Необхідність та зміст реформи житлово-комунального

Господарства в Україні

Стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадовільним і вимагає оперативного втручання. Як показав досвід, житлово-комунальне господарство є неспроможним ефективно працювати в ринкових умовах і надавати послуги належного рівня. Так, підлягає ремонту кожен третій жилий будинок, а 40 тис. будинків (4% житлового фонду), в яких проживає майже 2 млн. осіб, є ветхими та аварійними і мають граничний ступінь зносу. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство, де 20 тис. ліфтів потребують заміни. Аварійними є майже третина водопровідно-каналізаційних мереж, 14% теплових мереж, близько 30% теплопунктів, понад 15% мостів і шляхопроводів. Потребує ремонту або заміни четверта частина водопровідних очисних споруд, кожна п’ята насосна станція, 40% насосних агрегатів. Вимагає оновлення більш ніж 80% рухомого складу міського електротранспорту, значна частина автотранспорту, трамвайних колій та іншої інфраструктури.

Житлово-комунальне господарство – найменш сучасно оснащена галузь, найгірша ситуація з якістю надання послуг і станом житлово-комунальних підприємств у сільській місцевості, де проживає значна частина населення. Значне погіршення протягом останніх років стану майна, основних фондів у житлово-комунальній сфері було зокрема спричинене позбавленням галузі в 2000 році державної підтримки.

Вітчизняне комунальне господарство є високоенергозатратним. Майже половина основних засобів на підприємствах комунальної теплоенергетики працює неефективно. На обслуговування одного кв. м житла у нашій країні витрачається в 3-7 разів більше енергоресурсів, ніж у середньому в Західній Європі, а витрати електроенергії на виробництво та реалізацію одного куб. м води вищі на третину. У процесі транспортування в нашій країні втрачається марно 30% води та 25% електричної енергії. Ефективність праці в житлово-комунальному секторі вітчизняної економіки у 4-16 разів нижча, ніж у розвинутих західноєвропейських країнах[38].

Внаслідок історичних особливостей розвитку країни, склалася ситуація, що в сфері житлово-комунального господарства у нас послуги традиційно надаються низької якості. Однією з причин цього є відсутність ринкових відносин у галузі. Населення ще не навчилося ставитися до житлово-комунальних послуг як до товару тому, що ці послуги однаковою мірою надаються всім споживачам незалежно від їх платоспроможності. Таким чином житлово-комунальне господарство виконує соціальну функцію, ставить у рівні умови всі верстви населення, тим самим дотуючи багатих громадян.

Незважаючи на порівняно низькі ціни за житлово-комунальні послуги, кожний 6 житель України невзмозі розрахуватися за житло і тому достатньо значною є заборгованість населення по оплаті житлово-комунальних послуг. Крім того в країні налічується приблизно 10 млн. пільговиків по оплаті житлово-комунальних послуг. Недосконалим є господарський і, зокрема фінансовий, механізм у сфері вітчизняного житлово-комунального господарства. Все це загалом спричинює збиткову роботу переважної більшості житлово-комунальних підприємств. Зменшенню боргу по оплаті житлово-комунальних послуг перешкоджає проведення “амністій” щодо заборгованості населення, а також діючий порядок, згідно якого фізичні особи звільняються від пені за прострочену оплату послуг, в той час коли юридичні особи не мають такої пільги.

Не сформований поки що механізм припинення надання житлово-комунальних послуг у разі заборгованості по їх оплаті. Справа в тому, що не лише немає відповідної нормативної бази, але і технічно це важко зробити стосовно окремих видів послуг, які надають житлово-комунальні підприємства (наприклад, подача води, газу тощо). А по таким видам послуг як прибирання територій, припинення здійснення відповідних робіт може мати негативні наслідки - значне погіршення санітарно-гігієнічного стану, створення незручностей і завдання шкоди тим користувачам, які не мають заборгованості по оплаті послуг.

