Тема 2. Складання орієнтування щодо особи, яка зникла з місця події.

Ознаки зовнішнього вигляду людини мають бути належним чином описані і зафіксовані, що забезпечує можливість їх успішного використання в процесі розв'язання завдань кримінального судочинства.

Опис – словесний (вербальний) виклад ознак зовнішнього вигляду людини в процесуальних і не процесуальних документах, що може бути довільним і впорядкованим.

Основою опису зовнішніх ознак людини є положення про відносну незмінність, індивідуальність поєднання багатьох ознак, що характеризують особливості будови тіла людини та її функціональні характеристики, а також їх достовірне відображення. Неможливо знайти двох абсолютно однакових людей. Хоча зовнішній вигляд людини постійно змінюється, доцільно зазначити, що у кожен певний період життя сукупність ознак її зовнішності неповторювана.

Головними принципами здійснення опису зовнішності людини є повнота і системність (послідовність) опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (наприклад, постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає:

1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;

2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху донизу».

У зовнішньому вигляді людини спочатку виділяються загальнофізичні властивості, такі як стать, вік, національна приналежність, а потім статура – тулуб і кінцівки, голова та окремі її частини; функціональні ознаки; одяг і особливі прикмети.

Всі ознаки зовнішності поділяють на групи:

- анатомічні (статичні) ознаки — особливості зовнішньої будови тіла та скелета людини, ці ознаки відносно сталі, тому відіграють важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи, до них відносять: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя (лоба, брів, носа, губ, рота), вид і колір волосся тощо);

- функціональні (динамічні) ознаки є загальними вони характеризують людину як живу динамічну систему і виявляються зовнішньо. До даних ознак належать хода, постава, жестикуляція, міміка, жести, мова, голос, звички, манера поведінки тощо;

- супутні ознаки — це предмети одягу, що перебувають у постійному користуванні особи в момент її відображення (куртка, піджак, брюки, плаття, головний убір, взуття), а також носильні речі (портфель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, каблучки, запальнички, слухові апарати тощо). Ці ознаки також індивідуалізують зовнішній вигляд особи, але їх ідентифікаційна значущість не така суттєва, бо їх можна змінити;

- особливі – це особливості зовнішності, що рідко зустрічаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх неповторність і незвичність. До них належать: невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родимки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.

Для повноти опису зовнішності людини відпрацьована певна послідовність його проведення, яка полягає у наступному:

1. Фіксуються ознаки, що характеризують загальнофізичні елементи зовнішності: стать (чоловіча, жіноча), вік (при відсутності достовірних даних вік вказується приблизно ("на вид 40-45 років"), расовий тип (кожна людина в залежності від своєї расової або національної належності може відноситись до таких антропологічних типів: європейський; монгольський; кавказький; негроїдний тип), зріст (для чоловіків: низький – до 160 см, середній – до 170 см, високий – до 180 см; для жінок ці параметри зменшені на 5–10 см), статура (худорлява, середня; повна; кремезна; сутула; атлетична).

2. Вказуються анатомічні ознаки окремих областей тіла й елементів, починаючи від загального до окремого. Наприклад, спочатку фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, чоло, брови, очі, ніс, рот, губи, зуби і так далі.

· При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір.

· Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як: малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий.

· Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма – щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).

· Положення визначається щодо вертикальних і горизонтальних площин тіла (горизонтальне, похиле, скошене усередину тощо), по взаємному положенню (злите, роздільне), а також відносно сторін людини (попереду, зверху) та інших елементів (наприклад, виступання верхньої губи щодо нижньої).

· Колір указується при опису шкіри (дуже червона, жовта, синювато-червоний ніс), волосся (чорні, темно-русяві, світло-русяві, біляві, руді, сиві), очей (чорні, карі, сірі), родимих плям тощо. Найбільш точно кольори цих елементів можна визначити за допомогою спеціальних колекцій, що використовуються в практиці косметологів, перукарів, антропологів.

