З'ясуйте становище України за гетьманування П.Скоропадського (1918 р.).

У Києві в квітні 1918 р. на скликаному за ініціативою «Союзу земельних власників» з’їзді українських хліборобів проголосили Гетьманом України П. Скоропадського. Центральна Рада була розігнана окупаційними військами.

Гетьман П. Скоропадський звернувся з «Грамотою до всього українського народу» і оприлюднив «Закони про тимчасовий державний устрій України», в основу яких була покладена ідея короткочасної сильної влади. Центральна Рада, Мала Рада, земельні комітети розпускалися, закони Центральної Ради й Тимчасового російського уряду скасовувалися. За Україною закріплювалася нова офіційна назва «Українська держава».

Фактично «до обрання Сейму» встановлювався тимчасовий диктаторський режим. Гетьману належала вся повнота законодавчої й виконавчої влади.

Для періоду гетьманства характерним є розвиток інституту державної служби. В основу вимог до держслужбовців були покладені не їхні політичні уподобання, а професійні ознаки. Всі, хто перебували чи поступали на державну службу, а також військові й судді мали принести «урочисту обітницю» на вірність Українській державі.

У губерніях, повітах із місцевих поміщиків та земських діячів призначалися старости, яким належала вся повнота влади на місцях, поновлювався колишній інститут «земських начальників», утворювалися повітові та губернські ради у сільських справах.

Сподіваючись знайти соціальну опору режиму у середовищі заможних селян, Гетьман виділив їх в окрему категорію громадян – козаків. Новий закон про вибори до земств вводив куріальну систему виборів (право голосу давало нерухоме майно, підприємство, або стан і освіта), яка мала привести до того, що земське життя скеровували представники вищих станів та заможні хлібороби.

В липні було створено Державний Сенат на чолі з Президентом, який складався з Адміністративного, Цивільного і Карного Генеральних Судів.

В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. на таємному засіданні українських партій та інших організацій, об’єднаних в Український національний союз, було ухвалено план повстання і утворений керівний орган – Директорію (голова – В. Винниченко, головний отаман війська С. Петлюри). 14 грудня П. Скоропадський зрікся влади.

65. Проаналізуйте діяльність Директорії. Зясуйте значення злуки УНР та ЗУНР. Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі".
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.
У серпні 1918 року в умовах кризи гетьманату представники УСДРП, УПСР, УПОФ заснували Український національний союз (УНС), який 14 листопада 1918 р. створив Директорію УНР на чолі з В. Винниченком для організації антигетьманського повстання й відновлення УНР.
Війська Директорії почали наступ з Білої Церкви на Київ і розгромили гетьманські війська під Мотовилівкою.
14 грудня 1918 року гетьман П. Скоропадський зрікся влади й емігрував до Німеччини. Уся повнота влади в Україні перейшла до Директорії УНР.
Внутрішньо- і зовнішньополітичний курс Директорії
Створення державного апарату
Відновлення УНР.
Створення органів законодавчої (Трудовий конгрес) і виконавчої (Рада Міністрів на чолі з В. Чеховським) влади.
Розбудова органів місцевої влади (трудові ради селян, робітників, інтелігенції).
Проголошення Акта злуки (об'єднання) УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р.).
Політика в сільському господарстві, промисловості, культурі
Скасування приватної власності на землю й передача її селянам.
Відновлення 8-годинного робочого дня.
Відновлення робочого контролю на підприємствах.
Уведення в обіг української грошової одиниці - гривні.
Зовнішня політика
Ведення війни з Радянською Росією (грудень 1918 - квітень 1919 р.) і Польщею (листопад 1918 - липень 1919 р.).
Установлення міжнародних зв'язків з Голландією, Чехословаччиною, Угорщиною, Італією.
Прагнення встановити дипломатичні відносини з країнами Антанти.
Участь у роботі Паризької мирної конференції (18 січня - 28 червня 1919 р.).
Відсутність ефективного державного апарату, суперечлива внутрішня та зовнішня політика ослабили соціальну опору Директорії (робітники, інтелігенція, селяни), чим скористалася радянська Росія, захопивши територію УНР. Офіційно Директорія була ліквідована указом С. Петлюри 20 листопада 1920 року.

66.Зясуйте обставини виникнення, становлення, та причини поразки ЗУНР.
Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.
Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.
11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.
13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.
Причинами поразки ЗУНР були:
- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової і дипломатичної підтримки європейських держав;
-. прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;
- УНР, воюючи на декількох фронтах у 1918-1919 pp., не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;
- ЗУНР не створила з економічних причин достатню за чисельністю і військовим оснащенням армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію;
- поразка Української Народної Республіки.

