую) - систе­ма органів, які здійснюють нагляд за додержанням і правильним застосу­ванням законів на території України. Відповідно до ст. 121 Конституції України на П. У. покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або дер­жави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, діз­нання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів під час ви­конання судових рішень у кримінальних справах, а також під час засто­сування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. До системи органів П. У. входять: Генера­льна прокуратура України; прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), військові про­куратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних); міські, районні, міжрайонні, інші прирів­няні до них прокуратури, а також військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Пряма дія норм Конституції - можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосеред­ньо на підставі Конституції України (ч. З ст. 8 Конституції України).

Рада національної безпеки і оборони України - координаційний орган із питань національної безпеки і оборони при Президентові Украї­ни, до функцій якого Конституція України (ст. 107) відносить координа­цію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національ­ної безпеки і оборони. Головою Ради є Президент України. Персональ­ний її склад формує Президент України. До складу за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби без­пеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Республіка (лат. respublica, від res - справа і publicus - суспільний, всенародний) - форма правління, за якої всі вищі органи державної влади чи обираються громадянами на певний строк, чи формуються представницькими установами.

Референдум (лат. referendum - те, що має бути повідомлене) - важ­лива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування ниборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого ух-налюється рішення з будь-яких питань державного або самоврядного ха­рактеру крім тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на P., mo обов'язкове для виконання органами, організаціями і громадянами, підносно яких це рішення має імперативний характер. Всеукраїнський Р. призначається Верховною Радою України (з питання про зміну території України) або Президентом України (щодо змін Конституції України). Всеукраїнський р. проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Свобода - 1. Природний стан існування народу і окремої людини, який характеризується можливістю діяти на власний розсуд. 2. Суб'єк­тивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретних дій, що засновані на її конституційних (основних) правах і свободах.

Сесія Верховної Ради України (від лат. sessio - засідання) - термін, протягом якого Верховна Рада проводить пленарні засідання та ухвалює рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України. У пе­рерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради.

Система місцевого самоврядування - сукупність різних організа­ційних форм та інститутів місцевої демократії, через які територіальна громада здійснює місцеве самоврядування.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист закон­них інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Соціальна держава (від лат. socialis - громадський, суспільний) -держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намага­ється впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з тим, щоб забезпечити кожній людині гідне існування та вільний розвиток. С. д. зобов'язується: проводити соціально спрямовану економічну політику; створювати умови для забезпечення громадян працею; охороняти найману працю і встановлювати гарантова­ний мінімум оплати праці; сприяти розвиткові освіти, охорони здоров'я, культури тощо; забезпечити підтримку сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; розвивати системи соціальних служб, які забезпечують соці­альний захист громадян; встановлювати пенсії, інші види соціальних ви­плат і допомог.

Соціальні права людини і громадянина - сукупність конституційних прав людини і громадянина, які надають їй можливість (за певних обставин) користуватися матеріальними благами, що надаються державою.

Суб'єкти конституційно-правових відносин (від лат. subjectum -підкладене) - особи, організації тощо, які згідно з приписами конститу­ційно-правових норм є носіями взаємних юридичних прав і обов'язків. Коло С. к.-р. в. становлять: народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних оди­ниць, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, полі­тичні партії, громадські організації, виборчі комісії, депутати, громадяни України, іноземці, апатриди, депутати, кандидати тощо.

Субсидіарність (у юридичному значенні) (від лат. subsidiarius - до­поміжний, додатковий) - принцип, згідно з яким розподіл повноважень між різними територіальними рівнями влади здійснюється таким чином, що найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити ефективніше. Реа­лізація цього принципу дозволяє, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з іншого - цей рівень має володіти організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що забезпечують обсяг та якість соціальних послуг, що надаються населенню, відповідно до загальнодержавних норм.