Конституційно-правовий статус Верховної Ради України 2 страница

Як правова категорія присяга народного депутата України в спеціальній літературі визначається публічним оголошенням визнан­ня обов'язків загальнонаціональним політичним діячем, котрий по­кликаний представляти Український народу Верховній Раді України, що завершує легітимацію статусу народного депутата України¹.

З моментом складення присяги народним депутатом України перед Верховною Радою України Конституція України пов'язує виникнення повноважень народного депутата України. Перед вступом на посаду народні депутати України відповідно до Конституції України склада­ють перед Верховною Радою України таку присягу: «Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суве­ренітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції та за­конів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчиз­ників».

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її тек­стом. З цього моменту і починаються повноваження народного де­путата, він набуває спеціальної правосуб'єктності. До того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом, на­родний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повнова­ження. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатсько­го мандата.

¹ Григорук Н. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2004. — С.12.

Після набуття депутатських повноважень народний депутат Ук­раїни отримує депутатське посвідчення та нагрудний знак народного депутата України. Форма депутатського посвідчення затверджується постановою Верховної Ради України. Посвідчення має спеціальну вкладку, в якій виписані основні права народного депутата України. Після закінчення строку повноважень народний депутат має право користуватися депутатським посвідченням у випадках, передбачених законом. Нагрудним знаком народний депутат України користується протягом строку здійснення своїх повноважень.

Припиняються повноваження народних депутатів України одно­часно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Точніше, як закріплено в частині другій ст. 2 Закону «Про статус народного депутата України», повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. значно розширено перелік підстав, за яких достроко­во припиняються повноваження народного депутата України. Водно­час норми Закону України «Про статус народного депутата України», що стосуються процедури дострокового припинення повноважень народних депутатів, на сьогодні не приведені у відповідність до зазна­чених змін.

Так, згідно з Основним Законом достроково повноваження народ­ного депутата України припиняються у разі:

—складення повноважень за його особистою заявою;

—набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

—визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

—припинення його громадянства або його виїзду на постійне про­живання за межі України;

—якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призво­дять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

—у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу де­путатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політич­них партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

—його смерті.

 

354

355

Розділ 18

Народний депутат України

 

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України — в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скли­кання.

У разі складення депутатських повноважень за особистою заявою чи припинення громадянства народного депутата України або його виїзду на постійне проживання за межі України рішення про достро­кове припинення повноважень приймається парламентом. Таке рішення приймається Верховною Радою України за поданням комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Прийнята Верховною Радою України постанова про дострокове при­пинення повноважень народного депутата перегляду не підлягає (п. 1-3 ст. 217 Регламенту Верховної Ради України).

Якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призво­дять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини народним депутатом України не усунуто, рішення приймається судом.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України (ст. 218) у разі невиконання народним депутатом вимог Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради України, який у 10-денний строк звертається до суду про дост­рокове припинення повноважень цього народного депутата або по­вертає матеріали комітету з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду. У разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду відповідний комітет розглядає їх і за незгоди з ними вносить до Верховної Ради України пропозицію щодо розгляду цього питання на пленарному засіданні.

За рішенням парламенту, прийнятим відкритим поіменним голо­суванням більшістю голосів народних депутатів від його консти­туційного складу, Голова Верховної Ради України зобов'язаний звер­нутися до суду для вирішення питання про дострокове припинення депутатських повноважень певного народного депутата України. Рішення суду про дострокове припинення повноважень народного депутата у разі невиконання ним вимог закону щодо несумісності де-

путатського мандата, яке набрало законної сили, є остаточним і не потребує затвердження постановою Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради України про дострокове припинення по­вноважень народного депутата з наведених, а також з підстав припи­нення його громадянства України або його виїзду на постійне прожи­вання за межі України Голова Верховної Ради України повідомляє на пленарному засіданні парламенту. Видає також розпорядження щодо припинення нарахування заробітної плати та відшкодування інших виплат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень, цьому народному депутату.

При цьому ЦВК України доручається визнати повноваження на­ступного кандидата в народні депутати за списком політичної партії (виборчого блоку політичних партій) відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України».

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо на­родного депутата, визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім депутатські повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата — з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

За невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу де­путатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політич­них партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі за­кону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Слід зазначити, що в такому випадку внутрішньопартійна відповідальність набуває рис конституційно-правової відповідаль­ності народних депутатів.

