Тема 2. Стратегія забезпечення фінансової безпеки

Тема 1. Національна, економічна і фінансова безпека України

План

1. Сутність, суб’єкти, основні загрози національної безпеки України.

2. Сутність, суб’єкти, об’єкти, основні загрози економічної безпеки України.

3. Поняття, рівень, класифікація видів фінансової безпеки. Класифікація загроз фінансовій безпеці. Критерії оцінки системи фінансової безпеки. Індикатори фінансової безпеки держави.

 

1. Сутність, суб’єкти, об’єкти та основні загрози національної безпеки України.

Закон У. «Про основи національної безпеки України» від 2003 р.

Суб'єкти управління національною безпекою є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; НБУ; суди; прокуратура України; Національне антикорупційне бюро України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; громадяни України, об'єднання громадян. Суб'єкти системи забезпечення національної безпеки України тісно взаємодіють між собою, але кожний з них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції.

Об'єкти - національні інтереси, цінності та потреби української нації, суспільні відносини у сфері національної безпеки тощо, прямі та зворотні зв'язки, вплив внутрішнього та зовнішнього середовища.

 

2. Сутність, суб’єкти, об’єкти, основні загрози економічної безпеки України.

Економічна безпека є однією зі складових національної безпеки.

Складові: економічна незалежність (можливість здійснення державного контролю над використанням національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі); стійкість і стабільність національної економіки (захист усіх форм власності); здатність до саморозвитку й прогресу (спроможність створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал).

Об'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території.

Основним суб'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Економічна безпека оцінюється за певними критеріями - показниками-індикаторами. Найважливішими з них є: структура ВВП, обсяг і темпи розвитку промисловості, обсяг і динаміка інвестицій; природно-ресурсний виробничий і науково-технічний потенціали країни; ефективність використання ресурсів; конкурентоспроможність економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках; темпи інфляції; рівень безробіття; якість життя (ВВП на душу населення); дефіцит бюджету та державного боргу; енергетична залежність; інтегрованість у світову економіку.

 

3. Поняття, рівень, класифікація видів фінансової безпеки. Класифікація загроз фінансовій безпеці. Критерії оцінки системи фінансової безпеки. Індикатори фінансової безпеки держави.

Саме від стану фінансової безпеки залежить рівень розвитку реального сектора економіки, виробнича та всі інші елементи та види безпеки.

До індикаторів фінансової безпеки відносять: - рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України; - рівень монетизації ВВП; - дефіцит державного бюджету; - ступінь доларизації національної економіки; - швидкість обігу готівки; - ставка рефінансування НБУ; - процентна ставка за банківський кредит та ін.

Складові: бюджетна, податкова, боргова, грошово-кредитна, валютно-курсова, банківська, інвестиційна безпека.

Основу фінансової безпеки держави в цілому складає її бюджетна безпека.

(за останні роки стан Державного бюджету характеризується в основному як дефіцитний.

Податкова безпека

Податкова безпека передбачає оптимізацію рівня оподаткування, адже надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення тіньової економіки, згортання легального бізнесу, масового ухилення від сплати податків, а відтак - до скорочення податкової бази. Водночас зниження податкових ставок загрожує скороченню бюджетних надходжень, що може призвести до порушення виконання Державою покладених на неї функцій.

Валютно-курсова безпека

До критеріїв валютної безпеки відносять: - передбачуваність динаміки обмінного курсу національної валюти; - збалансованість попиту та пропозиції на валютному ринку; - забезпеченість в іноземній валюті потреб держави та суб'єктів господарювання.

Безпека банківської системи в цілому залежить від безпеки окремого банку та навпаки.

Інвестиційна безпека Забезпечення інвестиційної безпеки держави потребує формування привабливого інвестиційного клімату. На сьогодні інвестиційний клімат України характеризується низькою привабливістю, що пов'язано з політичною нестабільністю та недосконалістю законодавчої бази.

