Роль НТР в економічному зростанні та її складові

Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий «Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий «Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д. 10. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій: За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЭСР)на розвиті країни приходиться близько 90% вивозу і близько 80% увозу світового щорічного обсягу прямих інвестицій. Т.ч. рух прямих інвестицій йде насамперед між розвитими країнами. 3.1. Іноземні інвестиції в Україні

Іноземні інвестиції — це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємництва чи інші види діяльності для одержання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Інвестування може здійснюватись іноземними інвесторами у вигляді іноземної валюти, будь-якого рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, прав інтелектуальної власності та майнових прав, прав на господарську діяльність, платних послуг, в іншому вигляді, що не суперечить українському законодавству.

До іноземних інвесторів належать: іноземні держави, юридичні особи, створені та правоздатні здійснювати інвестиції відповідно до законів країни свого місцезнаходження, а також іноземні фізичні особи або особи без громадянства за умови, що останні зареєстровані як підприємці в країні їх громадянства чи постійного місця проживання.

Фактори, що визначають динаміку іноземних інвестицій:

— внутрішня політична стабільність;

— характер та темпи здійснення ринкових реформ;

— стабільність економічного законодавства;

- гарантії недоторканості приватної власності та закордонних вкладень;

— сприятливі зовнішньоекономічні умови.

Потреба в іноземних інвестиціях визначається:

— надзвичайно низькою інвестиційною активністю власних товаровиробників та громадян (в умовах тривалої економічної кризи, стагнації виробництва, шаленої інфляції процес внутрішнього капіталовкладення останнім часом практично зупинився);

— гострою необхідністю технічної та технологічної модернізації виробництва, всієї ринкової та соціальної інфраструктури шляхом імпорту сучасних технологій, машин та устаткування;

— потребою впровадження в усі сфери господарювання нових методів управління та маркетингу.

Існує кілька напрямків залучення іноземного капіталу в Україну. Найважливіші з них:

— прямі підприємницькі інвестиції через різні форми інвестування;

— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам цінних паперів;

— кредити та позики (гранти) міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ тощо;

— створення вільних економічних зон та точкових зон вільного підприємництва.

Згідно з законодавством України, іноземні інвестори можуть здійснювати прямі реальні чи портфельні інвестиції у таких формах, як:

— часткова участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

— створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;

— придбання діючих підприємств;

— придбання рухомого та нерухомого майна;

— участь у приватизації державного майна України.

 

 

56. Спільна координація виробництва й збуту на основі спеціалізації й кооперування, спільне володіння підприємствами (спільне підприємство), підрядне будівництво, науково-технічне співробітництво. Не завжди ці форми існують в «чистому» виді. Однак найбільше часто на практиці фірми організують спільні виробництва якої-небудь продукції або надання послуг виробничого характеру на основі міжгалузевої й внутрішньогалузевої спеціалізації, прибігаючи при цьому до створення спільних підприємств, у яких тісно сполучаються наукова, виробнича й торговельно-збутова діяльність.

Спільне виробництво на основі міжнародної спеціалізації, як правило, відображає досить високий рівень розвитку міжнародних інтеграційних процесів і зв'язків між фірмами різних країн.

Характерні ознаки виробничого співробітництва:

♦ долгосрочность, стабільність і регулярність економічних відносин між партнерами;

♦ наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств (фірм) з різних країн;

♦ закріплення в договірному порядку як головні об'єкти кооперації готових виробів, компонентів, інших часткових продуктів і відповідної технології;

♦ розподіл завдань у рамках погодженої програми, закріплення за партнерами виробничої спеціалізації виходячи з основних цілей угод між ними;

♦ зв'язок взаємних або однобічних поставок товарів між партнерами з реалізацією виробничих програм у рамках міжнародного співробітництва, а не з виконанням звичайних договорів купівлі-продажу.

Роль НТР в економічному зростанні та її складові

В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції, початок якої відносять до середини 50-х років XX ст. Друга половина нещодавно минулого століття — це епоха бурхливого прогресу науки і техніки, що зумовило революційний переворот у технологічному способі виробництва. За порівняно короткий проміжок (останнє століття) були досягнуті більш значимі результати в економічному прогресі, ніж за всю його по-передню історію.

Революційна форма НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні і технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп’ютерною технікою. Все це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку тісно пов’язана зі зміною його спрямованості, що знаходить свій вияв у посиленні соціальної орієнтації економічного зростання. Особливо це очевидно у підвищенні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку. Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов’язане з інтенсивними трудо-, матеріало- та фондозберігаючими факторами.

Сучасна НТР — складне, багатопланове явище. В узагальненому вигляді можна виокремити три важливих її складових, які органічно пов’язані.

По-перше, НТР — це глибокий процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерно перетворення виробництва економічних благ на специфічний «технологічний цех науки».

По-друге, зміст поняття «науково-технічна революція» включає і принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується до нововведень. Працівник «виходить» з безпосереднього процесу виробництва, «стає над ним» як його контролер і регулювальник.

По-третє, важливою складовою НТР є кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами. Воно переходить на нову техніко-технологічну основу — комп’ютерну технологію.

НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер. Усе це має принципове значення для динаміки, масштабів, якості економічного розвитку суспільства, що відповідно активізує пошук економістів різних шкіл і напрямів, наукову розробку теорій і моделей економічного зростання.

