Тактика розмови із потерпілою та агресором.

Методика опитування членів сім’ї, в якій вчинене насильство, містить універсальні правила проведення інтерв’ю з учасниками ситуації сімейного насильства.

Спілкування з особою, яка вчинила насильство, та з його жертвою важливо проводити окремо з двох причин. По-перше, це підвищує вірогідність того, що жертва вільніше почуватиметься, розповідаючи про те, що сталося. Жертву може лякати вірогідність помсти з боку кривдника за розповідь про те, що сталося. По-друге, кривднику буде складніше вигадати історію, яка спростовує розповідь жертви, якщо він не чутиме її бесіду зі співробітниками поліції.

Для співробітників поліції існує чимало способів, які дозволяють полегшити спілкування з жертвою насильства та краще встановити обставини справи. Окрім того, представник патрульної служби може бути першою дієвою особою правової системи, до якої звертається жертва насильства. Той спосіб, в який проводиться бесіда, може мати суттєвий вплив на її ставлення до правової системи.

Під час спілкування з жертвою сімейного насильства важливо показати їй свою увагу та розуміння. Тембр голосу, зоровий контакт та слова мають передавати співчуття. Працівники поліції повинні уникати критики та припущень про те, хто хороший, а хто поганий. Дайте можливість жертві насильства розповісти свою версію, не ставлячи роз’яснювальних питань.

Часто особи, які зазнали насильства, прагнуть надати багато інформації, яка не стосується поліції. Наприклад, жінка може сказати: «Він побив мене сьогодні, тому що п’ять років ми сперечаємося про його небажання їхати до моєї сестри в інше місто». Працівникам поліції слід дати жертві можливість виговоритися, а потім розпитувати про інцидент. Слід також усвідомлювати та приділяти увагу роздратованості жертви, її страху чи занепокоєнням. Вона може бути засмучена, може плакати, тремтіти чи кричати; вона також може бути роздратована або гніватися на свого кривдника. Працівнику поліції доцільно сказати: «Я можу зрозуміти, чому Ви так засмучені». Важливо запевнити жертву у тому, що їй нададуть допомогу, і що її ніхто не звинувачує у насильстві.

Особі, яка зазнала насильства в сім’ї, може бути важко чітко висловлюватися, вона може повільно відповідати на питання, уникати зорового контакту. Вона може чітко не пам’ятати увесь інцидент. Особисті поради жертві не вирішать комплексну та складну ситуацію. Працівникам поліції важливо намагатися якомога точніше занотовувати показання жертви. Ці покази братимуться до уваги при вирішенні питання про відповідальність кривдника. Часто доцільно занотовувати показання жертви її власними словами.

Слід підкреслити, що існує чимало соціальних, економічних та культурних причин, чому жертва вирішує не припиняти стосунки, що супроводжуються насильством. Наприклад, найнебезпечніший момент для жінки, яка зазнала насильства, настає при її спробі піти від чоловіка чи скористатися можливостями системи протидії насильству в сім’ї для захисту від такого насильства. Вона може відмовитися від співробітництва з працівниками поліції, навіть коли вона сама звернулася до поліції, якщо, на її думку, співробітництво представлятиме загрозу для неї чи для дітей.

Іноді важко проводити бесіди з дітьми, краще спілкуватися з дитиною окремо від батьків. Спілкування з дитиною окремо від батьків підвищує вірогідність того, що дитина розповість співробітнику поліції про свої страхи. Якщо бесіда з дитиною проводиться у присутності батьків, є ризик того, що дитина скаже те, що, на її думку, батьки прагнуть почути від неї. Важливо спілкуватися з дитиною у комфортному для неї середовищі. Співробітнику поліції необхідно вийти на рівень дитини. Для цього можна сісти, щоб не виглядати загрозливим для дитини.

Розпочинати спілкування можна з питань, які не становлять загрози для дитини. Співробітники поліції повинні задавати відкриті питання. Такі питання як: «Чи бив батько матір?» можуть вказати дитині на те, що співробітник поліції хоче почути певну відповідь. Співробітникам поліції слід також усвідомлювати схильність дитини до відчуття відповідальності чи провини за те, що сталося. Працівник поліції має переконати дитину у тому, що вона не робить нічого поганого. Співробітнику поліції доцільно сказати: «Ми хочемо допомогти твоїй родини, і нам дуже потрібна твоя допомога». У дитині не повинно виникати відчуття, що вона поступає неправильно, розповідаючи поліції про те, що сталося.

 

Пам’ятка

Розмовляючи з людиною, що пережила насильство в родині слід:

• ставити прямі запитання в м’якій формі;

• слухати, не виносячи суджень;

• пояснити, що насильство в сім’ї є правопорушенням і може бути злочином;

• сказати людині, що, швидше за все, насильство буде повторюватись,

незважаючи на запевняння кривдника і його обіцянки виправитися;

• надати людині інформацію про місцеві служби допомоги;

• сказати людям, які пережили насильство, що їх підтримують, і що вони не винні в тому, що трапилося.

 

При спілкуванні з особою, яка скоїла насильство в родині, поліцейський повинен:

• назвати себе;

• розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість;

• звертатися до кривдника виключно на «Ви»;

• довести до відома кривдника, що існує закон, представником якого у даному випадку є працівник поліції;

• дотримуватись позиції: «Я виконую свої обов’язки. Ви порушили Закон, що має певні юридичні наслідки».

 

В той же час, поліцейський має пам’ятати, що «агресор» (особливо в так званих «благополучних» родинах) зазвичай справляє більш приємне враження, аніж постраждала: він веде себе більш виважено, розсудливо, спокійно.