Найбільш суттєвими недоліками господарського механізму житлово-комунального господарства, які зумовлюють необхідність проведення докорінних реформ, є:

· сповільнені ринкові перетворення і структурні зрушення в галузі, відсутність конкурентного середовища;

· незадовільний технічний стан основних фондів житлово-комунального господарства, в зв¢язку з цим – великі втрати ресурсів в мережах із-за незадовільного їх технічного стану;

· не повне відшкодування вартості послуг житлово-комунальних підприємств встановленими тарифами, значна регіональна диференціація тарифів;

· практика дотування збиткових підприємств, яка унеможливлює вихід їх з фінансової кризи, розвиває споживацькі тенденції;

· монопольне становище більшості підприємств, що не створює стимулів до здешевлення собівартості послуг, зменшення витрат енергетичних ресурсів і непродуктивних видатків;

· низька продуктивність праці і велика кількість працюючих у житлово-комунальному господарстві;

· відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управляти комунальними підприємствами;

· низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призводить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

· заборгованість населення за наданні послуги, велика кількість комунальних пільговиків;

· обмеженість фінансових ресурсів об¢єктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку підприємств, але і для поточного їх утримання

Ми вважаємо, що для подолання зазначених недоліків слід провести комплексне реформування сфери житлово-комунального господарства відповідно до таких основних напрямків.

1. Формування нормативно-правової бази функціонування житлово-комунального господарства:

– удосконалення нормативно-правових актів відповідно до ринкових умов;

– стандартизація послуг житлово-комунальних підприємств;

– перегляд нормативної бази, яка регламентує склад витрат підприємств;

– включення до складу тарифів на послуги інвестиційної складової.

2. Забезпечення фінансової стабілізації галузі:

– проведення комплексної державної регуляторної тарифної політики;

– стимулювання скорочення енерговитрат;

– ефективна дотаційна підтримка підприємств;

– перегляд пільг і чітке визначення джерел їх фінансування, перехід до адресних пільг населенню;

– запровадження механізмів перерахунку плати за ненадані або неякісні послуги.

3. Інституційні перетворення в галузі:

– роздержавлення, демонополізація, створення конкурентного середовища в житлово-комунальному господарстві;

– ефективне державне регулювання діяльності природних монополій;

– формування цілісної державної регуляторної політики тарифів в комплексі - на електроенергію, газ, водо-, теплопостачання, водовідведення;

– створення товариств власників житла, служб замовника, розвиток договірних відносин в галузі;

– встановлення дієвого контролю за встановленням тарифів та їх прозорістю;

– перехід на енергозберігаючі технології, прилади обліку та регулювання споживання води та тепло енергії.

Упродовж останніх років в Україні було прийнято низку нормативно-правових актів і програм, спрямованих на подальший розвиток цієї життєво важливої галузі економіки. Так, 19 жовтня 1999 р. був виданий Указ Президента України “Про прискорення реформування житлово-комунального господарства”, в якому цілі реформування галузі були визначено наступним чином:

- здешевлення вартості та підвищення якості житлово-комунальних послуг;

- забезпечення прозорості встановлення тарифів на послуги;

- збільшення джерел їх фінансування при забезпечені гарантій для соціально незахищених верств населення.

Відповідно до зазначених цілей в Указі сформульовано основні напрямки здійснення реформ:

Þ поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища;

Þ удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

Þ реформування системи фінансування житлово-комунального господарства.

24 червня 2004 р. був прийнятий Закон України “Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки ”. В програмі, як концептуальному документі, конкретизовано мету і принципи реформи житлово-комунальної сфери, визначено напрями, завдання та заходи щодо її проведення.

Так, в законі вказано, що метою Програми є: здійснення державної політики з реформування житлово-комунального господарства, підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів та національних стандартів.

Для формування ефективного фінансового механізму галузі важливим стало визначення в Програмі принципів державної політики реформування житлово-комунального господарства, це:

1) забезпечення сталого функціонування і динамічного розвитку сфери житлово-комунального господарства;

2) удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством;

3) забезпечення доступу всіх верств населення до житлово-комунальних послуг, які відповідають вимогам державних стандартів;

4) запровадження державних соціальних стандартів (норм та нормативів) у сфері житлово-комунального обслуговування;

5) стимулювання інвестиційної діяльності у сфері житлово-комунального господарства;

6) забезпечення ефективного використання грошових, людських та матеріальних ресурсів виробниками/виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг;

7) пріоритетність інноваційного розвитку в життєзабезпеченні населених пунктів, сприяння науково-технічному прогресу у сфері житлово-комунального господарства;

8) гласність, громадський контроль та прозорість у прийнятті рішень з питань житлово-комунального господарства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;

9) відповідальність органів місцевого самоврядування за ефективне використання майна територіальної громади та забезпечення населення житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів;

10) створення однакових умов для всіх суб¢єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства.

