Класифікація речей у римському цивільному праві.

Тема 6: Речі та їх класифікація.

1. Поняття речі у римському цивільному праві.

2. Поняття майна у римському цивільному праві.

3. Класифікація речей у римському цивільному праві.

4. Familia та pecunia.

5. Види прав на речі.

 

Поняття речі у римському цивільному праві.

Категорія «речі» (res) була досить поширена серед римських юристів. Речами вважалися предмети матеріального або нематеріального світу, які могли задовольняти інтереси особи.

Речі могли бути як природного походження (раб, тварина, земля, вода), так і штучно створеними (будинок, прикраси, гроші). Все, що оточувало людину римським правом вважалося речами, а тому не мало значення чи є воно природного походження чи ні. Римляни розрізняли і іншу категорію, яка називалася безтілесними речами. Такими речами вважалися ті, що об’єктивно існували в світі, не зважаючи на відсутність матеріальної оболонки.

Весь оточуючий римлян світ з правової точки зору розумівся як сукупність (система) певних речей. Причому ці речі були настільки різними, що для забезпечення належних правовідносин для кожної з них необхідний певний правовий режим. З цією метою, протягом існування стародавнього римського суспільства весь час робилися спроби розмежувати речі між собою та класифікувати їх за певними однорідними ознаками.

 

Поняття майна.

Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначенням, римські юристи розглядали як одне ціле — майно.

Майном вони вважали все, що належить певній особі. У преторський період до складу майна входило усе, що залишилося після відрахування боргів кредиторів. Так поступово поняття майна стали трактувати як сукупність прав і обов'язків власника. Майно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак до складу майна входили і борги, які іноді становили значну, а то й більшу його частину. Особливу увагу на це треба було звертати під час спадкування, щоб запобігти розплаті за чужі борги.Розглянутий поділ речей у Стародавньому Римі в наслідок своєї високої абстрактності виявив таку життєздатність, що в загальному вигляді і в наш час не втратив практичного значення.

 

Класифікація речей у римському цивільному праві.

Поділ речей на певні групи зумовив їх різний правовий режим, який має важливе значення. Деякі види речей залишилися суто римськими, інші групи надовго пережили римське право й епоху, в яку цей поділ був проведений. Важливим, виключно римським поділом речей на окремі види був поділ на речі, які підлягали складній процедурі передачі, та речі, які не підлягали такій процедурі.

До речей, які підлягали складній процедурі передачі ­ манципаці ї, римляни відносили землю, будівлі, рабів, робочу худобу, земельні сервітути та інші цінні речі, що становили економічну основу римського рабовласницького суспільства. З урахуванням їх особливої цінності й був установлений складний порядок їх відчуження. Для здійснення, наприклад, договору купівлі-продажу якоїсь речі запрошувалися не менш, ніж 5-7 свідків і вагар з вагами. Передача права власності на цю річ продавцем покупцеві супроводжувалася виконанням низки ритуальних дій в урочистій обстановці. Виконання таких ритуальних дій дістало назву манципації, а речі, які підлягали манципації, дістали назву res mancipi.

Усі інші речі набули назви res nec mancipi. У стародавні часи купівля-продаж таких важливих речей відбувалася зрідка і виконання урочистих обрядів не обтяжувало оборот. Однак з розвитком господарського життя, торгівлі обряд манципації став їх гальмом. Якщо обряд mancipatio не відбувався, то право власності не переходило до набувача, покупця. Власником формально залишався продавець, який міг у будь-який час вимагати повернення речі, і республіканські суди дуже часто задовольняли такі вимоги.

Манципація мала й деякі позитивні риси. Вона засвідчувала запрошеними свідками факт переходу права власності на важливі речі від продавця до покупця. І якщо виникали сумніви щодо цього факту, то свідки, які були присутніми при цьому, могли підтвердити його дійсність. Наступним суто римським поділом речей було розмежування речей за їх субстанцією (суттю, матерією).

Речі, які мали матеріальну субстанцію, називалися тілесними, а ті, які не мали матеріальної субстанції, мали назву безтілесних речей.

Під тілесними речами розуміли такі речі, які можна сприймати дотиком, а під безтілесними такі, що сприймаються лише думкою. Скоріше, це не речі, а права, наприклад, право на спадкування, яке може не бути реалізоване і все ж залишається правом, як і те, що належить до нереалізованого сервітуту.

