Структура кредитного рынка

На международном кредитном рынке обращаются долговые обязательства, которые подтверждают право кредитора на взыскание долга с должника. Эти долговые обязательства могут принимать многообразные конкретные формы. По методологии Мирового банка, по сроку погашения долговые обязательства бывают долгосрочными (со сроками погашения более одного года), краткосрочными (со сроком погашения до одного года) и кредитами МВФ, которые, хотя и носят краткосрочный характер, не классифицируются по сроку погашения; по типу заемщика — государственными, гарантированными государством и частными; по типу кредитора они делятся на официальный долг и частный долг. Официальные долговые обязательства подразделяются на обязательства перед международными организациями и двусторонние обязательства. Частные долговые обязательства делятся на долг коммерческим банкам, облигации и прочий долг.

Долгосрочные долговые обязательства разделяются на:

• ^ Государственный долг (public debt) — долг, который приобретают центральное или местное правительство и автономные правительственные учреж­дения. Государственный долг возникает в результате получения двусторонних кредитов от других правительств, центральных банков, правительственных учреждений и государственных экспортно-импортных банков. Государственным также считается долг, возникший в результате получения кредитов от международных организаций и региональных банков развития.

• ^ Гарантированный государством долг (publicly guranteed debt) — долг частных фирм, платежи по которым гарантируются государством.

• Частный негарантированный долг (private nonguranteed debt) — долг частных фирм, платежи по которым не гарантируются государством. Частный долг возникает преимущественно в результате получения фирмами банковских кредитов, размещения ими корпорацион-ных облигаций на финансовом рынке и получения других кредитов.

РИНОК ЄВРОКРЕДИТІВ - стійкі кредитні зв'язки з надання найбільшими комерційними банками різних країн міжнародних позик у євровалюті. Позичальниками в основному є транснаціональні корпорації і великі національні монополії, яким потрібні кредити для фінансування масштабних проектів, а також держави з помітним дефіцитом платіжних балансів. Використання євровалют як валют позики зумовлено таки-ми перевагами, як значні розміри, полегшений доступ, короткі строки мобілізації, менша вартість, оскільки відсутні національні кредитні обмеження. Функціонування євровалют на міжнародному кредитно-му ринку сприяє утворенню кредитного механізму більшої ефектив-ності та місткості.

Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства і не обкладаються прибутковим податком, вони можуть знижувати відсотки зі своїх кредитів, зберігаючи високі прибутки. Ставки відсотка з євродепозитів вищі, а з єврокредитів нижчі, оскіль-ки на євродепозити не поширюється система обов’язкових резервів у центральному банку, а також прибутковий податок на відсотки.

Короткострокові єврокредити, як правило, надаються за твердою ставкою на весь строк у повній сумі. Це найпростіший вид кредитної угоди.

Зовнішня заборгованість — сумарні грошові зобов’язання країни, що виражаються грошовою сумою, що підлягає поверненню зовн кредиторам на певну дату, тобто загальна заборгованість країни по зовн позиках і неоплаченим ним відсоткам.

5. Проблема заборгованості та можливі шляхи її розв'язання

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо - все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов'язаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали - невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші.

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестицій і товарів.

В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також - звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами)

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.