Звання народного депутата України із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, окрім дострокового припинення депутатських повноважень у передбачених законодавством випадках, за винятком дострокового припинення депутатських повноважень у разі смерті народного депу­тата.

 

356

357

Розділ 18

18.2. Повноваження і форми діяльності народного депутата України

Повноваження, які за змістом становлять визначену Конституцією та іншими законами України сукупність прав та обов'язків народного де­ путата, наданих йому для здійснення депутатських функцій, є цент­ ральним елементом конституційно-правового статусу парламентаріїв. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата Ук­раїни» при виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією, законами України та загальновизнаними нормами мо­ралі. У своїй діяльності він повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватися від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу.

Неприпустимим є використання народним депутатом свого депу­татського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, пра­вам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільст­ва і держави. Парламентарій України не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях.

Широке коло повноважень парламентаріїв можна розділити на кілька груп:

— права і обов'язки народного депутата у Верховній Раді України та її органах;

— права народного депутата України щодо здійснення ним депу­татської діяльності за межами парламенту.

Насамперед народний депутат України як член парламенту має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано. При цьому кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, членом яких він обраний, має один голос. Депу­тат, крім того, може також брати участь у роботі будь-якого органу парламенту з правом дорадчого голосу.

Народний депутат на пленарних засіданнях Верховної Ради України, зокрема, має право:

— обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України,
Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;

Народний депутат України

—обирати і бути обраним до органів парламенту;

—пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами;

—виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді Ук­раїни;

—звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них;

—брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, голову­ючому на засіданні;

—виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голо­сування;

—висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розгля­дається на засіданні;

 

— висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються на посади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо яких парламент надає згоду на призначення і звільнення з посад;

— порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України;

— порушувати питання про довіру складу органів, утворених Вер­ховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено на посади або щодо призначення на посади яких парла­ментом надано згоду у випадках, передбачених Конституцією України;

— порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій;

— передавати для внесення до протоколу і стенографічного
бюлетеня засідання текст свого виступу, окремої думки, заяви, про­
позиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою
України.

Одним із основних є право законодавчої ініціативи народного депу­ тата України, яке означає передбачену Конституцією України мож­ливість парламентарія вносити до Верховної Ради України проекти законів, постанов, поправок до законопроектів або іншої законодав­чої пропозиції про необхідність прийняття нового закону, зміни чи доповнення до чинного законодавства або скасування закону. Зміст законодавчої ініціативи народний депутат України визначає само-

 

358

359

Розділ 18

Народний депутат України

 

стійно, виходячи, наприклад, із планів законопроектних робіт парла­менту, враховуючи пропозиції і побажання виборців, громадськості, програми партії, до якої належить парламентарій.

Право законодавчої ініціативи, яке до того ж є формою роботи народного депутата, гарантується, наприклад, обов'язковим розгля­дом внесеного документа законодавчої ініціативи на засіданні пар­ламенту, наданням права ініціатору виступу на пленарному засіданні Верховної Ради України при обговоренні законопроекту чи законодавчої пропозиції. Порядок внесення законопроекту, про­екту постанови чи іншої законодавчої пропозиції на розгляд парла­менту та порядок їх розгляду визначаються Регламентом Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на депутатський запит. Депутатський запит є фор­мою реалізації депутатських повноважень.

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних де­ путатів чи комітету Верховної Ради України, здійснена у письмовій формі, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів Ук­раїни, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпо­рядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесе­них до їх компетенції.

Регламентом Верховної Ради України встановлено, зокрема, що депутатський запит може бути внесений за умови, якщо попередньо народним депутатом направлялося депутатське звернення з цього ж питання, на яке у встановлений законом строк не надано відповіді або ж зміст такої відповіді не задовольняє ініціатора звернення (п. 2 ст. 219). Передбачено також, зокрема, що на одному пленарному засіданні може бути оголошено не більше двох депутатських запитів одного народного депутата.

Народний депутат України не має права звертатися до органів і по­садових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах. У разі надходження до відповідних органів і посадових осіб таких ви­мог і пропозицій народних депутатів України керівники цих органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють дізнання, мають діяти з дотри-

манням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України¹.

Направлення запиту народного депутата України до органів Вер­ховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташова­них на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, відповідно до рішення Конституційного Суду України не потребує прийняття рішення Верховною Радою України².