Найсуттєвішими загрозами фінансовій безпеці громадян і держави в цілому є порушення прав споживача, невиплата пенсій і заробітної плати, безробіття, знецінення заощаджень, падіння реальних доходів населення і зубожіння, посилення диференціації доходів та майнового розшарування суспільства тощо. Фінансова безпека кожної людини багато в чому залежить від загального стану економіки та фінансової політики, що проводиться в державі.

Тема 2. Стратегія забезпечення фінансової безпеки

План

1. Стратегічне планування фінансової безпеки.

2. Пріоритети забезпечення фінансової безпеки.

3. Криза платежів.

4. Детінізація економіки.

5. Реструктуризація банківської системи.

6. Ефективне управління зовнішнім боргом.

 

1. Стратегічне планування та управління фінансової безпеки.

Загалом, в стратегічному управлінні та плануванні ФБ розглядаються такі його основні елементи: стратегічний аналіз, стратегічне планування, контролінг, бюджетування і аудит.

С тратегічному плануванню передує стратегічний план (стратегія) забезпечення фінансової безпеки. Така стратегія повинна відповідати як фінансовій стратегії, так і загальній стратегії держави, відповідати їхнім цілям та завданням. У складі стратегії задаються цілі держави, які стосуються фінансової безпеки, результати аналізу внутрішнього і зовнішнього фінансового середовища, якісні і кількісні параметри використання фінансових ресурсів, які задовольняють вимогам забезпечення належного рівня фінансової безпеки, відповідальні за реалізацію намічених заходів, обсяг і джерела фінансових ресурсів (бюджет), потрібних для забезпечення ФБ. На підставі цих положень розробляеться алгоритм формування стратегії забезпечення ФБ.

 

2. Пріоритети забезпечення фінансової безпеки.

Пріоритетні напрямки зміцнення фінансової безпеки України визначаються, насамперед, на основі оцінки рівня показників фінансової безпеки держави.

В Україні найбільш проблемними напрямками у цьому відношенні є: високий рівень зовнішнього боргу; висока вартість банківських кредитів; значний рівень доларизації економіки; постійне збільшення частки тіньового сектору економіки; від’ємне значення платіжного балансу.

3. Криза платежів. Товарна криза (криза платежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною, а саме: ціни на товар часто підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність між цінами і попитом. Поступово за надмірним зростанням цін відбувається скорочення споживання, що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляція виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність. Виникненню і розвитку спекулятивної діяльності всіх суб'єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари, скорочення виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідною умовою їхньої конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу. Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу: підприємства не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатити заробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і скорочення обсягів реалізації.

4. Детінізація економіки.

Детінізація економіки (найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках, коли її обсяги сягали 65 % офіційного ВВП).

Тінізація економіки України є не стільки проявом зловмисності великого і середнього бізнесу, скільки природною реакцією підприємців на корупцію і марнотратство у вищих ешелонах державної влади. Водночас вибір між легальною діяльністю чи приховуванням її від державного обліку й оподаткування робиться на підставах співставлення можливих вигод и втрат.

З точки зору безпечності легальне ведення бізнесу нібито має всі переваги. Підприємець заздалегідь знає, скільки і які податки має сплачувати, в які терміни і яким органам надавати звітність про свою діяльність, яких вимог має дотримуватися, і в разі виконання всіх цих правил та вимог не має очікувати жодних неприємностей. У разі ухилення від державної реєстрації і приховування доходів йому загрожує викриття і досить широкий спектр санкцій, можливо, аж до кримінального переслідування.

Здавалося б, абсолютна більшість підприємців в Україні налаштована саме на легальну діяльність, вони розуміють необхідність дотримання законодавчих норм і правил та сплати частини доходу у вигляді податків. Насправді ж переважна більшість корпорацій, монополістичних об’єднань у тих чи інших масштабах применшують обсяги і фінансові результати своєї діяльності. Як правило, крупний бізнес показує рентабельність у 2%, а прибутки реалізує через офшори, з якими українська влада запопадливо уклала угоди про недопущення подвійного (тобто будь-якого) оподаткування.

