Завдання і методи прогнозування НТП на різних стадіях його розвитку.

Науково-технічний прогрес протікає в рамках інноваційного циклу, тобто процесу створення, освоєння, використання і старіння нововведень.Інноваційний цикл складається з ряду стадій: фундаментальні та пошукові дослідження; прикладні дослідження; техніко-економічні розробки; дослідневиробництво; підготовка виробництва; серійне виробництво, експлуатація і старіння нововведень.

Кожна стадія характеризується специфічними обсягом завдань, особливим підходом до їх вирішення, визначеним складом і рівнем підготовки та кваліфікації учасників, набором певних засобів і предметів праці, матеріальними і фінансовими ресурсами, різними організаційними формами об'єднання виконавців і управління їх діяльністю. Специфіка стадій визначає характер, структуру цілей і завдань прогнозування і вибір методів їх вирішення.

Фундаментальні і пошукові дослідження спрямовані на відкриття невідомих раніше законів природи, суспільства і людського мислення, припускають виявлення, вивчення та систематизацію об'єктивних явищ і закономірностей розвитку природно-наукових і суспільних процесів.

Прикладні дослідження включають вивчення технічної можливості, соціально-економічної ефективності і шляхів практичного використання результатів фундаментальних і пошукових досліджень у конкретній області (галузі).

Техніко-економічні розробки передбачають вибір найбільш перспективних конструкторських, технологічних, проектних та економічних розробок, що дозволяють забезпечити створення нових або вдосконалених виробів, споруд, процесів і систем управління, істотно впливають на зростання продуктивності праці, скорочення витрат матеріалів на одиницю продукції, раціональне використання природних ресурсів.

Дослідне виробництво включає виготовлення перших зразків виробів або їх оригінальних вузлів з метою випробування їх якості та відповідності технічним завданням.

Підготовка виробництва включає вибір і обгрунтування найбільш важливих об'єктів реконструкції та будівництва підприємств виробничої та невиробничої сфери, розподіл трудових і матеріальних ресурсів, забезпечення інвестицій, визначення шляхів найбільш швидкого спорудження нових підприємств та реконструкції діючих.

Серійне виробництво передбачає впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, істотно збільшують продуктивність праці у всіх галузях економіки, підвищення ефективності виробництва за рахунок економії матеріалів, енергії, кращої організації праці, використання основних фондів, підвищення якості продукції, що випускається.

На стадії експлуатації нова техніка надходить у виробниче чи особисте споживання. Після морального і фізичного старіння вироби знімаються з серійного виробництва і експлуатації, тим самим завершується життєвий цикл нововведення. Сучасні умови НТП істотно скорочують не тільки час циклу "дослідження - розробки", але й час усього життєвого циклу нововведення. Разом з тим обмеження матеріальних, фінансових, сировинних ресурсів висуває завдання збільшення термінів експлуатації створених засобів виробництва.

Аналіз завдань, що вирішуються на стадіях інноваційного циклу, виявив їх велика різноманітність. Вони відрізняються не тільки цілями, а й характеромпоказників результатів діяльності. З аналізу завдань можна встановити, що формалізація, структуризація і можливість математичного моделюваннявідповідних процесів зростають від першої до последеней стадії. У тому ж напрямку підвищується визначеність прийняття рішення щодо впровадження розроблюваного нововведення. Разом з тим, слід мати на увазі, що при виборі методів прогнозування важливим моментом є глибина попередження прогнозу. Якщо прогнозований процес можна уявити еволюційним, без стрибків, то застосування статистичних і формалізованих методів виправдано. Якщо у прогнозованому процесі можлива поява стрибків, то необхідно застосовувати методи експертних оцінок для визначення стрибка і оцінки часу його здійснення, а на ділянках еволюційного процесу слід застосовувати статистичні або інші формалізовані методи.

Прогнозування фундаментальних та прикладних досліджень виробляють шляхом застосування системного аналізу і синтезу, методу експертних оцінок, написання сценаріїв, побудови "дерева цілей". Це дозволяє провести структуризацію проблем, знайти доцільну послідовність рішень, отримати варіанти кількісних оцінок, вибрати краще напрямок досліджень.

При прогнозуванні на стадії техніко-економічних розробок застосовуються методи міжгалузевого балансу, "витрати - випуск" і ін Прогноз економічних і технічних показників нової продукції проводиться на основі застосування комбінації методів екстраполяції, аналізу патентної документації та науково-технічної інформації, методу експертних оцінок.

