Сфера компетенції та повноваження місцевого  

Самоврядування

Поняття компетенції місцевого самоврядування; законодавче закріплення компетенції місцевого самоврядування; делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади.

У Європейській хартії місцевого самоврядування, Конституції та інші законодавчих актах України, в юридичній літературі широко застосовуються терміни «компетенція місцевого самоврядування»,

«сфера компетенції місцевого самоврядування», «повноваження місцевого самоврядування», «компетенція органів місцевого само­врядування», «повноваження органів місцевого самоврядування», «предмети відання місцевого самоврядування та його органів» тощо. На жаль, відсутність нормативних визначень цих термінів обумовила різне їх тлумачення. При цьому висловлюються різні думки як щодо сутності компетенції, так і щодо змісту цього поняття, його співвідношення з іншими близькими поняттями й термінами.

Зокрема, в Європейській хартії місцевого самоврядування вжи­вається термін «компетенція місцевого самоврядування». Це - но­вий для українського законодавства та вітчизняної юридичної нау­ки термін, він іще не отримав ні нормативного, ні доктринального визначення. У закордонній літературі під компетенцією місцевого самоврядування розуміють установлену нормами конституції, за­конів, підзаконних актів сукупність прав, обов'язків і предметів відання територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування для здійснення функцій і завдань місцевого само­врядування¹.

В аналізі змісту поняття «компетенція місцевого самовряду­вання» необхідно враховувати такі фактори:

1) конституційна модель місцевого самоврядування в Україні передбачає, що ядром компетенції місцевого самоврядування є предмети відання та повноваження територіальної громади, во­ни обумовлюють і визначають зміст предметів відання та повно­важень органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Такий висновок базується на положеннях ст. 143 Конституції України: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або че­рез утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлю­ють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підпри­ємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції».

Слід також підкреслити, що поняття «компетенція терито­ріальної громади» не збігається за своїм змістом із поняттям «ком­петенція місцевого самоврядування», воно, на наш погляд, співвідноситься з останнім як частина з цілим. Така оцінка пов'язана з тим, що, по-перше, компетенція територіальної громади фактично ще не отримала юридичного закріплення (Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», інші законодавчі акти ви­значають, як правило, повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування), по-друге, окремі функції місцевого самоврядування реалізуються на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях і отримали юридичне вираження в компетенції обласних і районних рад, територіальні межі діяль­ності яких не збігаються з територією окремої громади;

¹Див., наприклад: Постовой Н. В. Муниципальное право России.- М.: Новый юрист, 1998.- С. 274.

2) компетенцію місцевого самоврядування не можна розгляда­ти як механічну суму компетенцій територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування, оскільки до компетен­ції останніх законом віднесено як самоврядні, так і делеговані пов­новаження, реалізація яких пов'язана з виконанням функцій та зав­дань виконавчої влади. Водночас компетенцію місцевого самовря­дування мають становити виключно самоврядні повноваження, саме вони виступають юридичним вираженням призначення та функцій місцевого самоврядування як публічної влади терито­ріальної громади. Отже, поняття «компетенція місцевого самовря­дування» та «компетенція органів місцевого самоврядування» та­кож можуть розглядатись як тотожні, вони перетинаються, але не збігаються.

Що стосується змісту поняття «компетенції місцевого само­врядування», то Хартія передбачає, що він має визначатися на ос­нові дотримання таких принципів.

1. Принципу правової автономності місцевого самоврядування:
«основні повноваження і функції місцевих властей мають визнача­тися конституцією або законом держави» (ч. 1 ст. 4). Законодавче
визначення компетенції місцевого самоврядування вже саме по собі є важливою гарантією права територіальної громади на само­стійне вирішення всіх питань місцевого значення, оскільки у право­вій державі заборонено втручання органу публічної влади у сферу
компетенції іншого органу.

2. Принципу повноти повноважень місцевого самоврядування
та необмеженості самоврядних  прав: «повноваження, якими
наділяються місцеві власті, як правило, мають бути повними і
виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися ін­шим, центральним або регіональним органом, якщо це не передба­чене законом» (ч. 4 ст. 4).

