Поняття про хворобу, симптоми і синдроми.

Інститут права та психології

Кафедра теоретичної та практичної психології

 

 

 

ПСИХІАТРІЯ

 

Конспект лекції № 2

Класифікація і типи перебігу психічних розладів.

 

 

Склала:

старший викладач Легендзевич Г.Я.

 

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри теоретичної та практичної психології (Протокол № 1 від 31.08.2016 р.)

 

Львів −2016

Тема № 2. «Класифікація і типи перебігу психічних розладів».

ПЛАН:

Вступ

1. Поняття про хворобу, симптоми і синдроми.

2. Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) та її значення.

3. Класифікації психічних захворювань (МКХ-10, DSM-IV).

4. Основні типи перебігу психічних розладів.

Висновки

Мета:

Навчальна:

· сформувати у студентів теоретичні знання про основні методи дослідження в психіатрії;

· сформувати у студентів теоретичні знання про особливості психічних розладів;

· засвоїти основні терміни та зону їх застосування;

Розвиваюча:

· поглибити широту знань про методи і способи діагностики психічних розладів;

· сформувати знання про психологічні особливості взаємовідносин пацієнта і медичного працівника; конкретні психопрофілактичні, психокорекційні і психотерапевтичні способи допомоги пацієнтам;

Виховна:

· сприяти осмисленню визначених проблем психіатрії, з розкриттям різних поглядів учених на їх витоки та шляхи розв’язання;

· впливати на культурний розвиток та моральні принципи студентів посередництвом звернення їхньої уваги на форми та засоби забезпечення оптимальних умов розвитку особистості, яка має зміни психічної діяльності внаслідок психічних або соматичних захворювань.

Ключові слова: психіатрія, психопатологія, хвороба, симптоми, синдроми, діагноз, МКХ, МКХ-10, DSM-IV, типи перебігу психічних розладів.

 

ВСТУП

Психіатрія, або психопатологія як галузь медицини спрямована на вивчення загальних особливостей психічних захворювань, дослідження їх симптомів і синдромів, виявлення патогенетичних механізмів психічних порушень. Клінічні ознаки психічних розладів щонайрізноманітніші. За допомогою класифікації та шляхом виділення груп хворих із клінічно схожими психопатологічними ознаками теоретики й практики психіатрії намагаються забезпечити планування адекватного лікування, прогнозування, перебігу хвороби, в тому числі і на кінцевих етапах відповідно до існуючих стандартів. Ці стандарти мають допомогти досягти взаєморозуміння між лікарями під час обговорення природи страждань пацієнтів, порівняти результати клінічних досліджень, забезпечити гарантований рівень медичної допомоги.

 

Поняття про хворобу, симптоми і синдроми.

Хвороба (morbus) – це реакція організму на вплив незвичних зовнішніх подразників і змінені умови зовнішнього середовища. Отже, хворобу, спричиняють не лише різні шкідливі зовнішні чинники (фізичні, хімічні, мікробні тощо), але й зміна реактивності організму на звичайні фізіологічні подразники. Для розвитку хвороби мають значення чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Згідно ВООЗ (1975р.), «хвороба – це життя, порушене у своєму перебігу внаслідок порушення структури і функцій організму під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників за умов мобілізації його компенсаторно - пристосовних механізмів. Хвороба характеризується загальним і частковим зниженням пристосованості до середовища і обмеженням свободи життєдіяльності хворого».

Розвиток функціональних і структурних змін в органах і системах організму хворого характеризується певними ознаками – симптомами хвороби. Одні і ті ж симптоми можуть виникати за наявності різних захворювань. Це стосується не тільки таких загальних симптомів хвороб, як, наприклад, загальна слабкість, головний біль, безсоння, гарячка тощо, але й симптомів, тісно пов’язаних з ураженням певного органа (наприклад, виникнення такого симптому, як блювання…). Вираженість симптомів хвороби та її перебіг залежить від низки зовнішніх та внутрішніх чинників, зокрема від індивідуальних властивостей організму – реактивності, його захисних і пристосовних механізмів, від локалізації патологічного процесу (наприклад, ракова пухлина розташована на великій кривизні шлунка нічим не проявляється).

В перебігу кожної хвороби можна виділити великі та малісимптоми.

Великими або провідними, симптомами вважаються ті, що є характерними для певного захворювання й мають велике значення для встановлення діагнозу. Малі симптоми мають більш загальний характер, вони бувають слабко вираженими, іноді можуть з’являтись лише на самому початку захворювання.

Можна також виокремити суб’єктивні і об’єктивні симптоми хвороби.

Суб’єктивні симптоми – це особисті почуття або скарги хворого, на які він вказує під час розмови з лікарем та з’ясовані лікарем шляхом розпитування (наприклад, біль, печія, нудота тощо).

Об’єктивні симптоми виявляють за допомогою різних методів дослідження (фізичних, лабораторних, інструментальних), під час проведення яких хворий є об’єктом дослідження (наприклад, шкірна висипка, набряк обличчя, шум тертя плеври тощо). Симптоми, виявлені у хворого під час лікарського обстеження, часто не дають підстав для визначення точного діагнозу захворювання. Отримані фактичні дані підлягають певній обробці для встановлення патогенетичного зв’язку між ними.

Таким чином, із виявлених окремих симптомів хвороби утворюються патогенетично пов’язані між собою угрупування або поєднання симптомів. Такі поєднання симптомів (ознак), характерних для певного захворювання, називають синдромами (від гр. syndromos – той, що біжить, збіжність).

Розрізняють малі або прості і великі або складні синдроми.

Малий (простий) синдром – це сукупність патогенетично пов’язаних між собою симптомів, виникнення яких зумовлює ураження однієї системи чи органа (наприклад, жовчекам’яна хвороба).

Великий (складний) синдром характеризується виникненням комбінації симптомів, патогенетично пов’язаних між собою, які охоплюють низку систем організму. Наприклад, на кінцевій стадії цирозу печінки розвивається складний синдром тяжкої печінкової недостатності, який проявляється анорексією (втрата апетиту), блюванням, нервово-психічними розладами і т.д.

Синдроми можуть бути пов’язані з морфологічними (структурними) змінами в окремих органах чи системах хворого, а також з порушенням різних функцій організму. Отже, розрізняють морфологічні і функціональні синдроми. Ці синдроми відіграють ключову роль у діагностиці (встановленні діагнозу), бо саме вони характеризують клінічну картину захворювань. Діагноз – це короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання, що складається на підставі даних розпитування та об’єктивного обстеження хворого.