Органи правосуддя в Україні 7 страница

До актів прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД, дізнання та досудове слідство, належать також постанови прокурора про порушення кримінальної справи чи підмову в порушені справи. Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, якщо по цій справі не проводилося слідчих дій, — скасовує постанову про порушення

576

Розділ 23

Прокуратура України

кримінальної справи. За безпідставної відмови в порушенні кримінальної справи прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу. Прокурорами нерідко скасовуються постанови про відмову в порушенні справ з мотивів небезпідставності, а передчасності відмови, при цьому даються вказівки про необхідність додаткової перевірки відомостей про злочин відповідно до частини четвертої ст. 97 КПК України¹.

Прокурором виносяться також постанови: з питань розв'язання спорів про підслідність (ст. 117 КПК); з питання подовження строків досудового слідства (ст. 120); про скасування постанов про закриття кримінальних справ (частина четверта ст. 215), про зміну пред'явленого обвинувачення під час вирішення питання про затвердження обвинувального висновку (частина друга ст. 231), якщо така зміна не зумовлює застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з суттєвою зміною обвинувачення за фактичними обставинами. Постанова прокурора виноситься за відмови в погодженні подання органу дізнання чи слідчого, з якими вони мають намір звернутися до суду, з приводу обрання запобіжного заходу — тримання під вартою. Оригінал такої постанови разом з поданням слідчого долучається до кримінальної справи, а копія зберігається у наглядовому провадженні (частина друга п. 5 наказу Генерального прокурора України № 4 від 28 жовтня 2002 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство»).

Постанова виноситься прокурором і при вилученні від органу дізнання і передачі справи слідчому або передача справи від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування (п. 9 частина перша ст. 227 КПК). У цій же статті (п. 2, 2.1) є узагальнююча норма стосовно скасування будь-яких незаконних і обгрунтованих постанов слідчих та осіб, які проводять дізнання. Таке скасування здійснюється теж шляхом винесення постанови прокурора.

Стосовно підготовки прокурором постанови, яка виноситься ним при здійсненні нагляду за додержанням законів про ОРД, то за структурою вона майже не відрізняється від постанов в інших галузях

¹ Полянський Ю. Є.,Долежан В. В. Акти прокуратури: підготовка і внесення. — С. 38. 578

нагляду. Тим часом для неї характерний особливий владно-розпорядчий характер, що зумовлюється специфікою визначених законом прокурорських повноважень у цій галузі нагляду. В такій постанові не ставиться питання про необхідність її розгляду у відповідні строки. Можна сказати, що цим документом прокурор, по суті, сам усуває порушення закону. Той, до кого ця постанова звернена, зобов'язаний виконувати вимоги прокурора, в разі якщо вона не скасована вищестоящим прокурором або судом. У законі (частина четверта ст. 25 КПК) встановлена обов'язковість виконання постанови прокурора, винесеної ним відповідно до законодавчих установлень, всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Неодмінною умовою підготовки прокурором такої постанови є її належне юридичне обгрунтування. Воно має включати посилання на норми кримінально-процесуального закону, які були порушені при здійсненні ОРД і провадженні у кримінальних справах, а також на норми, що визначають повноваження у цій галузі нагляду¹.

Ще одним правовим актом прокуратури, який частіше застосовується при нагляді за законністю ОРД, слідства і дізнання, ніж у загал ьнонаглядовій діяльності, є санкція прокурора. В етимологічному розумінні слово санкція означає (лат. sanctio) непорушний закон, найсуворіша постанова або освята, визнання законності будь-якого явища, затвердження чогось вищою інстанцією².

Санкція прокурора завжди має правовий характер. Тільки після санкціонування рішення органу, який здійснює ОРД, дізнання та досудове слідство набуває або не одержує юридичної сили. За своєю суттю вона є дозволом прокурора на проведення передбачених законом заходів і дій. Санкція прокурора оформляється накладанням резолюції на відповідних постановах органів ОРД, дізнання та досудового слідства та інших компетентних органів або окремим документом. Вона дається прокурором у випадках, передбачених законодавством про ОРД та КПК: відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (частина третя ст. 139); відсторонення обвинуваченого від посади (частина друга ст. 147); проведення обшуку, за винятком житла або іншого володіння особи (частина третя ст. 177);

¹ Полянський Ю. Є., Долежан В. В. Акти прокуратури: підготовка і внесення. —
С. 38-40.

