Експортну ціну товару зіставляють з вартістю виробництва в країні походження плюс обґрунтована сума на адміністративні та інші витрати, витрати на збут та прибутки.

Застосування антидемпінгових заходів. Держава застосовує антидемпінгові заходи для упередження чи усунення демпінгу. Для застосування антидемпінгових заходів потрібні дві умови:

1) факт демпінгу;

2) демпінг повинен:

- завдати матеріальну шкоду певній галузі виробництва в країні-імпортері;

- загрожувати завдати шкоду певній галузі виробництва;

- матеріально затримувати розвиток вітчизняної галузі виробництва.

Країна може вжити заходів проти демпінгових товарів не лише для захисту існуючого виробництва аналогічних товарів, а й для захисту ще не створених підприємств у цій галузі.

Загальним заходом, який застосовують проти демпінгу, є антидемпінгове мито, яке накладають на ввізні партії демпінгового товару. Оскільки метою антидемпінгового мита є компенсація негативного впливу демпінгу, то величина мита повинна дорівнювати різниці між демпінговою ціною та ціною на ринку виробника. Ця різниця називається демпінговою різницею (демпінговою маржею).

Антидемпінгове розслідування. Антидемпінгове розслідування проводять компетентні органи країни, яка зазнає негативного впливу демпінгу. Вони з’ясовують факти, відомості про демпінг, матеріальну шкоду і оцінюють величину демпінгової маржі та антидемпінгового мита.

В угодах СОТ визначено численні процедурні вимоги для застосування національної системи антидемпінгових заходів, але у своїй основі система працює так.

1. Скарга ініціюється галуззю виробництва, яка зазнає негативного впливу внаслідок демпінгу. Обсяг виробництва підприємства чи групи підприємств галузі, що подає скаргу, повинен становити основну частку (не менше 25 %) загального вітчизняного виробництва аналогічних товарів (ст.ст. 4, 5.4). Якщо компетентні державні органи вирішать, що скарга дає достатню підставу для офіційної процедури, то розпочинається розслідування.

2. Компетентні органи проводять попередній збір фактів і відомостей про демпінг.

3. Компетентні органи можуть провести попередній збір фактів і відомостей про матеріальну шкоду.

4. На основі отриманих фактів і відомостей про імпорт демпінгових товарів може бути накладене попереднє мито. Якщо жодних фактів і відомостей не було знайдено, то справа завершується.

5. Компетентні органи продовжують аналіз зібраної інформації та роблять остаточний висновок щодо наявності демпінгу та завданої матеріальної шкоди.

6. Розслідування може бути завершене на підставі добровільного цінового зобов’язання з боку демпінгових експортерів підвищити ціни з метою анулювання демпінгу.

7. Якщо не було досягнуто відповідної добровільної згоди щодо цін, тоді демпінгову маржу вираховують окремо для кожного експортера, щодо якого було доведено демпінг.

8. Накладаються остаточні антидемпінгові мита, величина яких не повинна перевищувати демпінгову маржу.

9. Антидемпінгове мито повинно діяти “лише протягом такого періоду і до тієї міри, що необхідні для протидії демпінгу, який завдає шкоди” і запроваджується терміном до п’яти років, який може бути продовжений лише на підставі нового розслідування, яке підтвердить, що продовжує існувати загроза завдання шкоди (ст. 11).

10. Кожен учасник антидемпінгового режиму повинен брати до уваги положення про незалежний судовий контроль за діями влади щодо кінцевих висновків про наявність демпінгу, шкоди та прийняття остаточного рішення.

Національні антидемпінгові закони та міжнародні правила. Намагаючись зрозуміти принципи і практику застосування антидемпінгових режимів, треба пам’ятати, що немає жодної обов’язкової вимоги мати антидемпінгове законодавство. Багато країн не мають його, тоді як багато інших нещодавно прийняли таке законодавство, як засіб захисту за певних обставин вітчизняних галузей виробництва від імпорту. Таке поширення антидемпінгових заходів зумовлене зменшенням інших договірних торговельних бар’єрів (наприклад, тарифів, кількісних обмежень) у рамках СОТ і регіональних угодах.