3. Принципу субсидіарності: «муніципальні функції, як пра­вило, здійснюються, переважно, тими властями, які мають най­тісніший контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії» (ч. З ст. 4).

Принцип субсидіарності сьогодні розглядається як один із най­важливіших принципів організації інститутів влади в цілому. Ос­новна ідея цього принципу полягає в тім, що публічна влада по­винна втручатися лише тією мірою і в тих межах, за яких суспільство та його групи, починаючи від індивідуумів до сім'ї, територіаль­них громад та інших значніших груп, не в змозі задовольнити свої різнобічні потреби.

Необхідно зазначити, що вперше цей принцип отримав достат­ньо повне формулювання в енцикліці папи Пія XI, яку було опуб­ліковано

 

1931 р. з нагоди 40-ї річниці Rerum novarum¹ : «Не можна змінювати або порушувати цей найбільш важливий принцип соці­альної філософії: повноваження, які вони здатні здійснювати з влас­ної ініціативи і власними засобами, не повинні бути відібрані у людей та передані до громади, так, було б несправедливо і суттєво порушило б громадський порядок, якщо забрати у нижчого соціаль­ного утворення функції, які воно може здійснювати саме, і передати їх соціальному утворенню вищого порядку. Єдина мета будь-якого суспільного втручання полягає в тому, щоб допомогти членам су­спільства, а не знищити або поглинути їх»².

У визначенні принципу субсидіарності, наведеному в енцикліці папи Пія XI, закладено певну двозначність, бо реалізація цього принципу включає два діаметрально протилежні аспекти: з одного боку, субсидіарність передбачає, що влада вищого територіального рівня може втручатись у сферу влади нижчого рівня лише тією мі­рою, в якій остання продемонструвала свою нездатність. Тобто, субсидіарність у цьому значенні базується на принципі невтручання державної влади або органу місцевого самоврядування вищого те­риторіального рівня у вирішення питань місцевого значення.

З іншого боку, субсидіарність прямо передбачає втручання - влада вищого рівня не лише має право, а й повинна втручатись у сферу влади нижчого рівня. Водночас це втручання передбачає не підміну (заміщення), а певний тип допомоги, яка заохочує владу низових рівнів і наділяє їх повноваженнями. Як влучно зазначив Жак Делор, «субсидіарність є не лише межею втручання вищих влад у справи особи чи громади, але також і обов'язок цих влад діяти стосовно цих осіб або громад таким чином, щоб надати їм мож­ливість вирішувати самим»³.

Отож, відповідно до принципу субсидіарності, передавати повноваження від влади нижчого рівня до влади вищого рівня дозволяється лише тією мірою, якою самі ці повноваження мо­жуть бути краще здійснені на вищому рівні. При цьому непоруш­ною залишається ідея, що ці повноваження повинні здійснювати­ся на рівні, настільки близькому до громадянина, наскільки це можливе.

Зі змісту ч. З ст. 4 Хартії видно, що обидва ці аспекти принципу субсидіарності знайшли в Хартії досить чітке відображення.

Аналіз відповідних положень Хартії дозволяє розглядати принцип

¹ Енцикліка папи Лева XIII стосовно робітників, де було сформульовано основи соціальної політики католицизму.- Прим. ред.

² Цит. за: Определение и пределы принципа субсидиарности. Доклад Координационного комитета по местным и региональным властям (СDLR) // Коммуны и регионы Европы.- Вып. 55.- Страсбург: Издание Совета Европы, 1994.-С. 10.

³Із вступного слова Жака Делора на колоквіумі «Subsidiarity: the challeng of change» (Маастрихт, 21-22 березня 1991 р.).

субсидіарності в його юридичному та політичному зна­ченнях.

Так юридичне значення субсидіарності характеризує цей прин­цип як певну формулу розподілу в законодавчих актах повнова­жень, відповідно до якої найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити ефективніше. Такий розподіл повноважень до­зволяє, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з іншого,- цей рівень має володіти ор­ганізаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що за­безпечують обсяг та якість соціальних послуг, що надаються насе­ленню, відповідно до загальнодержавних норм.

