Впровадження обов`язкового медичного страхування в умовах Євроінтеграції

Сучасний стан охорони здоров’я в Україні є вкрай незадовільним, насамперед через недостатнє фінансування для її ефективного функціонування. Вирішальну роль у реформуванні системи медичної допомоги України відіграє перехід до обов’язкового медичного страхування, яке буде виступати додатковим джерелом фінансування галузі і дозволить підвищити якість медичних послуг. Проте в процесі запровадження даного виду страхування Україна може зіткнутися з проблемами його функціонування, без вирішення яких неможливо досягти ефективності обов’язкового медичного страхування в наданні медичних послуг.

На сьогодні Україна активно готується до впровадження обов’язкового медичного страхування: тільки з 2000 року було підготовлено 22 законопроекти щодо обов’язкового медичного страхування, але жоден не знайшов підтримки в парламенті, що, пов’язане з неможливістю поділити контроль за фінансовими фондами, які будуть сформовані при впровадженні обов’язкового медичного страхування.

На сьогодні розглядаються дві можливі моделі запровадження обов’язкового медичного страхування: через єдиний страховий фонд з обов’язкового медичного страхування (як у Росії), чи кілька страхових компаній, які надаватимуть відповідні послуги (як у Грузії). При цьому абсолютна імплементація грузинської моделі неможлива через вихідні умови (для порівняння: у Грузії понад 4 мільйони населення).

Кожна з зазначених моделей має свої переваги і недоліки. Так, єдиний фонд передбачає контроль держави, це, по суті, квазістрахування, тобто утвориться ще один фонд соціального страхування у компетенції Міністерства соціальної політики. Якщо ж цей ринок віддати страховим компаніям, виникне конкуренція, але вона може бути й недобросовісною, і компанія збанкрутує. Тому, в такому випадку, мають бути жорсткі критерії відбору таких страховиків. Для запровадження обов’язкового медичного страхування через декілька страхових компаній, необхідно чітко визначити що передбачає медична послуга, визначити її структуру та методологію розрахунку її вартості тощо.

Ліга страхових організацій України виступає за запровадження системи обов’язкового державного соціального медичного страхування за участі приватних страхових компаній, як у розвинених країнах, і встановлення податкових стимулів для добровільного медичного страхування. Така позиція обґрунтовується тим, що наявність конкуренції на ринку є набагато ефективніше, ніж існування єдиної монопольної установи на ринку, навіть державної.

Вибір моделі обов’язкового медичного страхування тісно пов'язаний з вибором способу оплати за медичні послуги. Так, в світі існують чотири основні способи організації платежів у системі охорони здоров'я (рис. 1).

Страховик

Спонсор

Медичний фонд

Споживачі

Постачальники

Медичний фонд

Споживачі

Постачальники

Гроші

Послуги

Послуги

Послуги

Гроші

Премії

Платежі

Премії

Відшкодування

Система I

Система II

Система III

Система IV

Споживачі

Постачальники

Розподіл коштів

Постачальники

Споживачі

Рис.3.1 Системи оплати медичних послуг

Система І – приватний ринок медичних послуг, де споживач купує медичні послуги безпосередньо у постачальника (медичного закладу). Ця система дотепер використовується у всіх країнах при купівлі ліків без рецепта, а також для певних спеціалізованих послуг (наприклад, регулярні стоматологічні і офтальмологічні послуги, а також послуги пластичної хірургії), але це рідкість для більшості медичних послуг у розвинутих країнах.

Система II – відшкодування через страховий ринок, за якої споживачі платять страхові премії безпосередньо страховику в обмін на право отримувати відшкодування витрат на охорону здоров'я від страховика. Ця система є найбільш поширеним варіантом додаткового медичного страхування в розвинених країнах.

Система III передбачає функціонування страхового ринку, де покупець платить страхову премію до фонду медичного страхування, який, у свою чергу, оплачує договори з постачальниками. Ключовою різницею між цими двома системами є стимули для споживача: система II спонукає споживача, а не фонд страхування, до пошуку постачальників медичних послуг з нижчою ціною та високою якістю послуг, в той час як система III, навпаки, не стимулює споживача, але спонукає фонд медичного страхування до переговорів щодо ціни і якості з медичними установами.

