Конституційний Суд України

 

повноважень на вирішення конституційно-правових спорів, а також його роллю у забезпеченні дії конституційного принципу поділу вла­ди. Має значення і врахування об'єктивних можливостей щодо обся­гу роботи, виконання якого може бути забезпечено Конституційним Судом, його кількісним і фахово кадровим складом, організації апа­рату суду, матеріально-технічного забезпечення потреби часу для повного й якісного здійснення його функцій.

Надання Конституційному Суду законом додаткових повнова­жень не повинно суперечити визначеній у Конституції юридичній природі і призначенню його як єдиного органу конституційної юрис­дикції в Україні. Конституційний Суд розглядає конституційні конфлікти. До його повноважень не належить перевірка додержання законів, що є функцією правоохоронних та інших органів. Він покли­каний забезпечувати додержання Конституції, її верховенство і пряму дію, у тому числі перевіркою конституційності законів. Слід зазначи­ти, що конституційне судочинство є самостійним видом судочинства. Це не виключає того, що при формуванні регламентних правил кон­ституційного судочинства можуть бути використані у перетвореному, пристосованому до конституційного судового процесу певні норми інших видів судочинства.

Основоположні конституційні принципи і норми щодо організації й діяльності Конституційного Суду конкретизуються і деталізуються в Законі України «Про Конституційний Суд України». У ньому поєднуються процесуальні й організаційні норми. Ідея прийняття ок­ремого закону про конституційне судочинство, як це було передбаче­но Законом України «Про Конституційний Суд України» 1992 р. по­ряд із статутним законом про Конституційний Суд, не одержала підтримки при складанні однойменного закону, прийнятого 1996 р. Це мотивувалося тим, що процесуальні аспекти діяльності Консти­туційного Суду нероздільно зв'язані з його статутними і органі­заційно-структурними особливостями. Конституційний Суд на відміну від судів загальної юрисдикції — адміністративних і госпо­дарських — єдиний судовий орган, який застосовує властиві саме для нього відповідні процесуальні норми. Перемогла думка про те, що чисельність актів, які регулюють відносини у одній і тій же сфері, не є виправданою. Все це зумовлює те, що статутні, процесуальні й основні організаційні норми, встановлені для Конституційного Суду в Основному Законі України, знайшли свою реалізацію, свій розви­ток, конкретизацію і деталізацію у Законі «Про Конституційний Суд

476

України». Не виключена можливість, що деякі аспекти консти­туційної юрисдикції можуть бути відображені в інших законодавчих актах. За виникнення суперечностей між нормами Конституції і за­значеного закону, безумовно, діятимуть конституційні норми.

З часу утворення Конституційного Суду України і особливо нині активно дискутується питання про те, чи є цей орган політичним. Тут слід зауважити, що він передусім є юридичною установою. Він не мо­же бути суто політичним органом, як інші державні органи, що беруть безпосередню участь у політичному процесі, прийнятті політичних рішень. Така участь суперечить призначенню конституційного судо­чинства, про що йдеться у законодавчих актах деяких зарубіжних країн. Зокрема, у Законі про Конституційний суд Італії записано, що «конституційна юрисдикція виключає будь-яку оцінку політичного характеру»¹. У ст. З Федерального закону про Конституційний суд Російської Федерації 1994 р. говориться про те, що суд «вирішує ви­ключно питання права»².

Конституційний Суд не повинен перетворюватися на політичний орган, його завдання — розв'язання конфліктів (у тому числі політич­ них) між різними владами притаманними йому правовими засобами. Уп. 2 §43 Регламенту Конституційного Суду України говориться, що у залі засідань Конституційного Суду учасники конституційного про­вадження не мають права використовувати свої виступи для політич­них заяв, декларацій тощо³.

Невтручання Конституційного Суду в політику повинно бути принципом його діяльності. Це особливо важливо в умовах політич­ної нестабільності, різких несподіваних змін у законодавстві. Недо­тримання цього принципу може призвести до вкрай небажаних наслідків.

Водночас, здійснюючи конституційне судочинство в межах своїх повноважень, Конституційний Суд не може бути поза межами політичного процесу. Він, як і законодавчі та виконавчі органи, так або інакше перебуває в його полі, а тому існує певна проблема співвідношення правових і політичних аспектів в окремих випадках його діяльності. Але, як зазначалося, Конституційний Суд є пере-

¹        Сравнительное конституционное право. — М., 1996. — С. 166, 168-169.

²        Федеральний конституционньїй закон о Конституционном Суде Российской Федера­
цій.—М., 1994.

³        Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — № 1. — С. 86.

