Вчення Дж. Бруно про нескінченність світів

Джорда́но Бру́но, O.P. (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, прізвисько — Бруно Ноланець,1548, Нола поблизу Неаполя — †17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.

Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував погляди Коперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метемпсихоз (переселення душ). Домініканин, 1576 покинув орден, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. У своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породженим з неуцтва; 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і був спалений на Кампо деї Фйорі у Римі.

Повернений у XIX сторіччі вільнодумцями, став легендою як символ раціоналістичного світобачення і вільного пошуку правди всупереч релігійним догматам та авторитету церкви.

Ранні роки

Філіппо Бруно народився в сім'ї солдата Джованні Бруно в Нола (Кампанія) поблизу Неаполя в 1548. В 11 років його привезли в Неаполь вивчати літературу, логіку і діалектику. В 15 років у 1563 він поступив в місцевий монастир Святого Домініка, який належав Домініканському ордену, де продовжив навчання. Тут в 1565 він став монахом і отримав ім'я Джордано. В 1572 Бруно прийняв духовний сан.

Наполегливі заняття привели до появи критичного відношення філософа до догматів церкви та схоластики. Незабаром за сумніви щодо непорочного зачаття Діви Марії він накликав на себе підозри в єресі. Почалося розслідування його діяльності. Не чекаючи результатів, Бруно втік в 1576 до Рима, але, вважаючи це місце недостатньо безпечним, вирушив на північ Італії. Тут він став заробляти на життя викладанням, ведучи в основному мандрівний спосіб життя.

У 1577 в Женеві за різку критику кальвіністів Бруно потрапив у в'язницю. Після звільнення в 1579 він перебрався до Франції, побувавши спочатку в Тулузі, де читав публічні лекції на тему книги Аристотеля «Про душу», а в 1579 відвідав Париж, де читав лекції про книгу Раймунда Луллія «Велике мистецтво». У Франції на Бруно звернув увагу присутній на одній з його лекцій король Генріх III, який пізніше надав ученому рекомендаційні листи для поїздки до Англії.

Спочатку 35-річний філософ жив у Лондоні, потім в Оксфорді, але після сварки з місцевими професорами знову перебрався до Лондона, де видав ряд праць, серед яких одна з головних, — «Про нескінченність, всесвіт і світи» (1584). Незважаючи на заступництво вищої влади Англії, а також французького посла Мішеля де-Шатонеф-де-ла-Мовісьєра, вже через два роки, в 1585, він змушений був фактично втекти до Франції, потім до Німеччини. Він подався спочатку до Парижа, а потім у Марбург, де йому теж було незабаром заборонено читати лекції. Внаслідок цього він переїхав у колиску протестантизму Віттенберг, де в 1586—1588 роках читав лекції і при своєму від'їзді виголосив гарячу похвальну промову Лютеру. У наступні роки Бруно жив у Празі, Гельмштадті, Франкфурті-на-Майні і Цюриху, і в 1591 повернувся до Італії.

Бруно відмовлявся від будь-якої традиції, яку не сприймав його розум, і прямо заявляв всім, хто сперечався з ним, що вони дурні і недоумки. Вважав себе громадянином світу, сином Сонця і Землі, академіком без академії.

Суд і страта

В 1591 у Бруно прийняв запрошення від молодого венеціанського аристократа Джованні Моченіго з навчання мистецтву пам'яті і переїхав до Венеції. Однак незабаром відносини Бруно і Моченіго зіпсувалися. 23 травня 1592 а Моченіго направив венеціанському інквізитору свій перший донос на Бруно, в якому писав:

«Я, Джованні Моченіго, доношу з обов'язку совісті та за наказом духівника, що багато разів чув від Джордано Бруно, коли розмовляв з ним в своєму будинку, що світ вічний і існують нескінченні світи... що Христос здійснював уявні чудеса і був магом, що Христос вмирав не з доброї волі і, наскільки міг, намагався уникнути смерті; що відплати за гріхи не існує; що душі, створені природою, переходять з однієї живої істоти до іншого. Він розповідав про свій намір стати засновником нової секти під назвою «нова філософія». Він говорив, що Діва Марія не могла народити; монахи ганьблять світ; що всі вони - осли; що у нас немає доказів, чи має наша віра заслуги перед Богом.»

25 травня і 26 травня 1592 року Моченіго направив на Бруно доноси, після чого філософ був заарештований і поміщений у в'язницю. Місцеві інквізитори не змогли переконати Бруно щодо Бога і в 1593 передали римським колегам. Після семирічного тюремного ув'язнення й марних спроб схилити його до зречення від своїх учень 17 лютого 1600 року Бруно спалили на Кампо деї Фйорі (Площі Квітів) як єретика і порушника чернечої обітниці.

