Базові (ключові) цінності.

Ціннісні орієнтації є в будь-якій галузі людської діяльності. Проте філософія розглядає тільки цінності, що виражають сутність людини, універсальні цінності, а також те, що визначають ядро світогляду.

Різним епохам, соціальним групам і особистостям властиві свої цінності які розрізняються між собою, але всі є атрибутами (невід’ємними властивостями) ставлення людини до навколишнього світу. Так наприклад різні люди вкладають різний зміст в уявлення краси. Але немає таких спільнот чи осіб, для яких естетичні уявлення взагалі б не існували.

На жаль, у філософії досі не вироблено загальноприйняті класифікації цінностей. На разі, вона лише може окреслити основні цінності, з’ясувати конкретно – історичне наповнення їх, взявши за основу такий принцип:

Кожна з ключових цінностей виражає сутнісне, те, що робить людину особистістю, а ставлення її до навколишнього світу, а система цінностей дає цілісне уявлення про відносини “людина - світ”.

Схематично це можна показати так.

 

 

Висновок: Людина живе на межі скінченого й нескінченного, скороминучого і вічного. Забезпечити цілісність своєї життєдіяльності вона може лише тоді, коли її праця, спілкування, пізнання і творчість поєднані цілісним поглядом на світ, що орієнтований на цінність мудрість. Остання відрізняється від знання саме іншим, що має безпосередній зв'язок з нескінченністю через естетичне опанування світу. Воно орієнтоване на цінність краси і релігійне переживання, яке в свою чергу, орієнтоване на цінність святого.

 

ІІ.

Зміст і співвідношення базових цінностей в історії людства дуже різноманітні. Аналіз основних типів ціннісних орієнтацій слід проводити за трьома напрямами:

a) Виділення пріоритетних цінностей;

b) Розгляд їхнього змісту;

c) Характеристика способу обґрунтування їх.

У різні епохи і в різних суб’єктів діяльності складалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, що задають життєвий сенс:

1) На потойбічний світ (релігійний, об’єктивно-ідеалістичний тип ціннісних орієнтацій)

2) На самого себе – зневіра в усьому супроводжує еіліху занепаду, користь розуміють як саможивство, (гедонізм).

3) На суспільство – переважає тоді, коли віра в авторитет святого духу послаблюється, а нестримний гедонізм демонструє усі принади розладу.

В античну епоху – це стоїцизм (людина повинна мужньо приймати власну долю, якою вона б не була), у Новий час – це категоричний імператив Канта (вимога ставити обов’язок за особисті схильності: Благо вбачають насамперед у дотриманні морального закону).

Зрозуміло, що у реальному житті зазначені типи ціннісних орієнтацій не часто зустрічаються у чистому вигляді, а часом вони набувають найдивовижніших форм і поєднань.

Однорідність цих напрямів давала підстави для синтезу їх. Відомі три напрями таких спроб:

1) Утилітаризм – основною цінністю є користь, що зазвичай веде до розпаду суспільства. (Єр. Бентам, Джеймс Міль, Джон Стюарт Міль, Роберт Оуен).

2) Марксизм – наголошує на необхідності вирішення суперечності між людиною і суспільством на основі скасування приватної власності.

3) Філософія всеєдності (В. Соловйов, В.Вернадський, А. Швидцер) – всі типи спрямованностей розглядає як моменти, що підпорядковані такій вищій цінності, як вільне творче самовираження боголюдини, втілення образу Бога у світі через людину. А Швитцер – філософ, музикант, лікар, більшу частину життя провів у центральній Африці в лікарні, яку ж сам збудував, намагався і теоретично, і практично довести сенс власної життєвої орієнтації, що виявилася в єдності шанобливості перед життям, морального обов’язку і творчого прояву особистих схильностей.

Щодо мене, то діяльність людини у цьому світі повинна ґрунтуватися на оптимальному співвідношенні задоволення особистих потреб та інтересів, та потреб і інтересів суспільства в цілому, єдності матеріальних та духовних цінностей, тобто прагнути до гармонійного розвитку.

 

 

Рекомендована література

 

Основна

 

1.Петрусенко В.Л. Основи філософських знань: курс лекцій.

2. Навчальний посібник. - К.; “Каравела”; Львів: “Новий світ - 2000”, 2002-296с.

3. Петрушенко В. Л. Філософія: Підручник – К.; 2001.

4. Надольний І. Ф. Філософія: навчальний посібник. – К.; Вікар, 1997 - 584с.

5. Заїченко Г. А. Філософія: Підручник. – К.; 1996.

6. Андрушенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій в двох томах – К.; Генеза, 1993.

7. Філософія: Курс лекцій / Склад. Р.Й. Струк. – Ів.- Франківський, 1995-214с.

8. Бичко І. В. та інші. Філософія: Курс лекцій. – К.; Либідь, 1993.

 

Додаткова

 

9. Татаркевич В. Історія філософії в трьох томах. – К.; 1997.

10.Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах: К.;1997.

11.Горський В. С. Історія Української філософії. – К.; 1997.

12.Рассел Бертран. Історія західної філософії. – К.; Основи, 1995.

13.Мир философии. Книга для чтения. – Москва, 1991. (в 2-х томах).