477

78

Розділ 21

Конституційний Суд України

 

дусім юридичним органом, який вирішує насамперед питання права.

Будучи наділеним компетенцією перегляду рішень вищих органів державної влади, Конституційний Суд має певні засоби оцінки функціонування владних структур політичної системи і тим самим може опосередковано впливати на політичну ситуацію в країні. Однак до його завдань ніякою мірою не належить формування політичного процесу. Він повинен, не обмежуючи політику, підпо­рядковувати її (особливо законотворчість) Конституції, не віддаючи переваг політичній діяльності, не оцінюючи чиї б то не було дії поза правовими формами. Тим самим Суд реалізує принцип «політичної стриманості», апробований світовим досвідом як важлива умова діяльності конституційного правосуддя. Суд, спираючись на доктри­ну політичної діяльності, відмовляє в розгляді звернень, коли вважає, що в них містяться питання саме політичної діяльності, які повинні вирішуватися самостійно законодавчою владою, аби конституційному правосуддю не стати залученим до політичного процесу законотворчості.

Аналіз основних положень Конституції, які регулюють органі­зацію і функціонування Конституційного Суду України, а також за­кону про цей суд, дають підстави для висновку про те, що на час його організації були створені оптимальні законодавчі умови для високок­валіфікованої й незалежної діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції — Конституційного Суду України.

Слід зазначити, що український закон про Конституційний Суд вигідно відрізняється від подібних законів країн Співдружності Незалежних Держав. Він насамперед детально висвітлює функціонально-процесуальні питання, що позитивно має відбивати­ся на ефективності діяльності Суду, розумінні цього закону не тільки фахівцями-юристами, а й не посвідченими в юридичні тонкощі гро­мадянами. Законом визначено, що діяльність Конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (ст. 4). У законі не розкривається окремо зміст кожного принципу, як це, скажімо, зроблено у Федеральному Законі про Конституційний Суд Російської Федерації, де розкриттю змісту принципів консти­туційного судочинства присвячено окрему четверту главу. Водночас в українському законі зазначені принципи втілено у багатьох його стат-

тях. Про зміст таких принципів, як колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повнота і всебічність розгляду справ та обґрунто­ваність прийнятих ним рішень йдеться у Регламенті Конституційно­го Суду України, зокрема у його § 28 і § 29.

Законодавчо визначені повноваження Голови, заступників Голови та суддів Конституційного Суду України. Зокрема, до повноважень Голови Конституційного Суду належить:

— організація роботи колегії суддів Конституційного Суду, його комісій та секретаріату;

— скликання і проведення засідань, пленарних засідань;

— розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпе­чення діяльності Суду відповідно до затвердженого кошторису;

— здійснення інших повноважень, передбачених законом і актами Суду, що регламентують організацію його внутрішньої роботи.

Заступники голови Конституційного Суду виконують окремі по­вноваження Голови за його дорученням.

Серед встановлених законом повноважень судді Конституційного Суду України визначено, що він здійснює попередню підготовку пи­тань для їх розгляду в суді, а також бере участь у розгляді справ. Судді Конституційного Суду надано право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра, Генерального про­курора України, судів, органів державної влади, місцевого самовряду­вання, посадових осіб, підприємств, установ організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих осіб необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готують для розгляду. Ухилення від надання пояснень або відмова від надання документів судді Конституційного Суду зумовлюють відповідальність згідно з законом.

Суддя Конституційного Суду має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Суді лише щодо тих справ, у яких Судом прийнято рішення чи дано висновок.

Суддя Конституційного Суду після підписання рішення чи вис­новку Суду може висловити свою окрему думку, яка викладається у письмовій формі й додається до рішення чи висновку Суду. Інститут окремої думки судді Конституційного Суду слугує забезпеченню принципу його незалежності та об'єктивності. Окрема думка може бути висловлена суддею не тільки у разі, коли він голосував проти рішення чи висновку, а якщо він голосував «за», але залишився у мен­шості при голосуванні з будь-якого іншого питання чи мотивування

 

478

479

Розділ 21

Конституційний Суд України

 

прийнятого рішення. У такому разі суддя може письмово викласти окрему думку про незгоду з більшістю суддів. Такий документ теж до­дається до рішення або висновку Суду і оприлюднюється.

Окрема думка судді Конституційного Суду не повинна публікува­тись окремо від рішення Суду. Це може призвести до різного роду політичних тлумачень, домислів, перекручень тощо. У Законі «Про Конституційний Суд України» встановлено, що рішення і висновки Суду публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України разом з окремою думкою суддів.

