Наука конституційного права

Становлення та розвиток науки конституційного права; пред­мет і метод науки конституційного права; джерела науки кон­ституційного права.

Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Арістотель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть.

Великий вклад у становлення ідей конституціоналізму, консти­туційного права внесли мислителі ХVІ-ХVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та ін., які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу су­часного конституційного права (про народний суверенітет, поділ влади, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, зокрема у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституції Пилипа Орлика), які було прийнято 5 квітня 1710р.

Як самостійна, відокремлена від загальної теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX ст. В сучасній світовій науці конституційного права вирізняють два основні її напрями: радикальний та ліберальний¹.

Радикальний напрям представлено в основному працями марк­систів, революційних демократів і лівих радикалів, які розгляда­ють конституційне (державне) право з позиції класової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях дослідників цього напряму йдеться про соціалістичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управ­ління, проти поділу влади і місцевого самоврядування, за одержавлення економіки, за нерівність у правах різних груп населення (пе­ревагу в правах робітничого класу, «трудящих»), підпорядкова­ність інтересів людини міфічним інтересам держави, за засто­сування насильницьких засобів для ліквідації «експлуататорів» тощо.

Ліберальний напрям представлено в працях учених, зокрема українських, наприклад, М. О. Баймуратов, В. С. Журавський, В. М. Колодій, В. В. Копейчиков, М. Ф. Орзіх, В. Ф. Погорілко, П. Б. Стецюк, Ю. Н. Тодика, Є. А. Тихонова, О. Ф. Фрицький, В. І. Чушенко, В. М. Шаповал та ін., які вважають, що конститу­ція, як і

¹Див.: Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран.- М.: Юристь, 1997.- С. 22-23.

конституційне право в цілому, не може розглядатись як знаряддя диктатури, а є вираженням соціального компромісу між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах загальнолюдські цінності (свободу, демократію, права людини, со­ціальну справедливість тощо). Представники цього напряму ви­ступають за демократичну, соціальну і правову державу, поділ влади, визнання та гарантування місцевого самоврядування, пріо­ритет прав і свобод людини, мирні засоби розв'язання соціальних конфліктів, за справді народний, а не класовий характер державної влади.

Сучасна українська наука конституційного права перебуває на етапі становлення, що пов'язане з намаганням подолати стереоти­пи й догми радянської науки державного права, яка, власне, зво­дилася до «наукового» обгрунтування конституційності існуючих за часів тоталітаризму державного ладу, партійної диктатури, на­силля та обмеження прав людини.

Вітчизняна наука конституційного права прагне на основі сві­тових досягнень обґрунтувати інститути й категорії конституцій­ного права, роль конституції в суспільному житті, напрямки фор­мування конституційного ладу. Важливим поштовхом для розвит­ку науки конституційного права стали розроблення і прийняття Конституції України, внесення до неї змін, спрямованих на удо­сконалення системи організації публічної влади. Конституційний процес обумовив необхідність аналізу конституційних інститутів, які заперечувалися тоталітарним ладом: принципу поділу влади, місцевого самоврядування, парламентаризму тощо.

З прийняттям Конституції України 1996 р. та внесенням до неї змін (грудень 2004 р.) увага науки конституційного права концент­рується на проблемах реалізації її положень, завданнях місцевого самоврядування у здійсненні публічної влади, взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, ролі політичних партій у поглибленні демократичних процесів в українському суспільстві.

Зміст і призначення науки конституційного права обумовлені її функціями. В літературі вирізняють такі функції науки конституцінного права: політичну, методологічну, ідеологічну, евристично-прогностичну, комунікативну, інтегративну, практико-прикладну, роз'яснювальну та експертну¹.

  

¹Див.: Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України.- К.:Вентурі, 1995.- С. 184-185; Тодыка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украйни: отрасль права и наука: Учебное пособие.- С. 48-49.

                                      * * *

Предметом науки конституційного права є конституційно-правові норми та суспільні відносини, що регулюються цими нор­мами. Наука конституційного права вивчає також практику реалі­зації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні ре­комендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин (схема 6). Предмет науки кон­ституційного права визначає її функції, в яких розкриваєть­ся роль цієї галузевої юридичної науки для державотворення, правотворчого і правозастосовчого процесів, формування правової

 

          Схема 6. Предмет науки конституційного права

 

свідомості і правової культури працівників органів публічної вла­ди й населення тощо. Зокрема, наука конституційного права реалі­зує політичну, методологічну, ідеологічну, прогностичну, комуні­кативну, експертну функції².

Сучасною наукою конституційного права застосовуються різні методи вивчення конституційно-правових явищ.