3. Описуються функціональні (динамічні) ознаки: (постава, хода, жестикуляція, міміка, голос, мова, манера поведінки, загальне враження, звички).

Постава – це звичне положення голови, грудей, плечей, тулуба людини (пряма, сутула).

Статура за положенням тулубу буває напруженою, підтягнутою, вільною, розпущеною. Особливості статури проявляються також у звичному положенні голови (підтримується прямо, відкинута назад, витягнута вперед, схилена набік вправо або вліво).

Хода визначається через ознаки ходьби (темп ходи, особливості, положення рук і тулуба при ходьбі). Ходить в розвалку; з палицею; кульгає; клишоногий; човгає ногами і т. д..

Жестикуляція – це комплекс рухів, що супроводжують вимову та посилюють її виразність. Розрізняють за характером рухів, змістом та ступенем виразності: жвава, стримана, тощо.

Міміка – це сукупність рухів мускулатури особи, що відображає її психічний стан. Буває маловиразною, дуже виразною, що проявляється в піднятті брів, закушуванні губи, мружиться; кривить рот; смикається щока; смикається око; смикається голова і т.д.

Голос визначається за його силою (слабкий, середній, сильний), чистотою (глухий, дзвінкий, хриплий) тощо.

Мова може бути повільною, швидкою, спокійною, збудженою, розбірливою та нерозбірливою. Також слід фіксувати дефекти мови, такі як: невиразна, гаркавість, шепелявість, гнусавість, заїкається, вживає характерні слова, наявність діалекту, глухонімий.

Справляє враження: спортсмена; інтелігента; відповідального працівника; кримінального елементу; алкоголіка; хворого; бродяги; повії; студента і т.п.

Манера поведінки виражається в особливостях виконання певних дій (скромний; розпущений; мовчазний; агресивний; жорстокий; запальний; легко входить в довіру; смів; обережний; боягузливий і т.д.).

Звички – тримати руки по швах, в кишенях, за спиною, за бортом одягу; класти ногу на ногу, а гризти нігті; спльовувати і т.д.

4. Зазначаються відомості про супутні ознаки: одяг, взуття, прикраси (кільця, браслети, намиста, сережки) наручні й кишенькові годинники, мундштуки, запальнички, парасольки, тростина. Дані ознаки можуть краще сприйматися й зберігатися в пам'яті ніж анатомічні ознаки зовнішності людини при відсутності "особливих прикмет". При описі одягу та інших особистих носильних предметів зазначаються їх виробничі характеристики (назва, вид, форму, фасон, крій, колір), ознаки експлуатації (ступінь зносу, сліди ремонту), особливості (латки, плями, розриви, тощо). Описуються прикмети особистих предметів (годинників, окулярів, каблучок, сережок, кулонів, тощо).

5. За наявності вказуються особливі прикмети.

Велике значення для ототожнення людини мають особливі прикмети–особливості зовнішності, що рідко зустрічаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх неповторність і незвичність. Це рідкісні ознаки зовнішності, що виникають як аномалії і можуть бути анатомічними і функціональними, вродженими і набутими. Опис таких прикмет має бути докладним із зазначенням виду, місця розташування, форми, розмірів, кольору, ступеню виразності, для татуювань – їх зміст і професійність виконання

До анатомічних особливих прикмет відносяться:

- невідповідність за розмірами частин тіла (наприклад, укороченість кінцівок),

- сліди віспи,

- кольорові аномалії,

- тілесні нарости,

- викривлення хребта, горб,

- родимі плями,

- бородавки,

- шрами, татуювання тощо.

До функціональних – різкі відхилення від нормальних положень і рухів окремих частин тіла людини:

- манера тримати голову сильно закинутою назад або сильно опущеною,

- особливості ходи,

- тик,

- кульгавість,

- розмахування при ходьбі тільки однією рукою,

- дефекти вимови, тощо.

Орієнтування щодо особи