Механізм реалізації реформи житлово-комунального господарства зокрема передбачає:

¨ впорядкування наданих пільг по оплаті послуг та джерел їх фінансування;

¨ впровадження ресурсозберігаючих технологій з метою здешевлення вартості житлово-комунальних послуг та відповідного зниження тарифів;

¨ сприяння залученню інвестицій для розвитку організацій з обслуговування і ремонту об’єктів житлово-комунального господарства;

¨ реструктуризація заборгованості бюджетів усіх рівнів підприємствам житлово-комунального господарства з дотацій, пільг та субсидій за попередні роки;

¨ розвиток лізінгу у сфері житлово-комунального господарства;

¨ запровадження диференційованої плати за утримання житла та надання послуг з урахуванням інженерного обладнання будинків.

Фінансове забезпечення виконання Програми намічено здійснювати за такими напрямками:

¨ організація ефективного контролю у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг;

¨ поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

¨ забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

¨ технічне переоснащення житлово-комунального господарства, наближення до вимог Європейського Союзу показників використання енергетичних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.

Фінансове забезпечення виконання Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства неможливе без визначення складу і спрямування необхідного обсягу фінансових ресурсів. Так, до джерел фінансування заходів Програми віднесено:

- кошти державного та місцевих бюджетів;

- кошти підприємств житлово-комунального господарства відповідно до програм їх розвитку, затверджених органами місцевого самоврядування;

- гранти, кредити міжнародних організацій, благодійні внески;

- іноземні інвестиції та кошти фізичних і юридичних осіб, що залучаються шляхом приватизації підприємств житлово-комунального господарства, передачі об¢єктів галузі в управління, оренду, концесію;

- кредити вітчизняних комерційних банків.

Підводячи підсумок слід відзначити, що виконання заходів Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки дасть можливість:

1) забезпечити реалізацію державної політики щодо регіонального розвитку, передусім у сфері житлово-комунального господарства;

2) зменшити до рівня експлуатаційної безпеки знос основних фондів у житлово-комунальному комплексі та витрати і втрати при виробництві житлово-комунальних послуг;

3) забезпечити сталу та ефективну роботу підприємств житлово-комунального господарства, підвищити рівень безпеки систем життєзабезпечення населених пунктів;

4) поліпшити якість житлово-комунального обслуговування населення;

5) досягти оптимального співвідношення у рівні доходів населення і його витратах на оплату житлово-комунальних послуг;

6) створити прозорий механізм взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств та громадськості, спрямований на вирішення проблемних питань у сфері житлово-комунального господарства.

[1] Орлова Р.И. и др. Экономика жилищно-коммунального хозяйства: Учеб. для техникумов / Р.И. Орлова, Л.К.Зайцев, А.З. Пронин. – М.: Стройиздат, 1988. – С. 6-8.

[2] Мельник А.Ф., Монастирський Г.Л., Дудкіна О.П. Муніципальний менеджмент: Навч. посібник / За ред. А.Ф.Мельник. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 278 с.

[3] Жнякін Б.О. і др. Економіка підприємств соціальної інфраструктури: Навчальний посібник / Б.О. Жнякін, В.В. Краснова, О.В. Бичкова. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 37.

[4] Мельник А.Ф., Монастирський Г.Л., Дудкіна О.П. Муніципальний менеджмент: Навч. посібник / За ред. А.Ф.Мельник. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 278 с.

[5] Мельник А.Ф., Монастирський Г.Л., Дудкіна О.П. Муніципальний менеджмент: Навч. посібник / За ред. А.Ф.Мельник. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 279-282 с.

[6] Орлова Р.И. и др. Экономика жилищно-коммунального хозяйства: Учеб. для техникумов / Р.И. Орлова, Л.К.Зайцев, А.З. Пронин. – М.: Стройиздат, 1988. – С. 54.

[7] Моляков Д. С. Финансы отраслей народного хозяйства: Учеб. Пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – С.190.

[8] „Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства”, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 06.03.2002 р. № 47 // Інформаційний бюлетень Держбуду. – 2002. – № 4 (квітень).

[9] „Методичні рекомендації щодо розрахунків економічно обгрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги”, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 29.03.1999 р. № 78 // Міське господарство України. – 1999. – № 49.

[10] Наказ Держбуду України, Міністерства економіки України, Міністерства палива і енергетики України, НАК “Нафтогаз України ”Про затвердження Порядку розподілу виручки, що надходить на рахунки комунальних підприємств теплоенергетики, водопостачання і водовідведення, міського електротранспорту” від 08.09.2000 р. №192 /195/396/274, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2000 р. за № 676/4897.