Згідно із Законом «Про статус суддів» судді, в тому числі консти­туційні, є носіями судової влади, які здійснюють правосуддя незалеж­но від законодавчої та виконавчої влади, є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повнова­женнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки в Конституційному Суді.

На забезпечення демократичної організації й діяльності Консти­туційного Суду спрямовані встановлені законом гарантії діяльності конституційних суддів, насамперед їх незалежність, недоторканність, соціальне і побутове забезпечення тощо.

21.4. Порядок діяльності Конституційного Суду України та процедура розгляду ним справ

Конституційне провадження регулюється Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України. Воно починається із звернення до Конституційного Суду. Ця процедура здійснюється у двох формах: а) конституційного подання; б) конституційного звернення.

Конституційне подання — це письмове клопотання до Консти­туційного Суду про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також: звернення Верховної Ради про надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

У конституційному поданні зазначаються:

 

— повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією та законом;

— відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

 

— повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) заперечується чи який потребує офіційного тлумачення;

— правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіцій­ному тлумаченні;

— дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

— перелік матеріалів та документів, що додаються.

Статті 40, 41 Закону «Про Конституційний Суд України» визначає суб'єктів права на конституційне подання. Ними з відповідних питань можуть бути: Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, не менше 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховний Суд, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Консти­ туційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту консти­ туційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні зазначаються:

— прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцеперебування юридичної особи;

— відомості про представника особи за законом або уповноваже­ного за дорученням;

— статті (окремі положення) Конституції або закону України, тлу­мачення яких має бути дано Конституційним Судом;

— обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції або законів України;

— дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного звернення (копії цих документів і ма­теріалів додаються);

 

480

16-8152

481

Розділ 21

Конституційний Суд України

 

— перелік документів та матеріалів, що додаються.

Відповідно до ст. 43 Закону «Про Конституційний Суд України» суб'єктами права на конституційне звернення з питань надання вис­новків Конституційним Судом є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Відкриття провадження у справі в Конституційному Суді за кон­ституційним поданням чи за конституційним зверненням ухва­люється колегією суддів Конституційного Суду або Конституційним Судом на його засіданні. Справа, за якою відкрито провадження, роз­глядається Судом на його пленарному засіданні. Дата розгляду спра­ви визначається Головою Конституційного Суду.

У складі Конституційного Суду утворюються колегії: для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями; у справах щодо відкриття провадження за консти­туційним зверненням, а також у справах щодо відкриття проваджен­ня і за конституційним поданням, і за зверненням.

Колегія судців Конституційного Суду у справах за конституційни­ми поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Конституційному Суді або про відмову у такому провадженні. У разі прийняття колегією суддів Конституційного Суду процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі ця справа вноситься Голо­вою Суду на розгляд пленарного засідання. У разі прийняття колегією суддів процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі секретар колегії суддів направляє матеріали Голові Суду для розгляду справи на його засіданні.

У справах за конституційними зверненнями колегія суддів Конституційного Суду приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі в Суді або про відмову у такому провадженні.

Після розгляду питання колегіями воно переноситься на розгляд засідання Конституційного Суду. Тут вирішується питання про відкриття провадження у справі. Після цього відповідна справа вно­ситься Головою Суду на розгляд його пленарного засідання. Прийня­та Конституційним Судом на його засіданні процесуальна ухвала про відмову у відкритті провадження в справі є остаточною.

Інстанцією, де вирішуються справи по суті, є пленарне засідання Конституційного Суду. На ньому Суд розглядає справи, провадження в яких відкрито за конституційними поданнями та конституційними зверненнями, а також інші питання, віднесені до розгляду Судом на

його пленарних засіданнях. Пленарне засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 12 суддів. Рішення Конституційного Суду приймаються та його висновки нада­ються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів. На пленарних засіданнях та на засіданнях Конституційного Суду головує Голова Суду.

Строк провадження у справах за конституційним зверненням не має перевищувати 6 місяців, а за конституційним поданням — З місяців з часу прийняття ухвали про відкриття провадження.

Однією з найважливіших стадій конституційного провадження є прийняття рішень і надання висновків Конституційним Судом. Якщо у процесі розгляду справи за конституційним поданням чи консти­туційним зверненням буде виявлена невідповідність Конституції України інших правових актів, їх окремих положень, крім тих актів, щодо яких відкрито провадження у справі і які впливають на прий­няття рішення чи надання висновку у справі, Суд визнає такі акти (їх окремі положення) неконституційними.

У справах з питань про неконституційність актів, а також офіційне тлумачення Конституції і законів України приймаються рішення.