Система IV є системою оплати медичних послуг, за якої премії зібрані від споживачів (прямо чи опосередковано) за допомогою спонсора, який потім укладає контракти з фондами медичного страхування, які, в свою чергу, укладають договори з медичними установами та оплачує їх послуги. У всіх розвинених країнах передбачається наявність на ринку такого спонсора, в той час як в країнах, що розвиваються таким спонсором може бути фонд медичного страхування [16].

Впровадження обов’язкового медичного страхування без створення відповідних економічних і політичних передумов у суспільстві може з’явитися безліч проблем; обов’язкове медичне страхування неможливо запровадити в Україні за короткий проміжок часу, враховуючи сучасний стан охорони здоров’я.

Перш за все, процес впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні є доволі проблематичним, насамперед з погляду фінансування. Основним джерелом у страхуванні є страхові внески, основну частину яких сплачує працююче населення. Розмір цього внеску прогнозується в межах 5-7% заробітної плати. Запровадження обов’язкового медичного страхування призведе до збільшення нарахувань на фонд оплати праці і може призвести до поширення використання роботодавцями тіньових схем виплати заробітної плати та гальмування її зростання.

Необхідна умова для функціонування загальнообов’язкового державного медичного страхування – виведення офіційної заробітної плати працівників із “тіні”, оскільки значна частина роботодавців, поряд із офіційною заробітною платою, величина якої становить законодавчо встановлений мінімум, виплачують і неофіційну частину заробітної плати, уникаючи у такий спосіб навантаження на фонд оплати праці. На сьогодні обсяги тіньової економіки в Україні сягають 50% ВВП. Якщо така тенденція буде зберігатись, то до обов’язкового медичного страхування надходитимуть лише мінімальні страхові внески, чого не буде достатньо для його функціонування. Слід зазначити, що для забезпечення повноцінного функціонування Єдиного медичного фонду, “у тіні” не може перебувати більше як 20 % заробітної плати.

Крім того, важливим питанням є розмір внесків, що сплачуватимуться до відповідного фонду, та наявність пільг для осіб з низькими доходами. Так, мінімальна заробітна плата в Україні становить 1218 грн станом на 01.02.2015, а середня заробітна плата по Україні складала 3584 грн у 2014 році [8]. Враховуючи різні рівні заробітних плат, Україна повинна застосувати диференціальний підхід до визначення розмірів внесків, надаючи пільги соціально незахищеним категоріям населення та особам з низькими доходами.

Крім фінансових, виникають також правові проблеми. Так, Конституція України декларує безоплатність медичної допомоги населенню у державних та комунальних медичних закладах, тому виникає питання щодо суперечності запровадження загальнообов’язкового медичного страхування цьому положенню. Відповідно до рішення Конституційного Суду України, стягнення обов’язкових страхових платежів з громадян не відповідатиме конституційному припису щодо безоплатності медичної допомоги. Однак можливе запровадження державного медичного страхування у тому випадку, якщо платниками обов’язкових страхових внесків будуть суб’єкти господарювання, а не застраховані фізичні особи.

З боку сфери охорони здоров’я існують також проблеми, вирішення яких має передувати запровадженню обов’язкового медичного страхування, зокрема:

1) відсутність механізмів ефективного управління медичною галуззю;

2) відсутність адекватної винагороди праці лікарів у формі зарплат і премій [2];

3) неефективність витрат на охорону здоров’я і відсутністю контролю.

Провідні експерти ВООЗ у своїх дослідженнях звертають увагу на те, що при формуванні страхової моделі фінансування системи охорони здоров’я України можуть бути властиві такі потенційні виклики:

1) формування системи нових рамкових обмежень доступності різних видів медичної допомоги для окремих верств (груп) населення;

2) виявлення додаткових передумов складності планування у короткостроковому і середньостроковому періодах, а також довгострокового прогнозування обсягу фінансування;

3) відсутність економічної зацікавленості медичних працівників в поліпшенні здоров’я пацієнтів;

4) відсутність стимулів до ефективного використання фінансових ресурсів (пацієнтам можуть надаватися непотрібні їм послуги);

5) відсутність економічного взаємозв’язку між різними етапами медичної допомоги: первинного, вторинного та третинного рівня;

6) можливість високих витрат страховиків та надавачів медичних послуг на обробку даних про надані послуги, непрозорість цього механізму.

