Приклад застосування захисних заходів у Чехії та Угорщині

Відповідно до Декрету Уряду Чехії 235/98, який вступив у дію 9 жовтня 1998 р., Чехія запровадила захисний захід у формі збільшеного імпортного мита на пшеницю походженням з Угорщини у розмірі 2290 чеських крон на тонну. Таке збільшене мито в кілька разів перевищувало відповідний зв’язаний тариф, який зазначений у Розкладі тарифних поступок Чехії. Запровадженням такого захисного заходу було наслідком збільшення в Чехії імпорту пшениці з Угорщини.

У відповідь 1 січня 1999 р. Угорщина згідно з Резолюцією Міністерства економіки Угорщини запровадила захисні заходи у формі кількісних обмежень на імпорт широкого переліку продукції металургії походженням з Чехії.

6.2. Демпінг та антидемпінгові заходи

Економічні поняття демпінгу: суть, основні різновиди. У зовнішньоекономічній діяльності фірми часто встановлюють різні ціни на одну і ту ж продукцію, призначену для різних споживчих ринків. В економіці така практика має назву цінової дискримінації, а у зовнішній торгівлі однією з її форм є демпінг, тобто встановлення на експортну продукцію нижчих цін, ніж на відповідний товар на внутрішньому ринку.

Завдяки такій ціновій дискримінації конкуруючі фірми можуть досягати різних цілей на зовнішньому ринку: проникнення на ринок, завоювання певної частки ринку, витіснення конкурентів, монополізація ринку, а також підтримання рівня виробництва в період економічного спаду.

Зазвичай компанії активніше використовують демпінгову практику, якщо виконуються такі умови:

1) наявність у певній галузі країни недосконалої конкуренції, яка давала б змогу виробникові встановлювати і диктувати ціни;

2) сегментованість ринку, тобто здатність виробника “відгородити” внутрішній ринок, де він продає товар за вищими цінами, від зовнішнього ринку, де він надає знижені ціни. Переважно цьому сприяють високі транспортні витрати, встановлені державою торговельні бар’єри, певний рівень ізольованості від зовнішніх ринків.[2]

У деяких випадках для фірми вигідніше знизити ціну на внутрішньому, а не на зовнішньому ринку. Однак цінова дискримінація експорту – трапляється частіше. Вагомою причиною такого явища є те, що частка місцевих виробників на внутрішньому ринку зазвичай більша, ніж на зовнішньому, доступ до якого ускладнений транспортними витратами та протекціоністськими бар’єрами.

Особливість демпінгу полягає в тому, що свідоме заниження цін експортерами може приносити прибуток, проте лише за умови різниці в еластичності попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках, при чому цінова еластичність попиту на внутрішньому ринку є нижчою, ніж на зовнішньому. Тобто, для того щоб втримати свої позиції на закордонному ринку, фірма-експортер змушена дещо знизити свою ціну, оскільки попит на цей товар тут еластичніший, і до того ж існує конкуренція.

Залежно від терміну та умов цінової дискримінації на зовнішньому ринку в економічній теорії виділяють такі форми демпінгу.

Спорадичний демпінг (sporadic dumping) –це епізодичний продаж зайвих товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами у випадку, коли внутрішній обсяг виробництва перевищує місткість внутрішнього ринку. У цій ситуації головною метою фірми є вирішення дилеми: не використовувати повністю свої виробничі потужності або продавати товар за нижчою ціною на зовнішньому ринку. Така форма демпінгу може також стосуватися товарів з коротким терміном зберігання (зокрема, продукти харчування), коли складування про запас неможливе і йдеться про отримання хоча б мінімального прибутку.

Грабіжницький або хижацький демпінг (predatory dumping) –тимчасове навмисне зниження експортних цін на зовнішньому ринку з метою витіснення конкурентів і захоплення ринку. На практиці це означає експорт товарів за цінами нижче внутрішніх або навіть нижче витрат виробництва. Тобто фірма, що займається грабіжницьким демпінгом, тимчасово знижує ціну на свій товар на користь іноземних споживачів для того, щоб після знищення своїх конкурентів на цьому ринку знову підняти ціну. Ставши монополістом, ця фірма отримає певну монопольну надбавку і обмежить обсяги торгівлі. Безперечно, деякі споживачі лише виграють від зниження ціни, але, по-перше, лише у короткостроковому періоді, по-друге, лише доти, доки цей виграш споживачів не компенсується довготерміновими втратами усіх учасників цього ринку. Грабіжницький демпінг промислових товарів був широко розповсюджений протягом економічної кризи 1920-30-х рр.[3] У наш час такий метод боротьби з конкурентами трапляється все рідше. Причиною такого явища є те, що будь-яка фірма, яка намагатиметься усунути своїх конкурентів шляхом тимчасового зниження цін, неминуче зіткнеться з проблемою, що після захоплення ринку і підняття цін з’явиться достатньо багатонаціональних компаній, які увійдуть на ринок у ролі конкурентів і запропонують споживачам кращі умови, нижчі ціни і ширший асортимент товарів.

