Поняття та основні характеристики освітньої політики.

Тема 1.1. Освітня політика в контексті визначальних характеристик цивілізаційного процесу

Основні поняття теми: освіта, освітня політика, глобалізація, мобільність, демократизація, інноваційність, інтелектуалізація, змінність, інформатизація, конкурентність.

 

План

1. Поняття освітньої політики як соціально-політичного феномену в контексті визначальних характеристик цивілізаційного розвитку.

2. Суб’єкт, об’єкт, предмет та основні характеристики освітньої політики.

3. Пріоритети та основні характеристики державної освітньої політики.

 

Поняття та основні характеристики освітньої політики.

Сьогодні беззаперечним ознаками розвитку людства є глобалізаційні та інтеграційні тенденції, які охопили всі без винятку сферу життя. У зв’язку з цим закономірною характеристикою ХХІ ст. є пошук універсальної моделі розвитку суспільства, що гармонійно поєднуватиме знання та високоефективні технології, традиції та новації, національні особливості та сучасні історичні тенденції цивілізаційного розвитку: глобалізація, мобільність, демократизація, інноваційність, інтелектуалізація, змінність, інформатизація, конкурентність.

Для того, щоб стати повноцінним учасником глобальної політики, економіки і культури, необхідно підтримувати та розвивати людський потенціал як визначальний та ефективний фактор розвитку будь якої країни. Історія засвідчує, що освіта виступає в цьому процесі не лише чинником суспільного розвитку, а й розглядається як один із потужніших важелів розвитку людства.

У ІІ половині 20 століття виникла проблема в аналізі поняття освітньої політики, так як освіта набула загальнодержавний пріоритет. Освіта виступає як двигун соціально – економічного розвитку суспільства, як матеріальний та духовний базис як для всього суспільства, так і для окремого індивіда. Тому в наш час потрібно зрозуміти, що саме включає в себе освітня політика, її місце в системі інститутів громадського суспільства, її природу, основні характеристики, пріоритети, основні тенденції світової освітньої політики та проаналізувати якість освіти в різних країнах.

На думку науковців, передумовами того, що державні інституції почали цілеспрямовано формувати державну освітню політику стали:

- перехід людства від індустріального до постіндустріального суспільства; раціоналізація професійної діяльності людини;

- посилення взаємозв’язку виховання та освіти, культури та освіти;

- сприйняття освіти як способу збереження і розвитку цивілізованості окремих держав;

- альтернативний характер розвитку самого освітнього процесу, його комплексність, системність і структурованість змістовного й організаційного порядку;

- необхідність забезпечення загальнолюдських потреб освітянської діяльності, збагачення досвідом надання освітніх послуг;

- інформатизація громадського життя вціому;

- інноваційний характер розвитку системи освіти.

Тож, із впливом об’єктивних обставин пов’язане виникнення у 60-70 ті роки минулого століття освітньої політики сучасних держав.

 

Відзначимо спочатку науковців які розглядали питання освітньої політики. Аналіз змісту поняття «політика» міститься в праці І.Іванюк, дисертаціях В.Гальперіної та В.Пономаренка, публікаціях С.Клепка, Р.Кобеця, Т.Дихтяра та інших. Політико-освітню проблематику вивчали В.Андрущенко, О.Бабкіна, В.Бех, В.Вашкевич, В.Горбатенко, Г.Губерський, О. Дем’янчук, В.Журавський, В.Кремень, М.Михальченко, В.Огнев’юк, М.Попович, Ю.Шемшученко та інші вітчизняні філософи, політологи та державні діячі. Вони відзначали роль державної освітньої політики та досліджували освітні системи різних країн світу. Концептуально базові питання освітньої політики були розглянуті в наукових працях зарубіжних дослідників Дж.Дьюї, М.Квієка, Дж. Марча, Дж.Олсена, Ф.Раймерза, М.Фулана і т.д.

Вивчення навчальної дисципліни «Освітня політика» передбачає розв'язання низки завдань фундаментальної професійної підготовки фахівців освітньої сфери, зокрема: опанування системою знань про закономірності освітньої політики в контексті визначальних характеристик цивілізаційних процесів (глобалізація, мобільність, змінність, інноваційність, інтелектуалізація, інформатизація, демократизація, конкурентність); теоретико-методологічні й прикладні основи освітньої політики; стан та перспективи розвитку освітньої політики у порівняльних аспектах міжнародної та вітчизняної суспільствознавчої традиції.

Мета вивчення курсу: розкрити закономірності процесу формування освітньої політики з огляду на загальнонаціональний і міжнародний вимір, особливості розвитку державної політики в галузі освіти за умов державного суверенітету України та в історичній ретроспективі; розробити на цій основі підходи до удосконалення системи формування готовності студентів ОКР Магістр до професійної діяльності.

Завдання курсу:

- ознайомлення зі світовим дискурсом освітньої політики, зокрема його теоретико-методологічною складовою;

- аналіз освітньої політики в контексті основних тенденцій сучасного суспільного розвитку (загальнонаціональний і міжнародний вимір);

- здійснення аналітичного огляду освітньої політики в Україні за період незалежності;

- аналіз стратегії державної освітньої політики в країнах Європейського Союзу та можливості їх застосування в Україні;

- прогнозування науково обґрунтованих підходів модернізації вітчизняної світи у вимірах глобалізації, європейської інтеграції та національної само ідентифікації

 

 

Дати визначення освітній політиці складно, особливо в країнах Центральної та Східної Європи. Однією з проблем є відсут­ність у мовах більшості цих країн різниці у значеннях слів policy і politics, яка використовується в більшості іноземних джерелах.

Політика (politics ) – «це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів та потреб» Тому politics прийнято сприймати як щось, що стосується сфери діяльності політиків і політичних організацій. І дійсно, справи політики дедалі більше стосуються освітян усіх рівнів управління в системі освіти.

З іншого боку, у цьому визначенні дана характерис­тика політики, як те, що роблять ті, хто наділений владою. Це означає, що політика не є повністю преро­гативою політиків або топ-менеджерів. Всі, хто має владу, залу­чені до процесу формування політики. В освітньому секторі рі­шення приймаються як на центральному рівні, так і на рівнях регіону і школи. Це особливо важливо зрозуміти країнам Цен­тральної та Східної Європи, які тривалий час мали централізо­вану освіту.

Інший, більш яскравий приклад визначення політики є: Політика (policy) – «це план, курс дій, або напрям дій, прийнятий і дотримуваний владою, керівником, політичною партією і таке інше».Тож - «Політика - це низка дій, спрямованих на досягнення певних цілей».

Таке тлумачення поняття «політика» через терміни «politics» та «policy», став визначальним в обґрунтуванні визначення освітньої політики.