Найбільших збитків державному бюджету країни завдають такі різновиди тіньового обороту: діяльність багатьох спільних підприємств, які використовуються для виведення фінансових активів і ресурсів за межі країни; паразитуючі посередники, що монополізують та тінізують прибутки рентабельних підприємств, штучно збільшуючи їх витрати; комерційні структури з високоліквідною, в тому числі підакцизною, продукцією, що застосовують трансфертне ціноутворення і таким чином «заземляють» прибутки за межами України. Намагання вивести такі схемні операції «на світло» шляхом зменшення рівня оподаткування є очевидною помилкою, адже головною метою їх суб’єктів є уникнення взагалі будь-якого оподаткування. До того ж нині чинні ставки оподаткування в Україні значно нижчі, ніж у багатьох інших країнах. Так, наприклад, податок на прибуток у Скандинавських державах перевищує 50%, у США – складає 40%, в Канаді – 44,6%, країнах ЄС – 33% і більше.

Якщо ж акцентувати увагу на ризиках тінізації Державного бюджету України 2016 р., то з огляду на аналіз попереднього досвіду можна спрогнозувати такі можливі негаразди: недосконалість і неузгодженість законодавчого, а отже, й нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу (грубі порушення термінів щодо внесення проекту бюджету для розгляду Парламентом країни); зміни до Закону про Державний бюджет, якими коректуються бюджетні параметри, затверджені Верховною Радою України; прийняття нормативних документів органами виконавчої влади, що змінюють параметри надходжень і витрат Державного і місцевих бюджетів; неефективний державний та внутрівідомчий контроль за практичним освоєнням бюджетних коштів.

В Україні ефективна політика детінізації може бути дієвою і максимально ефективною за таких умов і конкретних дій:

Так, Державний бюджет України 2016 р. передбачає погодинну оплату на рівні 8 грн 35 коп., тобто 34 центи. Для порівняння погодинна оплата праці в країнах ближнього й дальнього зарубіжжя є такою (в євро): Болгарії – 3,7; Румунії – 4,4; Литві – 5,8; Латвії – 6,0; Греції – 15,6; Німеччині – 31; Франції – 34,9; Данії – 39,5; Бельгії – 40,4; Швеції – 41,9.

5. Реструктуризація банківської системи.

Для зміцнення банківської системи Національний банк України виводить з ринку проблемні неплатоспроможні банки, а також банки, що займалися відмиванням коштів. За 2015 рік з ринку було виведено 41 банк та передано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За неофіційною оцінкою рівень проблемних кредитів в банківській системі перевищив 50%.

Фахівцями Національного банку України було розроблено «Концепцією реформи банківської системи України до 2020 року».

Згідно Концепції ломбарди, а також кредитні спілки потраплять під нагляд центробанку вже наприкінці 2015 року. Ще за півроку ним будуть охоплені страхові компанії, а через рік, тобто до другого півріччя 2016, під егіду НБУ перейде і ринок ЦП. Особливу увагу в Концепції приділено діяльності найбільших банків країни, мінімальний статутний капітал яких вже сьогодні перевищує запланований до 2020 р. норматив. Для цієї групи банків будуть встановлені значно жорсткіші нормативи (за капіталом і ліквідністю), їх виконання буде систематично відстежуватися, однак за необхідності (у кризовий період) саме цим банкам буде надана оперативна допомога з метою стабілізації.

Важливим кроком у реформуванні банківської системи має стати зменшення відсоткових ставок за депозитами і кредитами. НБУ в цьому напрямку планує затвердження відсотків на такому рівні: – депозити (на рівні 3-4%); – кредити (на рівні 7-8%). Україна є однією країною з небагатьох, де ставки за депозитами сягають 20% - 25%. Для порівняння, у США, Німеччині, Франції ставки по депозитах складають 0,5%, а по кредитах до 11-15%. Спостерігається значна різниця між відсотками на депозит і під кредит.