Вирішення всіх цих проблем потребує часу, фінансових ресурсів, відповідних фахівців. Тому запровадженню обов’язкового медичного страхування в Україні має передувати певний період підготовки, вирішення існуючих проблем шляхом реформування системи охорони здоров’я.

Звичайно, головна роль у розв’язанні вище перелічених проблем відводиться державі. Важливим питанням залишається узгодження політики, направленої на розробку єдиної стратегії щодо впровадження медичного страхування. Держава повинна подбати про наявність відповідного законодавства, яке б захищало інтереси всіх суб’єктів ринку медичного страхування. Разом з усіма проблемами Україна має багато можливостей та перспектив щодо розвитку системи медичного страхування.

Для вирішення вищезазначених проблем та підготовки до запровадження обов’язкового медичного страхування як дієвого механізму фінансування охорони здоров’я населення слід вжити наступні заходи:

1) розробка та впровадження системи персоніфікованого обліку надання медичної допомоги, використання бази даних для планування системи організації та оплати медичних послуг, та як наслідок, єдиного реєстру застрахованих осіб як важливої передумови впровадження системи обов’язкового медичного страхування та виключення подвійного страхування та фінансування;

2) розробки прогресивної системи ставок внесків до фонду обов’язкового медичного страхування, що буде відображати зв'язок між розміром внесків та розміром доходів платників внесків, а також визначення їх нижньої межі для вразливих категорій громадян, за яких внески сплачуватиме держава (пенсіонери, інваліди та ін.);

3) універсальність охоплення медичними послугами не буде порушена, якщо держава покриватиме (при впровадженні обов’язкового медичного страхування) медичні витрати людей, які не в змозі робити відрахування;

4) визначення розподілу ставок внесків до обов’язкового фонду медичного страхування між роботодавцем та працівником;

5) пошук додаткових джерел фінансування витрат на охорону здоров’я, наприклад, збільшення ставок акцизних платежів на небезпечні для здоров’я людини товари та спрямування цих коштів на охорону здоров’я, проведення благодійних акцій, пожертвування релігійних та громадських благодійних організацій тощо;

6) стимулювання розвитку добровільного медичного страхування з метою забезпечення притоку додаткових коштів до системи охорони здоров’я та заміщення державного страхування приватним особами з високими доходами;

7) розвиток методів співфінансування населенням додаткових послуг стаціонарних медичних установ (покращених умов перебування) для категорії населення з високими доходами, що збільшуватиме фінансову стійкість медичних установ;

8) розробка стратегії зменшення тінізації економіки та імплементація відповідних заходів;

9) перехід від фінансування щодо постатейного бюджету до фінансування за пролікований випадок і відповідна зміна способу обчислення заробітної плати лікарів та медичних сестер.

Окремо слід зазначити необхідність демонополізації управління галуззю охорони здоров’я та використання способів контролю витрат на охорону здоров’я. Демонополізація управління зазначеною сферою має здійснюватися шляхом залучення до участі в управлінні професіоналів охорони здоров’я (лікарів, медичних сестер, фармацевтичних працівниківВ їх компетенцію може входити ведення реєстру лікарів, видача дозволів на здійснення лікарської діяльності, проведення атестації лікарських кадрів, призначення головних позаштатних спеціалістів, впровадження Етичного кодексу лікаря України і контроль за його дотриманням.

Щодо контролю та управління витратами в сфері охорони здоров’я, в світовій практиці виокремлюють чотири основні стратегії:

1) розподіл витрат на основі попиту, тобто через ціни, які сплачує споживач за медичні послуги. Дана стратегія передбачає існування в системі медичного страхування стимулів для споживача до раціонального здійснення медичних витрат, тобто пошуку медичних послуг високої якості за помірною ціною;

2) розподіл витрат на основі пропозиції, тобто використання цін на медичні послуги з метою зменшення використання цих послуг і/або зменшення платежів на одну особу;

3) нецінове регулювання, або встановлення лімітів на кількість доступних ключових ресурсів для забезпечення медичного обслуговування(ліміти на обсяги витрат, на кількість візитів до лікаря);

4) розповсюдження інформації, яка впливає на догляд за здоров’ям і попит на медичні послуги.