[11] Гаєвий М.В. Фінанси житлового господарства // Фінанси України. – 2002. – № 5. – С.113.

[12] Проект Житлового кодексу України 7 липня 2005 року № 2776-IV // [Цит. 2006, 07 лютого]. – Доступний з: <http://www.rada.gov.ua.

[13] Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 215 від 30.09.98 р. „Про затвердження Єдиного класифікатора житлових будинків залежно від якості житла та наявного інженерного обладнання”.

[14] Ардемасов Е.Б. Методология современной маркетинговой деятельности на рынке недвижимости: Монография / Под ред. д.э.н., проф. А.А. Горбунова. – СПб.: Изд-во МФИН, 2004. – С.136.

[15] У житловому господарстві нарахування амортизаційних відрахувань на повну реновацію житлових будівель з метою віднесення їх на експлуатаційні витрати не проводиться, тому вказані норми використовуються виключно для визначення фізичного зносу об’єктів житлового фонду.

[16] Орлова Р.И. и др. Экономика жилищно-коммунального хозяйства: Учеб. для техникумов / Р.И. Орлова, Л.К.Зайцев, А.З. Пронин. – М.: Стройиздат, 1988. – С. 242-243.

[17] Жнякін Б.О. і др. Економіка підприємств соціальної інфраструктури: Навчальний посібник / Б.О. Жнякін, В.В. Краснова, О.В. Бичкова. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 39-40.

[18] Наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 31.12.91 р. № 135 „Про затвердження Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України”.

[19] Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. № 76 „Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій”.

[20] Моляков Д. С. Финансы отраслей народного хозяйства: Учеб. Пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – С. 181-182.

[21] Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – С. 129.

[22] Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 560 „Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій”.

[23] „Методичні рекомендації щодо розрахунків економічно обгрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги”, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 29.03.1999 р. № 78 // Міське господарство України. – 1999. – № 49.

[24] Закон України „Про оренду державного і комунального майна” від 10 квітня 1992 року № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями).

[25] Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про оренду державного і комунального майна” від 25.05.2000 р. № 02-5/237 (зі змінами, внесеними роз’ясненням Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/609).

[26] Відповідно до абзацу 1 розділу 7 „Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства”, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 06.03.2002 р. № 47, та пункту 13 „Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 560.

[27] Відповідно до пунктів 3.4-3.5 „Положення про технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення”, затвердженого наказом Державної акціонерної холдингової компанії „Укргаз” від 30 липня 1997 р. № 35.

[28] „Порядок проведення розрахунку житлових організацій та підприємств Міненерго за обслуговування внутрішньобудинкових систем електропостачання”, затверджений наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 28.09.99 р. № 235.

[29] „Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 р. № 1050) (з наступними змінами).

[30] „Методика надання населенню житлових субсидій”, затверджена Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Міністерства енергетики України, Державної акціонерної холдингової компанії „Укргаз” від 15.04.98 р. № 58/45/91/73/51/23/10-538 (з наступними змінами).

[31] Закон України “Про транспорт” від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР (із змінами і доповненнями).

[32] Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 06.03.2002 р. № 47 // Інформаційний бюлетень Держбуду. – 2002. – № 4 (квітень).

[33] Методичні рекомендації щодо розрахунків економіко-обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 29.03.1999 р. № 78 // Міське господарство України. – 1999. – № 49.

[34] Правила надання послуг міським електричним транспортом, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 р. № 1735.

[35] Каменева Е.А., Барулин С.В. Финансы жилищно-коммунального хозяйства. – М.: Ось-89, 2003. – С.18.

[36] Місцеві фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко, А.А. Славкова. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 82.

[37] Статистичні таблиці з послання Президента України „Про внутрішнє і зовнішнє становище в Україні у 2003 році” // Економіст. – 2004. – № 7. – С.56.

[38] Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки.// Урядовий кур’єр. – 2004. – №154. – С.11; Данилишин Б. Ілюзії та реалії комунальної сфери // Урядовий кур’єр. – 2003. – №225. – С.7; Ефективність державного управління / Ю. Бажал, О. Кілієвич, Мертенс О. та ін.; За заг. ред. І. Розпутенка. – К.: Вид-во „К.І.С.”, 2002. – С. 336-337.