Доктрина автомобільних пасажирських перевезень

Під доктриною (від лати. doctrind) розуміють загальне учення, теоретичні положення, систему керівних поглядів і принципів, що визначають в сукупності відношення суспільства до певного важливого соціального явища. Транспортна доктрина — це система поглядів і положень, що встановлює основні напрями і принципи організації, будівництва, експлуатації і розвитку транспортної системи, теоретико-концептуальні і правові основи її функціонування в системі суспільних відносин, способи здійснення перевезень, показники оцінки результативності і суспільної значущості транспортної діяльності. Теоретичне обґрунтування транспортної доктрини здійснюється вченими з урахуванням досвіду практичної роботи. На підставі результатів досліджень і досвіду формуються переважаючі в суспільстві погляди, що офіційно закріплюються в законодавстві і проводяться в життя державними і муніципальними органами управління транспортним комплексом. Складовою частиною транспортної доктрини є доктрина пасажирських перевезень автомобільним транспортом.

В даний час транспортна доктрина Росії оформлена офіційними документами, проте можна вказати на вироблені практикою найбільш загальні положення, що стали базою для регулювання транспортних відносин в області перевезень пасажирів автомобільним транспортом.

Історично відбулася спеціалізація транспорту по двох основних критеріях: об'єкту перевезення (пасажири або вантажі) і виду транспорту. Об'єкт перевезення зумовив специфічні форми організації транспортного процесу, що спричинило спеціалізацію автотранспортних підприємств: пасажирські, вантажні і змішані. Пасажирські підприємства, у свою чергу, можуть мати поглиблену спеціалізацію: автобусні, таксомотори. Розділення транспорту по видах відбилося на технології перевезень, сферах ефективного застосування того або іншого виду транспорту. Зокрема, сформувалася технологія автомобільних перевезень пасажирів.

Пасажирський транспорт по відношенню до круга користувачів складається з транспорту загального і незагального користування. Транспорт загального користування призначений для надання послуг з перевезення будь-якій особі, що звернулася. Транспорт незагального користування використовується перевізником в своїх індивідуальних або відомчих цілях.

Пересувний склад автомобільного пасажирського транспорту підрозділяється на автобуси і легкові автомобілі. Розвиток автомобілебудування направлений на підвищення дорожньої і екологічної безпеки, надійності, швидкості руху і комфортабельності рухомого складу, стандартизацію і уніфікацію вузлів і агрегатів, зниження витрат на технічну експлуатацію.

Враховуючи державну роль транспорту і його важливе соціальне значення, здійснюються різні заходи і програми державної і муніципальної підтримки пасажирського автомобільного і міського транспорту. Мінтрансом Росії розроблена Федеральна цільова програма розвитку наземного пасажирського транспорту Росії на 1998 — 2005 рр. У суб'єктах Російської Федерації розробляються і реалізуються цільові програми розвитку пасажирського автомобільного і міського транспорту. Даними програмами передбачений розвиток правової основи, економічного механізму і інвестицій в пасажирський транспорт, система фінансування державного і муніципального замовлення на перевезення пасажирів, вирішення різних проблем пасажирських перевезень.

Автомобільний транспорт розглядається як єдиний засіб, здатний забезпечити транспортні зв'язки всіх населених пунктів один з одним (принцип обслуговування територій, а не ліній). Особливе значення надається розвитку автомобільних перевезень пасажирів в сільській місцевості, які можуть здійснюватися за умови розвитку дорожньої мережі і автомобілізації населення.

Міський пасажирський транспорт в Росії є муніципальним — мережа внутрішньоміських і приміських маршрутів формується під контролем органів управління суб'єктів федерації і муніципальних властей. Перевезення по муніципальних маршрутах здійснюються на основі муніципального контракту за соціально орієнтованими тарифами і із залученням бюджетних коштів до фінансування перевізників. Крім муніципальних маршрутів, складових основу транспортної мережі населених пунктів і прилеглої до них приміської зони, функціонують комерційні маршрути, організовувані перевізниками самостійно.