Відповідно до Конституції України (п. 34 частина перша ст. 85) народний депутат має право направити запит до Президента України за умови прийняття рішення парламентом, що в свою чергу приймається за наявності попередньої підтримки вимоги про направлення запиту не менш як однією третиною від його конституційного складу.

Водночас, оскільки форми такої попередньої підтримки (шляхом голосування, збору підписів народних депутатів України тощо) Кон­ституцією України, Законом «Про статус народного депутата Ук­раїни» не визначені, Конституційний Суд України вирішив, що виз­начення форм попередньої підтримки вимоги народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради Ук­раїни про направлення запиту до Президента України є компе­тенцією парламенту України. Рішення про направлення запиту на­родного депутата до Президента України має прийматися Верховною Радою України більшістю від її конституційного складу³.

Регламентом Верховної Ради України, затвердженим 16 березня 2006 p., передбачено, що рішення про направлення запиту до Прези-

¹ Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. у справі за консти­
туційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлума­
чення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та
частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України»
(справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і до­
судового слідства) // Конституція України (з офіційними тлумаченнями Консти­
туційного Суду України). — С. 220-231.

² Рішення Конституційного Суду України від 14 жовтня 2003 р. у справі за консти­
туційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення поло­
жень частини другої статті 84, пункту 34 частини першої статті 85, частини першої
статті 86, статті 91 Конституції України, частин другої, третьої, четвертої статті 15
Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про направлення
запиту до Президента України) // Конституція України (з офіційним тлумаченням
Конституційного Суду України). — С. 293-301.

³ Рішення Конституційного Суду України від 14 жовтня 2003 р. — С. 293-301.

 

360

12а-8152

361

Розділ 18

Народний депутат України

 

дента України на вимогу народного депутата, групи народних депу­татів, комітету має бути попередньо підтримане підписами не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, а за відсутності такої кількості підписів — шляхом відкритого поіменного голосування за підтримку запиту не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу парла­менту. Рішення про направлення попередньо підтриманого запиту до Президента України вважається прийнятим, якщо за нього проголо­сувала більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, і оформляється постановою.

Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата (гру­пу народних депутатів, комітет Верховної Ради України) у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у 15-денний строк з дня його одержання або в інший встановлений Верховною Радою Ук­раїни строк.

Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у вста­новлений строк, Президент України, керівник відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до якого звернуто запит, зобов'язаний письмо­во повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата (групу народних депутатів, комітет парламенту), який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту.

При цьому народному депутату надається право безпосередньо брати участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. На його вимогу ці особи зобов'язані повідо­мити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті пи­тань завчасно, але не пізніш як за три дні до їх розгляду.

Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, групою народних депутатів, комітетом надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс; Голові Верховної Ради і народному депутату, підпис якого під запитом зна­читься першим; Голові Верховної Ради і голові комітету парламенту. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадо-

вої особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.

Народний депутат (представник групи народних депутатів, комітет Верховної Ради України) має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. Таким чином, відповіді на депутатський за­пит оголошуються головуючим на пленарному засіданні в тому разі, якщо на цьому наполягає народний депутат, який є його ініціатором. По відповіді на запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п'ятої від конституційного складу Верховної Ради України. За результатами обговорення відповіді на депутатський запит Верховна Рада України приймає відповідне рішення.

При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні пар­ламенту повинні бути присутні у порядку, встановленому законом про Регламент Верховної Ради України, керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмоти­вованим обгрунтуванням.

Важливим є також право народних депутатів України об'єднувати­ ся в депутатські фракції (групи). Так, парламентарій має право бути членом лише однієї зареєстрованої депутатської фракції (групи). Як член депутатської фракції (групи) він, зокрема, може: обирати та бу­ти обраним до її керівних органів; пропонувати питання для розгляду депутатською фракцією (групою); вносити пропозиції до питань, які розглядаються на засіданні депутатської фракції (групи), виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій; брати участь в обговоренні будь-якого питання, яке розглядається на засіданні депутатської фракції (групи).

Зміни до Конституції України, внесені Законом від 8 грудня 2004 p., передбачають за невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його вихід із складу такої фракції дост­рокове припинення депутатських повноважень на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Регламентом Верховної Ради, який повністю відтворює наведену конституційну норму, передбачається, крім того, що народний депу­тат, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним

 

362

363

Розділ 18

Народний депутат України

 

(частина четверта ст. 59). Такий депутат має право за особистою за­явою увійти до складу коаліції чи опозиції (частина четверта ст. 61).

