Охарактеризуйте становище західноукраїнсьшіх земель в ЗО-ЗО-Х роках ХХ ст.

Західноукраїнські землі в 20—30-х роках ХХст. На цій території було створено чотири воєводства: Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське. Частина Українського Полісся разом з білоруськими землями утворили Поліське воєводство. Північна Буковина разом з Хотинським повітом ввійшли до складу румунської провінції Буковина з центром у Чернівцях. На Закарпатті було створено єдину адміністративно-територіальну одиницю Чехословаччини — Підкарпатська Русь з центром в Ужгороді. Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сировинним придатком іноземних держав. Сприяючи розвитку промисловості в корінних польських районах, уряд свідомо гальмував промислове будівництво на західноукраїнських землях.Так, на чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське — припадало 25% території і 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників. Штучне стримування промислового розвитку створювало труднощі в аграрному секторі. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. Польська влада намагалася знищити самі поняття «Україна», «українець». Населення іменувалось «русини», а вся територія називалася «Східна Малополыца». Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського, народу немає, що це вигадка комуністів. Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що оголосив державною мовою на території Польщі польську.

75.. Висвітліть події початку Другої світової війни входження Західної Украіни, Північнної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії в УРСР у складі СРСР (вересень 1939 ы 22 червня 1941 рр.). Згідно з положенням секретного додаткового протоколу про розділ сфер впливу між Німеччиною і СРСР, 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили на територію Західної України і Західної Білорусії, які з 1921 p., згідно з положеннями Ризького мирного договору, перебували під владою Польщі.6-27 жовтня 1939 р. у Львові відбулося засідання Народних зборів Західної України. Народні збори, виражаючи «одностайну волю визволеного народу», проголосували встановлення радянської влади на території Західної України і ухвалили декларацію про входження Західної України до складу УРСР. На основі звернення Народних зборів Західної України V позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. 15листопада III позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу УРСР.Наступним кроком у реалізації радянсько-німецьких таємних угод, що безпосередньо стосувалися України, було приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР. У червні 1940 р. СРСР висунув вимоги до Румунії про передачу цих територій Радянському Союзу. Румунія, не здобувши підтримки від Німеччини, була змушена поступитися.
Після виводу румунських військ 28 червня 1940 р. в Бессарабії та Північній Буковині була встановлена радянська влада. Північна Буковина, а також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії були приєднані до УРСР.

76. Впсвітліть становище України під час Другої світової війни, боротьбу радянських партизанів та ОУН-УПА проти німецьких окупантів. Болотисті й важкодоступні території на півдні Білорусії, вздовж Прип'яті, також українська частина цієї річки перебували в руках радянських партизан.

Саме туди відступила більшість їх загонів після своїх рейдів на південь, в Україну. У тих місцях було багато підпільних аеродромів, найважливіший з них — в районі Лельчичів, на північному кордоні Рейхскомісаріату України (на північний захід від Овруча). Саме через цей аеродром, що був створений у березні 1943 p., відбувалося все постачання продовольством радянських партизан, що діяли в Україні (загони Сабурова, Ковпака, Федорова, Наумова, Бегми, Мельника тощо). З травня 1943 р. цей аеродром використовували також для літаків центрального керівництва розвідки Червоної Армії і військ, комісаріату Москви. Тільки за 4 місяці 1943 р. аеродром прийняв 65 літаків, не рахуючи літаків служб розвідки армії. 64 рейсами було доставлено і скинуто з парашутів продовольство і спорядження.

У червні 1943 р., за наказом головного радянського

штабу партизанського руху, формування Ковпака вийшло з лісів Південної Білорусії, маючи на меті здійснити рейд через Західну Україну на південь, аж до Карпат, «Від Путивля до Карпат» — так називається книга Ковпака про цей рейд. Формування, що налічувало 1700 бійців, добре озброєних, у тому числі й артилерією, пройшло на північ від Рівного, завернуло між Рівним і Луцьком на південь і південний схід, ухиляючись від великих боїв з УПА. Обходячи територію УПА, цей загін спустився до Сатаніва і, повернувши на захід, розпочав рейд у Галичині. Але формування Ковпака зазнало поразки від німців на схід від Коломиї на початку серпня 1943 р. Не знаходячи підтримки серед населення, залишки формування, розбиті на сім груп, змушені були в жовтні повернутися у Білорусію.

Такий великий рейд по українській території, де радянських партизан практично не було, мав насамперед пропагандистську мету. Треба було продемонструвати російсько-радянську присутність у Західній Україні, де був традиційно сильний націоналізм.

Саме боротьба проти українського націоналізму була одним із завдань радянських партизан на Волині. За українськими джерелами, радянські загони, що прийшли з півночі, проводили каральні заходи проти українських сіл, які вони вважали недружніми.