Міжміські автобусні і таксомотори перевезення розглядаються як комерційне підприємство, проте і в цьому випадку держава подає перевізникам необхідну підтримку: споруджує і реконструює автовокзали і пасажирські автостанції, організовує стоянки таксомоторів при крупних пассажирообразующих пунктах, експлуатує системи диспетчерського зв'язку.

Захист прав пасажирів забезпечується цивільним законодавством. Цілями розвитку пасажирського автомобільного транспорту є підвищення безпеки дорожнього руху, зниження пасажирами витрат часу на поїздки, підвищення комфортності транспортних засобів, збільшення числа робочих місць за рахунок розширення послуг, що надаються, підвищення конкурентоспроможності перевізників.

Регулювання державою пасажирських автомобільних перевезень виходить з підрозділу транспорту на федеральний і такий, що знаходиться у веденні суб'єктів Російської Федерації. До компетенції федерального рівня управління відносяться питання регулювання цивільних правовідносин при перевезеннях пасажирів і їх багажу, безпеці дорожнього руху, кримінальній відповідальності за скоєння злочинів, здійснення перевезень в міжнародному повідомленні, надання громадянам спеціального права на управління транспортними засобами певних категорій, допуску рухомого складу до експлуатації, пред'явлення кваліфікаційних вимог до персоналу транспортних організацій і індивідуальних підприємців-автомобілістів, сертифікації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом, ліцензування діяльності по перевезенню пасажирів, антимонопольного регулювання і природних транспортних монополій. Суб'єкти федерації вводять закони, регулюючі діяльність муніципального пасажирського автомобільного транспорту, організацію парковок в населених пунктах і ін.

Пасажирські перевезення автомобільним транспортом здійснюються при дотриманні ряду принципів, до основних з яких відносяться:

принцип законності, що припускає обов'язкове використання правових норм, встановлених чинним законодавством;

• принцип пріоритету безпеки, що встановлює, що в першочерговому і безумовному порядку при перевезеннях пасажирів забезпечується безпека для громадян, навколишнього природного середовища, інтересів суспільства і держави. Необхідно враховувати, що транспортна діяльність пов'язана з експлуатацією джерел підвищеної небезпеки. В зв'язку з цим слід передбачати спеціальні заходи, направлені на конкретизацію відповідних цивільно-правових відносин (загальні основи таких відносин встановлені в Цивільному кодексі Російської Федерації (ГК РФ) і ряду федеральних законів, наприклад у Федеральному законі «Про захист прав споживачів» від 07.02.92 № 2300-1 (у редакції від 09.01.96 № 2-ФЗ, з изм. від 17.12.99 № 212- ФЗ), Федеральному законі «Про безпеку дорожнього руху» від 10.12.95 № 196-ФЗ (з изм. від 02.03.99) і др.);

• принцип соціальної справедливості, що встановлює баланс між приватним і суспільним інтересами. Наприклад, для міського маршрутизированного транспорту використовують спеціально виділені смуги руху, в місці розташування зупинних пунктів обмежують парковку;

• принцип науковості, що припускає формування транспортних відносин відповідно до відомих фундаментальних і прикладних (галузевими) наукових результатів і теоретичних положень, підкріплених досвідом практичного використання, результатами теоретичних і експериментальних досліджень і розробок;

• принцип пріоритету більшості, витікаючий з вирішення протиріч на користь різних суб'єктів транспортних відносин на основі більшості голосів або максимуму збігу інтересів пасажирів. Дія даного принципу виявляється при регулюванні маршрутних перевезень, коли вирішальне значення має повний або частковий збіг цілей пересування групи пасажирів, що користуються спільно одним транспортним засобом, маршрутом і зупинними пунктами. Пріоритет більшості дозволяє вирішити і суперечність між інтересами індивідуума і суспільства в

частини проблем екологічної безпеки автотранспортних засобів;