При цьому пріоритет низового рівня в розподілі повноважень має завадити будь-яким спробам централізації в системі територі­альної організації влади.

Політичне значення принципу субсидіарності полягає і тім, що він виступає своєрідним засобом, який має забезпечити реалі­зацію повноважень якомога ближче до громадянина - повнова­ження, які вилучаються у держави, передаються лише тим орга­нам влади, якими керують або яких контролюють обрані пред­ставники.

Хартія також визначає критерії, які повинні бути застосовані в розмежуванні повноважень між владами різних рівнів, зокрема:

1) об'єктивні критерії- обсяг і характер завдання;

2) суб'єктивні критерії - ефективність і економія.

Тобто, до компетенції нижнього рівня влади має бути відне­сене все те, що не може бути більш ефективно здійснене на ви­щому рівні влади. В цілому проблема ефективності організації влади є надзвичайно складною, і різні наукові доктрини пропонують різні шляхи її досягнення. Наприклад, економічна теорія федералізму, яка базується на аналізі пропозиції послуг, оцінює її з урахуванням таких факторів, як близькість (дає можливість із мінімальними витратами визначити потреби громадян і пропози­ції щодо обсягу послуг), ефект надлишків (оптимальний розподіл повноважень досягається тоді, коли всі блага приносять користь лише членам тієї громади, яка їх виробляє), економія на масшта­бах виробництва (мірою зростання вироблених обсягів зменшу­ються витрати).

Слід зазначити, що принцип субсидіарності неможливо роз­глядати ізольовано від інших принципів, що їх покладено в основу територіальної організації влади, зокрема принципи єдності дій влади різних рівнів, солідарності, єдності застосуван­ня тощо.

4. Принципу підзаконності місцевого самоврядування. «Міс­цеві власті, в межах закону, повинні мати повне право вільно ви­рішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої ком­петенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу» (ч. 2 ст. 4). Звідси випливає, що органи місцевого самоврядуван­ня можуть здійснювати лише повноваження, визначені законом. Цей принцип може бути по-різному реалізований у законодавчій практиці для визначення компетенції місцевого самоврядування. Так, наприклад, у Великій Британії від XIX ст. в основу правово­го регулювання компетенції органів місцевого самоврядування покладено правило, згідно з яким вони можуть робити лише те, що їм прямо дозволено законом, тоді як у Франції діє зовсім інше правило - органи місцевого самоврядування можуть робити все, що не заборонено законом і не віднесене до компетенції інших органів.

5. Принципу адаптації делегованих повноважень до місцевих
умов: «Якщо повноваження делегуються місцевим властям цент­ральним чи регіональним органом, місцеві власті, мірою можли­вості, мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов» (ч. 5 ст. 4). Крім власних (самоврядних) повноважень, орга­ни місцевого самоврядування реалізують також окремі повнова­ження органів виконавчої влади, які їм делегуються законом. Така практика є досить поширеною в країнах Європи, зокрема і в Україні. При цьому має бути забезпечена свобода дії органів міс­цевого самоврядування, вони повинні зберігати право контролю над повноваженнями, які їм делеговані (передані), і над умовами цього делегування, постійно беручи до уваги місцеву ситуацію.

6. Принципу врахування інтересів територіальних громад: «У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцевих властей, з останніми мають

проводитися консультації та, мірою можливості, своєчасно і на­лежним чином» (ч. 6 ст. 4 Хартії).

                                       * * *

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до ві­дання місцевого самоврядування, визначено Конституцією Украї­ни, ст. 143 якої передбачає: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого са­моврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контро­люють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відпо­відно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та лікві­довують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції» (схема 36).

Деталізується та конкретизується компетенція місцевого само­врядування в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах шляхом закріплення повноважень територіальних громад та орга­нів місцевого самоврядування.