² Нагребельний В. П., Стрельбицька Л. М., Усенко Р. А. Санкція // Юридична енцик
лопедія. Т. 5. — С. 427; Толковьш словарь русского язьїка. — М., 1940. — Т. 2. —
С. 47.

579

Розділ 23

Прокуратура України

виїмка документів, які ставлять державну та/або банківську таємницю (частина третя ст. 178); тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі чи тюрмі й переведення його з установ виконання кримінальних покарань до слідчого ізолятора чи тюрми (ст. 410^і); у разі потреби у спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю опечатувати архіви, каси, приміщення та інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, вилучати предмети і цінності (ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

До різновидів санкцій прокурора належать також й інші передбачені законом види правових актів прокуратури, такі як погодження певних дій, затвердження процесуальних актів, надання дозволу на проведення процесуальних заходів, а також згоди на проведення деяких заходів у оперативно-розшуковій діяльності. Так, відповідно до п. З частини другої ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» прокурор дає згоду на продовження оперативно-розшу-кових дій. Згода прокурора обов'язкова у таких випадках: скасування або зміна запобіжного заходу, обраного прокурором (частина четверта ст. 165 КПК України); продовження строку тримання під вартою (ст. 156 КПК); направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 232^і) та в інших випадках.

Щодо погодження, то воно здійснюється: стосовно внесення до суду подання керівником оперативно-розшукового підрозділу або його заступником про проведення окремих оперативно-розшукових заходів у зв'язку з перевіркою заяв і повідомлень про злочини (частина п'ята ст. 97 КПК України); у разі звернення слідчого до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою (частина перша ст. 165-3); внесення слідчим до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства подання про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (частина четверта ст. 187); внесення слідчим до суду подання про проведення огляду житла чи іншого володіння особи (частина четверта ст. 190).

До повноважень прокурора належить право давати дозвіл на обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою (частина четверта ст. 154^і КПК України). Він затверджує постанови слідчого про ексгумацію трупа (частина друга ст. 192 КПК України); про визначення певного строку для ознайом-

лення з матеріалами справи (ст. 218 КПК України). За необхідності подовження строків досудового слідства прокурор накладає резолюцію на відповідній постанові слідчого (ст. 120 КПК України).

До правових актів прокуратури слід віднести також вимоги проку рора при здійсненні нагляду за законністю у діяльності органів ОРД, дізнання і досудового слідства, що мають практично такий же характер, як і вимоги, які містяться у п. 2 частини першої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру». Вимоги як акти прокурора у цій галузі нагляду застосовуються ним з метою витребування для здійснення перевірки розпоряджень, інструкцій, наказів та інших документів стосовно ОРД, а також оперативно-розшукові справи, реєстраційні, облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та відомості щодо здійснення оперативно-розшукових заходів. Усе це передбачено у п. 2 ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Вимогу як акт прокурора слід розглядати й за необхідності витребування від органів дізнання і досудового слідства для здійснення прокурорської перевірки кримінальних справ, документів, матеріалів та відповідних даних про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства, а також встановлення осіб, які вчинили злочин.

Крім того, прокурор має право вимагати і перевіряти матеріали, які безпосередньо не входять у справу (плани розслідування, заходи стосовно окремих дій, статистичні дані, заяви, скарги та ін.). На його вимогу має представлятися інформація про хід виконання його доручень і вказівок, здійснення пізнавальних і слідчих дій, передбачених КПК.

Як правовий акт прокурора вимога повинна мати посилання на норми закону, вона складається у довільній формі, за необхідності встановлюється строк її виконання. Слід зазначити, що ряд процесуальних актів слідчого відповідно до закону обов'язково надсилається прокурору без його офіційних вимог.

В юридичній літературі як різновид вимог розглядається доручення прокурора органам дізнання стосовно виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшуку осіб, які вчинили злочин, виконання інших слідчих дій (п. 4 частини першої ст. 227 КПК), а також доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання, внутрішніх справ, Служби безпеки про проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину (частина третя ст. '30 Закону України «Про

580

581

Розділ 23

Прокуратура України

прокуратуру», п. З частини другої Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Автори цієї позиції, визначаючи доручення, поряд з тим відзначають, що за своїм змістом воно певною мірою відрізняється від вимог, насамперед, якщо у них йдеться не просто про надання документів і матеріалів, а про проведення певних заходів організаційно-правового характеру. Доручення як правовий акт прокурора повинно мати посилання на відповідні норми закону, встановлюється і строк виконання доручення¹.