Обвинувачення

Сім років довгого процесу в Римі, Бруно провів у різних місцях позбавлення волі, останнім місцем була Башта Нона. Деякі важливі документи про судовий процес загубилися, але частина була збережена, серед них звіт про роботу комісії, який був знайдений у 1940 році. Серед численних звинувачень, висунутих проти Бруно і заснованих на деяких з його книг, а також на свідченнях очевидців були: богохульство, аморальна поведінка, єресь в питаннях догматичного богослов'я, і включення її у основні доктрини його філософії і космології. Луїджі Фірпо перераховує ці важкі обвинувачення, висунуті римською інквізицією проти Бруно:

тривалі висловлення що суперечать католицькій вірі і виступ проти неї і її провідників

тривалі заперечення католицького вчення про Трійцю, божественність Ісуса Христа і Боговтілення.

тривалі заперечення католицького вчення про Ісуса Христа як Месію.

тривалі заперечення католицького вчення непорочності Діви Марії.

тривалі заперечення католицького вчення щодо Євхаристії і Богослужіння.

твердження про існування безлічі світів і їх вічності.

віра в реінкарнацію та переселення людських душ у тварини.

практикування магії і ворожіння.

Бруно захищав себе, так як він це робив у Венеції, наполягаючи на тому, що він прийняв догматичне вчення Церкви, але намагається зберегти основу його філософії. Подібно до Сократа, Бруно мужньо заявив своїм суддям, що їм доводиться з більшим страхом зустріти свій вирок, ніж самому засудженому. Відомо, що кати привели Бруно на місце страти з кляпом в роті, прив'язали до стовпа, що знаходився в центрі багаття, залізним ланцюгом і перетягнули мокрою мотузкою. Останніми словами Бруно були: «Я вмираю мучеником добровільно». Всі твори Джордано Бруно були занесені в 1603 році в католицький Індекс заборонених книг, в якому вони фігурували аж до його останнього видання в 1948 р.

Основні твори

Про причину, початок і єдине

Книга «Про причину, початок і єдине» була надрукована в 1584 в Англії. В ній Бруно стверджує, що Бог (Нескінченне) включає чи утримує в собі всі атрибути, в той час як окремі феномени суть не що інше, як конкретні маніфестації єдиного нескінченного принципу. Єдина універсальна матерія і єдина універсальна форма, чи душа, є безпосередніми початками всіх окремих речей.

Філософія Бруно

У філософії Бруно ідеї неоплатонізму (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, що привели Бруно до гілозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів, а також піфагорійців. Оформленню пантеїстичної натурфілософії Бруно, направленою проти схоластичного арістотелізму, багато в чому сприяло знайомство Бруно з філософією Миколи Кузанського (в якого Бруно почерпнув і ідею «негативної теології», витікаючої з неможливості позитивного визначення бога). Спираючись на ці джерела, Джордано Бруно вважав метою філософії пізнання не надприродного бога, а природи, що є «богом в речах». Розвиваючи геліоцентричну теорію Коперника, що зробила на нього величезний вплив, Бруно висловлював ідеї про нескінченність природи і безконечну безліч світів Всесвіту («Про нескінченність, всесвіт і світи», 1584, «Діалоги», 1949), затверджував фізичну однорідність світу (вчення про 5 елементів, з яких складаються всі тіла — земля, вода, вогонь, повітря і ефір). Уявлення про єдину нескінченну просту субстанцію, з якої виникає безліч речей, зв'язувалося в Бруно з ідеєю внутрішньої спорідненості і збігу протилежностей («Про причину, початок і єдине», 1584). У нескінченності, ототожнюючись, зливаються пряма і коло, центр і периферія, форма і матерія і тому подібне. Основною одиницею буття є монада, в діяльності якої зливається тілесне і духовне, об'єкт і суб'єкт. Вища субстанція є «монада монад», або бог; як ціле вона виявляється у всьому одиничному — «все в всім». Ці ідеї вплинули на розвиток філософії нового часу: ідея єдиної субстанції в її відношенні до одиничних речей розроблялася Бруно Спінозою, ідея монади — Р. Лейбніцом, ідея єдності сущого і «збігу протилежностей» — в діалектику Ф. Шеллінга і Г. Гегеля. Таким чином, філософія Джордано Бруно стала перехідною ланкою від середньовічних філософських систем до філософських концепцій нового часу.

В космології Бруно висловив ряд припущень, що випередили його епоху і виправданих лише подальшими астрономічними відкриттями: про існування невідомих в його час планет в межах нашої Сонячної системи, про обертання Сонця і зірок довкола осі («Про невимірний і незліченний», 1591), про те, що у Всесвіті існує незліченна кількість тіл, подібних до нашого Сонця, і ін. Джордано Бруно спростував середньовічні уявлення про протилежність між Землею і небом і виступав проти антропоцентризму, кажучи про населеність інших світів.