За наявності національних антидемпінгових законів можна засумніватися в необхідності міжнародних правил з цього питання. Часто виникають скарги, що ці закони несправедливо застосовують до іноземних експортерів. Для того щоб обмежити право країн на використання антидемпінгових мит з метою протекціонізму, прийняли Антидемпінговий кодекс під час Токійського раунду переговорів у рамках ГАТТ та Угоду про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (Угода про антидемпінг) в результаті Уругвайського раунду. Несправедливе застосування антидемпінгових законів країн-членів СОТ можливе на практиці, зокрема:

· визначення критеріїв та оцінка реальної вартості та експортної ціни часто є дискримінаційними, чи навіть гірше – мають систематично упереджений характер щодо експортерів;

· відповідно до правил і стандартів щодо завдання шкоди та визначення шкоди, є досить легко звинуватити іноземного експортера у завданні реальної чи потенційної шкоди;

· витрати на судові процеси, особливо в США, є настільки високими, що це знеохочує експортерів і їм простіше припинити експорт в цю країну чи підняти ціни.

Чи є економічні аргументи на користь антидемпінгу? Економічний аналіз свідчить, що виправдання застосуванню антидемпінгових заходів є непереконливими. Це тому, що результатом їхнього застосування є вищі ціни для споживачів і тих, хто використовує демпінгові товари як напівфабрикати. З посиленням глобалізаційних процесів також буде все важче і важче зберігати дискримінаційні ціни на національних ринках. До того ж антидемпінгові процедури коштують дуже дорого як для іноземних експортерів, так і для національних виробників аналогічних товарів, тому що послуги та консультації спеціалістів (економістів та юристів) з антидемпінгових справ вважаються одними з найдорожчих.

Країни з неринковою економікою. Економіки країн, що перебувають в процесі переходу від командно-адміністративних економік, класифікуються як неринкові економіки. Коли виробники з таких країн застосовують демпінг, то домінуючим є твердження, що на вітчизняні ціни не можна покладатися як на адекватні показники виробничих витрат. Тому посилаються на виробничі затрати в іншій країні. Виробники-експортери країн з неринковою економікою виступають проти використання цін, встановлених на ринках третіх країн, оскільки, як вони твердять, виробничі затрати та умови виробництва в різних країнах дуже різняться і адекватно їх порівнювати майже неможливо. Проте ніхто не звертає уваги, що виробники країн з неринковою економікою мають більш ефективне виробництво, ніж ті, з якими порівнюють. Зрозуміло, що країна, яка ініціює скаргу, для порівняння, при можливості, використає дані тієї третьої країни, в якій витрати на виробництво аналогічних товарів є вищими. У такому випадку є всі шанси довести наявність демпінгу.

Надзвичайно несприятливим для українських виробників було те, що Україна розглядалась у таких процесах як країна з неринковою економікою, що призводило до суттєвих викривлень при розрахунку величини демпінгової маржі. В таких випадках, згідно з антидемпінговим законодавством багатьох зарубіжних країн, для визначення собівартості українських товарів використовувались не внутрішні ціни та виробничі витрати України, а так звана “сурогатна ціна”. Наприклад, заробітна плата береться з Бразилії, витрати на комунальні послуги – з Туреччини, вартість сировини та матеріалів – з Таїланду. Потім конструюється штучна собівартість, яка здебільшого перевищує реальну. В результаті демпінгова маржа набувала величезних розмірів, а відповідно до неї – і величина антидемпінгового мита, що в деяких випадках навіть перевищувала 100 % ціни українського експортного товару. Наприклад, США у 2000 р. щодо експорту з України такого товару як прокат (гарячекатаний, плоский) визначили антидемпінгову маржу в розмірі 89,49 %, щодо нітрат амонію попередня антидемпінгова маржа склала 156,29 %.[6]

Врегулювання суперечок. Комітет СОТ з питань антидемпінгової практики наглядає за антидемпінговими діями. Коли країна-член СОТ вирішить, що згідно з Угодою СОТ про антидемпінг передбачена для нього вигода була скасована чи погіршена, через те, наприклад, що законодавство іншого члена не було адаптоване до цієї угоди, чи дії відповідних органів іншої країни суперечать процедурам, передбаченими в угоді щодо конкретної антидемпінгової справи, то цей член може запропонувати провести консультації. Якщо такі консультації не матимуть успіху, то він може передати справу до Органу врегулювання суперечок СОТ.

Суперечки можуть виникати з приводу таких питань:

· положення щодо позивачів, а саме: чи представляють позивачі всіх вітчизняних виробників, чи принаймні володіють основною часткою від загального вітчизняного виробництва цього товару.

· методи обчислення ціни. Наприклад, чи компетентні органи країни визначають ціни на ринку виробників демпінгового товару, чи на типовому ринку третьої країни, чи обчислення ціни ґрунтується на основі вартості виробництва.

· визначення шкоди, завданої вітчизняному ринку, а саме: чи була завдана шкода виробництву, причинно-наслідковий зв’язок між демпінговим імпортом та будь-якими труднощами, які переживає вітчизняне виробництво.