Так, зокрема, до повноважень територіальної громади чинне законодавство відносить вирішення таких питань, що мають міс­цеве значення:

- формування виборних органів місцевого самоврядування -
сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад;

- обрання виборних посадових осіб місцевого самоврядування
(сільського, селищного, міського голови);

- ініціювання питання щодо утворення органу самоорганізації
населення, його обрання та дострокове припинення повноважень;

- дострокове припинення повноважень органів і посадових
осіб місцевого самоврядування у разі, якщо вони порушують Кон­ституцію або закони України, обмежують права і свободи грома­дян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

             Схема 36. Компетенція місцевого самоврядування

Повноваження органів місцевого самоврядування Закон Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює згідно з принципом розподілу повноважень: окремо визначається компетен­ція представницьких органів місцевого самоврядування - сіль­ських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, районних та обласних рад і сільського, селищного, міського голови.

Так, сільські, селищні, міські ради правочинні розглядати й ви­рішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 26) визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, яку становлять питання, що можуть бути вирішені виключно на пленарних засіданнях відповідної ради. До них, зок­рема, відносять питання:

1) самоорганізації ради та формування її органів (затверджен­ня регламенту ради; утворення і ліквідація постійних та інших ко­місій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельнос­ті, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; на посаду та звільнення з

посади секретаря ради; затвердження на пропозицію сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, ви­трат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищно­го, міського голови інших виконавчих органів ради; визначення відповідно до закону кількісного складу ради; затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання);

2) організації та функціонування системи місцевого самовря­дування (прийняття рішення про проведення місцевого референ­думу; прийняття відповідно до законодавства рішень щодо органі­зації проведення референдумів і виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського го­лови; прийняття рішень про наділення органів самоорганізації на­селення окремими власними повноваженнями органів місцевого
самоврядування, а також про передання коштів, матеріально-тех­нічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; прийняття
рішення про дострокове припинення повноважень органів терито­ріальної самоорганізації населення у випадках, передбачених за­коном; затвердження статуту територіальної громади);

3) економічного і соціального розвитку території, бюджету,
управління комунальною власністю (затвердження програм соціаль­но-економічного та культурного розвитку відповідних адмініст­ративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших пи­тань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відпо­відного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та роз­мірів їхніх ставок у межах, визначених законом; утворення цільо­вих фондів, затвердження положень про ці фонди; прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів і джерел, а також щодо передання коштів із відповідного місцевого бюджету; при­йняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг щодо місцевих податків і зборів; установлення для підпри­ємств, установ та організацій, що належать до комунальної влас­ності відповідних територіальних громад, розміру частки прибут­ку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального май­на; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано аоо визнано недійсним, про створення, лі­квідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, уста­нов та організацій комунальної власності відповідної територіаль­ної громади; прийняття рішень про передання іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визна­чення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з ін­шими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про ство­рення підприємствами комунальної власності спільних підпри­ємств, зокрема з іноземними інвестиціями; заснування засобів ма­сової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їхніх керівників; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про органі­зацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо ого­лошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, істо­ричну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, істо­рії або культури, які охороняються законом; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з чинними нормативами включає відповідну територію);

4) здійснення контрольних функцій (заслуховування звіту сіль­ського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих ор­ганів ради; прийняття рішення про недовіру сільському, селищно­му, міському голові; заслуховування звітів постійних комісій, ке­рівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у ме­жах її повноважень; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищною, міського голови у випадках, передбачених законом);

5) інші питання (заснування засобів масової інформації відпо­відної ради, призначення і звільнення їхніх керівників; прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них; створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; заслуховування повідомлень керівників органів внут­рішніх справ про їхню діяльність щодо охорони громадського по­рядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівни­ків цих органів у разі визнання їхньої діяльності незадовільною; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального уст­рою в межах і порядку, визначених законом; затвердження дого­ворів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції; встанов­лення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і по­рядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; прийняття в межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; створення відпо­відно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відпо­відного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; затвердження відповідно до Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади; тощо).