При прогнозуванні на стадіях дослідного виробництва, підготовки виробництва, серійного виробництва та експлуатації застосовують методи експертних оцінок, факторного аналізу, імітаційні методи. Особливе місце в прогнозах займає система укрупнених балансових розрахунків.

Вопрос №2

Велике значення для аналізу особливостей процесу міжкультурної комунікації мають категорії "толерантність" і ".эмпатия". Толерантність (лат. іоіегапйа - терпіння) визначається як терпимість до іншого способу життя, поведінки, поглядам, звичкам, віруваннями і т.п. Одне з найбільших досягнень цивілізації пов'язано з умінням представників різних культурних світів встановлювати контакт між собою. Одна справа - мати уявлення про іншої культури, її мовою (який в широкому розумінні включає всю систему символів і символічних дій), та інша справа - спробувати зрозуміти чужий світ і визнати всі наслідки усвідомлення факту універсальності людської природи, яка виражається у створенні різних унікальних культур з власним поглядом на світ, з особливими традиціями, ритуалами й цінностями. Людям, які потрапляють в інший культурний світ, необхідні роки для того, щоб освоїтися в новому для них символічному просторі. При цьому кращу пристосованість демонструють люди, що представляють культури з досвідом міжкультурного спілкування (і, навпаки, - представникам замкнутих культур виявляється набагато важче освоїти культуру інших світів). Багато емігрантів, які прожили половину життя за кордоном, виявляються не в змозі зробити остаточний ціннісний вибір між "далекої своєї" і "близькою чужий" культурами. Формування толерантності виступає однією з найважливіших завдань багатьох культур (як Заходу, так і Сходу), хоча практика ставлення до осіб зі своєї культури як "до людей", а іншим - як до "не зовсім людям" характерна і понині для певних культурних груп незалежно від того, є вони представниками етнічної культури, національної традиційної або модерної. Це відношення виявляється, наприклад, у поглядах латишів на росіян, рос-ських на чукчів, слов'ян на албанців, представників білої раси на чорношкірих і т.п. У широкому сенсі, всі форми гноблення, насильства, експлуатації засновані на розподіл світу на "своїх" і "чужих", на уявленнях про власному моральному перевагу неповноцінності інших людей. Такі відносини між культурними групами зародилися в стародавні часи, коли внутрігруповий солідарність виступала основою виживання виду. Але в сучасних умовах (коли су-існує зброю масового ураження) заперечення повноцінності інших людей представляє серйозну загрозу самому існуванню людства. "Ми називаємо групу диких племен, що живуть в Північній Америці, ескімосами. Це назва означає "той, хто їсть сиру рибу". Однак ескімоси називають себе "инупук" - "справжні люди". Цим ім'ям вони підкреслюють протиріччя, що існує між ними і всіма іншими людьми, які можуть бути реальними, але не "справжніми". (В. Освальд "Розуміння нашої культури") Розглядаючи проблему міжкультурних відносин, Р. Ханвей виділяє кілька рівнів міжкультурного розуміння (табл. 6.1). На першому рівні індивід, що потрапив, наприклад, в Японії, відзначає, що японці надзвичайно ввічливі. На другому рівні їх ввічливість і величезна кількість незрозумілих жестів можуть дратувати даного індивіда, оскільки використовується культурна символіка контрастує із символікою, прийнятої в його рідної культури. На третьому рівні знаходяться ті, хто здатний на інтелектуальному рівні-яти наявні розбіжності між двома культурами. При цьому досягається здатність до довіри, заснована на простої ідеї, що представники іншої культури - теж гідні поваги люди. Четвертий рівень характеризується досягненням здатності до глибокого емоційного співчуття - емпатії (англ. етраіпу - співпереживання) як здатності поставити себе на місце іншого людини в контексті культури, зрозуміти його почуття, бажання, ідеї та вчинки. Таблиця 6.1 РІВНІ МІЖКУЛЬТУРНОГО РОЗУМІННЯ Рівень Інформація Спосіб отримання Інтерпретація 1 Знайомство з незвичайними або характерними рисами іншої культури Туризм, підручники, вивчення географії, відеофільми Екзотично, невероят-але, ексцентрично 2 Знайомство з деякими особливостями чужої культури, контрастують з куль-турою власної Ситуація перебування в культурному шоці Неймовірно, ірраціонально, шокуюче 3 Знайомство з основними рисами чужої культури, контрастують з куль-турою власної Інтелектуальний аналіз Це можна зрозуміти 4 Знайомство з почуттями людей - представників чужої культури Заглибленість, час-вение в іншу культуру Цього можна довіряти згідно з запропонованою схемою, довіра досягається тільки на третьому і четвертому рівнях, і тільки на основі довіри можливе досягнення емпатії. Поняття емпатії