Внутрішньошкільне керівництво його діяльністю.

Внутрішньошкільне керівництвоколективом учителів та учнів здійснюється, як відомо дирек­тором школи, але серед загального колективу (який соціологи іменують вторинним) діє первинний колектив — педа­гогічний. Залежно від кількості учнів він може налічу­вати від 10 до 150 педагогів і більше. Зрозуміло, що керівництво такою кількістю, особливо у великій школі (2500—3000 учнів), є досить складним для діяльності адміністрації. Головне утруднення полягає в стилі ке­рування, адже найважливіше, щоб це був згуртований колектив, а не випадково зібраний штат, який не дотри­мується єдиного напряму, тону, стилю.

В історії педагогіки таку об'єктивну необхідність уперше відзначив А. С. Макаренко. Таку ж закономір­ну потребу відчував і В. О. Сухомлинський, який багато працював над згуртуванням колективу. Не перебільшу­ючи, можна сказати, що успіх кожної школи і кожного директора зокрема приходить тоді, коли є цілеспрямо­ваний колектив однодумців. Проте це аж ніяк не повинно пригнічувати індивідуальність, здібності, характер, інте­реси і уподобання кожної особистості. Згуртувати педа­гогічний колектив не означає «вишикувати всіх за ран­жиром» і заборонити особисті думки і погляди, виконува­ти все за командою. Навпаки, педагоги повинні стати провісниками творчого розмаїття, але в усій своїй різ-ноплановості вони зобов'язані працювати у певних методичних рамках:

1) усе, що вміє і пропонує кожен учитель, має бути спрямоване на дальше поліпшення роботи школи та її окремих ділянок; 2) у колективі повинно бути визначено кілька «ні» — щодо рукоприкладства, брутальності, не­тактовності з колегами. Цього не може дозволити собі ні­хто і ні за яких обставин; 3) завжди прагнути приходити на допомогу один одному в скрутному становищі; 4) ви­робити в собі низку застосовуваних у колективі педа­гогічних переконань, сповідувати їх як власну програ­му дій.

У літературі з педагогіки написано чимало про пе­дагогічні принципи, переконання, установки, що сприя­ють успішній навчально-виховній діяльності школи і самого вчителя. Педагогічне самовиховання ще зі сту­дентських лав допомагає формувати в собі комплекс морально-психологічного і педагогічного професіоналіз-

му, який поступово має стати складовою частиною май­стерності.

Проблема складових педагогічної майстерності по­стала ще в XIX ст. не лише серед корифеїв — К. Д. Ушинського, Ф. А. Дистервега, П. П. Блонського, П. Ф. Каптерєва, а й серед багатьох «рядових» викла­дачів гімназій і вчителів народних шкіл. І в ті часи, і нині майстерність розглядається як комплекс властиво­стей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності Ч До елементів педагогічної майстерності належать: а) гуманістична спрямованість діяльності педагога; б) його професійні знання (суспільні, психолого-педагогічні, предметні, прикладні вміння та навички); в) педагогічні здібності (дидактичні, академічні, комунікативні, перцептивно-прогностичні, репродуктивно-мовні); г) особливий вид професійної майстерності — педагогічна техніка (ви­вчається в курсі «Основи педагогічної майстерності»). Усі педагоги школи об'єднуються в методичну раду, Її головою обирають одного з членів колективу. На практиці це, як правило, директор або завуч. Методична рада:

- обговорює і обирає варіанти змісту освіти (навчаль­ні плани, програми, підручники тощо), форми і методи навчально-виховного процесу та способи їх реалізації; - організовує роботу з підвищення кваліфікації і май­стерності педагогічних кадрів, розвитку їх творчої іні­ціативи, впровадження досягнень науки і передового педагогічного досвіду; приймає рішення з усіх інших питань професійної діяльності педагогів;

- веде дослідно-експериментальну роботу, визначає напрями взаємодії школи з науково-дослідними устано­вами, добровільними товариствами, творчими спілками

тощо;

- при методичній раді створюються предметні (цикло­ві) комісії чи інші методичні об'єднання, мета яких об­мінюватися новою педагогічною інформацією, передо­вим педагогічним досвідом. Вони планують свої збори 1—2 рази на чверть; керує кожною комісією чи об'єд­нанням досвідчений вчитель-методист. (Методичні об'єд­нання створюються для педагогів, які не є вчителями-

предметниками, класоводів початкових класів, вихова­телів груп подовженого дня, класних керівників V—XI класів та ін.)

