Прийняття Конституції України. Історичне значення.

Україна має давні конституційні традиції. За часів Київської Русі було створено рукописний кодекс «руську правду», пізніше її доповнювали і вона служила до16 ст. допоки її не було замінено на Литовські статути. Видатною пам’яткою права є Конституція П.Орлика 1710р. це перша демократична Конституція. Важливими були законодавчі акти прийняті у 19917 – 1919рр.

Коли Україна проголосила про свою незалежність, постало питання про вироблення Основного закону Конституції. Конституційний процес в Україні, як процес підготовки нової Конституції України, розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), У ній передбачалось вироблення нової Конституції. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того ж року було винесено на всенародне обговорення-Доопрацьований проект Конститції було подано в травні 1992 р·, а другий раз у жовтві 1993 р. до Верховної Ради. 3 різних причин, як об'єктивних так і суб'єктивних, всі ці проекти так і не стали Основним законом України. Так закінчився перший етап сучасного конституційного процесу в Україні.. 10 листопада 1994 р. конституційну комісію було переформовано, її очолили Л.Кучма і 0.Мороз. 11 березня 1996 р· Конституційна комісія схвалила проект· Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня ВРУ прийняла поданий проект· за основу. 5 травня 1996р. було створено Тимчасову спеціальну комісію ВРУ з доопрацювання проеку Конституції До 26 червня ВРУ не прийняла жодного розділу Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. 28 червня 1996р. ВР України ухвалила нову Конституцію України.

Ця подія мала велике історичне значення: новий Основний закон перейняв історичні традиції нашої держави; прийняття Основного закону свідчило про важливий державницький крок усіх політичних сил до загального національного порозуміння й примирення в ім’я України; Конституція закріпила існування нової держави; проголошення Конституції відкрило шлях до побудови правової держави; авторитет держави зріс.

 

 

Варіант № 3

1. Вірування, культура східнослов’янські племен у IV–IX ст

2. Причини та наслідки національно – визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

3. Голодомор 1932-1933рр. Причини та наслідки.

 

 

1. Слов'яни - одне з найбільших угруповань давньоєвропейського населення, що сформувалося в середині І тис. до в. е

Давні слов'яни були люди ведичної культури, тому давньослов'янську релігію правильніше було б іменувати не язичництвом, а ведизмом. Основними пам'ятками культури слов'янської давнини є священні пісні, перекази, міфи, хоча більшість учених вважають, що тексти давньослов'янських священних пісень, міфів загинули християнізації Русі. Дохристиянська релігія слов'янських народів недостат­ньо вивчена. У давні часи біля словян був широко поширений культ Рода і породіль, тісно повязаний з поклонінням предкам. Рід - божественний образ родової громади вміщував весь Всесвіт - небо, землю і підземне житло предків. Кожне східнословянське племя мало свого бога-покровителя.

Надалі словяни все більш поклонялися Сварогу великому - богові неба і його синам - Даждьбогу і Стрибог - богам сонця і вітру. З часом все більшу роль починає Перун грати - бог грози, творець блискавок, який особливо вшановували як бога війни і зброї в князівсько-дружинної середовищі. Перун не був главою пантеону богів, лише пізніше в період формування державності та посилення значення князя і його дружини культ Перуна став зміцнюватися. У язичницький пантеон входили також Велес чи Волос - покровитель скотарства і хранитель підземного світу предків, Макошь - богиня родючості та інші. Зберігалися і тотемічні уявлення, повязані з вірою в містичну родинний звязок роду з яким-небудь твариною, рослиною або навіть предметом. Крім того, мир східних словян був заселений численними берегинями, русалками, лешімі і пр.

Язичницькі вірування визначали духовне життя східних словян.
2.Причини національно - визвольної віни під проводом Б. хмельницького.

Національна війна під проводом Б.Хмельницького відбулася в 1648 – 1650 – рр.. можна виділити такі основні причини: утиски козацтва з боку магнатів, які відбирали в козаків хутори, млини, примушували платити десятину. Перетворювали козаків на кріпосних; посилювалося гноблення селянства. Збільшення панщини, натуральні і грошові повинності; українці були відсунуті від місцевого самоврядування; українцям чинили всякі перешкоди під час спроб вступити до цеху, зайнятися ремеслом чи торгівлею; поширювалася політика насаджування уніатства та католицизму, переслідувалося правоославя.

3. Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932—1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала д 1988—1990 рр. Геноцидом українського народу визнали голодомор 1932—1933 рр. Верховна Рада України, а також понад півтора десятка країн світу. Низка зарубіжних парламентів готують таке визнання.

Головною причиною голодомору 1932—1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української СРР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, голова ВУЦВК Г. Петровський, голова Раднаркому України В. Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й. Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року.Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та-горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. кримінальних справ За вказівкою московських емісарів В. Молотова, Л. Каґановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорони соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термія не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цю постанову "законом про п'ять колосків". Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до вантажних вагонів, надіючись на те, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе". Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу.

Варіант № 4

1. «Норманська теорія» виникнення Київської Русі. Антинорманісти.

2. Національна політика російського царизму щодо України в другій пол.ХІХ ст. «Валуєвський циркуляр».

3. Наука, освіта та культура в сучасній Україні.

Київська Русь — держава, що існувала протягом IX—XII ст. Центр — місто Київ. Утворилася внаслідок об'єднання слов'янських племінних союзів навколо полян. Займала територію від Балтійського до Чорного морів, від Карпатських гір до річок Ока та Волга.