Ще одним правовим актом є його вказівки про проведення опера-тивно-розшукових заходів органами, які здійснюють ОРД (п. 4 частини другої ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») в інтересах кримінального судочинства та щодо розшуку осіб, які безвісно відсутні. Вказівки даються також органам дізнання та досудового слідства про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили (п. 4 частини першої ст. 27 КПК). Такі вказівки повинні мати письмову форму. Вони можуть даватися у зв'язку з вирішенням питання про порушення кримінальної справи і в процесі її розслідування мають спрямовуватися на виявлення та усунення порушень закону, запобігання їм, повне, всебічне і об'єктивне дослідження справи.

Як і більшість правових актів прокуратури, письмова вказівка має певну структуру. Вона починається із звертання до конкретного адресата. В ній вказується назва справи, стосовно якої ця вказівка дається, констатуються допущені порушення, недоліки і упущення, які слід усунути. Для виконання завдань, що містяться у вказівках, встановлюється необхідний для цього строк. Виконання всіх зафіксованих вказівкою вимог має бути проконтрольовано.

Після закінчення досудового слідства прокурор або його заступник, перевіривши справу з обвинувачення, висновком відповідно до ст. 229 КПК приймає одне з таких рішень: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок;

2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми після-мовними вказівками для провадження додаткового розслідування;

3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК.

¹ Полянський Ю. Є., Долежан В. В. Акти прокуратури: підготовка і внесення. — С. 43-44.

582

Закон надає право прокурору або його заступнику змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику у судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід, або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано чи поставити перед судом у випадках, передбачених КПК, питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

На прикладі згаданої ст. 229 КПК бачимо, що нерідко при застосуванні лише однієї статті кодексу прокурор змушений оперувати кількома правовими актами, на які вказується у даній статті. Це і рішення, і вказівка, і постанова, і затвердження. В інших статтях цього розділу йдеться і про такі акти, як доручення, погодження, дозвіл та інші. У загальноетимологічному значенні названі терміни мають чимало значень і різних трактувань авторами тлумачних словників, але їх вживання як термінів, що визначають певні правові акти прокуратури, мають бути максимально конкретизовані, виходячи з того, як вони вживаються у правовому полі прокурорської діяльності, яке смислове навантаження мають у законі, які правові аспекти вони обіймають, які правові вимоги, виходячи з праворозуміння саме цих термінів, законодавцем встановлюються. Тому всі терміни, які встановлюються щодо назв правових актів прокуратури, повинні окремою дефініцією визначатись у законі. Якщо такої дефініції в законі не має, кожний юрист повинен трактувати ці терміни саме з юридичних позицій, а не з погляду їх узвичаєного, на побутовому рівні, множинного розуміння і вживання.

Серед актів прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, до-судове слідство, є і такі, що можна назвати загальновживаними. Це протести, подання, апеляція. Водночас у цій галузі прокурорського нагляду вони мають свою специфіку. Так, подання прокурора у кримінальній справі (ст. 23^і КПК) вноситься у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі з приводу вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, щодо якого було порушено і розслідувано кримінальну справу. За необхідності у поданні порушується питання про притягнення до дисциплінарної, адміністративної або матеріальної відповідальності осіб, які своїми діями чи бездіяльністю фактично сприяли беззаконням і злочинним діям.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» прокурор у цій галузі нагляду застосовує такий правовий

583

Розділ 23

Прокуратура України

акт, як протест. Останній приноситься на незаконну постанову суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових заходів, причому згідно з п. 10 частини другої ст, 14 принесення протесту зупиняє проведення заходів ОРД, дозвіл на які дано судом. Цей протест за своєю структурою та змістом майже тотожний протесту, що визначається ст. 21 Закону України «Про прокуратуру».

