Тема 5. Організація як соціально-економічна система

План

1.Поняття організації та її риси

2.Класифікація організацій

 

1. Поняття організації та її риси

Суспільство утворює велика множина організацій, які різняться за характером і метою діяльності, за формою власності, спрямованістю, але діють на основі певних правил і процедур.

Організація — соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети.

В українському законодавстві організації, що володіють певним майновим комплексом для здійснення підприємницької діяльності і мають статус юридичної осо­би, називають підприємствами. Широко "вживаним є термін «фірма», що стосується будь-якої організаційно-господарської одиниці, яка здійснює підприємницьку ді­яльність у різних галузях виробництва та послуг і прагне досягти комерційних цілей, маючи права юридичної особи. Тому поняття «організація», «підприємство», «фірма» використовують як взаємозамінні на означення соціотехнічних систем, тобто таких, що містять соціальну (людей) і технічну (технології, будівлі) компоненти.

Для створення організації необхідні:

— певна кількість учасників (людей);

— ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, що є похідними від інтересів її засновників (власників);

— формальна структура владних відносин, ієрархія.

Організації можуть бути формальними і неформальними. Формальні організації виникають з волі керівників і проектуються, ними цілеспрямовано. Вони мають стабільну структуру, ієрархію і визначені зони дій для кожного працівника. Неформальні організації — це організації, які виникають спонтанно, але за умови, що люди часто вступають у стосунки між собою. У них відсутні єдині цілі; система соціальних зв'язків, норм і дій формується не за розпорядженням керівництва, а стихійно. Неформальні організації (групи) існують майже в усіх формальних організаціях, за винятком дуже малих. їх виникнення зумовлене тим, що не всі інтереси і соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації. Неформальні групи впливають на систему стосунків у формальній організації. (Надалі організацією називатимемо лише формальну організацію).

Процес побудови організації часто теж називають організацією, хоча йдеться про функцію управління — «організування». (Надалі термін «організування» вжи­ватимемо саме на означення функції управління).

Виникнувши, організації існують за внутрішньою логікою і можуть втрачати залежність від людей, що їх створили. Кожен індивід намагається використати ор­ганізацію для досягнення власних цілей, сподіваючись, що вона дасть йому можливість займатися цікавою, престижною, важливою діяльністю, забезпечить пев­ною інформацією, надасть необхідні права, владу, самостійність, гарантуватиме безпеку і соціальний захист. Організація, в свою чергу, використовує можливості працівників для зміцнення і розвитку. Тому вона очікує від них певного досвіду, знань, кваліфікації, активності, відповідальності, дисципліни, визнання своїх цілей і цінностей тощо.

Загалом відносини між кожною конкретною людиною і організацією мають бути збалансованими. Однак баланс часто порушується, коли організація принижує людей до становища гвинтиків, або коли люди використовують організацію у своїх корисливих цілях, завдаючи збитків її потенціалу та репутації. В обох випадках результат однаковий — організація слабшає і перестає ефективно функціонувати. Саме через особливості відносин людей в організації, що впливають на ефективність їх взаємодії, про організацію говорять як про соціотехнічну систему, у якій важливими є обидві складові — соціальна і технічна.

Усі організації, незалежно від специфіки їх діяльності, характеризуються ресурсною базою, залежністю від зовнішнього середовища, розподілом праці, наявніс­тю управління.

1. Ресурсна база, необхідна для досягнення цілей організації. Для виготовлення продукції, надання послуг кожна організація використовує різні види ресурсів (матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні тощо). Залучаючи їх із зовнішнього середовища, необхідно визначити ключовий, що забезпечить організації конкурентні переваги: досконала технологія, унікальний матеріал тощо. У постіндустріальну епоху особливого значення набувають нематеріальні, інформаційні ресурси. Вони є основою для прийняття рішень щодо залучення інших їх видів. Чим унікальніші ресурси, що використовує організація, тим у неї більше шансів на успіх. За обмеженості ресурсів
може здійснюватися державне регулювання їх використання через надання дозвільних ліцензій.

2. Залежність від зовнішнього середовища. Організація є відкритою системою, вбудованою в зовнішній світ. На вході вона отримує ресурси із зовнішнього сере­довища, на виході — віддає йому створений продукт. Модель існування організації як відкритої системи зображено на рис. 1.1. Організація (в даному разі виробниче підприємство), орієнтуючись на інформацію про стан ринку, на якому вона працює, ринкову кон'юнктуру, умови господарювання тощо, відбирає із зовнішнього середовища ті ресурси, що найбільше відповідають вимогам для виготовлення продукту, який матиме попит. Ці ресурси задіюють у виробничому процесі, по завершенні якого підприємство отримує готовий продукт. Від того, як буде продукт сприйнятий зовнішнім середовищем, залежатимуть доходи фірми, її фінансове становище і, в кінцевому результаті, її спроможність існувати.

