Філософські школи Стародавнього Китаю. Ортодоксальні школи Стародавньої Індії

Ортодоксальні школи Стародавньої Індії

Виникнення філософії - не швидкий "одноразовий акт", а тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту на фоні міфології та релігії. В Індії коріння перших філософських узагальнень сягає міфологічних текстів "Вед". Індійська традиція поділяє свої філософські системи на ортодоксальні(визнають вищий авторитет Вед) й неортодоксальні(ті, що не визнають).

До ортодоксальних систем належать веданта, міманса, вайшешика, санкх´я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем.

Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень - сансару, яка породжена кармою - відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев´ять субстанцій - землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз´єднання, якими керує світова душа, відбувається виникнення і зникнення речей.

Санкх´я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман - принцип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтологічними побудовами, як методологіями, які застосовують й інші школи. Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силлогізми. Йога сформулювала сукупність правил (методологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, завдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.

Філософські школи Стародавнього Китаю

Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає китайський народ. Китай - одна з найдавніших цивілізованих держав світу. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст. до н.е. В цей час сформувалися десять основних напрямів філософської думки Китаю, шість з яких поклали початок китайської філософії (школа служилих людей, названа конфуціанською, школа моїстів, школа даосистів, школа законників, шкоола номіналістів, школа прихильників вчення про Інь та Ян.)

Першою філософською течією був напрямок - конфуціанство - започаткований Конфуцієм. Вчення Конфуція викладено в книзі “Бесіди та висловлювання”. Конфуцій не звертав уваги на вивчення загальнотеоретичних проблем, а зосередився на питаннях етики (моралі), бо цього вимагали умови часу. Етика за Конфуцієм - це релігійна мораль, в основі якої лежать принципи: людяність, справедливість і обов'язок, ритуальність, знання, довіра. Центральним пунктом є - “жень” -гуманність (людяність) - тобто, любити не себе, а інших. Конкретним механізмом реалізації принципу гуманності виступає система традицій, ритуалів, які складаються в суспільстві. Центральний конфуціанський термін - “благородна людина”. Конфуцій висуває 4 основні вимоги, яких повинна дотримуватися “благородна людина”. Головною метою вчення Конфуція було досягнення стабільного, поступово еволюціонуючого суспільства. Філософія Конфуція - це відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах, яка буде досягатися за рахунок панування і підкорення.

Опозиціним дло конфуціанства став даосизм (концепція небесного), засновником якого був Лао-Цзи. Основні положення даосизму викладені у книзі “Дао де цзи”. За його вченням життя не залежить від волі неба, а йде природним шляхом -дао. Закон дао твердить, що в світі немає нічого постійного, незмінного; всі речі перебувають у невпинному русі, змінах, переходячи у свою протилежність: «неповне стає повним, криве стає прямим, старе змінюється новим».
Негативно у вченні твердиться те, що людина не має права втручатися у природний процес, а повинна тільки споглядати. Злиденне життя народу якраз є наслідком того, що правителі порушують природний закон дао.
Даосизм був спрямований на гармонізацію взаємин людини і природи. ^ Три основні мети ставили послідовники даосизму: досягнення довголіття, досягнення стану просвітлення, здобуття безсмертя.

Напрямком, представники якого критикували конфуціанство, був моїзм, засновником якого був Мо-Цзи. Основною проблематикою моїстів були соціально-етичні питання та проблеми теорії пізнання.

На думку моїстів, народ приречений на нещастя, тому що на нього впливають три лиха: голод, холод і важка праця. Поділ на багатих і бідних - це не веління Неба, а шлях розвитку самого суспільства. Щоб побудувати щасливе суспільство, необхідно виявити причини лиха, позбавитися їх, і передусім, скасувати рабство, ліквідувати війни і багатих. Цього можна досягти всезагальною любов'ю, запереченням нападу, шануванням єдності, мудрості, економією при витратах, при похованнях, запереченням волі та бажань Неба. Моїсти одними з перших висловили припущення про договірне походження держави. Тривалий час люди не мали законів, існувало безладдя. Зібравшись, вони домовилися про свої права і обов'язки, обрали мудру людину. Так виникла держава і правителі в ній. Правитель, на думку моїстів, не посланець Неба, а слуга народу, який має служити всім. На їхню думку, пізнання - це відображення об'єкта, навколишньої дійсності. Цей процес відбувається трьома шляхами: отримання знання від інших людей, своїм власним мисленням і завдячуючи своїм власним спостереженням.