Відомо, що саме таким чином у вересні й жовтні було спалено 60 будинків в одному селі в районі Висоцького, а 40 сімей було розстріляно. Подібні репресії відбувалися і в інших районах. Відділи УПА вступали в бої, щоб обмежити чи не допустити проникнення радянських партизанів. Ці бої особливо розгорнулися в жовтні 1943 p., зокрема в лісах Цумані. Великі бої точилися в багатьох районах Волині, де проникнення радянських партизанів особливо важко було виявити, зокрема, коли ці загони видавали себе за українських повстанців, співаючи навіть народних пісень.

Наближення фронту, як підкреслювалось у повідомленні генерального комісара Волині і Поділля за 31 жовтня 1943 p., дуже сприяло активності «як радянських бандитів, так і ОУН та руху польського опору». Перебіжчики з охоронних батальйонів, за свідченням генерального комісара, як звичайно, приєднувались до українських повстанців. У донесенні також указувалось, що «радянські банди» мали в своєму розпорядженні багато аеродромів, через які здійснювали перевезення вантажів. Згідно з донесенням, радянські партизани знаходилися на північ від лінії Любомль — Ковель — Сарни — Коростень. Територію на південь від цієї лінії контролювали «українські національні бандити», так німці називали бійців УПА.

Верховне командування УПА вирішило звернутися до радянських партизанів. У листівці, надрукованій у жовтні 1943 р., УПА схвалювало їх боротьбу проти німців. «Боротися активно проти гітлерівських варварів — це великий і священний обов'язок кожної чесної людини, — писалось у листівці. — Але знищивши це зло, треба було думати, що буде далі. Замість • Нової Європи» прийде СРСР? Ні! — відповідала листівка.— Не за таку зміну ми боремося, не такого бажаємо собі ладу в Україні і в світі».

Далі в листівці говорилося про ці
Мне нравится29 дек 2011 в 22:35|Это спам|Ответить

На початку 1942 року утворено Український штаб партизанського руху. Улітку 1942 р. окремі партизанські загони злилися у партизанські частини, згодом навіть з'єднання чисельністю до 3–5 тис. чол. під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова, М. Шукаєва.

ІІ етап – стабілізація – триває до середини 1943 р. Партизанські з'єднання відбивають каральні акції фашистів і тримають під контролем цілі райони, здійснюють рейдові операції, хоча певною метою рейду на захід була й боротьба з "націоналістичними формуваннями УПА". Правда, деякі партизанські командири вступали в контакти з командуванням частин УПА. Комісар з'єднання Ковпака генерал С. Руднєв говорив, що з УПА "можна жити окремо, але ворога треби бити спільно". На відміну від Руднєва, більшість командирів (Ковпак, Сабуров, Наумов, Вершигора та ін,), які діяли під контролем НКВС, беззаперечно виконували накази Москви.

ІІІ етап – участь в активних наступальних діях, який триває до повного розгрому фашистів. Для цього періоду характерні численні рейди в тил противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій. Вони намагалися силою захопити українські повстанські райони, внести розкол в ряди УПА, залучити до боротьби з повстанцями поляків, але всі ці спроби наштовхувалися на збройний опір УПА.

Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км, у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося близько 180 тис. чоловік, 30% із них загинули.

3. Всі учасники боротьби з фашизмом ризикували своїм життям і заслуговують пам'яті нащадків. Проте сьогодні незаперечними є факти неефективності і недоцільності дій ряду радянських диверсійних і партизанських груп, їх дії часто приводили до великих втрат мирного населення, вони мали пропагандистський політичний характер, та й за чисельністю не відповідали вигаданим після війни цифрам, які декілька разів змінювались за вказівкою партійних лідерів.

Отже, в роки фашистської окупації український народ не скорився жорстокому ворогові, боротьба проти нього продовжувалась всіма формами і засобами, всіма силами, які захищали свою землю, хоча були між ними суперечності, проблеми, помилки і непорозуміння, породжені тоталітарною системою.

77. Розкрийте хід вигнання з українських земель фашистських загарбників (1943-1944 рр.)

В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.
Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня—23 серпня 1943 р.).
3 серпня 1943 р. на Бєлгородсько-Харківському напрямку розпочалась наступальна операція під кодовою назвою “Полководець Рум’янцев”.
З 11 серпня 43 р. п’ять армій Степового фронту перейшли у рішучий наступ на Харків з районів міст Чугуєва і Вовчанська. Форсувавши Сіверський Донець, наші війська 13 серпня 1943 р. вийшли до зовнішнього оборонного рубежу німецьких військ. 17 серпня зав’язалися бої на околицях міста.
До середини дня 23 серпня місто Харків було очищене від окупантів.
У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав за будь-яку ціну звільнити Київ до річниці Жовтневої революції 1917 р. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України. Отже, битва за визволення України тривала 22 місяці.