Як технологія забезпечення контакту

Недисципліновані учні, до яких раніше застосовувалися стереотипні засоби педагогічного впливу, моралізування, нерідко досить добре уяв­ляють процес бесіди з учителем, передбачають звинувачення, що викликає в них опір, прагнення не допустити втручання у своє життя. У таких випадках слід передусім забезпечити контакт. Після його встановлення учень стає відкритим, у нього виникає бажання висловлюватися і сприй­мати поради педагога. Тільки після встановлення контакту вчитель може починати здійснювати цілеспрямований педагогічний вплив.

Як досягти контактної взаємодії? Спеціальні дослідження Л. Філонова показали, що процес контактування, тобто наближення позицій, можна зробити керованим. Розроблена автором методика контактної взаємодії дає змогу вийти на психологічний контакт із співрозмовни­ком. Що вона являє собою?

Методика контактної взаємодії — особлива процедура діяль­ності педагога — ініціатора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довір'я з учнями.

Принципові положення цієї методики:

—стосунки довір'я не нав'язують, головна увага приділяється тому,
щоб збудити в учнів бажання спілкуватися з педагогом;

—процес контактування проходить певні етапи (стадії);

—фіксування ознак розвитку контакту дає педагогові підставу для
використання певних прийомів впливу, переходу до нового етапу спілку­
вання.

Методика контактної взаємодії передбачає послідовний перехід від початкової упередженості до взаємоприйняття (змінюються установ­ки); від тривоги, невизначеності до спокою, впевненості у партнерові (змінюються почуття, емоційні стани); від підвищеного контролю до спонтанних реакцій (змінюються дії).

Розгляньмо, як розвивається взаємодія на кожному етапі, що приво­дить до діалогічної взаємодії (за Л. Філоновим).

Перша стадія — накопичення згоди. Враховуючи те, що учні мають певні очікування щодо того, як діятиме педагог, вони зводять бар'єри можливим діям, підвищують контроль за своїми висловлював-ями. Це заважає встановленню контакту. Тому педагог як ініціатор контакту має нейтралізувати негативні установки учня. Доцільно, як ми вже зазначали, починати спілкування з обговорення нейтральної й доволі актуальної теми (спортивні змагання, події в школі, класі, кіно, погода, здоров'я тощо). Розмова має йти легко, без напруження, не викли­каючи заперечень.

Може бути обрана така тактика;

—ставити запитання, але не наполягати на відповідях;

—якщо учень промовчить, педагог може зчитати (за мімікою, жеста­
ми) ймовірні відповіді, відгадати думки, психічний стан («Тобі не хоті­
лося йти?», «Ти, мабуть, не впевнений, чи знайдемо ми спільну мову?»);

—ставити запитання, які потребують лише позитивної відповіді; не
варто починати спілкування з накопичення розбіжностей, із зауважень,
які спонукатимуть учня виправдовуватися;

—підкреслювати згоду з учнем.

На які результати в цій стадії ми очікуємо?

—установка змінюється: від упередження до створення первинної
зони згоди («з учителем можна нормально говорити»);

—напруження змінюється розслабленням;

—скорочуються паузи між запитаннями й відповідями, з'являють­
ся спонтанні висловлювання, бажання доповнити.

Якщо ці показники наявні в установках, емоційному стані та реак­ціях, ми можемо переходити до другої стадії.

Друга стадія — пошук спільних інтересів. Для встановлення контакту недостатньо визнання можливості «нормально говорити», по­трібно знайти точки перетину інтересів педагога й учнів, які можуть стати підґрунтям для подальшого спілкування. Завдання на цій стадії — побудувати первинну спільність, знайти значущі збіги в інтересах співроз­мовників. Обговорення спільних для обох проблем матиме позитивний емоційний відгук, збудить відчуття первинного об'єднання. Це дасть змо­гу зробити спілкування неофіційним, позбутися статусних розмежувань.

Тактика вчителя може бути такою:

~ торкнутися інтересу учня, але не розглядати його вичерпно, це збудить бажання повернутися до проблеми;

~ наголосити на оригінальності висловлювання, інтересів;

—запропонувати прокоментувати певні факти, виявити зацікав­лення стосовно деталей («Що ти думаєш з приводу...»);

—якщо немає спільних тем, виявити зацікавлення інтересами особистості, заздалегідь дізнатися, що цікавить учня;

— продемонструвати згоду з висловлюваннями учня.
На які результати очікуємо?

На відчуття спільності, позитивну емоційну забарвленість спілку­вання.

Третя стадія — прийняття для обговорення особистих якостей і принципів. Після первинної згоди на першій стадії та наявності позитивного забарвлення спілкування на другій стає можливим розши­рення бази спілкування з метою формування готовності прийняти одне одного. На перший план для обговорення висуваються ті якості, які по­зитивно вплинуть на розвиток стосунків: прямота, чесність, відвертість, надійність, діловитість.