Існують 2 точки зору на утворення К. Русі. Питання про обставини заснування давньоруської держави слов'янами чи скандинавами виникло в сер. XVIII ст. Німецькі вчені, члени Російської академії наук Г. Байер та Г. Міллер, обстоювали скандинавське походження Русі. Це й було норманізмом у питанні походження давньоруської державності. Натомість М. Ломоносов заклав основи антинорманізму, що став одним із виявів зростання національної самосвідомості. Методологічною підвалиною норманської теорії було уявлення про утворення держави одночасним актом, внаслідок діяльності історичної особи. Так само думали й антинорманісти. Тому аж до кін. XIX ст. в центрі уваги як норманістів, так і антинорманістів стояли наріжні питання — етнічної належності літописних варягів (норманів), появи перших руських князів, природи назви «Русь». До 20-х pp. XX ст. на підставі різноманітних джерел — історичних, археологічних, мовних — сформувалася думка про провідну роль скандинавів у політичному житті Східної Європи.

 

Опрацювання сучасної теорії виникнення держави внаслідок довготривалого соціально-економічного розвитку суспільства, праці радянських істориків та археологів, котрі довели, що східнослов'янське суспільство ще до літописного запрошення варягів мало протодержавні утворення,— все це докорінно змінило уявлення про роль скандинавів на Русі. Норманська теорія як проблема походження Давньоруської держави втратила наукове значення. Саме так думають антинорманісти.

 

3.Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури.

Першим кроком на шляху перебудови освітньої галузі, яка охоплювала понад 48 тис. закладів, де навчалося бл. 15 млн. учнів і студентів, працювало більше 2 млн. фахівців, став Закон України "Про освіту" (1991 Освіта мала бути доступною, гуманною, незалежною від політичних партій, забезпечувати рівні можливості для всіх людей, зв'язок з національною культурою і традиціями, відповідати світовому рівневі.

Основні засади функціонування та розвитку системи загальної середньої освіти окреслив Закон "Про загальну середню освіту" (1999). В Україні встановлено такі типи загальноосвітніх навчальних закладів, як середня загальноосвітня школа, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми та ін. Запроваджено поступовий перехід до 12-річного терміну навчання, від якої відмовилися, введено 12-бальну шкалу оцінювання знань учнів. Навчальний процес поділено на З ступені: І — початкова школа (1—4-й кл.), П — базова школа (5—9-й кл.), Ш — старша школа (10— 12-й кл.).

З 2003/04 навчального року розпочався перехід старшої школи на профільне навчання. Із 2008 р. замість вступних іспитів до ВНЗ запроваджено зовнішнє незалежне тестування, яке надає рівні можливості для здобуття вищої освіти.у 2014 році прийнято нову реформу освіти, де розроблено нові правила вступу у ВНЗ, а також нову систему освіти.

 

Варіант № 7

1. Княгиня Ольга.

2. Скасування кріпацтва 1861 р., історичне значення.

3. Проголошення ЗУНР, її політика.

 

1. Княгиня Ольга. Зародки християнства.

Після загибелі Ігоря очолила державу Ольга((945-964 pp.), його дружина. Вона жорстоко помстилася за смерть свого чоловіка. Для зміцнення держави провела цілий ряд реформ.

У 946 р. за наказом Ольги винищується знать, спалюється столиця, скасовується правління місцевої династії Мала, котрий загинув чи був страчений. Деревлянська земля підпорядковується безпосередньо великій княгині. Налякані її рішучістю й жорстокістю, володарі місцевих княжінь не сміли виявити непокори.

У 947 р. Ольга здійснила мудрий крок, реформувавши систему збору данини. Були встановлені норми податків і повинностей - устави, уроки, оброки, а також новий порядок їх стягнення. Представники княгині збирали їх в адміністративно-господарських осередках -погостах. Останні ставали опорними пунктами верховної влади на місцях, де її представники виконували також адміністративні й судові функції.

Велика княгиня вжила заходів і для поповнення скарбниці добуванням хутра, полюванням на певних територіях, де встановлювалися знаки князівської власності. Ними ж позначалися й бортні дерева, звідки для держави брали мед і віск, які разом із хутром становили важливий товар для торгівлі з іншими країнами.

Реформи Ольги відіграли важливу роль у підпорядкуванні племінних княжінь безпосередньо владі великих руських князів і включенні їх теренів до територіальних меж Руської держави. Вони також започаткували нові принципи збирання податків.

 

 

2Скасування кріпацтва 1861 р., історичне значення Невдача Російської імперії у Кримській війні поставила перед владою завдання звернути увагу на селянське питання. У 1857 р. по українських губерніях створювалися комітети по підготовці реформи, щодо звільнення селян з кріпосницької залежності. 19 лютого 1861 року цар Олександр ІІ проголосив свій маніфест про скасування кріпацтва.

Згідно з реформою 1861 року: скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика; землю селяни мали право купляти (протягом 49 років); селяни одержали право одружуватися без дозволу поміщика, укладати угоди, вільно торгувати, переходити на іншу роботу, йти вчитися, вступати на службу. Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики Російської імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали у селян чимало їхньої: від 14% у Херсонській губернії до 37% у Катеринославській. Тому після реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини і 1600 тис. — від однієї до трьох десятин. Загалом у пореформений період майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство. До того ж внаслідок реформи українські селяни втратили 1 млн. десятин, тобто понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували в їхньому користуванні. Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщикам викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а за суттю він був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу сплатити всю суму сплатилачувати поміщикам викупні платежі а селяни мали 49 років

Реформа не вирішила селянського питання хоч селяни були вільні але залишалися без землі, але дала особисту волю селянам.