Висновки Конституційного Суду надаються у справах з питань: про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, а висновки надаються поіменним голосу­ванням суддів Конституційного Суду шляхом їх опитування. Судді не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки мо­тивуються письмово і підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюдню­ються. Рішення є остаточними і оскарженню не підлягають.

Як зазначалося, судця Конституційного Суду після підписання рішення висновку Суду може висловити свою окрему думку. Вона мо­же бути висловлена суддею не тільки у разі, якщо він голосував проти рішення чи висновку, а і якщо він голосував «за», але залишився у меншості при голосуванні з будь-якого іншого питання чи мотиву­вання прийнятого рішення. У такому разі суддя може письмово ви­класти окрему думку про незгоду з більшістю суддів. Такий документ теж додається до рішення або висновку суду й оприлюднюється.

 

482

483

Розділ 21

Конституційний Суд України

 

Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи днів після їх прийняття і надання та офіційно оприлюд­нюються наступного робочого дня після їх підписання.

Рішення і висновки Конституційного Суду є обов'язковими для виконання. У порядку виконання цих рішень і висновків вони надси­лаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання чи конституційне звернен­ня, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предме­том розгляду.

За необхідності Конституційний Суд може визначати у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення їх вико­нання і додержання. Конституційний Суд має право зажадати від відповідних органів письмового підтвердження виконання його рішення, додержання висновку.

Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційно­го Суду зумовлюють відповідальність за законом.

Для безумовного і всебічного виконання рішень Конституційного Суду потрібно було б запровадити законодавчі матеріальні норми, якими передбачити юридичні підстави для державного примусового провадження у виконанні рішень Суду. Бажано ввести до законів про Президента України, про Кабінет Міністрів, а також до Регламенту Верховної Ради України процесуальні норми щодо виконання рішень Конституційного Суду з відповідними обов'язками цих суб'єктів. Не­достатня законодавча регламентація виконання рішень Консти­туційного Суду дає можливості посадовим особам, а також окремим суддям загальних судів ухилятися від обов'язкового слідування при­писам конституційної юрисдикції. Потребують законодавчого визна­чення також обов'язки прокуратури по нагляду за виконанням рішень Конституційного Суду, а також встановлення порядку притяг­нення нею до відповідальності осіб за невиконання цих рішень.

Слід звернути увагу й на наслідки для державних органів, загаль­них, адміністративних і господарських судів у разі визнання Консти­туційним Судом нормативного акта або окремих його положень такими, що не відповідають Конституції. Це означає, що такі акти не можуть застосовуватися судами, іншими органами, посадовими особами. Якщо Конституційний Суд визнав закон, або інший норма­тивний акт, застосований у конкретній справі, таким, що не відпо-

відає Основному Закону, рішення суду, засноване на цих актах, не по­винно виконуватись і має бути переглянуте. Але чинне процесуальне законодавство, яке застосовується судами загальної юрисдикції, адміністративними і господарськими судами, досі не містить норм про порядок перегляду справ у разі застосування закону, який визна­ний Конституційним Судом неконституційним. Отже, такі правила мають бути встановлені.

При вирішенні цього питання можуть виникнути певні складнощі у зв'язку з тим, що керуватися звичайним порядком перегляду справ не завжди можливо. Тому доцільно було б включити до процесуаль­них кодексів спеціальні норми про застосування у такому випадку положень щодо перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обста­винами.

У ст. 74 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка має назву «Врегулювання правовідносин, що виникли внаслідок дії акта, визнаного неконституційним», говориться, що Суд може вказа­ти на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Провадження Конституційного Суду за різними категоріями (ви­дами) його справ мають певні особливості, які досить детально ви­кладені в законі про Конституційний Суд з встановленням ряду обов'язкових умов для цього провадження, порядку його ініціювання і проведення, характеру рішень Суду, які виносяться за наслідками цього виду провадження. Щодо особливостей конституційного провадження йдеться у III розділі закону про Конституційний Суд. Як зазначалося, суб'єктами права на конституційне звернення з питань ухвалення рішень Конституційним Судом щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України можуть бути громадяни України, іноземці, особи без фомадянства та юридичні особи. Це єдиний «канал», за яким окрема людина безпосередньо може зверта­тися до Конституційного Суду.

Право громадян України на оскарження в Конституційному Суді тих або інших норм законів, як вважають фахівці, повинно бути передба­чено в Конституції України. Адже захист прав і свобод людини і фомадянина є важливим і в діяльності органів конституційної юрис­дикції. В ряді держав (Австрія, Албанія, Андорра, Іспанія, Угорщина, Грузія, Корея, Португалія, Мальта, Словенія, Чехія, Росія, ФРН, Швейцарія) громадянам надається право звернення до Консти-

 

484

485

Розділ 21