 

 

57. Міжнародна спеціалізація виробництва. Міжнародне виробниче кооперування. ТНК головні суб'єкти міжнародної виробничої та інвестиційної діяльності, їх сутність і еволюція, сучасна стратегія.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСП) розуміється така форма поділу праці між країнами, при якій ріст концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у світі відбувається на основі процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні процеси, в окремі галузі й подотрасли виготовлення однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів. Зазначені процеси знаходять висвітлення в інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, науково-технічними знаннями.

МСП розвивається по двох напрямках – виробничому й територіальному. У свою чергу, виробничий напрямок підрозділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію й на спеціалізацію окремих підприємств (компаній). У територіальному аспекті МСП припускає спеціалізацію окремих країн і регіонів на виробництві певних продуктів і їхніх частин для світового ринку.

Основними видами МСП є предметна
(виробництво готових продуктів), подетальная(виробництво частин, компонентів продуктів) ітехнологічна, або стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка, виробництво виливків, кувань, заготівель і т.п.).

Міжнародне кооперування виробництва характеризується: зростанням рівня розвитку продуктивних сил. Воно сприяє поділу виробництва на галузі та підгалузі, та поділу галузей на окремі підприємства. Головними функціями кооперування виробництва є збільшення виробництва матеріальних благ та послуг за рахунок підвищення продуктивності праці в умовах НТП.
Головні ознаки міжнародного кооперування виробництва:
- попередня домовленість сторін про умови спільної діяльності;
- координація господарської діяльності підприємств, партнерів з різних сторін у різних галузях;
- закріплення у договірному порядку асортименту продукції чи готових виробів як об’єктів кооперування;
- виробниче кооперування промисловців з різних країн як головних суб’єктів кооперування;
- складання спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування;
Методи кооперування виробництва:
До головних методів кооперування виробництва відносять:
· впровадження спільних програм у договірному порядку про випуск та реалізацію продукції в рамках самого кооперування. Цей метод кооперування відбувається у двох формах:
· підрядне кооперування;
· спільне виробництво;
Міжнародні корпорації являють собою великі об'єднання промисло їх, торгових, транспортних або банківських фірм і компаній, діяльність яких виходь далеко за межі країн базування та забезпечує їм сприятливі позиції у виробництві, збуті, закупівлі товарів і наданні послуг. Розташовуючи потужною виробничою базою, ТНК проводять таку виробничо - торгівельну політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництв, товарного ринку. Планування здійснюється в рамках материнської компанії і поширюється на дочірні фірми. Транснаціональні корпорації отримують переваги не тільки від розширення території експлуатації але і внаслідок отримання вигоди з різниці в економічному становищі країн докладання свого капіталу.

Діяльність транснаціональних корп. Тісно пов'язане з інтересами держав їхнього походження. Переважна більшість сучасних держав має яскраво виражену націонал. Спрямованість. Їх метою є забезпечення високого рівня, якості і тривалості життя своїх громадян.

У зв'язку з проведеною політикою досягнення указний цілей між державами виникає об'єктивні протиріччя, основою яких є боротьба за паливні, сировинні, трудові ресурси. ТНК зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у вигляді філій або дочірніх підприємств. Паралельно з закріпленням економічного впливу ТНК дозволяють розвивати комунікації, розширювати вплив міжнародних організацій, зокрема ООН, удосконалювати міжнародне право і всі форми міжнародної взаємодії, аж до координації міжнародних космічних проектів.

Політичне значення ТНК настільки велике що і в історично осяжному часу вони залишаться одним з важливих чинників посилення взаємодії промислово розвинених країн на багато регіонів світу. Звідси випливає очевидний висновок, що турбота про перетворення провідних вітчизняних корпорацій у транснаціональні стала усвідомленою метою зовнішньої політики держави прагне до посилення свого впливу в міжнародному масштабі.

 

 

58. Спільні підприємства — підприємства, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

На сьогодні поняття і статус спільного підприємства визначається Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Так, стаття 3 цього Закону визначає, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країні виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі зв'язане з чітким регулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм власності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капіталу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а так само постачальники, юридичні особи (банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що модернізуються, що створюються і оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а так само майнові права і права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території України

Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемою інвестиційної політики як окремої фірми так і держави в цілому. Таке підвищення потребує створення певних передумов: зниження рівня (темпів) інфляції;

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”.

 

59 .Спільні підприємства (СП) — одна з найпрогресивніших комплексних форм довготривалого

економічного, науково-технічного та виробничого співробітництва, що спирається на об'єднання різнонаціональних капіталів і доповнює традиційні торговельно-економічні відносини. Формування зовнішнього капіталу і власності при створенні СП дає змогу враховувати інтереси всіх співзасновників, сприяє їх взаємодії з метою безперервного вдосконалення виробничої бази, застосування нових технологій, підвищення якості продукції, її оновлення задля поліпшення кінцевих результатів спільної діяльності.

Досвід різних країн світу свідчить, що створення підприємств з використанням іноземних інвестицій, у тому числі і СП — ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:

— прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику;

— отриманням доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;

— істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);

— можливістю залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;

— сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;

— зростанням експортного потенціалу;

— встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;

— можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);

— умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів;

— урахуванням здатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології;

— можливістю в межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП, протягом 2—5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції;

— відповідальністю іноземних партнерів за високу ефективність виробництва на основі наданої нової технології протягом усього періоду функціонування СП.

Залучення і використання іноземних інвестицій шляхом створення

спільних підприємств є одночасно і засобом виходу держави із

самоізоляції, а також включення її до системи міжнародного розподілу

праці. Іноземні інвестори зацікавлені у створенні СП. Це зумовлюється

можливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де

розташовується СП, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею

вільно конвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і

ресурси цієї країни.