Основні тенденції застосування антидемпінгових заходів у світовій економіці. Можна стверджувати, що антидемпінгові заходи стають одними з найпоширеніших засобів захисту внутрішніх ринків. Кількість антидемпінгових розслідувань збільшується з року в рік. Приблизно половина антидемпінгових розслідувань закінчується запровадженням антидемпінгових мит. З 1995 р. до 30 червня 2003 р. у світі було ініційовано 2284 антидемпінгових розслідувань, з них у 1402 випадках були застосовані антидемпінгові заходи.[7] Традиційно основні країни, які вживають антидемпінгові заходи, це Індія (344 розслідувань), США (308), ЄС (270), Аргентина (180), ПАР (162), Австралія (156). Основні країни, стосовно яких проводять антидемпінгові розслідування, це КНР (324), Південна Корея (174), США (122), Тайвань (117). Близько 17 % антидемпінгових заходів були застосовані до країн з перехідною економікою (див. табл. 6.2).

Таблиця 6.2

Антидемпінгові розслідування, ініційовані країнами-імпортерами стосовно країн-експортерів за період 01.01.1995-30.06.2003 [8]

Країни-експортери

Аргентина

Австралія

Бразилія

Канада

Чилі

КНР

Колумбія

Єгипет

ЄС

Індія

Індонезія

Ізраїль

Південна Корея

Латвія

Литва

Малайзія

Мексика

Нова Зеландія

Перу

Філіппіни

Польща

ПАР

Таїланд

Туреччина

США

Венесуела

Інші

Всього

Аргентина

Австралія

Австрія

Білорусь

Бельгія

Бразилія

Болгарія

Канада

Чилі

КНР

Китайський Тайпей

Чехія

ЄС

Франція

Німеччина

Гонконг

Угорщина

Індія

Індонезія

Італія

Японія

Казахстан

Південна Корея

Литва

Малайзія

Мексика

Нідерланди

Польща

Румунія

Російська Федерація

Сінгапур

Словаччина

ПАР

Іспанія

Швеція

Таїланд

Туреччина

Україна

Об’єднане Королівство

США

Венесуела

Інші

Всього

 

Найчастіше в цей період порушували антидемпінгові розслідування та запроваджували антидемпінгові заходи стосовно експорту чорних металів (712 і 508 разів відповідно), хімічної продукції (436 і 244), пластмас (280 і 161), машин і електроустаткування (199 і 119), виробів з текстилю (150 і 105) та інших товарів промисловості.[9]

Можна визначити декілька важливих тенденцій у сфері антидемпінгових розслідувань. Першою з них є поширення застосування інструментів антидемпінгу країнами, що розвиваються. Антидемпінгові заходи традиційно були засобом захисту, який частіше використовували розвинені країни, ніж країни, що розвиваються. Внаслідок цього багато країн, що розвиваються, вважали антидемпінгову політику як прихований протекціонізм стосовно їхнього експорту. Починаючи з 1990-х рр., країни, що розвиваються, все більше і більше витісняють розвинені країни як найактивніших користувачів антидемпінгової політики. За цих вісім років країни, що розвиваються, розпочали майже дві третини усіх антидемпінгових справ, що значно перевищує їхню відповідну частку у світовій торгівлі. І все ж самі країни, що розвиваються, стали об’єктами близько 60 % розслідувань, ініційованих головно іншими країнами третього світу.[10]

Поширення застосування антидемпінгових заходів у країнах, що розвиваються, можна пояснити тим, що все більше їх приймають національні закони про протидію демпінгу, які все частіше застосовують стосовно експорту з розвинених країн. Іншою причиною є те, що лібералізація міжнародної торгівлі і зростання кількості антидемпінгових розслідувань, які порушують країни-члени СОТ, що розвиваються, тісно пов’язані. Знижуючи митні тарифи та ліквідовуючи кількісні обмеження, антидемпінгові заходи залишаються ефективними серед небагатьох дозволених СОТ засобів захисту ринку.

Незважаючи на зростання кількості порушених антидемпінгових процедур країнами, що розвиваються, якісний рівень проведення розслідувань, методичне та правове забезпечення, підготовка юристів та експертів з таких розслідувань є набагато вищими у розвинених країнах. Показник співвідношення кількості запроваджених антидемпінгових мит до кількості ініційованих антидемпінгових розслідувань у країнах, що розвиваються, є нижчим, ніж у розвинених країнах.

Підвищення активності антидемпінгової діяльності може бути відображенням успішної лібералізації торгівлі та відкриття ринків, що відбулось завдяки діяльності ГАТТ/СОТ. Наведені показники свідчать про те, що країни, які спочатку були основними об’єктами застосування заходів антидемпінгового регулювання з боку країн, що традиційно використовують антидемпінгове законодавство, тепер, під егідою СОТ, запроваджують свої закони та починають застосовувати їх у своїх інтересах.