- принцип можливого, що вимагає організовувати перевезення пасажирів виходячи з можливостей перевізника, що розташовуються і суспільства;

• принцип акумуляції досвіду, що припускає наявність у організаторів перевезень ефективних процедур вивчення, узагальнення, обміну, розповсюдження і акумуляції відомого виробничого досвіду;

• принцип комплексності регулювання відносин, що припускає, що використовуються всі можливі напрями і аспекти регулювання транспортних відносин: правові, організаційні, економічні, матеріально-технічні, технологічні, кваліфікаційно-кадрові, адміністративно-управлінські і т.д.;

• принцип ефективності, витікаючий з передумови, що що приймаються при організації пасажирських автомобільних перевезень управлінські рішення приводять до ефективних (помітним, істотним, значущим) і позитивних змін результатів транспортній діяльності;

• принцип надзорности і контролю, що припускає, що всі значущі результати здійснення транспортних відносин, регульовані чинним законодавством, підлягають нагляду, контролю і перевіркам з метою встановлення відповідності фактичного положення справ вимогам, що пред'являються. Нагляд слід розглядати як обов'язкову функцію державного регулювання транспортного комплексу, що замикає зворотні зв'язки в транспортних відносинах;

• принцип відповідальності, витікаючий з того, що забезпечена відповідальність конкретних осіб за обов'язки, що наказують ним. Не допускається таке формулювання норми, при якому неясно, хто і як саме відповідає за її належного виконання. Повинні бути передбачені механізми примушення
до виконання покладених обов'язків і міри відповідальності за їх неналежного виконання;

• принцип відповідності, що вимагає встановлення взаємозв'язку має рацію і обов'язків. Згідно цьому принципу кожному праву одного з суб'єктів транспортних відносин ставиться у відповідність обов'язок іншого суб'єкта, і навпаки. Не можуть бути надані права, не підкріплені чим-небудь обов'язком виконувати дії по забезпеченню даних має рацію.

Для автомобільних перевезень транспортом загального користування характерна наявність змагальності двох провідних технологічних принципів — маршрутного і індивідуального. Дія цих принципів пов'язана з наявністю в паренні рухомого складу автомобільного транспорту легкових автомобілів і автобусів

Маршрутний принцип заснований на збігу інтересів достатньо великого числа пасажирів і дозволяє організовувати регулярні автобусні маршрути. Поїздки по маршрутах практично задовольняють транспортні потреби переважного числа пасажирів при прийнятних тарифах на послуги, що надаються.

Індивідуальний принцип заснований на визнанні істотності інтересів окремої особи і дозволяє виконувати автомобільні перевезення безпосередньо «від дверей до дверей» по разових маршрутах в умовах найвищої комфортабельності. Індивідуальний принцип реалізується транспортом таксомотора і громадянами або організаціями при експлуатації тих, що належать їм або отриманих в оренду, прокат, лізинг легкових автомобілів. Такого гнучкого поєднання особистих і колективних інтересів не забезпечує жоден інший вид транспорту.

Практика автотранспортної діяльності виробила також форму транспортного обслуговування, в якій поєднуються переваги маршрутного і індивідуального принципів, — перевезення в режимі маршрутного таксі. Цей різновид автомобільних пасажирських перевезень розвивається найбільш високими темпами, які збережуться на осяжну перспективу.

Різні зміни на пасажирському транспорті проводяться на підстав заздалегідь розроблених концепций1 і відповідно до планів, проектів. Найбільш загальними концептуальними посилками реформи, що проводиться, в області впорядкування економічних відносин при муніципальних перевезеннях пасажирів є забезпечення адресності пільг, що надаються, на оплату проїзду з одночасним створенням механізму компенсації перевізникові «випадних» доходів; скорочення частки бюджетних виплат в загальній сумі коштів, що витрачаються автотранспортними підприємствами; активізація противитратного механізму, стимулюючого зниження собівартості перевезень; передача муніципального замовлення на перевезення на підставі муніципального контракту по конкурсу і при обліку суспільно необхідних витрат на обслуговування конкретних маршрутів.