значно ширше, ніж співчуття, воно означає не тільки співчуття у біді, але і співпереживання радості. Емпатія - це здатність до співчуття у всьому емоційному спектрі, вміння поставити себе на місце іншого у його ситуації. Зрештою, це здатність подолати рамки своєї життєвої ситуації, вийти за межі, які обмежують поведінку людини в суспільстві. Не можна не визнати, що засоби масової інформації (а також кіноіндустрія) роблять для нас більш відкритими інші культурні світи, формують у сучасної людини здатність до розуміння інших культур як основу для виникнення емпатії. Сучасним людям, порівняно з представниками традиційних культур, властива велика відкритість як передумова до емпатії. У замкнутих співтовариствах традиційних культур існувала більш жорстка система регулювання поведінки людини (ритуал), місце індивіда в суспільстві і всі його поведінку були чітко регламентовані його соціальним статусом. Наявність твердих ієрархічних рамок культурного спілкування ускладнювало можливість міжкультурного спілкування як сфери, недоступною для традиційних способів регулювання. Культура Нового часу створила свої, більш універсальні способи регулювання внутрішньокультурного спілкування (етикет), досить успішно регулювали міжкультурне спілкування на всіх рівнях (дипломатичний етикет, повсякденна, святкова, діловий етикет, етика бізнесу і міжнародних контактів). Модернізація суспільства призвела до трансформації характеру спілкування як всередині національної культури (між представниками різних соціальних етносів, соціальних шарів, субкультур), так і між національними культурами, а також між цивілізаціями. Сучасне суспільство вимагає від людини значно більшого рівня емпатії по відношенню до інших культур, ніж той, на який був здатний представник традиційного суспільства. Сучасна людина має мати зовсім інші погляди на культурний світ, ніж людина традиційний. Враховуючи сказане, можна спробувати відтворити різні типи особистості в залежності від здібностей до міжкультурної комунікації (табл. 6.2). Таблиця 6.2 ТИПИ ОСОБИСТОСТІ (ЗГІДНО з МОДЕЛЯМИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ) Традиційний людина Не здатна надати іншу позицію, крім тієї, в якій він знаходиться; повністю ідентифікує себе зі своєю соціальною роллю. Людина Нового часу Здатний представляти і освоювати різні ролі в контексте своєї національної культури. Сучасна людина Здатний представити себе (і грати різноманітні ролі) в інших культурах. Традиційний тип культури породжує людини, який суворо дотримується своєї соціальної ролі, не здатний до зміни власного іміджу, нетерпимим до "інших" ціннісним світів. Його образ світу обмежений локальними рамками етнічної культури і тією формою сприйняття, яка визначена його соціальної роллю. Представник культури Нового часу має більш широкі світоглядні перспективи, він включений в більш широке коло спілкування і мислить у державному, національному масштабі. Він більшою мірою здатний розуміти інші цінності і має більш сформувалася здатність до емпатії. Важливою рисою сучасного людини є визнання повноцінної "людяності" представників інших культур, незважаючи на гадану незрозумілість. Він здатний подивитися на свою рідну культуру зі сторони, тобто очима іноземця, що відповідає четвертій стадії взаєморозуміння, властивої саме людині постмодерну. Сучасний тип особистості формується не штучно, не в результаті планування, а природно виникає в контексте мінливих соціальних умов і культурних контактів, які мають тенденцію до постійного розширення. Такий тип людини є результатом змін у системі освіти, наслідком широких соціальних процесів, що включають контакти і взаємодії у світовому масштабі. Чим більша кількість людей досягне четвертого рівня освоєння іншої культури, тим меншою буде вірогідність виникнення ціннісних конфліктів (як усередині однієї культури, так і між різними культурами). Сучасна людина, включений у світову систему комунікації, розуміє глобальні перспективи і усвідомлює факт залежності всіх людей (включаючи мене) від культурного середовища. Використовуючи загальнолюдський масштаб оцінки, він, безумовно, є більш толерантним. "При всіх розбіжностях між локальними цивілізаціями, які існували як у минулому, так і існують у наш час, ми маємо право говорити про втілення в кожній з них загальнолюдських соціальних і моральних цінностей. А розбіжності між ними представляються вже не як культурна несумісність, а як міра втілення культурних неминучих цінностей, які є загальним надбанням людства, пов'язаного спільною долею. У свою чергу, це дозволяє нам охопити сенс всесвітньої історії в становленні, затвердження загальнолюдських цінностей і їх сприйнятті усіма народами нашої планети".