Безтілесна річ існує у вигляді правового уявлення про матеріальне благо, яке може й не мати тілесної суті. Часто під безтілесними речами розуміли дії осіб, що являли собою грошовий інтерес. Однак юридично важливими є інші поділи речей, які перейшли в наступні системи права.

1. Речі рухомі і нерухомі. Первісний поділ речей на рухомі і нерухомі в ранньому римському праві не мав особливого значення, бо і перші й другі речі підлягали майже однаковому правовому режиму. Проте згодом правовий режим рухомих речей почав відрізнятися від правового режиму нерухомих речей. Так Цицерон, посилаючись на Закони XII таблиць, писав, що вже тоді, тобто в середині V ст. до н.е., були встановлені різні строки набуття за давністю володіння земельних ділянок та інших речей. Для того щоб стати власником земельної ділянки за давністю, треба було проволодіти два роки, для інших речей ­ один рік. За часів домінату були різні правила передачі прав на нерухомість і рухомість (наприклад, манципація для нерухомих та деяких рухомих речей).

Рухомими вважалися такі речі, які можна було пересувати в просторі, це, зокрема, тварини, раби, дрібні домашні речі.

До нерухомих речей відносили найперше землю, будинки, дороги, міські стіни. Нерухомими речами вважалися не тільки земля і надра землі, але й все, що створене чужою працею на землі власника: побудований дім, незалежно від того, хто його збудував і за чий рахунок, завжди належав власнику землі, на якій він стоїть. Усі предмети, пов'язані з землею або функціонально скріплені з її поверхнею, такі як посіви, насадження, були її складовими. Вважалася неможливою окрема власність на дім і на землю. Навіть повітряний простір над ділянкою землі теж розглядався як частина поверхні: Для нерухомих речей (res mobiles) зміна місця без пошкодження неможлива. Усі інші речі, які можна переносити з одного місця на інше без пошкодження, вважалися-рухомими.

Речі прості і складні. Класичне визначення такому розрізненню дав юрист Помпоній.

Простими оголошуються речі, усі частини яких створюють щось фізично зв'язане і однорідне, створене з єдиного матеріалу (коштовне каміння, раб, кінь та ін.). Вони не розкладаються на частини, а якщо їх розкласти, то самі по собі частини втрачають свою цінність і не мають самостійного значення.

Складні речі складаються із штучно з'єднаних різнорідних речей, які мають між собою матеріальний зв'язок і носять загальну назву (корабель, шафа). Окремі частини такої складної речі не можуть належати різним особам. Окрему групу становлять сукупності роздільних речей, матеріально між собою не пов'язаних. Ця сукупність речей об'єднувалася тільки однією загальною назвою або ім'ям, наприклад стадо, легіон, бібліотека. У таких випадках предметом правовідносин могли бути окремі речі, які входили в одне ціле.

Речі подільні і неподільні. За визначенням Ульпіана, подільними слід вважати таку річ, яка від поділу не змінює свого роду, ні своєї якості, ні цінності. Кожна окрема частина залишається тією ж, що й була, лише меншою за об'ємом. Подільними речами були насамперед земля і все те, що вона приносить, хліб, розрізаний навпіл, тощо.

Неподільними є ті речі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність. Поділ неподільних речей міг бути тільки уявним. Частини, які утворюються за такого поділу, називаються ідеальними частинами, або ідеальними долями. У такому випадку ділиться не сама річ (вона неподільна), а лише її цінність. Коли треба розділити неподільну річ, то вона залишається у власності однієї особи, а інші одержують грошову компенсацію.

Речі споживні і неспоживні. В цьому випадку поділ зроблено з уваги на те, що одні речі (земля, будівлі, знаряддя праці, дорогоцінне каміння та ін.) в процесі користування не споживаються або споживаються непомітно, а інші (вино, хліб, м'ясо тощо), згідно з їх призначенням, ­ зменшуються або знищуються зовсім. Зазначені особливості речей не можна не брати до уваги, виробляючи юридичні правила, якщо доводиться стикатися з ними. Так у найм здаються лише неспоживні речі, а в позику надаються речі споживні. Споживними речами визнавалися й гроші, оскільки користуватися ними можна не інакше як шляхом витрачання.