Наприкінці правління династії Чжоу виникає школа легістів (законників). Головні представники, якої рішуче виступали проти пережитків родових відносин і головного їхнього носія - спадкоємної аристократії. Вони відкидали методи управління, засновані на ритуалі і родових традиціях відводячи головну роль єдиним, обов'язковим для всіх законам-приписам (фа) і абсолютній, нічим не обмеженій владі правителя. Легісти вказували на дві сторони закону - винагороду і покарання, за допомогою яких правитель підкоряє собі підданих. Законодавство, продумана система нагород і покарань, система кругової поруки і загального стеження - те, що повинно було забезпечувати єдність держави і міцність влади правителя. Легісти поділяли погляди Моц-зи про висування у владні структури талановитих людей, незалежно від рангу і родинних зв'язків із правителем. Теоретично легісти виступали за рівні можливості для піднесення в країні кожної людини.

Мін цзя («Школа імен») - одна з основних філософських шкіл Стародавнього Китаю. Основна проблематика школи імен - це співвідношення «імен та реалій». В історико-філософській літературі школу також називають школою софістів, школою номіналістів, школою діалектиків.
Головними представниками школи були Хуй Ши і Гунсунь Лун. Хуй Ши є автором парадоксів, покликаних продемонструвати подібність (або навіть тотожність) суті, що розрізняється в найменуванні, завдяки чому він вважається родоначальником течії, що затверджувала «збіг подібний і різний» (хе тун і).
Виходячи з того, що «вся пітьма речей і схожа, і різна», Хуй Ши ввів поняття "Велике єдине", яке "настільки велике, що не має нічого зовні", і "мале єдине", яке "настільки мало, що не має нічого усередині". Однак до нашого часу праці Хуй Ши не збереглись, залишились лише окремі вислови.
На відміну від Хуй Ши, трактат Гунсунь Луна, що носить його ім'я, зберігся до наших днів. Гунсунь Лун намагався побудувати «логіко-семантичну» теорию, поєднуючи логіку и граматику, котра покликана, «виправив імена и реалії, перетворити Піднебесну». Проголошений ще Конфуцієм ідеал однозначної відповідності «імен» і «реалій» зумовив появу знаменитої тези Гунсунь Луна: «Білий кінь не є кінь».

Школа Інь-Ян
Перша — «Інь-Ян цзя», або школа «Інь-Ян», школа натурфілософів. Вона одержала свою назву від принципів Інь і Ян, які в китайській думці вважаються двома головними принципами космології. Інь — жіноче начало, Ян — чоловіче. Як вважають китайці, всі космічні явища є результат взаємодії і комбінацій Інь і Ян. Інь і Ян одночасно є і протилежними, і взаємозв’язаними, вони обидва протистоять один одному і доповнюють один одного. Теорія Інь та Ян є своєрідною інтерпретацією матеріалістичного принципу єдності та боротьби протилежностей в основі всіх проявів навколишнього світу.
Взаємовідношення Інь—Ян були зображені у формі монади (ТАЙ ЦЗІ ТУ), на котрій білий колір відображає Ян, а чорний –Інь, протилежність і взаємозв’язок втілюються у кривій лінії, а здатність трансмутації один одного показана «точками – зародками» одного початку в другом.
Основні положення цієї теорії полягають в наступному:
· Протилежність Інь та Ян проявляється головним чином в здатності протистояти і контролювати один одного. Саме протистояння підтримує певний фізіологічний баланс, від якого багато чого залежить(наприклад, самопочуття людини);
· Взаємозалежність полягає в тісному зв’язку двох початків: без одного не можу існувати іншого, і навпаки;
· Інь та Ян постійно підтримують один одного, а не знаходяться у фіксованому стані;
· Нескінченна подільність Інь та Ян, адже будь-які прояви навколишнього середовища можуть бути нескінченно поділені на саме ці два початки.