67.Розкажіть що ви знаєте про загарбування Північної Буковини та Хотинщини королівською Румунією та включення Закарпаття до складу Чехословаччини.
Північна Буковина. Територія Північної Буковини була анексована румунськими військами в листопаді 1918 р. Згідно із Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. - і Північну Буковину. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. У період румунської окупації Північної Буковини (1918-1940 pp.) були скасовані всі автономні права, які вона мала ця територія за часів Австро-Угорщини - її було перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 pp. і 1937-1940 pp. територія перебувала у надзвичайному стані. Румунізація краю досягла апогею. Румунський уряд відмовився визнавати українців за окрему націю - українці цинічно називали «громадянами румунського походження, що забули рідну мову». На території цієї країни було заборонено вживання української мови, закрито практично всі учбові та культурно-просвітницькі заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів і прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква.
роголошення об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. 8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і пряшівської народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатської еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами, головним чином з Т. Масариком, з метою включення Закарпаття до майбутньої республіки чехів і словаків на федеративних основах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад дав 2/3 голосів на користь приєднання. На підставі цих актів народного волевиявлення та в результаті дипломатичних зусиль чехословацьких політиків, Паризька мирна конференція і Сен-Жерменський мирний договір (10 вересня 1919 р.) санкціонували передачу Закарпаття до складу Чехословаччини, де цьому краю гарантувався автономний статус.

68.З 'ясуйте становище України в період нової економічної політики(1921-1927рр.).Якими були наслідки входження України в СРСР?
Становище України на початку 20-х років було надзвичайно важким. Українські землі знову потрапили під іноземне панування. На основній їх частині була утворена Українська РСР, народ якої пережив небачені в історії людства страхіття тоталітарного режиму. У 1920 p. Л. Троцький пропонував всю країну перетворити на гігантський концентраційний табір, створивши “трудові армії”, в яких кожен повинен був вважати себе солдатом праці. Репресивна машина почала застосовуватися повним ходом проти селянства.
Така антинародна політика, а також літня засуха 1920 p. довели економіку України до катастрофи. Почався голод. Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищував 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку 1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших містах України. Проти продрозверстки збройне виступило селянство. Цей рух поширився на Донеччині, Кременеччині, Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда називала селянські виступи “куркульським саботажем”, “політичним бандитизмом”. Очолив боротьбу проти цього “бандитизму” голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і командуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Придушували повсталих селян регулярні армії В. К. Блюхера, П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархоменка, численні загони ЧК тощо. Так мстила радянська влада тим, хто відкидав грабіжницьку продрозверстку. Від голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України, загинуло близько 1 млн чол. У грудні 1920 р. між Росією та Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз, що передбачав об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу уряду Російської Федерації. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий— березень 1921 р.) проти цього договору виступили представники опозиційних партій. Проте з'їзд рати фікував договір.
Деякий час українському радянському урядові на чолі з X. Раковським удавалося зберігати певну ав тономність (зокрема, при укладанні міжнародних договорів, здійсненні зовнішньої торгівлі). Контроль центру над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: Червоною Армією і РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У.
У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення Союзу. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір.
Зміст Союзного договору полягав у тому, що:
а) незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз;
б) до компетенції союзного уряду входили зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, за лізничний транспорт і поштово-телеграфний зв'язок, утворювались відповідні загальносоюзні наркомати;
в) до компетенції республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землероб ство та соціальне забезпечення.
Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося на II з'їзді Рад СРСР (січень 1924 p.). З'їзд прийняв Конституцію СРСР, яка складалася з двох частин. Вона закріпила право кожної респуб ліки на вільний вихід із Союзу, установила, що території республік не можуть бути змінені без їхньої зго ди. Через те, що реальна влада в республіках належала єдиній Всесоюзній комуністичній партії, суверенні права залишалися фіктивними.
У процесі створення СРСР план федеративного об'єднання республік було підмінено «автономізацією». Республіки фактично втратили свою незалежність і поступово перетворювалися на звичайні ад міністративні одиниці унітарної держави. На багато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відом ствами, що знаходилися у Москві.
Утворення СРСР було певним компромісом між Москвою та національними рухами на окраїнах ко лишньої імперії. Але політика більшовиків у національному державному будівництві мала тактичний характер. СРСР був псевдофедеративною державою і до останніх днів свого існування залишався унітарною централізованою імперією.