1.5. Нормативна основа перевезень пасажирів

У правовій державі провідна роль в регулюванні суспільних відносин, у тому числі і в області перевезень пасажирів, належить праву. Організація і управління пасажирськими автомобільними перевезеннями здійснюються на правовій основі [22], формованою Конституцією РФ, федеральними законами (ФЗ), законами суб'єктів Російської Федерації і підзаконними нормативними актами. Правові акти встановлюють ряд важливих вимог і обмежень, які слід враховувати при організації перевезень пасажирів.

Учасниками транспортних відносин, що виникають при здійсненні пасажирських автомобільних перевезень, є: пасажири — фізичні особи, що здійснюють поїздки в рухомому складі; перевізники (транспортні оператори) — організації і індивідуальні підприємці без утворення юридичної особи, що здійснюють перевізний процес; органи державного і муніципального управління, що здійснюють функції по регулюванню діяльності перевізників відповідно до чинного законодавства; інші — дорожні служби, підприємства сервісу, страховики, органи по сертифікації послуг і ін.

Майнові відносини учасників перевезень регулюються цивільним законодавством. Цивільним кодексом Російської Федерації передбачений обов'язок перевізника провести державну реєстрацію своєї діяльності як юридичну особу або індивідуального підприємця без утворення юридичної особи. Після цього перевізник відповідно до Закону РФ «Про сертифікацію продукції і послуг» від 10.06.93 № 5151-1 (з изм. і доп. від 27.12.95, 02.03.98 і 31.07.98), Федеральними законами «Про захист прав споживачів» від 07.02.92 № 2300-1 (у редакції від 09.01.96 № 2-ФЗ, з изм. від 17.12.99 № 212-ФЗ) і «Про безпеку дорожнього руху» від 10.12.95 № 196-ФЗ (з изм. від 02.03.99) повинен отримати обов'язковий сертифікат відповідності на послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом і ліцензію на перевезення пасажирів відповідно до Федеральних законів «Про ліцензування окремих видів діяльності» від 08.08.01 № 128-ФЗ і «Про безпеку дорожнього руху» від 10.12.95 № 196-ФЗ (з изм. від 02.03.99). Для перевезень в міжнародному повідомленні потрібний дозвіл на міжнародні перевезення пасажирів відповідно до Федерального закону «Про державний контроль за здійсненням міжнародних автомобільних перевезень і про відповідальність за порушення порядку їх виконання» від 24.07.98 № 127-ФЗ (з изм. від 02.01.2000).

Перевезення пасажирів автомобільним транспортом можуть бути як комерційними, так і некомерційними. По відношенню до круга користувачів комерційні перевезення пасажирів і багажу підрозділяють на перевезення транспортом загального користування і технологічні перевезення (перевезення транспортом незагального користування).

Комерційні перевезення пасажирів і багажу здійснюються на підставі договору перевезення пасажира (ст. 786 ГК РФ). Такий договір упевняється квитком, а здача багажу — багажною квитанцією. За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира в пункт призначення, а при здачі багажу також доставити багаж і видати його управомоченному особі. Пасажир зобов'язується сплатити встановлену проїзну плату. Пасажирам ряду категорій чинним законодавством надані пільги в оплаті проїзду. Але це не означає, що права «пільговиків» на отримання послуги з перевезення відмінні від прав платних пасажирів. Річ у тому, що перевезення пасажирів пільгових категорій здійснюються також на підставі відшкодувального договору, оскільки перевізник за надані послуги отримує виплати з бюджетних коштів на підставі ст. 790 ГК РФ.