Водночас Закон «Про статус народного депутата України» містить норми, що дозволяють народному депутату вільно вийти зі складу де­путатської фракції (групи), а також передбачають можливість його невходження до жодної зареєстрованої депутатської фракції чи депу­татської групи (частини п'ята, шоста ст. 13). Це свідчить, зокрема, про необхідність приведення чинного законодавства про статус народно­го депутата у відповідність до конституційних норм.

Згідно з чинним законом народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією (групою) може бути обраний од­ ночасно членом одного комітету Верховної Ради України і тимчасової слідчої чи тимчасової спеціальної комісії. У такому статусі парламен­тарій має право: вносити пропозиції про розгляд на засіданнях відповідного комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії будь-якого питання, що належить до їх компетенції, а також брати участь в обговоренні питань, які вносяться на розгляд цих ор­ганів; отримувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ та організацій до­помогу, необхідну для роботи у складі тимчасових спеціальних чи тимчасових слідчих комісій парламенту; має також право викласти свою окрему думку як додаток до рішення комітету, тимчасової спеціальної чи тимчасової слідчої комісії.

Окрему групу становлять правоможливості, опосередковані відно­синами, пов'язаними із забезпеченням права народного депутата не­обхідною інформацією.

Право народного депутата на інформацію є комплексним і скла­дається, зокрема, із права одержувати інформацію, що стосується йо­го депутатської діяльності, права її використовувати, права користу­ватися засобами масової інформації та ін. Зокрема, для того щоб ма­ти достатню інформацію про діяльність парламенту, інших державних органів, народний депутат має право одержувати, а апарат Верховної Ради України відповідно зобов'язаний забезпечити це право, акти Верховної Ради України, Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших центральних органів вико­навчої влади, рішення Конституційного Суду України, Верховного Суду України, офіційні матеріали Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. За законодавством, при зверненні народного депу­тата зобов'язані надати йому офіційні матеріали щодо своєї діяль-

ності органи влади Автономної Республіки Крим, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Народний депутат має право знайомитися з будь-якою конфіден­ ційною та таємною інформацією з питань депутатської діяльності. Зо­крема, народний депутат України, реалізуючи свої повноваження, може звернутися до Голови Національного банку України із запитом, а до Національного банку України або його посадових осіб — із звер­ненням про надання інформації, що становить банківську таємницю. Суб'єкти, до яких вони звернуті, зобов'язані розглянути і надати на­родному депутату України обгрунтовану відповідь про результати та­кого розгляду¹.

Відповідно до Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (в редакції від 21 вересня 1999 р.² з наступними зміна­ми і доповненнями) доступ народним депутатам до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за посадою після подан­ня ними письмового зобов'язання щодо її збереження (ст. 27). Відо­мості, що становлять державну таємницю і стали відомими парламен­тарію під час виконання депутатських повноважень, він має право ви­користовувати лише для їх виконання. Про джерело інформації, яку використовує народний депутат, він не зобов'язаний повідомляти.

Водночас народний депутат не може розголошувати інформацію, яка стала йому відомою під час здійснення депутатських повнова­жень, якщо вона: була йому надана під час підготовки чи розгляду питань, що були розглянуті на закритих засіданнях Верховної Ради України та її органів; є конфіденційною чи таємною відповідно до закону і стала йому відомою у зв'язку з виконанням депутатських повноважень.

Численними повноваженнями наділений народний депутат Ук­раїни щодо здійснення депутатської діяльності за межами Верховної Ради. Відповідно до положень Закону «Про статус народного депута­та України» ці права можна згрупувати так: 1) права у взаємовідноси-

¹ Рішення Конституційного Суду України від 5 березня 2003 р. у справі за консти­
туційним поданням Національного банку України про офіційне тлумачення поло­
жень статті 86, частини другої статті 89 Конституції України, частини другої
статті 15, частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата
України» (справа про звернення народних депутатів України до Національного бан­
ку України) // Конституція України (з офіційними тлумаченнями Конституційного
Суду України). — 274-283.

² Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 49. — Ст. 428.

 

364

365

Розділ 18

Народний депутат України

 

нах з виборцями; 2) права у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав, засобами масової інформації.