Тактика вчителя полягає в тому, щоб підтримувати активність учня: не висловлювати сумнівів з приводу позитивних якостей, які недисципліновані учні приписують собі; підкреслювати подібність поглядів, оці­нок, особистих якостей («Я теж люблю...», «Згоден з тим, що...»). Внас­лідок цього учень доходить висновку, що у нього й педагога не лише спільні інтереси, а й спільні погляди, подібні характери. Тут і стануть у пригоді такі прийоми:

—виправданої надії («Я відчував, що ми знайдемо спільну мову...»,
«Я була впевнена, що ти...»);

—формулювання думки учня («Як я зрозуміла, ти хочеш сказа­ти...»);

—наголошення на подібності думки («Я згоден з тобою, що...»);

—підведення підсумків (резюмування) («Із сказано тобою можна
зробити висновки...»).

Результат цієї стадії — відчуття подібностей характерів, готовності прийняти одне одного; поява установки на діалогічне спілкування, ба­жання познайомити іншого з собою, налаштованість на обговорення якостей особистості; з'являються висловлювання: «Я вважаю...», «Зви­чайно, я...», «Мені подобається...» тощо. Ці реакції слід сприймати без­застережно і підтверджувати: «Мені теж подобається...».

Четверта стадія — виявлення рис, негативних для взаємодії. Тепер педагогові слід так спрямувати спілкування, щоб учень добро­вільно розкрив свої негативні якості. Для цього педагог може вибрати таку тактику:

—якщо в розмові випливають негативні якості, то їх не засуджують
і не обговорюють;

—саморозкриття (щоб викликати зворотну дію учня, педагогові варто
зупинитися на деяких своїх слабкостях);

—не ставити прямих запитань стосовно недоліків поведінки, можна
висловлювати сумнів з приводу чеснот школяра, які раніше було прий­
нято безумовно.

Доцільно використати такі прийоми:

—висловлювання сумнівів («Невже в тебе немає недоліків?»);

—згадування про власні недоліки;

—спонукання учня до коментування деяких його вчинків («Мені не
зрозуміло, чому ти так повівся учора на уроці...»).

Отже, четверта стадія — переломна: партнер готовий до самороз­криття. Результати: початок дискусії, прийняття учнем своїх негативних якостей і бажання їх усунути; намір продовжити спілкування і страх зруйнувати його.

П'ята стадія — адаптація партнерів, готовність до перебудови. На попередніх стадіях учитель та учень добре спізнали один одного й готові пристосуватися один до одного. І це вже можливо зробити, бо є опертя в якостях особистості, є бажання усунути негативне. Педа­гог впливає, викликаючи в учня готовність до перебудови. Про це свід­чать висловлювання дитини, в яких вона ніби повторює судження педа­гога.

Тактика педагога: він відверто говорить, що має на меті, які зміни бажає бачити в учня. Прийоми:

—підкреслювання дій заради іншого;

—підказування очікуваних вчинків;

—превентивні дії - передбачення можливості негативних реакцій
на свої слова, попередження про них («Ти зараз можеш образитися...»,
«Ти, мабуть, розсердишся на те, що я скажу...»);

—наголошування на негативних якостях («Знаючи твою нестри­
маність, краще було промовчати, але нам слід розібратися, чому ти...»);

—підкреслення досягнутого порозуміння («Ми можемо спільно
вирішувати...»);

—побудова перспективних планів співробітництва;

—підказка.

Результат: формується почуття «Ми», виникає установка як праг­нення до змін свого характеру.

Шоста стадія — узгоджена взаємодія. Це етап досягнутого кон­такту й ефективного співробітництва. Узгодженість взаємодії усвідом­люється як результат зусиль обох.

Тактика вчителя: радиться, дає можливість учневі виявити свою самостійність. Рішення приймаються спільно. Прийоми:

—пригадування визначених принципів поведінки («Як ми вже
домовилися...»);

—наголошення на спільності поглядів;

—порада з учнем щодо рішення;

—передбачення результату співробітництва;

—звернення за порадою.

Отже, результат — забезпечення контакту, учень частіше викорис­товує «ми», «у нас». У нього виникає враження, що його доля пов'язана саме з цим педагогом, бо він зможе зрозуміти його й підтримати. Від невизначеності, як діяти, учень переходить до узгодженості дій з учите­лем, який виступає як бажаний порадник. Спільно виробляються рішен­ня, накреслюються шляхи подальшої взаємодії.

Ця методика окреслює загальну схему діяльності педагога у вста­новленні контакту в складних випадках недовіри дитини, її упередже­ності, що можна змінити розширенням зони порозуміння, прийняттям особистості кожного, спонуканням учня до самозміни.