Перевезення пасажирів і багажу транспортом загального користування згідно ст. 789 ГК РФ визнається такою, якщо із закону, інших правових актів або ліцензії на перевезення витікає, що перевізник зобов'язаний здійснювати обслуговування по зверненню будь-якого громадянина або юридичної особи на умовах публічного договору (ст. 426 ГК РФ). Основні ознаки перевезення пасажирів транспортом загального користування: наявний публічний договір перевезення; перевізник не може вибирати пасажирів і повинен обслуговувати що кожного звернулося за послугою, відмова в обслуговуванні при нагоді надання послуги з перевезення не допускається; правила перевезення і тарифи встановлюються наперед. Типові умови публічного договору перевезення можуть бути встановлені Урядом РФ. Класичним прикладом перевезень пасажирів транспортом загального користування є міський автобусний транспорт.

Технологічні перевезення здійснюються перевізником в цілях задоволення потреб свого виробничого процесу і без укладення договору перевезення з пасажирами. Плата з пасажирів в цьому випадку не стягується. Контингент пасажирів визначається самим перевізником. Прикладом таких перевезень є доставка доярок на ферму автобусом сільськогосподарського підприємства без стягування проїзної плати. Проте, перевезення ветеранів на ювілейний захід, оплачуване спонсором, повинне бути віднесене до комерційних перевезень (є договір спонсора з перевізником на користь пасажирів-ветеранів).

Важливою частиною цивільного законодавства є захист прав споживачів. Федеральним законом «Про захист прав споживачів» від 07.02.92 № 2300-1 (у редакції від 09.01.96 № 2-ФЗ, з изм. від 17.12.99 № 212-ФЗ) споживачем визнається громадянин, що має намір замовити або придбати або замовляючий, набуваючий або використовуючий товари (роботи, послуги) виключно для особистих (побутових) потреб, не пов'язаних з витяганням прибули. Поняття «пасажир» і «споживач» не співпадають. До пасажирів відносяться тільки ті споживачі транспортних послуг, які слідують в рухомому складі. Але особи, що купують в касі попереднього продажу автовокзалу квитки на автобус, будучи споживачами транспортних послуг, не належать до пасажирів. З іншого боку, не всі пасажири відносяться до споживачів транспортних послуг (наприклад, відряджаються працівники різних організацій, що знаходяться в дорозі). Не є споживачами транспортних послуг і пасажири, здійснення технологічних і побутових перевезень, що перевозяться в порядку.

Згідно ст. 1079 ГК РФ транспортна діяльність пов'язана з експлуатацією джерел підвищеної небезпеки: рухомого складу, високої напруги в контактній мережі міського електротранспорту і т.д. Організатор перевезень повинен враховувати цю обставину у зв'язку з покладанням на перевізника обов'язку відшкодовувати збиток, заподіяний джерелом підвищеної небезпеки різним особам, у тому числі і пасажирам.

Обов'язкові вимоги до організації перевезень пасажирів автомобільним транспортом встановлені поряд нормативних актів.

Загальні вимоги приведені в Статуті автомобільного транспорту РРФСР (УАТ). Проте даний документ був введений в дію ще в 1969 р. і незабаром повинен бути замінений новим нормативним актом.

1.6. Умови експлуатації пасажирського автомобільного транспорту

Під умовами експлуатації пасажирського автомобільного транспорту розуміють комплекс маркетингових, транспортних, природно-кліматичних і дорожніх чинників, істотних для розробки і ухвалення управлінських рішень при організації і управлінні перевезеннями.

Маркетингові чинники формують величину і конкретну форму потреби в перевезеннях, особливості попиту на перевезення в часі і просторі з урахуванням платоспроможності пасажирів. До маркетингових чинників також відносяться прояв конкуренції між різними перевізниками на даному сегменті ринку перевезень і прагнення перевізників до заняття домінуючого положення на цьому ринку, тарифна політика перевізників, рекламний тиск на ринок транспортних послуг. Дані чинники відносяться до керованих, тобто перевізник в змозі надавати певну дію на перераховані чинники. Також діють і зовнішні, не залежні від перевоз- чика маркетингові чинники: наявність на ринку природних монополій, розвиток комунікативної інфраструктури, що робить непотрібними деякі перевезення пасажирів (реалізація принципу «транспорт без транспорту», коли виключається необхідність в здійсненні деяких пересувань).