У ряді статей КПК України закріплено право прокурора застосовувати такий правовий акт, як апеляція. У ст. 32 КПК України, де дається роз'яснення значення термінів цього кодексу, зазначено, що апеляція — це подання прокурора (або скарга учасника процесу про скасування чи зміну судового рішення в апеляційному порядку (п. 15 частини першої згаданої статті). Апеляція може подаватися прокурором на постанову судці за скаргою на затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Строк її подання — до семи діб від дня винесення суддею відповідної постанови, причому апеляція не зупиняє постанови суду (частина дев'ята ст. 106 КПК) протягом цих діб. Вона подається і щодо обрання судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (частина сьома ст. 165² КПК). У цей же строк подається апеляція на постанову суду і щодо подовження строків тримання під вартою (частина четверта ст. 165³ КПК). Апеляція не може бути подана на постанову судді апеляційного суду і Верховного Суду України, які оскарженню не підлягають.

Апеляції подаються також на постанову судді протягом семи діб з дня її винесення за наслідками розгляду скарги на постанову про відмову в порушенні справи (частина четверта ст. 236² КПК), а також за скаргою на постанову про закриття справи (частина шоста ст. 236⁶КПК).

Свої особливості мають акти прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Такі особливості зумовлюються передусім предметом прокурорського нагляду у цих сферах. Як зазначено у частині першій ст. 44 Закону України «Про прокуратуру», таким предметом є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання та інші заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку і умов тримання або відбування покарання особа-

ми в цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Акти, що застосовуються прокурорами у цій галузі нагляду, мають, як правило, владно-розпорядний характер, є обов'язковими для виконання.

До вищезгаданих актів прокурорського нагляду належать:

— постанова прокурора про звільнення з-під варти осіб, які незаконно заарештовані, чи незаконно утримуються у місцях позбавлення волі;

— припис прокурора адміністрації місць позбавлення волі, що містить вимогу усунути виявлені порушення, встановлених законом правил утримання арештованих;

— зупинення виконання опротестування у встановленому порядку незаконних наказів і розпоряджень адміністрації місць позбавлення волі та інших установ, які здійснюють виконання судових рішень у кримінальних справах;

— протест прокурора на незаконні рішення спостережних комісій, або у випадках, коли рішення комісії суттєво суперечать фактичним обставинам. Протест вноситься прокурором безпосередньо в комісію, що прийняла протизаконне рішення, чи в місцеву державну адміністрацію, при якій створена та якій підзвітна комісія;

— подання прокурора стосовно невиконання комісією покладених на неї законом обов'язків вноситься також до місцевої державної адміністрації;

— прокурор має право давати адміністрації місць позбавлення волі обов'язкові рекомендації (як у письмовій, так і в усній формах) з приводу дотримання встановлених законом правил тримання арештованих.

Серед тих, кому направляються зазначені акти, — насамперед керівники і посадові особи установ виконання покарань, таких як: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виправні колонії) та інші, а також до органів виконання покарань (гл. З КВК України).

Законом передбачено, що органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством. Така норма міститься у частині другій ст. 415 КПК, де говориться: «Розпорядження прокурора, що стосується виконання вироків, ухвал, постанов суду, обов'язкові для всіх органів та посадових осіб, які їх виконують».

584

19а-8152

585

Розділ 23

Прокуратура України

Правові акти прокуратури застосовуються і у зв'язку з участю прокурорів в розгляді справ у судах, передусім при підтриманні державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина і держави в суді. Основними актами прокурора, пов'язаними з його участю в судочинстві, які визначені в Законі України «Про прокуратуру», є апеляційне, касаційне, і окреме подання прокурора на вироки, рішення, ухвали і постанови судів. Право на винесення до суду таких подань надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні, і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь. Ці подання можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом (п.п.1, 2 ст.37 Закону України «Про прокуратуру».)

Схема, за якою складається апеляція, її зміст визначені ст. 350 КПК України. Відповідно до цієї статті в апеляції зазначаються: назва суду, якому адресується апеляція; особа, яка подає апеляцію; вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду, який її постановив; вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування; прохання особи, яка подає апеляцію; перелік документів, які додаються до апеляції.

При обгрунтуванні необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови в апеляції повинні бути посилання на відповідні аркуші справи.

Апеляція може бути подана на такі судові рішення, як: вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими суддями; постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими суддями; ухвали, постанови про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; окремі ухвали (постанови) та інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом (ст. 347 КПК України).

