Поняття банківських операцій.

Банківське законодавство містить деякі терміни, які потребують визначення і завдання науки банківського права полягає в тому, щоб виділити ці поняття із загального масиву слів, які використовуються у законодавстві і сформулювати їх правові дефініції.

Законом України “Про банки та банківську діяльність” визначено банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

А банківську діяльність законодавець визначає як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Порівнюючи вищенаведені визначення можна дійти висновку, що законодавець визначає поняття банківської діяльності через банківські операції, а тому, запропоновані законодавцем дефініції уявляються не зовсім вірними і потребують уточнення.

Чинне банківське законодавство не містить визначення поняття “банківські операції”, але в ст.47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” міститься перелік банківських операцій. І оскільки це поняття є одним із основних понять банківського законодавства, то в юридичній літературі робилися і робляться спроби надати його визначення. Враховуючи те, що в Законі надано численний перелік банківських операції, які відрізняються своєю юридичною природою, цілями і механізмом їх проведення, то виникають певні труднощі для формування функціонального визначення цього поняття. Аналіз ст.47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” надає підставу вважати, що законодавець не розрізняє поняття “операція” і “угода” і використовує їх як тотожні, тобто, уявляється, що він вважає банківські операції угодами, спрямованими на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків (ст.41 ЦК України).

М.М. Агарков визначив банківську операцію як угоду, здійснення якої становить безпосередній предмет діяльності банку, як наприклад, прийняття вкладів, обмін векселів, переказ тощо.[1] Такого ж погляду дотримується і законодавець встановивши у ст.47 “Банківські операції” правило, згідно якого “банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України”.

Встановлення правової природи поняття “банківські операції” є достатньо складним і ця складність зумовлена наявності значної чисельності банківських операцій і різниць між ними за їх юридичною природою, цілям та механізму їх здійснення. І все це створює певні труднощі для формулювання визначення цього поняття, оскільки дефініція повинна визначати будь-яку банківську операцію і відмежовувати її від інших суміжних понять.

О.М. Олійник вважає, що в банківських операціях слід виділяти дії, які здійснюються в порядку реалізації прав та обов'язків сторін в конкретному правовідношенні і дії, які здійснюються в силу вимог стандартів, правил, звичаїв. Ці дії автор визначає як нормативні чи публічні обов'язки, пов'язані із конкретними правовідносинами, але їх правовий режим має суттєву специфіку. Ці дії здійснюються в інтересах як клієнтів банків, так і самих банків.[2] А тому їх здійснення контролюється Національним банком України.

Поняття банківських операцій повинно також містити правове оформлення, підставу здійснення таких дій та фактично здійснювані дії. З метою більш вірного та повного розуміння змісту банківських операцій уявляється доцільним виділити їх ознаки. На підставі аналізу юридичної літератури та чинного банківського законодавства можна виділити такі ознаки банківських операцій:

- це угоди, які здійснюються відповідними суб'єктами за принципом виняткової правоздатності (ст.42 Закону України “ Про Національний банк України; ст.47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”);

- суб'єктами, що мають право систематично здійснювати банківські операції є Національний банк України та банки (банківські операції, передбачені ч.2,3 ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність мають право здійснювати на підставі виданої НБУ ліцензії і інші юридичні особи у порядку встановленому законами України);

- об'єктами банківських операцій можуть бути гроші, цінні папери, валютні цінності, платіжні документи, дорогоцінні метали та каміння (ст.32, 42, 44-47 Закону України “Про Національний банк України (ст.47,49-51 Закону України “Про банки та банківську діяльність”);

- вони здійснюються у відповідності із встановленими правилами та стандартами ст.40, 41 Закону України “Про Національний банк України”; ст.47-51, 68 Закону України “Про банки та банківську діяльність”);

- мають тривалий характер, тобто здійснюються постійно, без обмеження у часі;

- суб'єкти операцій знаходяться у нерівному юридичному стані;

- в значній мірі їм притаманна якість довірливості;

- потребують єдності правового регулювання.

На нашу думку, заслуговує на увагу пропозиція А.О. Селіванова про те, що банківські операції включають не тільки юридично обумовлені дії, а й ряд фактичних дій бухгалтерського оформлення угод.[3] Виходячи із викладеного вище, уявляється можливим надати таке визначення банківських операцій. Банківські операції – це юридично обумовлені дії або сукупність дій, дозволені або санкціоновані законом на підставі укладених угод між суб'єктами банківських правовідносин, що здійснюються банками за принципом виняткової правоздатності та наявності ліцензії НБУ із дотриманням встановлених стандартів, правил, нормативів, об'єктом яких є гроші, цінні папери, платіжні документи, дорогоцінні метали та каміння, а також фактичні дії бухгалтерського оформлення угод.