Особливо складною є методична робота педагогіч­них колективів у новоутворених гімназіях, головна мета яких, як зазначено в Положенні про гімназію — «пошук, відбір, навчання, виховання і розвиток найбільш творчо обдарованих дітей, збагачення інтелектуального, твор­чого, культурного потенціалу України, підготовка моло­ді до вступу до університетів, педагогічних інститутів, вищих навчальних закладів суспільно-гуманітарного, фі­лософсько-естетичного, природничо-наукового та інших профілів». У гімназію приймаються учні віком від 11 до 17 років, які виявили в попередній школі високу успіш­ність і здібності у ставленні до навчання '.

Педагогічний колектив формується радою (координа­ційною радою) гімназії на конкурсній основі. З педаго­гічними працівниками, які пройшли конкурсний відбір, укладається контракт на визначений термін. Педагогічні працівники гімназії періодично атестуються.

Зрозуміло, що тут працюватимуть найдосвідченіші й обдаровані педагоги, але й вони, зустрічаючись з за­цікавленими та обдарованими учнями, мають стати та­кож ерудитами в своїй сфері — читати багато літера­тури і періодики з предмета; бути обізнаними з усіма новинками; вміло вдосконалювати методичну роботу і, головне, бути майстрами індивідуального підходу до кожного учня.

Високий рівень викладання, набагато вищий за той, що маємо у «стандратній» середній школі, повсякчас стимулює у педагога творчу наснагу, активізує пошуки нових прийомів і методів спілкування з учнями в проце­сі уроку. І хоч відомо, що кожен урок не може бути цілковито неповторним, однак повторення, монотонності на уроках мають бути зведені до мінімуму.

Серйозні пошуки нових форм і методів роботи мають місце в альтернативних школах, які зараз набули права на існування, і в їх, бодай невеликих, педагогічних ко­лективах вчителі мусять бути майстрами своєї справи. Крім недільних шкіл при християнських соборах, від­криваються альтернативні приватні загальноосвітні школи з батьківською оплатою за підвищений рівень

 

¹ Основы педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зязюна.— М., 1989.— 302 с.

¹ Положення про гімназію // Освіта. — 1991. — 28 черв.

навчально-виховного процесу, створюються ліцеї (еко­номічні — з підготовки бізнесменів, юридичні — з підго­товки молодшого персоналу правоохоронних органів). Зростає зумовлена життям, ринковими відносинами, майбутньою політичною діяльністю потреба в нових, по-ліфахових закладах, де ставлять високі вимоги перед-усім до майстерності викладання і виховання.

Отже, скрізь потрібні висококваліфіковані фахівці — і ніде не потрібні такі, від яких відвертаються діти, яки­ми нехтують батьки і які ледь-ледь проходять атеста­цію, відчужено дивлячись на успіхи інших. Щоправда, нестача педагогічних кадрів, особливо на периферії, змушує терпіти й таких «майстрів» — та їх намагаю­ться позбутись за будь-якої нагоди.

Звичайно, що в різних ситуаціях життя можуть бути й нездорові стосунки серед членів педагогічного колек­тиву. Не становить винятку несправедлива оцінка праці того чи іншого вчителя. Соціальну захищеність і право­вий захист від несправедливості здійснюють профспіл­кові організації школи, районні комітети профспілок, а при глибоких конфліктах — народний суд.

Розвиткові творчої діяльності сприяє Творча спілка вчителів України, до якої на добровільній основі всту­пають педагоги-однодумці, які своїми поглядами та ді­яльністю відходять від формальних елементів процесу і перебувають у пошуках нових, цікавих справ. Науко-во'дослідній роботі в школах сприяє Творча спілка вчи­телів України, яка об'єднує науковців-педагогів, учи­телів, працівників освітянського адміністративного і ме­тодичного апаратів.

* *

*

Знання історії та сучасної теорії педагогіки неод­мінно допоможе зрозуміти її велику, багатовікову спад­щину, мудрість сьогодення, виявити проблеми і напря­ми подальшого вдосконалення шкільної справи.

Незважаючи на те, Що в сучасній Україні багато ще кризових явищ, її перспективи, що залежать від освіти та виховання прийдешніх поколінь, є оптимістичними. Вклад освітян у розбудову і перспективний розвиток є неоціненним.