Постійний демпінг (persistent dumping) – постійний експорт товарів за заниженими цінами. Це ситуація, коли внутрішня монополія продає на внутрішньому ринку товари за завищеними цінами, а на зовнішньому ринку – за цінами, нижчими, ніж внутрішні. Доходи, отримані на внутрішньому ринку, компенсують зменшення ціни на зовнішньому ринку (забезпечення конкурентоздатності) і транспортні витрати, пов’язані з виходом на зовнішній ринок.

Зворотний демпінг (reverse dumping) – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку. Такий вид трапляється дуже рідко, переважно в результаті непередбачених різких коливань валютних курсів. Яскравим прикладом зворотного демпінгу може слугувати ситуація з європейськими автомобілями класу “люкс” у 1984-1985 рр.[4] Коли курс долара різко підвищився стосовно європейських валют, то європейські виробники “Вольво”, “Мерседес” та деякі інші не знизили своїх доларових цін. У результаті, “Мерседес” став коштувати в Німеччині (в німецьких марках, перерахованих по курсу долара) на 40 % дешевше, ніж у США. Різниця була настільки великою, що американським споживачам вигідніше стало купувати автомобілі в Європі і привозити в США. Ймовірно, що таке становище не могло б мати відповідного ефекту у довгостроковому періоді, але падіння курсу долара автоматично повернуло все на свої місця.

Взаємний або зустрічний демпінг (reciprocal dumping) – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за зниженими цінами. Цей вид демпінгу також рідко трапляється, здебільшого за умов високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з цих країн.

Антидемпінгові заходи як міра захисту від демпінгового імпорту. Отож, демпінгові товари на ринку країни імпортера створюють серйозну конкуренцію аналогічним товарам внутрішніх виробників. Наслідком цього може стати скорочення обсягів вітчизняного виробництва, створення деформацій у приватному споживанні та поглиблення від’ємного сальдо торговельного балансу. Таким чином, у запобіганні демпінгу зацікавлені уже не лише окремі підприємці, але й держава загалом. Існують певні заходи, які можна застосувати до порушників несправедливої конкуренції з метою захисту місцевих товаровиробників.

В економіці дії, спрямовані на відшкодування збитків, завданих демпінговим імпортом, або на його припинення, відомі під назвою антидемпінгових заходів. Тобто, на товар, який постачається на цей ринок за зниженими демпінговими цінами, накладається антидемпінгове мито.

Антидемпінгове мито – це тимчасове мито у розмірі різниці між цінами продажу товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, що вводиться країною-імпортером з метою нейтралізації негативних наслідків нечесної цінової конкуренції на основі демпінгу.[5] Застосування антидемпінгових заходів дає змогу відновити структуру зовнішньої торгівлі та запобігти руйнуванню реального сектора. Мета антидемпінгового мита – ліквідувати штучно створену порівняльну перевагу умовного характеру, захистити національного товаровиробника, підвищити його конкурентоспроможність.

Поняття демпінгу та антидемпінгових заходів у СОТ. Відповідно до правил СОТ демпінг існує тоді, коли товари продаються в країні-імпортері за цінами, нижчими від порівняльної ціни, яка визначається під час звичайної торгівлі на аналогічний товар призначений для споживання в країні-експортері (ст. 2.1 Угоди про застосування Статті VI ГАТТ 1994 р.).

Різниця між експортною та внутрішньою ціною на той самий товар не завжди може бути прямим доказом того, що виробник демпінгує свій товар на зовнішньому ринку. Якщо продаж аналогічного товару на внутрішньому ринку країни-експортера не здійснюється або такий продаж не дає змоги зробити належне порівняння через специфіку ринку, демпінг визначається за одним із таких способів:

1) експортну ціну товару зіставляють з порівняльною ціною аналогічного товару, який експортують до відповідної третьої країни (ціна повинна бути представницькою);