 

  ²Детальніше див.: Конституційне право України: Підручник для студен­тів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського.- С. 40-42.

Метод науки конституційного права - це сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отриман­ня об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посі­дають методи:

1) формально-юридичний, що застосовується в дослідженні
нормативних джерел;

2)порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі
конституційно-правового регулювання;

3)історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення кон­ституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток;

4)системний, застосування якого дозволяє аналізувати струк­туру всієї галузі конституційного права, взаємозв'язок конститу­ційно-правових інститутів;

5)статистичний, за допомогою якого вивчається практика реа­лізації конституційно-правових норм, ефективність їхньої дії;

6)конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, про­ведення експериментів тощо).

                                      * * *

Джерелами науки конституційного права є:

1) нормативно-правові акти (чинні й такі, що вже втратили
чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука кон­ституційного права обґрунтовує ідеологію та концептуальні поло­ження нормативно-правових актів - джерел галузі конституційного
права, досліджує тенденції конституційно-правового регулювання
суспільних відносин, пов'язаних з організацією та здійсненням
публічної влади. На основі наукових досягнень розробляються но­ві конституційні законопроекти, проекти законів та інших норма­тивно-правових актів;

2) праці вітчизняних і закордонних учених, які безпосередньо
чи опосередковано стосуються проблем, пов'язаних із предметом
науки конституційного права. Так, вагоме значення для розвитку
науки конституційного права в цілому, її окремих положень мають
праці таких відомих українських вчених, як: В Авер'янов, М. Бай-
муратов, М. Воронов, А. Георгіца, В. Журавський, Р. Калюжний,
А. Колодій, В. Копейчиков, О. Копиленко, С. Лисенков, О. Марце-
ляк, Г. Мурашин, О. Мурашин, Н. Нижник, В. Опришко, М. Орзіх,
В. Погорілко, М. Пухтинський, П. Рабинович, С. Стецюк, Є. Тихо-
нова, Ю. Тодика, М. Хавронюк, Н. Шукліна, Ю. Шемшученко,
О. Фрицький та ін. Ці вчені багато зробили у плані дослідження
актуальних проблем конституціоналізму, розбудови правової дер­жави та становлення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, формування сучасної де­централізованої системи територіальної організації влади;

3) конституційно-правова практика - процеси, що відбувають­ся під час реалізації конституційно-правових норм органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування, окремими гро­мадянами та їхніми об'єднаннями.

Конституційне право України як                                                                                                                                                                                                              

                           навчальна дисципліна

Мета і зміст конституційного права України.

Конституційне право України як навчальна дисципліна викла­дається в юридичних навчальних закладах і на юридичних факуль­тетах, а її обсяг і зміст визначаються навчальними програмами, які самостійно розробляються кафедрами та затверджуються науко­вими радами відповідних закладів освіти.

Мета навчальної дисципліни - ознайомити студентів з основ­ними поняттями, якими оперує наука конституційного права, роз­крити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів.

                                     * * *

Конституційне право України вивчає основні положення науки конституційного права, зокрема:

- зміст предмета галузі конституційного права;

- основні положення вчення про конституцію;

- засади конституційного ладу України, конституційно-правове
закріплення суверенітету Українського народу, форми Української
держави;

- питання прав і свобод людини і громадянина, відповідність
конституційно-правового регулювання основ правового статусу
людини і громадянина міжнародним нормам прав людини;

- форми здійснення народовладдя, предмет і види референду­мів в Україні, виборче право та виборча система України;

 

- конституційна система, принципи організації та діяльності
органів державної влади, правовий статус Верховної Ради Украї­ни, Президента України та Кабінету Міністрів України;

- конституційні принципи територіального устрою України;

- конституційно-правові засади організації та функціонування
місцевого самоврядування в Україні.

Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста і демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюд­ських цінностей, на яких базується Конституція України.

Велику користь у засвоєнні навчальної дисципліни конститу­ційного права України можуть мати підручники та навчальні посіб­ники, видані останнім часом в Україні, авторами яких є, зокрема, такі відомі вчені-конституціоналісти, як: М. Баймуратов, В. Борденюк, О. Городецький, А. Заєць, В. Журавський, В. Кампо, А. Колодій, О. Копиленко, В. Кравченко, М. Корнієнко, В. Куйбіда, О. Марцеляк, О. Мурашин, А. Олійник, М. Орзіх, В. Погорілко, М. Пухтинський, П. Рабинович, А. Селіванов, М. Селівон, П. Стецюк, М. Теплюк, Ю. Тодика, В. Чушенко, О. Фрицький, В. Шаповал та ін.

 

Розділ II