Зовнішнє середовище може змінювати свої вимоги щодо продукту підприємства. Реагуючи на нові вимоги, підприємство модифікує продукт або змінює технологію. При впровадженні нової технології може змінитися не тільки сам технологічний процес виготовлення продукції, а й системи забезпечення його матеріалами, управ­ління запасами, збуту, підготовки й управління персоналом, обслуговування споживачів. Якщо нова технологія підвищить конкурентоспроможність підприємства, це поліпшить і його імідж, що, в свою чергу, вплине на систему фінансового забезпечення діяльності через зміну способу залучення капіталу (охочіше йому надаватимуть кредити; можливе залучення нових інвесторів, у тому числі й збільшення числа акціонерів).

3. Розподіл праці. Розподіл праці дає змогу працівникам виконувати свої функції кваліфікованіше і з меншими зусиллями, що сприяє зменшенню витрат організації. Розподіл праці може бути горизонтальним і вертикальним. Горизонтальний поділ праці передбачає утворення в організації підрозділів, які спеціалізуються на різних видах діяльності. Вертикальний — відмежовує безпосереднє виконання роботи від роботи з координування діяльності виконавців; відображається в ієрархії рівнів менеджменту.

Результатом вертикального поділу праці є утворення рівнів управління. Найчастіше виділяють три рівні управління:

— технічний рівень (низовий) — менеджери, які керують переважно робітниками (бригадири, майстри, начальники змін, виробничих дільниць тощо);

— управлінський рівень (середній) — (менеджери, відповідальні за перебіг виробничих процесів у підрозділах, що складаються з декількох структурних одиниць; менеджери штабних та функціональних служб апарату управління; керівники допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм та проектів);

— інституційний рівень (вищий) — адміністрація підприємства, яка здійснює загальне стратегічне керівництво; на цьому рівні зайнято всього 3—7% загального управлінського персоналу.

4. Наявність управління. Щоб організація могла досягти поставлених цілей, необхідно координувати роботу всіх працівників, тобто управляти (керувати) ними. Призначення управління — надати організаційній роботі системності, порядку,передбачуваності, логіки, постійності, незважаючи на мінливість і складність середовища, в якому вона працює.

Успішність управління організаціями великою мірою залежить від розуміння їх характеристик.

 

2.Класифікація організацій

Кожна організація, незалежно від її конкретного призначення, характеризується певними параметрами: цільовим призначенням, організаційно-правовою формою, галузево-функціональним видом діяльності тощо. Відповідно до цього всі організації поділяють на кілька груп (табл. 2.1).

Таблиця 1

Класифікація організацій за деякими ознаками

Класифікаційна ознака	Види організацій
1. Мета і характер діяльності	Комерційні Некомерційні
2.Форма власності майна	Приватні Колективні Державні
3.Правовий статус і форма господарювання	Одноосібні Кооперативні Господарські товариства
4. Галузево-функціональний вид діяльності	Промислові Сільськогосподарські Будівельні Торговельні Банківські та ін.
5. Розмір за кількістю працівників	Малі Середні Великі

 

Організації класифікують за такими ознаками:

1) метою утворення і характером діяльності:

— комерційні — здійснюють комерційну діяльність з метою отримання прибутку (виробничі підприємства, банки, посередницькі та консалтингові фірми тощо);

— некомерційні — не ставлять за мету отримання прибутку; націлені на вирішення соціальних проблем (медичні, освітянські, наукові заклади, органи місцево­го самоврядування, благодійницькі фонди тощо);

2) формою власності:

— приватні — засновані на власності окремих громадян з правом найму робочої сили;

— колективні — ґрунтуються на власності трудових колективів;

— державні — майно є власністю загальнодержавних (власне державні) чи адміністративно-територіальних (комунальні) одиниць;

3) правовим статусом і формою господарювання:

— одноосібні — власність однієї особи або родини; несуть відповідальність за свої зобов'язання всім майном чи капіталом; зареєстровані як самостійні господарські одиниці або як філії іншого підприємства; форму одноосібних мають підприємства, невеликі за кількістю працівників;

— кооперативні — добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності; характеризуються особистою участю кожного члена у діяльності, використанням власного або орендованого майна;

— господарські товариства — об'єднання підприємців залежно від характеру інтеграції осіб чи капіталу та ступеня відповідальності за своїми зобов'язаннями. До них належать:

а) повні (товариства, всі учасники яких займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном);

б) з обмеженою відповідальністю (такі, що мають статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів);

в) командитні (товариства, до складу яких входять члени з повною і обмеженою відповідальністю);

г) акціонерні (основна форма організації великих та частини середніх підприємств, капітал яких формується шляхом продажу акцій та інших цінних паперів. Власник акцій має право брати участь в управлінні товариством і відповідає за зобов'язання товариства тільки в межах належних йому акцій);

4) галузево-функціональним видом діяльності:

— промислові — виготовляють різноманітну продукцію виробничого призначення і широкого вжитку;

— сільськогосподарські — займаються виробництвом сільськогосподарської продукції;

— будівельні — виконують будівельно-монтажні роботи;

— торговельні — займаються продажем гуртом і вроздріб товарів широкого призначення;

— банківські — обслуговують готівковий і безготівковий обіг фінансових коштів;

 

Питання для самоконтролю:

1.Що таке організація?

2.Які види організацій ви знаєте?

3.Проаналізуйте види об’єднань підприємств, їх сильні та слабкі сторони.