Країни з перехідною економікою в антидемпінгових розслідуваннях. Країни з перехідною економікою в антидемпінгових розслідуваннях виступають в основному як сторони-відповідачі. Близько 17 % всіх антидемпінгових процедур були застосовані до країн з перехідною економікою переважно розвиненими країнами (Євросоюзом і США), а також Індією. Як видно з табл. 6.2 за період від заснування СОТ до 2003 р. такі країни як Латвія, Литва та Польща ініціювали лише 7, 7 та 11 антидемпінгових розслідувань відповідно. Водночас стосовно Литви було ініційовано – 10 справ, Польщі – 25, Чехії – 18, Угорщини – 14. Стосовно країн з перехідною економікою, які ще не набули членства у СОТ, то вони значно частіше виступають в ролі відповідачів у антидемпінгових справах, ініційованих країнами-членами СОТ. Так, проти України за період від заснування СОТ до 2003 р. було застосовано 48 розслідувань країнами-членами СОТ, проти Росії – 84, Казахстану – 22, Білорусі – 9. Це можна пояснити певною слабкістю торговельної політики цих країн у антидемпінгових питаннях, що очевидно пов’язано з браком досвіду ефективного захисту під час проведення розслідувань, дороговизною юридичного супроводу справ і закріпленням за ними невигідного статусу країн з неринковою економікою в антидемпінгових процесах.

Очевидним є покращення позиції країни у антидемпінгових розслідувань після отримання статусу члена СОТ, оскільки антидемпінгові процедури відбуваються за доволі чіткими правилами, однаковими для всіх країн – великих і малих. Важливим моментом при набутті членства у СОТ країною з перехідною економікою є визнання її країною з ринковою економікою в антидемпінгових розслідуваннях. Крім цього, у випадку порушення прав країни є можливість звернутися до механізму врегулювання суперечок СОТ (див. розділ 7).

Вдосконалення регулювання антидемпінгових заходів у рамках СОТ. Зміни тенденцій розвитку антидемпінгової політики мають значний вплив на загальне ставлення до антидемпінгу, особливо в контексті торговельних переговорів Доського раунду. Здебільшого розвинені країни, зокрема США та ЄС, чинять опір обговоренню реформування принципів антидемпінгу. І навпаки, країни, що розвиваються, як основні об’єкти розслідувань, схильні до вміщення питань антидемпінгу до порядку денного. Події, які відбуваються тепер, можливо призведуть до змін динаміки аргументів проти антидемпінгу. Наприклад, постійні скарги країн, що розвиваються, на те, що вони є жертвами антидемпінгової дискримінації з боку розвинених країн, поступово стає безпідставною, тому що такі країни починають застосовувати антидемпінгове законодавство навіть частіше, ніж їхні економічно розвинені партнери.

Різке зростання кількості антидемпінгових розслідувань останнім часом загрожує передбачуваності торговельної політики у світі та призводить до дискримінаційного застосування регулюючих заходів. Крім того, існує ще одна, не менш важлива тенденція. Як свідчать деякі дослідження, частота проведення антидемпінгових розслідувань збільшується під час економічних спадів і, таким чином, посилює їх несприятливий вплив на розвиток галузей промисловості.[11] Антидемпінг становить безперечно значно серйознішу загрозу для насамперед малих країн і малих підприємств, оскільки їм бракує ресурсів (спеціалістів і коштів) для того, щоб адекватно реагувати на подібні звинувачення.

У зв’язку з тим було висловлено багато думок з приводу реформування принципів антидемпінгового регулювання, зокрема впровадження певних положень, законів конкуренції дало б імпортерам змогу легально боротись за свої права без шкоди для споживачів і галузі, і водночас це зменшило б протекціоністські мотиви антидемпінгових заходів.

Отже, сьогодні антидемпінгові заходи є чи не найпопулярнішим засобом захисту внутрішнього ринку від імпорту та іноземної конкуренції. Частково таку популярність можна пояснити, як вже було сказано, підвищенням рівня відкритості ринків – ліквідувавши, згідно з домовленостями, тарифні та кількісні обмеження імпорту, країни прагнуть захистити свої внутрішні ринки зручними, цілком законними антидемпінговими заходами. До цього уряди багатьох країн також спонукає складна економічна ситуація в деяких галузях промисловості. В більшості випадків антидемпінгові процеси, в основу яких покладено згадані причини економічного характеру, є, по-суті, політичним явищем.