Відповідно до обраної моделі обов’язкового страхування та системи оплати медичних послуг, держава має обрати відповідну стратегію(або їх комбінацію) для управління витратами на охорону здоров’я і, таким чином, сприяння їх раціонального та ефективного використання. На нашу думку, в Україні найбільш дієвою буде комбінація стратегії управління витрат на основі попиту з конкретним обмеженим обсягом фінансових ресурсів та стимулювання населення до догляду за власним здоров’ям і профілактики захворювань.

Потрібно враховувати особливості соціально-економічного розвитку України та запровадити у вітчизняній практиці свою власну модель обов’язкового медичного страхування, засновану на найкращому світовому досвіді.

Перехід до обов’язкового медичного страхування може здійснюватися за наступними етапами:

1) розробити чітку модель обов’язкового медичного страхування України і розробити стратегію його впровадження;

2) підготувати та затвердити відповідні законодавчі норми та внести зміни до діючого законодавства для переходу до обов’язкового медичного страхування (визначити основні умови і принципи функціонування системи, зазначити чіткі критерії до страхових компаній, внести необхідні зміни до законодавства про охорону здоров’я);

3) провести реструктуризацію державних та комунальних закладів охорони здоров’я, надати закладам охорони здоров’я статусу некомерційних неприбуткових підприємств;

4) визначити перелік послуг, що будуть безкоштовно надаватися усім громадянм, і будуть забезпечуватися державою;

5) зробити чіткий перелік базових медичних послуг, що мають надавати відповідні заклади застрахованим за обов’язковим медичним страхуванням та розрахувати їхню вартість – єдину на всій території України, але залежну від рівня медичного закладу;

6) визначити податкові пільги для роботодавців, які страхуватимуть своїх працівників за певним видом страхування, і звільнення від оподаткування страхових платежів, що стане істотним кроком до популяризації даного виду страхування;

7) на основі 2-х регіонів відпрацювати систему обов’язкового медичного страхування;

8) створити систему обов’язкового медичного страхування на рівні всієї країни.

Так, доцільним було б запровадження податкових пільг, наприклад, податкових бонусів за здоровий спосіб життя – на зразок знижок в ОСЦПВ, коли страховик заохочує безаварійне водіння, знижуючи для клієнта тариф на наступний договір страхування. Так, у разі позитивних результатів в кінці звітного періоду держава може певним чином заохочувати громадянина, знижувати розмір страхового внеску або повертати громадянину до 100% сплаченого податку на доходи фізичних осіб. За рахунок цього країна отримає більш здорове населення, якому потрібно значно менше лікарняних ліжок, соціальних програм та імпортних медикаментів, що дозволить оптимізувати витрати на охорону здоров’я.

Починати впровадження обов’язкового медичного страхування доцільно з працюючих громадян віком від 18 до 50 років, оскільки, як правило, в такому віці особи повністю самостійні, отримують дохід, і головне − в цьому віковому проміжку людина має можливість активно впливати на своє здоров'я, коригуючи свій спосіб життя й умови проживання. Вразливі категорії населення, такі як пенсіонери та студенти, повинні продовжувати отримувати безкоштовну медичну допомогу, і лише після успішного запуску медичного страхування адаптувати страхову медицину й під них.

Країни Центральної і Східної Європи обрали схему медичного страхування для реформування фінансування охорони здоров’я, і якщо Парламент України прийме законопроект, Україна стане на такий самий шлях. Оскільки Україна реформує фінансування охорони здоров’я трохи пізніше, ніж інші країни Центральної і Східної Європи, в неї є шанс вивчити досвід цих країн і уникнути їхні помилки. Однак, здається, що ні одна країна не може уникнути того, щоб знайти правильне, кінцеве рішення, не спробувавши різні моделі. Це також може статися в Україні, ось чому прийняття закону про обов’ язкове медичне страхування є лише першим кроком в розробці реформи, впровадження якої може зайняти як найменше 10 років. В усіх країнах Центральної і Східної Європи, які проводили реформи в сфері фінансування охорони здоров’ я, десять останніх років були витрачені на випробування різних моделей і робота над знаходженням найкращих рішень та моделей, які б відповідали умовам певної країни, все ще продовжується. В наступному розділі міститься опис досвіду фінансування охорони здоров’я та медичного страхування Росії, Польщі, Чеської Республіці, Угорщині, Естонії, Болгарії та Литві. В кінці розділу наведені висновки та уроки цього досвіду для реформування сфери фінансування охорони здоров’я України.

Упровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, передбачає за рахунок цільових страхових внесків з доходів громадян формувати кошти на медичне забезпечення. Це повинно забезпечити безоплатне надання застрахованим особам медичних послуг у разі настання страхового випадку в обсязі і на умовах, передбачених програмою страхування на всій території України. При цьому застрахованими особами в даній системі стануть всі громадяни країни, включаючи непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, студентів і дітей до 16 років. Правовідносини між страховиками, страхувальниками, застрахованими особами та установами охорони здоров'я регулюватимуться на договірній основі. У пояснювальній записці зазначається, що медична допомога надаватиметься закладами охорони здоров'я за рахунок коштів, акумульованих у системі загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. Це повинно сприяти розвитку конкуренції серед медзакладів.

 

Висновки до розділу 3

Отже, вибір форми медичного страхування залежить від особливостей розвитку охорони здоров'я та країни в цілому. Україна має розробити свою власну модель обов’язкового медичного страхування на основі зарубіжного досвіду та з врахуванням тенденцій та особливостей соціально-економічного розвитку. Крім того, неможливо запровадити обов’язкове медичне страхування без попередньої підготовки і реформування галузі охорони здоров’я, оскільки за існуючої ситуації даний вид страхування не буде ефективно функціонувати.

Перед впровадження обов’язкового медичного страхування необхідно здійснити відповідні законодавчі зміни, провести реструктуризацію державних та комунальних закладів охорони здоров’я, визначити перелік безкоштовних медичних послуг, що надаються за рахунок держави, та тих, що підлягають страховому покриттю, розробити систему пільг. Обов’язкове медичне страхування забезпечить додатковий приток коштів в галузь, що дасть можливість системі охорони здоров’я бути мобільною, динамічною і гранично функціональною. Послуги, що будуть надаватись населенню стануть більш якісними і відповідними світовим стандартам.

ВИСНОВКИ

Проведені та узагальнені у магістерській роботі дослідження, спрямовані на визначення сутності медичної галузі, її фінансування та методичних підходів до реформування системи охорони здоров’я в Україні. Це дозволило сформулювати ряд висновків.

Медицина - галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання,патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров'я людини.

В силу свого організаційно-правового статусу заклади охорони здоров'я не мають законної можливості для легального залучення додаткових коштів, наприклад від зацікавлених юридичних осіб, міжнародних установ або благодійних фондів. Для цього їм доводиться працювати через напівлегальні схеми, які на практиці дуже складно офіційно проконтролювати.

Фінансування медичної галузі Галицького району щороку зменшується. Щороку збільшується відсоток невиконання планових показників медичної галузі, наприклад видатків на фінансування захищених статей бюджету Галицького району на охорону здоров’я у 2012 році виконання плану склало 99,5%, у 2013 році -98,1%, у 2014 році -95,4%, отже невиконання плану щороку стає більшим, максимальне невиконання плану було у 2014 році -4,6%.

Напрямки використання бюджетних коштів є чітко визначеними згідно з кошторисом. Навіть у разі екстреної необхідності, заклади охорони здоров'я не можуть перерозподіляти кошти з однієї статті бюджету до іншої (наприклад, придбати додаткові ліки за рахунок економії на комунальних послугах). Це не стимулює керівників закладів охорони здоров'я до економії та оптимізації процесу надання медичної допомоги населенню.

Все це в комплексі призводить до тінізацїї коштів у медичній сфері, створює передумови для корупційних схем. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством і їхніми державами-членами, з іншої сторони повинне передбачати посилення співпраці у медичній галузі між Україною та ЄС з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров'я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання. Таке співробітництво, має охоплювати зміцнення медичної галузі України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ.

У 2015 році запроваджено медичну субвенцію та запропоновано міністром охорони здоров'я реформу медичної галузі, в результаті якої медичним закладам нададуть статус автономії та для отримання допомоги громадяни змушені мати страховий поліс.