В юридичній науці існують різні підходи до визначення поняття “банківська діяльність”. Одні автори вважають, що це поняття може бути визначено шляхом співставленого аналізу дефініцій законодавчих актів, що регулюють банківську діяльність і які в сукупності містять необхідні і достатні дані для такого визначення.[4] Інші автори вважають, що визначаючи поняття банківської діяльності слід виходити із розуміння та визначення меж тієї сфери соціально-економічного життя або тих суспільних відносин, регулювання яких пропонується здійснити засобами банківського права.[5]

На думку Н.Ю. Єрпильової, саме поняття “банківська діяльність” можна розглядати у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні вона являє собою сукупність банківських операцій, які є формою реалізації функцій банків.[6] Уявляється, що саме з цих позицій законодавець підійшов до визначення поняття банківської діяльності у ст.1 Закону України “Про банки та банківську діяльність”. У вузькому значені банківську діяльність можна вважати такою, якщо для здійснення певної сукупності операцій необхідно створити банк як спеціальну юридичну особу [7] і перелік таких операцій надано у ст.1,47 Закону. Під операціями прийнято розуміти ряд дій, спрямованих на здійснення єдиного стратегічного плану або підлеглих йому завдань або виконання окремого завдання серед багатьох подібних, обробка окремої чергової справи, окремий акт в роботі установи або підприємства.[8] Діяльність визначається як сукупність елементів, до яких відносяться: суб'єкт, наділений активністю і спрямовуючий її на об'єкти або на інші суб'єкти; об'єкт, на який спрямовано активність суб'єкта; та сама активність, що проявляється в тому чи іншому способі оволодіння об'єктом або у встановлені комунікативного впливу між суб'єктами.[9] А тому, заслуговує на увагу інший підхід і у широкому розумінні банківська діяльність включає до свого складу як комплекс банківських операцій, так і порядок організації та функціонування банківської системи, виникнення та розвиток її елементів.[10] Думку про те, що банківські операції є складовою частиною банківської діяльності поділяють і інші автори.[11]

Аналіз чинного законодавства та юридичної літератури надає підставу вважати, що можна вести мову про банківську діяльність у тих випадках, якщо банки здійснюють ті чи інші дії з фінансовими інструментами (гроші, цінні папери, валютні цінності тощо). До банківської діяльності слід віднести побудову банківської системи, встановлення взаємодії її елементів шляхом визначення статусу та функцій її окремих елементів. І закон визначає, що банківська система України складається з НБУ та інших банків (ощадних, інвестиційних, іпотечних тощо). Тобто, банківську діяльність можна уявляти як систему дій спеціальних суб'єктів, що здійснюються ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів, валютних цінностей як засобів платежу, зберігання і як товару.[12]

Банківську діяльність можна розглядати як вид підприємницької діяльності і цей висновок можна зробити на підставі взаємозв'язку між поняттями “прибуток” і “банківські операції”, “прибуток” і “банківська діяльність”. Окрім цього банківська діяльність має ознаки підприємницької – це систематичність, на власний ризик діяльність (ст.30,44 Закону України “Про банки та банківську діяльність”), пов'язана із виконанням банківських операцій (ст47 Закону) і наданням банківських послуг (ст.54-56 Закону) з метою отримання прибутку (ст.16,30 Закону). Банківська діяльність як вид підприємницької здійснюється юридичними особами – банками, що зареєстровані у встановленому Законом порядку (ст.17). У відповідності із ст. 47 банки мають право на підставі ліцензій, порядок видачі яких визначено ст.19 Закону, здійснювати банківські операції. І це характеризує банківську діяльність як особливий вид підприємницької. Особливий, виключний режим банківській діяльності надає сформульована у ст.48 Закону заборона діяльності у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхуванням, крім виконання функцій страхового посередника тощо. Це означає, що набуття статусу банку окреслює зовнішні параметри його діяльності і передбачає обмеження правоздатності. І ця заборона, на думку О.М. Олійника, перетворює банки у комерційні юридичні особи із спеціальною компетенцією, оскільки вони можуть здійснювати тільки ті угоди, що прямо передбачені законом або угоди, що забезпечують вказані.[13] А тому, банківську діяльність можна вважати як виключний вид діяльності, оскільки вона не припускає можливості об'єднання її з іншими видами діяльності. І ця виключність необхідна для досягнення певної мети: виділення із загальних господарюючих суб'єктів спеціальної групи, яка обслуговує грошовий обіг та забезпечення державного контролю за цією групою. Ми поділяємо думку про те, що банківська діяльність охоплює також і надання банківських послуг. На відміну від банківських операцій вони являють собою певні супутні по відношенню до банківських операцій функції, роблять банківські операції більш зручними для банку та його клієнта, створюють передумови для досягнення бажаного результату з найменшими затратами та найбільшою вигодою. А.Н. Іванов визначив банківські послуги як комплексну діяльність банку зі створення оптимальних умов для залучення тимчасово вільних ресурсів і із задоволення потреб клієнта при проведенні банківських операцій, спрямованих на отримання прибутку.[14]

На підставі викладеного, уявляється, що банківська діяльність включає:

- створення та реєстрацію банків;

- отримання банківської ліцензії;

- засновницькі функції банку;

- реорганізацію та припинення діяльності банку;

- управління банком;

- управління ризиками;

- внутрішній аудит;

- здійснення банківських операцій;

- інвестиційну діяльність банку;

- рекламну та інформаційну діяльність банку;

- ведення бухгалтерського обліку та звітності;

- надання банківських послуг тощо.

Отже, банківська діяльність охоплює не тільки банківські операції, які є складовою частиною банківської діяльності, а й широке коло дій, операцій та послуг.

Банківська діяльність – це виключний вид підприємницької діяльності, здійснюваний спеціальними суб'єктами – банками на підставі отриманої ліцензії НБУ, спрямований на здійснення банківських операцій, надання клієнтам банківських послуг та здійснення організаційно-управлінських дій.