Транспортними чинниками є: дальність перевезень, що визначає вид повідомлення по класу дальності; режим обслуговування за часом; організаційно-виробничі умови здійснення перевезень.

Дальність перевезень надає істотний вплив на організацію праці і відпочинку водіїв автомобілів. Міські перевезення виконуються одним водієм. На протяжних міжміських і міжнародних маршрутах, в туристських рейсах автобусні перевезення здійснюються ланкою, що складається з двох водіїв. Ці водії повинні отримувати повноцінний щодобовий відпочинок (див. гл. 7). У ряді випадків на таких маршрутах передбачають зміну водіїв на різних ділянках маршруту.

Режим обслуговування за часом впливає крім організації праці водіїв і на організацію праці іншого лінійного персоналу. Так, на міських маршрутах почало і закінчення роботи доводиться на «незручний» годинник доби, що приводить до необхідності організації доставки водіїв в гараж рано вранці і розвезення водіїв по будинках пізно вночі. При цілодобовому режимі роботи (таксі, міжміські маршрути) передбачається цілодобовий графік роботи диспетчерів, чергових слюсарів на лінії і іншого персоналу.

Організаційно-виробничі умови здійснення перевезень визначають ряд обмежень і спеціальних вимог, витікаючих з умов міжзмінного зберігання рухомого складу, організації його технічного обслуговування і ремонту, забезпечення його пальним, порядку зміни водіїв на лінії, вживаних форм диспетчерського управління перевезеннями і т.д.

Природно-кліматичні чинники визначаються віднесенням територій, на яких здійснюються перевезення пасажирів, до зон холодного, помірного, жаркого і високогірного клімату. Дані кліматичні зони розрізняються температурою і вологістю атмосферного повітря, глибиною сніжного покриву, запиленою.

До зони холодного до л і м а т а відноситься велика за площею частина території Росії (близько 91 %), в якій проживає близько 24 % жителів.

Для зони холодного клімату характерна дуже низька епізодична зимова температура (—50 "З і нижче), низька середня температура найхолоднішого місяця (січня) — біля —20 °С, продолжительный зимовий період, що становить 200 — 280 днів в році, велика швидкість вітру і глибокий сніжний покрив. Такі умови пред'являють підвищені вимоги до експлуатованих автомобілів, які повинні мати опалювальні установки, що забезпечують працездатність перевізника при температурі зовнішнього повітря до —60 °С; подвійне скління і посилену теплоізоляцію; шини; гумові і пластмасові деталі з морозостійких гуми і синтетичних матеріалів; надійні системи запуску двигунів при низьких температурах. Такі автомобілі випускаються в північного виконання (у позначенні вітчизняних автомобілів зазвичай додають букву «С»).

У зоні холодного клімату експлуатується близько 26 % автобусів загального користування, 25 % легкових автомобілів-таксі і 26 % легкових автомобілів.

До зони помірного до л і м а т а відноситься найбільш населена (близько 76 % жителів) територія Росії площею близько 9 %. Межа між зонами холодного і помірного клімату проходить приблизно по лінії Біломорськ—Сиктивкар —Серов— Тюмень—Омськ.

У зоні помірного клімату експлуатується близько 74 % автобусів загального користування, 75 % легкових автомобілів-таксі і 74 % легкових автомобілів, тобто основна частина автомобільного парку країни. Тому вітчизняні автомобілі стандартного виконання призначені для експлуатації саме в цій кліматичній зоні.

До зони печені до л і м а т а відноситься невелика частина території Росії — чорноморське побережжя. Для зони жаркого клімату характерні підвищена вологість і висока середня літня температура повітря. Ці чинники викликають посилену корозію автомобілів, вимагають застосування термостійких гумових і пластмасових деталей, шин, покращуваної ізоляції електроустаткування. Система охолоджування двигунів автомобілів, що працюють в жаркому кліматі, повинна бути підвищеній продуктивності. Автомобілі, що працюють в жаркому кліматі, випускаються в тропічного виконання, мають кондиціонер або, принаймні, посилену систему вентиляції.