«Як поет Бруно належав до противників класицизму. Власне художній твір Бруно антиклерикальна сатирична поема «Ноїв ковчег», філософські сонети, комедія «Свічник» (1582, російський переклад 1940), в якій Бруно пориває з канонами «вченої комедії» і створює вільну драматичну форму, що дозволяє реалістично змалювати побут і вдачі неаполітанської вулиці. У цій комедії Бруно висміює педантизм і забобон, з їдким сарказмом обрушується на тупий і лицемірний аморалізм, який принесла з собою католицька реакція.

 

У творі «Про нескінченність, Всесвіт і світи» Бруно спростовує традиційну аристотелівську космологію і стверджує, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченне число світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, Сонце всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті.

Книга «Тези проти математиків» (Articuli adversus mathematicos) вийшла в 1588 у Празі. Книгу ілюструє загадкова серія діаграм. Вони мають оманливо геометричний вигляд, хоча іноді містять включення неочікуваних предметів на кшталт змії чи лютні. Книга плутана й складна для сприйняття, можливо, написана якимось шифром.

Вигнання торжествуючого звіра

Діалог «Вигнання торжествуючого звіра» (1584) проповідує про пришестя або, точніше, відродження магічної релігії єгиптян.

Комедія «Свічник» була написана в 1582 році в Парижі, її справедливо вважають вершиною пізнього Відродження в Італії. За період з часу написання комедія була поставлена тільки один раз, у римському театрі «Арджентина» в 1912 році.

Інші

Бенкет на попелі (Cena de le leneri, 1584);

Таємниця Пегаса (Cabala del cavallo Pegaseo, 1585);

Про трагічний ентузіазм (Degli eroici furori, 1585);

120 статей про природу і Всесвіт проти періпатетиків (Centum et viginti articuli de natura et mundo adversus Peripateticos, 1586);

160 статей (Articuli centum et sexaginta, 1588);

Про потрійний мінімум і вимірювання (De triplici minimo et mensuro, 1589);

Про монаду, число і фігуру (De monade, numero et figura, 1589);

Про невимірне і незліченне (De immenso, innumerabilibus et infigurabilibus, 1589).

Про героїчний ентузіазм

Сатирична поема «Ноїв Ковчег»

Вплив

Бруно цікавився філософією, був знавцем астрономії, подібно до Раймунда Луллія, був знавцем мистецтва пам'яті. Він написав ряд книг з мнемонічної техніки, яка, на думку дослідників творчості Бруно, сходить своїм корінням до герметизму. У своїх творах Бруно звертався до імені Гермеса Трисмегіста. Великий вплив на Бруно мали вчення Коперника і заново відкриті в результаті перекладів, здійснених Марсіліо Фічіно, ідеї Платона. Серед інших впливів можна згадати Фому Аквінського, Аверроеса, Дунса Скота і Миколи Кузанського. У філософії Бруно ідеї неоплатонізму (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, які привели Бруно до гілозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів і піфагорійців. У Миколи Кузанського Бруно черпнув ідею «негативної теології», що витікає з неможливості позитивного визначення Бога. Це дало йому можливість протиставити схоластичному аристотелізму свою пантеїстичну натурфілософію.

 

Питання для самоперевірки:

1) В чому полягають основні ідеї та назвіть представників епохи Відродження (Ренесансу)?

2) В чому полягав гуманістичний характер філософії епохи Відродження?

3) Чому вважається, що епоха Відродження (Ренесансу) має гуманістичний характер?

4) Назвіть основних представників філософії епохи Просвітництва та основні ідеї цього періоду.

 

Література:

 

Бруно Д. Избранное. – Самара. 2000

Горфункель А. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрождения. – М., 1977

Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. – Львів, 2001

Кузанский Николай. Сочинения в 2 т. – М., 1979-1980

Макиавелли Н. Государь. – М., 1999

Монтень Мишель. Опыты. В 3-х кн. – М., 1979-1980

Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. – М., 1979

Соколов В.В. Очерки философии эпохи Возрождения. – М., 1962

Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979

Тажуризина З.А. Философия Николая Кузанского. – М., 1972

Философия эпохи Возрождения и реформации. Хрестоматия. – М., 1996

Шабанова Ю.А. Трансперсональная метафизика Мастера Экхарта. Дн-вск, 2005

Юсим А. Этика Макиавелли. – М., 1990

Kenny, Anthony. 2012. A New History of Western Philosophy. Oxford: Clarendon Press