 

6. Ефективне управління зовнішнім боргом.

внутрішній борг, як правило, є більш вигідним і менш небезпечним, ніж зовнішній. Оскільки сплата відсотків за внутрішнім боргом залишається в межах своєї країни то, в умовах помірних відсоткових ставок він не є тягарем для майбутніх поколінь.

Дещо іншої оцінки заслуговують зовнішні позики, які в поточному періоді хоча і збільшують фінансовий потенціал країни-позичальника, у довгостроковій перспективі призводять до прямого зменшення національного доходу боржника та фінансової залежності від інших держав.

За даними МВФ, на 29.02.2016 р. офіційні резервні активи України становлять 13489,5 млн. дол. США, при цьому золото (враховуючи золоті депозити та золото в свопах) – лише 1085,4 млн. дол. США (8,05% від загальної суми резерву). Левову ж долю міжнародних резервів України (61,48% від загальної суми резерву) становлять цінні папери.

Наша країна на сучасному етапі свого розвитку все частіше звертається до фінансових установ та інших країн за фінансовою допомогою. Тому заборгованість країни зростає з кожним роком погіршуючи становище населення. Адже, нові борги використовуються не з метою отримання прибутку, тобто, не спрямовуються в реальний сектор економіки, а використовуються на покриття дефіциту бюджету, виплату соціальних дотацій, фінансування витрат уряду та погашення минулих заборгованостей. Особливо гостро питання управління заборгованістю країни постало при виході з кризи в 2009 р.

Відповідно до Маастрихтського договору, у країнах Європейського Союзу державний борг не повинен перевищувати 60% від ВВП, а дефіцит бюджету – 3% від ВВП. Але при цьому не береться до уваги той факт, що вказана величина боргу є прийнятною для держав із розвиненими внутрішніми фінансовими ринками та високими кредитними рейтингами на міжнародних ринках. В Україні ж орієнтація на граничний рівень державного боргу, відображений у Бюджетному кодексі (60%), не сприяє відповідальному управлінню державним боргом і несе ризик фінансової дестабілізації. Для гарантування стабільної ситуації у валютно-фінансовій сфері та забезпечення платоспроможності держави у середньостроковій перспективі ліміт державного боргу України варто знизити до рівня 35% від ВВП.

Іноді «плутають» валовий зовнішній борг і державний зовнішній борг, хоча із загальної суми 126 млрд. дол. США валового зовнішнього боргу у 2015 р. частка державного зовнішнього боргу, за даними Мінфіну, становила тільки 30,7%. На 01.01.2016 р. розмір зовнішнього державного боргу становить 43428,2 млн. дол. США.

Держава за всі роки членства в МВФ надавала перевагу короткостроковим зовнішнім запозичення в іноземній валюті, що негативно відобразилось на нашій економіці. Таким чином нарощуючи ще більшу кількість заборгованості, таким чином в 2015 р. на одну особу припадало 924,56 дол. США боргу, що у чотири з половиною рази перевищує нормативне значення – 200 дол. США на одну особу.

Для вдосконалення управління державним боргом пропонується вжити таких заходів: слайд

Основними методами управління державним боргом є:

Консолідація – зміна умов позики (з метою збільшення терміну).

Конверсія – це зміна дохідності позики.

Уніфікація позики – це об’єднання кількох позик в одну, чим спрощується управління державним боргом.

Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення – перенесення строків виплати боргу, відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.

Анулювання державного боргу – це заходи, внаслідок яких країна повністю відмовляється від своїх боргових зобов’язань. Останнє може призвести до дефолту, тобто до неможливості держави вико- нувати свої зобов’язання. У такому разі всі держави-кредитори можуть застосовувати до кра- їни-боржника досить жорсткі санкції.