У касаційному порядку можуть бути перевірені: вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, поставлені ним як судом першої інстанції; вироки і постанови, постановлені ним в апеляційному порядку. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків, постанов (ст. 383 КПК України).

Внесення прокурором позовної заяви, а також апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами є формою представництва прокуратурою інтересів дер жави у господарських судах (статті 29, 91, 107, ПІ¹⁴, 113 ГПКУкраїни). Структура і зміст заяви та цих подань певним чином аналогічна подібним актам, які застосовуються прокурорами у зв'язку з їх участю в розгляді справ інших категорій у судах.

Згідно з абзацом 4 частини першої ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарських судів в інтересах держави. Частиною третьою ст. 2 передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У випадках неправильного визначення прокурором такого органу господарський суд на підставі п. 1 частини першої ст. 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

За змістом частини другої п. З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. за № З-пр/99 представництво прокуратурою України інтересів держави в господарському суді включає не лише подання прокурором позовної заяви, а й розгляд будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора. Такою справою може бути справа про банкрутство, порушена господарським судом за заявою прокурора із зазначенням кредитора — державного органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, наприклад органу державної податкової служби як органу стягнення податкових платежів.

Прокурор вправі внести подання до господарського суду лише у справах зі спорів, а саме про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій воно підлягає поверненню господарським судом на підставі п. 1 частини першої ст. 97 або п. 1 частини першої ст. ПІ¹³ ГПК.

Акти прокуратури застосовуються і на стадії виконання рішень господарських судів, шляхом внесення подання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання, яке підлягає розгляду на загальних підставах. Прокурор має також право оскаржити дії чи бездіяльність органів

586

587

Розділ 23

Прокуратура України

державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів відповідно до ст. 121² ГПК.

До господарського суду мають право звертатися не тільки так звані територіальні прокурори, а й прокурори спеціалізованих прокуратур.

Суттєві зміни відбулися щодо актів прокурорів у цивільному судочинстві з прийняттям ЦПК України 18 березня 2004 p. №1618-IV, що набрав чинності 1 січня 2005 р. Цей кодекс не передбачає застосування ряду усталених прокурорських актів, таких як апеляційне касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Подання прокурора у ЦПК України стали відповідно апеляційними і касаційними скаргами або заявою про перегляд рішення, ухвали чи судо вого наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами. Це відбулося у результаті визначення прокурора звичайною стороною у цивільному процесі. Із змісту ст. 46 ЦПК України випливає, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, має процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурору надано право подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами і в тому разі, якщо він не брав участі у судовому процесі. У таких випадках закон надає прокуророві право знайомитися з матеріалами справи в суді (п. 4 ст. 46 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, актом прокурора у цивільному судочинстві щодо пред'явлення позову є позовна заява. її форма і зміст визначені у ст. 119 ЦПК України. Форма і зміст заяви про видання судового наказу регламентується у ст. 98 ЦПК України, форма і зміст заяви про перегляд даного рішення — у ст. 229 ЦПК України. Законом передбачається також такий акт, як заява щодо окремих проваджень (ст. 234 ЦПК України). Зміст цих заяв визначається у розділі IV ЦПК України «Окреме провадження» (статті 238, 243, 247, 252, 258, 261,270,275,280,284,288).

У ЦПК України детально регламентується форма і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги (ст. 295), форма і зміст касаційної скарги (ст. 326), форма і зміст заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку із нововиявленими обставинами (ст. 364). Кодексом встановлено, що ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає, а ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд

судового наказу, заочного рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, встановленому ЦПК (ст. 366).

Форма, структура і зміст позовної заяви прокурора має відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України. Така заява подається у письмовій формі й містить: найменування суду, до якого подається заява; відомості про те, яким прокурором її подано і в чиїх інтересах; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання або місце знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими обґрунтовуються вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява прокурора, що подається на захист прав, свобод та інтересів громадянина або інтересів держави, має містити підстави щодо обгрунтування такого звернення. У кінці заяви ставиться підпис прокурора із зазначенням дати її подання. Інші позовні заяви (заяви) прокурора, а також його скарги (апеляційні, касаційні), документи і дії мають відповідати вимогам ГПК і ЦПК, Закону «Про прокуратуру» та певним нормам законодавства, що регулюють судовий розгляд справ.