Практично всі європейські країни свого часу рятували медицину саме введенням загальнообов’язкового медичного страхування.

Нами був розглянутий зарубіжний досвід Американської реформованої системи охорони здоров'я. Тут запроваджена страхова медицина і всі громадяни мають право на якісне обстеження та лікування. Основними перевагами реформованої системи є такі:

1) закон не дозволяє страховим фірмам відмовляти в купівлі страховок хворим дітям;

2) закон не дозволяє підвищувати щомісячні платежі у випадках захворювань;

3) для тих, кому важко сплачувати щомісячні страхові внески доступні програми кредитування;

4) зменшення вартості страховки;

5) доступніша медицина для всіх.

Україні доцільно позичити досвід фінансування медичної галузі у закордонних колег та адаптувати цю систему до українських споживачів медичних послуг.

Медичне страхування дозволить кожному не залежно від економічного становища отримати належні медичні послуги. З допомогою щомісячних внесків люди зможуть в разі недуги звернутись до обраної клініки, де їм нададуть високоякісну медичну допомогу без додаткових затрат.
При правильній організації роботи страхової медицини, гроші, які зараз крутяться у тіні, вийдуть на світло, галузь в цілому стане більш прозорою. Конкуренція між лікарнями буде змушувати їх підвищувати рівень послуг, закупати нову апаратури, піклуватися про підвищення кваліфікації лікарів.

Отже, нестача коштів на медичні послуги, які не забезпечені державним фінансуванням, може становити серйозну загрозу здоров’ю жителів України.

Обмежені фінансові ресурси (дефіцит державного бюджету, низька фінансова (купівельна) спроможність пацієнта) спонукають до пошуку додаткових фінансових джерел для надання необхідного обсягу медичного обслуговування.

Фінансова доступність медичних послуг потребує прийнятної вартості
медичних послуг, а також наявності механізмів оплати медичних послуг за тих, хто не може дозволити собі необхідне медичне обслуговування. Медичні послуги мають бути доступними для всіх на рівних підставах. Проте рівень забезпечення рівного доступу всіх громадян України до медичних послуг як один із пріоритетних напрямів державної політики свідчить про необхідність реформування системи державного управління медичної галузі.

Розв’язанням проблеми забезпечення доступу громадян до якісного медичного обслуговування, на наш погляд, може бути розроблення моделі фінансового забезпечення медичної галузі з використанням страхових принципів, забезпечення фінансової підтримки громадян для отримання необхідних медичних послуг.

Урахування основних результатів виконаного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку охорони здоров’я населення дає можливість запропонувати для втілення в практичну діяльність системи охорони здоров’я України з метою вдосконалення державного управління галуззю такі практичні рекомендації:

1) здійснити перехід від адміністративно-командної моделі управління медичним обслуговуванням до надання медичної допомоги на договірних (контрактних) умовах і перехід від постатейного фінансування медичних організацій до їх фінансування (оплати послуг) залежно від обсягу і структури наданих медичних послуг, запровадивши сучасні, спрямовані на ефективний розподіл ресурсів, методики;

2) визначити та затвердити базовий пакет медичних послуг, що мають надаватися громадянам безоплатно, за рахунок громадських джерел фінансування, і визначити форми і розміри участі населення у витратах на покриття вартості медичної допомоги;

3) створити напрями підготовки спеціалістів -адміністраторів, фінансистів, економістів, аналітиків для органів та закладів охорони здоров’я, що будуть здатні здійснювати стратегічне і фінансове планування, виконувати функції покупців і постачальників медичних послуг тощо;

4) для розвитку медичного страхування розробити єдині тарифи ціноутворення та затвердити уніфіковану методику визначення вартості медичних послуг;

5) формування проектів основних нормативно правових документів, щодо впровадження обов’язкового медичного страхування, створення нової організаційної структури -Фонду медичного страхування (правління та розгалуженої мережі робочих органів виконавчої дирекції за участю місцевих адміністрацій), також органи, що будуть здійснювати контроль за його діяльністю.

Нічого кращого, ніж страхова медицина людство поки не придумало. Про це свідчить міжнародний досвід, страхова медицина допомагає зменшити розрив між вартістю сучасного лікування високої якості та фінансовою спроможністю населення сплатити за висококваліфіковані медичні послуги.