До зони високогірного клімату відноситься невелика частина території Росії — Кавказ. У зоні високогірного клімату дороги розташовані на висоті більше 2000 м над рівнем морить. У цих умовах різко падає потужність двигуна, хоча наявність крутих підйомів і спусків і звивистість гірських серпантинів пред'являють підвищені вимоги до потужності силової установки автомобіля, тому система живлення спеціально настроюється на роботу в гірських умовах. Автобуси обладнали гальмом-сповільнювачем (гірським гальмом).

Дорожніми чинниками є: дозволене навантаження на вісь і допустима повна маса автомобіля; кривизна дорогий в плані і профілі; ширина проїжджої частини і число смуг для руху; наявність розмітки проїжджої частини, роздільників напрямів руху, розв'язок в різних рівнях; наявність залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів і інших інженерних споруд; застосування засобів регулювання руху; наявність придорожніх об'єктів транспортної інфраструктури. Дані чинники визначають вимоги, в сукупності що визначають категорію дорогі, і враховуються при її будівництві і модернізації. Підвищення категорії дороги спричиняє за собою збільшення дозволеної швидкості руху, ширина проїжджої частини і, значить, приводить до підвищення пропускної спроможності дорогі.

Дорожнім чинником є також інтенсивність дорожнього руху, вимірювана в приведених автомобілях в годину по одній смузі (коефіцієнти приведення фізичних автомобілів до умовно-розрахункових: легковий автомобіль — 1, автобус — 2, вантажний автомобіль — 3, автомобільний причіп — 1,2). При високій інтенсивності руху швидкість транспортного потоку починає сповільнюватися, аж до появи так званих дорожніх пробок і паралічу руху.

Дороги підрозділяють на федеральні, суб'єктів федерації, місцеві і об'єктові. Федеральні дороги знаходяться у веденні органів державної дорожньої служби, що входить до складу Мінтрансу Росії. Більшість цих доріг входять в систему європейських магістралей і мають відповідну індексацію. Дороги суб'єктів Російської Федерації знаходяться у веденні органів виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації. Місцеві дороги знаходяться у веденні дорожніх служб органів місцевого самоврядування (муніципальних служб). Зокрема, в більшості випадків до муніципальних доріг відносяться вулиці міст і інших населених пунктів (за винятком вулиць, федеральних доріг, що є продовженням, і доріг суб'єктів Російської Федерації). Перераховані дороги є дорогами загального користування і відкриті для руху всіх автомобілів. Законодавством передбачена можливість споруди платних автомобільних доріг, але за умови, що є паралельний альтернативний шлях сполучення. Об'єктові дороги знаходяться усередині територій організацій і закриті для стороннього транспорту.

Важливе значення має стабільність і якість змісту дорогий — прибирання і ремонт проїжджої частини. Ці роботи виконуються відповідними дорожніми службами. При русі по дорогах з дефектами проїжджої частини зростає витрата пального приблизно на 15 %, підвищується знос ходової частини автомобілів.

 

Контрольні питання

1. У чому полягає економічна і соціальна роль пасажирських перевезень?

2. Які види транспорту застосовуються для перевезень пасажирів?

3. Яка роль і значення автомобільного транспорту в перевезеннях пасажирів?

4. Які тенденції розвитку перевезень різними видами пасажирського транспорту і чим пояснюється провідна роль в цих перевезеннях автомобільного транспорту?

5. Як ви розумієте маршрутний принцип здійснення перевезень пасажирів?

6. Які основні етапи розвитку маршрутизированных перевезень пасажирів?

7. Що розуміють під пасажирськими повідомленнями?

8. У чому полягають основні положення доктрини розвитку пасажирських перевезень?

9. Що складає нормативну основу пасажирських перевезень?

10.Які умови експлуатації пасажирського транспорту в Росії?