До відання обласних, районних рад Конституція України (ст. 143) відносить:

- затвердження програм соціально-економічного та культурно­го розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх вико­нанням;

- затвердження районних та обласних бюджетів, які формуються
з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних проектів
та з коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів
для реалізації спільних соціально-економічних і культурних про­грам, та контроль за їх виконанням;

- вирішення інших питань, віднесених законом до їхньої ком­петенції.

Сільський, селищний, міський голова відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: забезпечує здійс­нення в межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних ор­ганів виконавчої влади; організує в межах, визначених законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рі­шення ради та її виконавчого комітету; вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апа­рату ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апара­том ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пле­нарних засіданнях ради; забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвит­ку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою про­грами, бюджет та звіти про їх виконання; призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконав­чих органів ради, підприємств, установ та організацій, що нале­жать до комунальної власності відповідних територіальних гро­мад; скликає загальні збори громадян за місцем проживання; за­безпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; є розпорядником бюджетних, поза­бюджетних цільових (зокрема валютних) коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; представляє територіа­льну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах із дер­жавними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організа­ціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у між­народних відносинах відповідно до законодавства; звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територі­альної громади, а також повноваження ради та її органів; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; веде особисте приймання громадян; забезпечує на відповід­ній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань; здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо їх не

віднесено до виключних повноважень ради або не віднесено ра­дою до відання її виконавчих органів.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної в місті ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені Зако­ном України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів ради. Він, зокрема:

1)попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-
економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших
питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що
вносяться на розгляд відповідної ради;

2)координує діяльність відділів, управлінь та інших виконав­чих органів влади, підприємств, установ та організацій, що нале­жать до комунальної власності відповідної територіальної грома­ди, заслуховує звіти про роботу їхніх керівників;

3)має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих
йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також
їхніх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відді­лами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сіль­ським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визна­чає групи повноважень виконавчих органів сільської, селищної, міської ради в таких сферах і галузях:

- соціально-економічного і культурного розвитку, планування
та обліку;

- бюджету, фінансів і цін;

- управління комунальною власністю;

- житлово-комунального господарства, побутового, торговель­ного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;

- будівництва;

- освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

- регулювання земельних відносин та охорони навколишнього
природного середовища;

- соціального захисту населення;

- зовнішньоекономічної діяльності;

- оборонної роботи;

- вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

- забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, сво­бод і законних інтересів громадян;

- відзначення державними нагородами, відзнаками Президен­та України та присвоєння почесних звань України.

За структурою повноваження місцевого самоврядування вклю­чають:

1) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'яза­не з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадсь­ких послуг населенню;

2) делеговані повноваження (окремі повноваження органів ви­конавчої влади надано законом органам місцевого самоврядуван­ня), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях. Необхідність делегування окремих повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, як зазначено вище, випливає з принципу субсидіарності і повністю узгоджується з положеннями ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

                                  * * *

Регламентуючи питання делегування органам місцевого само­врядування окремих повноважень органів виконавчої влади, Кон­ституція України (ст. 143) виходить із того, що:

1)таке делегування здійснюється законом;

2)одночасно органам місцевого самоврядування державою
мають бути передані необхідні для здійснення цих повноважень
фінансові та матеріальні засоби;

3)стан реалізації делегованих повноважень контролюється
державою.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» перед­бачає, що виконавчі органи місцевого самоврядування здійснюють такі делеговані повноваження:

- розгляд і узгодження планів підприємств, установ та орга­нізацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати нега­тивні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, під­готування до них висновків і внесення пропозицій до відповід­них органів;

- статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово
проживають на відповідній території;

- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням
зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприєм­ствах і в організаціях незалежно від форм власності;

- здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;

- сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповід­ній території;

- погодження в установленому порядку кандидатур для при­значення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності;

- здійснення заходів щодо розширення і вдосконалення ме­режі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі,
громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку
транспорту і зв'язку;

- здійснення відповідно до законодавства контролю за належ­ною експлуатацією та організацією обслуговування населення
підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та
громадського харчування, побутового обслуговування, транспор­ту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;

- здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів тощо.